5. Водні (гідрологічні) екологічні проблеми України.

Основними джерелами забруднення природних вод є:

· Атмосферні води, які несуть значні кількості полютантів (забруднювачів), що вимиваються з повітря і мають переважно промислове походження. При стіканні по схилах, атмосферні та талі води додатково захоплюють з собою значну кількість речовин. Особливо небезпечні стоки з міських вулиць та промислових майданчиків, які несуть значну кількість нафтопродуктів, сміття фенолів, різних кислот.

· Міські стічні води, що включають переважно побутові стоки, які містять фекалії, детергенти (поверхневоактивні речовини), мікроорганізми, у тому числі патогенні.

· Промислові стічні води, що утворюються у самих різноманітних галузях виробництва, серед яких найбільш активно споживає воду чорна металургія, хімічна, лісохімічна, нафтопереробна промисловості. При технологічних процесах утворюються такі основні види стічних вод, а саме:

− реакційні води, що утворюються у процесі реакцій з виділенням води, забруднені як вихідними речовинами, так і продуктами реакцій,

− води, що містяться у сировині та вихідних продуктах (вільна або зв'язана вода),

−промивні води після миття сировини, продуктів, тари, обладнання, маточні водні розчини,

− водні екстрагени та адсорбенти,

− охолоджені води, що не контактують з технологічними продуктами, а використовуються у системах зворотного водопостачання,

− побутові води води їдалень, душових, туалетів, пралень тощо,

− атмосферні опади, що стікають з території промислових підприємств.

За останні декілька десятків років ґрунтові води стали одним із найважливіших ресурсів. Вони є джерелом значної кількості питної води, яка використовується у побуті, а також іде на зрошення. Звичайно, ґрунтові води раніше володіли достатньо високими якостями і без очищення задовольняли вимоги до питної води, але випадки забруднення високоякісних ґрунтових вод отруйними речовинами стають все більш частими. Ґрунтові води вимивають із ґрунтів значну кількість забруднювачів, які грунт не може затримати,

Головними джерелами забруднення і забруднюючими речовинами ґрунтових вод вважають:

· неправильно розташовані звалища та інші сховища отруйних речовин;

· підземні резервуари та трубопроводи (особливу небезпеку становлять втрати бензину на АЗС);

· пестициди, що застосовуються на полях, у садах, на газонах тощо;

· сіль, якою посипають тротуари і вулиці під час ожеледі;

· мазут на дорогах для зв'язування пилу;

·надлишки стічних вод та каналізаційного мулу.

Таким чином, забруднення водних екосистем є більшою небезпекою, ніж забруднення атмосфери з наступних причин:

· процеси регенерації або самоочищення протікають у водному середовищі набагато повільніше, ніж у повітряному;

· джерела забруднення водойм більш різноманітні;

· природні процеси, які відбуваються у водному середовищі і піддаються впливу забруднень, більш чутливі самі по собі й мають більше значення для забезпечення життя на Землі, ніж атмосферні.

Найважливішим наслідком забруднення води є те, що, потрапляючи у водойми, забруднювальні речовини спричинюють зниження її якості.

Якість води це сукупність фізичних, хімічних, біологічних та бактеріологічних показників, які обумовлюють придатність води для використання у промисловому виробництві, побуті тощо.

Чинним в Україні водним законодавством регламентується використання води певної якості. Не дозволяється, зокрема, застосовувати питну воду для охолодження блоків ТЕС, скидати у водойми стічні води із вмістом цінних відходів, які можна вилучити за допомогою спеціальних технологій. На підприємствах ефективним вважається зворотне водокористування, коли їх власні стічні води після локального очищення (на місці) повторно використовуються в технологічному циклі, і забруднені стоки взагалі не потрапляють у водойми.

На території України нараховується близько 73 тис. річок, переважно невеликих, лише 125 в них мають довжину понад 100 км. На кожен квадратний кілометр території України припадає 250 м річок.

Водозабезпеченість України ресурсами місцевого стоку з розрахунку на 1 людину становить 1000 м3 на рік, причому у ПівденноЗахідному економічному районі вона майже у 7 разів вища, ніж у Південному, і у 3 рази вища, ніж у ДонецькоПридністровському.

Головним водним джерелом України є Дніпро. Водні ресурси його басейну становлять 80 % усіх водних ресурсів України. Середній багаторічний об'єм його стоку в гирлі дорівнює 53 км3. У маловодні роки він зменшується до 43,5 км3, а в дуже маловодні — до 30 км3. Дніпро забезпечує водою не тільки водоспожпвачів у межах свого басейну, а і є головним, а інколи і єдиним джерелом водопостачання великих промислових центрів півдня і південного сходу України.

Дуже забруднені також басейни річок Західного Бугу, Приазов'я, Сіверського Дінця. Середньорічний вміст забруднювальних речовин у воді цих річок значно перевищує граничне допустимий рівень (ГДК), а за деякими інгредієнтами сягає 10 ГДК і більше.

Зростає також вплив інтенсивної господарської діяльності людини на підземні води. Найбільші порушення в гідрогеохімічній обстановці спостерігаються в економічно розвинених районах Дніпропетровської та Запорізької областей з високим рівнем розвитку промисловості та великою густотою населення. Головними джерелами забруднення є накопичувачі промислових та побутових рідких і твердих відходів, мінералізовані шахтні та рудникові води, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, накопичувачі відходів на тваринницьких комплексах і фермах. З накопичувачів у підземні води потрапляють розчини різних солей, нафтопродукти, ароматичні речовини та ін.

У ґрунтових водах Донбасу виявлено значні перевищення концентрацій (до 60 ГДК) арсену і свинцю, в Придністров'ї — високотоксичного талію – 5001000 ГДК. В цілому в Україні існує 193 стабільних осередки забруднення підземних вод.

Проблема Чорного моря. Інтенсивна господарська діяльність у басейні Чорного моря призвела до виникнення складних екологічних проблем. Це, насамперед, синдром морської евтрофікції, пов'язаний з інтенсивним надходженям з річковим стоком біогенних елементів, що спричинило масове "цвітіння" водоростей, зменшення вмісту розчиненого кисню, загибель бентосних організмів. Постійним явищем стали "червоні припливи" в прибережних водах.

Значним стало забруднення акваторії Чорного моря шкідливими речовинами, особливо нафтопродуктами. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС відбулося забруднення вод Чорного моря радіонуклідами. Хімічне та інші види забруднення негативно позначилися на його біоті, що призвело до зменшення запасів промислових риб, а їхню екологічну нішу зайняла медуза аурелія. Значна кількість поживи та відсутність конкурентів надало їй можливість швидко збільшити чисельність популяції. Навесні 1988 р. в районі узбережжя Чорного моря поширився чужоморець, активний хижак гребінник мнеміопсис, занесений з баластними водами з портів атлантичного узбережжя. СІЛА. Він живиться дрібними рачками, личинками та ікрою риб. З його появою кількість фіто і зоопланктону зменшилася в 10—20 разів, що значно підірвало кормову базу риб. Так, у 1989 р. вилови ставриди зменшилися з 115 до 3 тис. т, значно зменшився вилов хамси тощо. Останніми роками в Чорному морі спостерігається негативна тенденція підвищення межі сірководневої зони, яка за останні три десятиріччя піднялася в середньому на 40 м, що може дуже негативно позначитися на усій екосистемі Чорного моря.

Проблема Азовського моря. Азовське море сьогодні є зоною екологічної катастрофи. Ще 4050 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, і в 12 разів більше, ніж у Балтійському. Раніше тут водилася риба 114 видів, загальний вилов її у сприятливі роки становив понад 300 тис. т на рік, переважно цінних порід. Тепер він зменшився в 6 разів. Риба, яку виловлюють, настільки забруднена хімікатами, що споживати її небезпечно.

6. Геолого-геоморфологічні екологічні проблеми України.

7. Грунтові екологічні проблеми України.

8. Біотичні екологічні проблеми України.

9. Комплексні (ландшафтні) екологічні проблеми України.

10. Антропологічні екологічні проблеми як причина змін у природі.

11. Природно-ресурсні екологічні проблеми як причина змін у природі.

12. Ландшафтно-генетичні екологічні проблеми як причина змін у природі.

13. Джерела загроз для довкілля.

Головні загрози глобальному довкіллю такі: забруднення, утворення відходів, які неможливо переробити, а також виснаження невідновлюваних ресурсів. Обсяг побутових відходів, що викидаються до наших кошиків на сміття, в індустріалізованих країнах щодня різний: ці країни деколи називають "викинь-країнами" через надзвичайно великий обсяг викинутих речей. Наприклад, харчові продукти зазвичай купують в упаковках, що в кінці дня потрапляють у сміття. Деякі види упаковки можна переробити й повторно використати, проте більшість із них — ні. Деякі сорти широковживаного пластику просто перетворюються на непридатні відходи; способів їх переробки не існує, тож вони мають бути захоронені.

Однак, коли аналітики з проблем довкілля говорять про відходи, вони мають на увазі не тільки викинуті вироби, а й використані гази, що викидаються в атмосферу. Це, наприклад, двоокис вуглецю, котрий утворюється при згорянні палива (нафти і вугілля в автомобілях та на електростанціях), або гази, що потрапляють у повітря внаслідок використання аерозольних балончиків, ізоляційних матеріалів та кондиціонерів повітря. Двоокис вуглецю є головним чинником впливу на процес глобального потепління, що, на думку багатьох науковців, уже відбувається, тимчасом як інші види газів атакують озоновий шар навколо Землі (див. малюнок 19.1).

Вважається, що глобальне потепління відбувається так. Нагромадження двоокису вуглецю в атмосфері Землі діє як скло в оранжереї. Він пропускає сонячне проміння, проте як бар'єр не дає йому повертатися назад. Внаслідок цього Земля нагрівається; тому глобальне потепління іноді називають "парниковим ефектом". Якщо глобальне потепління дійсно має місце, то наслідки можуть бути катастрофічними. Крім усього іншого, зросте рівень води в морях, оскільки крижані шапки на полюсах танутимуть, а океани потеплішають і збільшаться в об'ємі. Міста, розташовані на узбережжі моря або в низовинах, будуть затоплені і полишені їхніми жителями. Великі обшири родючої землі стануть пусткою.

Озоновий шар, розташований високо в атмосфері Землі, утворює щит, який захищає її від ультрафіолетового випромінювання. Гази, котрі застосовують в аерозолях та холодильних камерах, утворюють частинки, що взаємодіють з озоновим шаром таким чином, що він розріджується. Вважається, що ці хімічні речовини утворили в озоновому шарі значні діри над обома полюсами, а в інших місцях потоншили його. Радіація, яка внаслідок цього проходить в атмосферу Землі, дає низку потенційно згубних ефектів, включаючи зростання випадків катаракти очей (що може призвести до сліпоти) та почастішання захворювань на рак шкіри.

Сучасна промисловість, що й досі зростає в світовому масштабі, призвела до різкого підвищення попиту на джерела енергії та сировини. Однак світова пропозиція таких джерел енергії й сировини є обмеженою. Наприклад, навіть за поточних рівнів споживання відомі запаси нафти в світі повністю виснажаться до 2050 року. Можна виявити нові джерела нафти або винайти альтернативні джерела дешевої енергії, однак, якщо не обмежити глобальне споживання, неодмінно настане момент остаточного виснаження декотрих ключових ресурсів.

14. Які екологічні проблеми виділяють у залежності від їх гостроти? Наведіть приклади.

• по гостроті: не гостра, помірно гостра, гостра, дуже гостра;

15. Які екологічні проблеми виділяють у залежності від їх складності? Наведіть приклади.

• по складності: прості, складні, дуже складні;

16. Які екологічні проблеми виділяють у залежності від їх масштабів? Наведіть приклади.

• по просторовому обхвату території: локальні, регіональні, глобальні;

17. Які екологічні проблеми виділяють у залежності від їх тривалості у часі? Наведіть приклади.

• по часів: короткочасні, тривалі, практично не ісчезаємиє;

18.Як групуються екологічні проблеми за зонально-регіональним районуванням? Наведіть приклади.

по зонально-регіональному обхвату: проблеми тундри, півдні Росії, Білорусії, Російської рівнини, Уральських гір і т.д.

19. Основні джерела забруднення атмосфери великих міст.

20. Що таке шумове забруднення?

Шумове забруднення атмосфери – одна з форм хвильового, фізичного забруднення, адаптація організму до нього є неможливою. Шум – це сукупність звуків різноманітної частоти та інтенсивності, що виникають у результаті коливального руху частинок у пружних середовищах (твердих, рідких, газоподібних).Інтенсивність шумового забруднення (тиску) вимірюється в децибелах (дБ). Шуми інтенсивністю 30-80 дБ не наносять шкоди людському організму. Водночас шуми інтенсивністю 85 дБ і більше призводять до фізіологічних і психологічних негативних наслідків на нервову систему, сон, емоції, працездатність. На сьогодні проблема шумового забруднення є дуже актуальною, оскільки воно зростає з часом все більше. Особливо у містах.

Шумове завжди вважалося менш небезпечною формою забруднення, ніж інші види екологічного забруднення, а люди практично не хвилюються про те, як шум впливає на їх здоров'я. Проте дані Бюро національної статистики Великобританії показують, що кількість скарг на шум в країні в останні 20 років зросла в 5 разів. Виходить, що таким чином шум дійсно стає для людей все більш серйозною загрозою, повідомляє УНІАН.

21. Що таке вібраційне забруднення?

ЗАБРУДНЕННЯ ВІБРАЦІЙНЕ – форма забруднення фізичного, зумовленого підвищеним рівнем низькочастотних мех. коливань (вібрацій), що виникають під час роботи різних техн. пристроїв (Наприклад, трансформаторів), вузлів, агрегатів (штампувальних, холодильних та ін.), на транспорті. Потужні вібрації негативно впливають на довкілля й біоту, в т. ч. й на людину (спричиняють передчасну втомлюваність, зниження розумової активності, безсоння, судинні захворювання тощо).

22. Що таке електромагнітне забруднення та електромагнітний смог?

ЗАБРУДНЕННЯ ЕЛЕКТРОМАГНІТНЕ – форма забруднення фізичного (антроп. чи прир.), що виникає в разі зміни електромагнітних властивостей середовища й призводить до місцевих або глобальних геофіз. аномалій і негативних змін у біол. процесах як усередині організму, так і в прир. та антроп. угрупованнях. Головні джерела З. є. – радіо-, теле- й радіолокаційні станції та центри, високовольтні лінії електропередач, електротранспорт, телевізори, комп'ютери; серед прир. явищ – магнітні бурі.

23. Визначення та основні поняття екології.

Термін екологія вперше вжив у 1866 році німецький вчений Е. Геккель. Він походить від грецьких слів oikos, що означає дім, помешкання, місце перебування та logos — наука. Так Геккель назвав науку, що вивчає організацію та функціонування надорганізмових систем різних рівнів: видів, популяцій, біоценозів (спільнот), екосистем (біогеоценозів) та біосфери. Спочатку цей термін застосовувався тоді, коли йшлося про вивчення взаємозв´язків між рослинними та живими спільнотами, що входять до складу стійких та організованих систем, котрі склалися в процесі еволюції органічного світу та навколишнього середовища. Сучасна екологія інтенсивно вивчає також взаємодію людини та біосфери, суспільного виробництва з навколишнім середовищем та інші проблеми.

Екологія є складовою частиною біології. Американський еколог Юджин Одум дав найбільш коротке і найменш спеціальне визначення екології — це біологія навколишнього середовища.

Загальна екологія займається дослідженням усіх типів екосистем. Екологія рослин досліджує зв´язки рослинних організмів із середовищем. Екологія тварин досліджує динаміку та організацію тваринного світу.

Важливу роль у диференціації екологічної науки мав III Ботанічний конгрес, який відбувся у 1910 році в Брюсселі. На ньому було вирішено поділити екологію рослин на екологію особин (аутекологію) та екологію угруповань (синекологію). Цей поділ поширився також на екологію тварин та загальну екологію.

Крім того, існує екологія людини, тварин, рослин та екологія мікроорганізмів. З 70-х років XX століття складається соціальна екологія, що вивчає особливості взаємодії суспільства та оточуючого середовища і його охорони.

Дуже широким є спектр підрозділів екології. До нього входять спеціалізовані екологічні науки, які розрізняються за об´єктом та предметом дослідження. Біоекологія — частина біології, що вивчає відносини організмів (особин, популяцій, біоценозів тощо) між собою та з навколишнім середовищем. До складу біоекології включається екологія особин (аутекологія), популяцій (популяційна екологія, демекологія) та спільнот (синекологія).

Аутекологія вивчає взаємозв´язки представників виду з оточуючим середовищем. Вона, головним чином, вивчає межі стійкості виду і його взаємодію з різними екологічними факторами: теплом, світлом, вологою, родючістю та ін., а також досліджує вплив середовища на морфологію, фізіологію і поведінку організмів, розкриває загальні закономірності дії факторів середовища на живі організми.

Синекологія аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповання організмів, а також між ними і довкіллям.

У тридцяті роки сформувалася популяційна екологія — демекологія, яка вивчає структуру виду: біологічну, статеву, вікову, етіологічну, описує коливання чисельності різних видів і встановлює їхні причини. У підсумку можна сказати, що екологія — це:

— дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня;

— комплексна наука, що досліджує середовище існування живих істот (включаючи людину);

— галузь знань, що розглядає певну сукупність предметів та явищ з точки зору суб´єкта або об´єкта (живого або за участю живого), котрий є центральним у цій сукупності;

— дослідження становища людини як виду та суспільства в екосфері планети, її зв´язків з екологічними системами та засобів впливу на них;

— об´єднуючий елемент всієї розумової діяльності людини на планеті, що сприяє пошукам і прийняттю раціональних рішень в процесі господарської діяльності людини і при оцінці її досягнень та успіхів у суспільному житті;

— наука про способи обмеження споживання ресурсів біосфери для задоволення потреб господарської діяльності

людини або, іншими словами, наука про обмежувальні прогнози в господарській діяльності людини на Землі.

Сучасна кризова ситуація вимагає екологізації всіх форм людської діяльності, врахування законів та вимог екології.

Таким чином, екологія як біологічна наука вивчає організацію життя рослин та тварин, взаємодію живих організмів з оточенням, умовами існування, способом життя.

У наш час спостерігається бурхлива екологізація різних технічних дисциплін, під котрою слід розуміти процес неухильного та послідовного впровадження технологічних, управлінських та інших рішень, які дозволяють підвищувати ефективність використання природних ресурсів поряд з поліпшенням або хоча б зі збереженням якості природного середовища (або життєвого середовища взагалі) на локальному, регіональному та глобальному рівнях. Існує і поняття екологізації технологій виробництва, сутність котрого полягає у вжитті заходів щодо попередження негативного впливу виробничих процесів на природне середовище. Екологізація технологій досягається шляхом розроблення сучасних технологій з мінімумом шкідливих речовин на виході. Останнім часом в усьому світі започатковують найрізноманітніші напрямки екологічних досліджень з метою забезпечення фахівців необхідною екологічною інформацією з усіх сфер людської діяльності. Нині сформувалося близько ста напрямів екологічних досліджень, які можна об´єднати за принципами галузевої належності, взаємозв´язків, взаємопідпорядкованості, пріоритетності, теоретичного та практичного значення (рис. 1.1).

У зв´язку з цим екологія розпалася на ряд наукових галузей та дисциплін, котрі значно відійшли від початкового визначення екології як науки про відносини живих організмів з оточуючим середовищем. Але в основі всіх сучасних напрямків екології лежать фундаментальні ідеї біоекології.

Екологію за розмірами об´єктів вивчення поділяють на географічну або ландшафтну, об´єктами вивчення котрої є великі геосистеми, географічні процеси, та на глобальну екологію — вчення про біосферу Землі.

Стосовно предметів вивчення екологія поділяється на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, прикладну, інженерну та загальну екологію — теоретичну й узагальнюючу дисципліну.

Зa середовищами та компонентами розрізняють екологію суші, прісних водоймищ, морську, високогірну, хімічну тощо.

За підходами до предмета вивчення виділяють аналітичну та динамічну екологію.

У часовому аспекті розрізняють історичну та еволюційну екологію.

У системі екології людини існує соціальна екологія, що вивчає взаємовідносини елементарних соціальних груп суспільства та людства загалом із життєвим середовищем.

Прикладна екологія — дисципліна, що вивчає механізми руйнування біосфери людиною, способи запобігання цим процесам та розробляє принципи раціонального використання природних ресурсів без деградації життєвого середовища. Прикладна екологія базується на системі законів, правил та принципів екології та природокористування.

Прикладна екологія як наука базується, перш за все, на знаннях у різних галузях біології — фізіології, генетиці, біофізиці, але вона також пов´язана з іншими природничими науками — фізикою, хімією, геологією, географією, математикою. Прикладна екологія, крім того, не може бути відділена від моралі, права, економіки, оскільки лише в союзі з ними може докорінно змінити ставлення людини до природи.

Прикладну екологію за науковими напрямками поділяють на промислову екологію, екологію енергетики, сільськогосподарську, канцерогенезу тощо.

У наш час інженерні дисципліни мають на меті лише розробку замкнених, безвідходних та інших екологічно чистих технологій, котрі дозволяють знизити ступінь шкідливого впливу на природне середовище. Однак проблему раціональної взаємодії виробництва з природним середовищем повністю неможливо розв´язати, оскільки в цьому випадку природа виключається з розгляду. Вивчення цієї проблеми вимагає не лише інженерних методів, але й екологічних, що привело до розвитку нового наукового напряму на межі технічних, природничих та соціальних наук, який називається інженерною екологією.

Інженерна екологія вивчає вплив промисловості на природу і природи на промисловість, вплив умов природного середовища на функціонування підприємств та їх комплексів. Іншими словами, об´єктом дослідження інженерної екології є системи, що утворилися та тривалий час функціонують внаслідок взаємодії конкретного виду суспільного виробництва з навколишнім природним середовищем.

Інженерна екологія, на відміну від усіх інших наукових напрямків, котрі вивчають взаємодію суспільства з природою, базується на повному та глибокому знанні технології виробництва. Вона використовує якісні та кількісні параметри технологічних процесів для оцінки їхнього впливу на природне середовище. Наслідком інженерно-екологічиого аналізу є визначення взаємозв´язків між параметрами технологічних процесів та змінами природного середовища. їх визначальною рисою є прикладний характер, оскільки їхні результати — це вихідні дані для розробки конкретних природоохоронних заходів певного виробництва. У даному випадку екологія є теоретичною базою, котра встановлює обмеження на параметри виробництва, а інженерні дисципліни — підґрунтям реалізації технічних рішень у певній виробничій сфері для дотримання екологічних обмежень.

Отже, сучасне тлумачення терміна "екологія" як галузі знань полягає в розгляді та розкритті закономірностей розвитку організмів, предметів, компонентів спільнот та спільнот загалом у взаємодіях в системах біогеоценозів, нообіогеоце-нозів, біосфері з точки зору суб´єкта або об´єкта (живого або за участю живого), котрий є центральним в цій системі.

У деяких випадках до екології відносять суміжні прикладні та напівприкладні галузі знань, головним чином пов´язані з енваронментологією — комплексною дисципліною про оточуюче людину середовище, головним чином природне, про його якість та його охорону. Термін "екологія" починають ототожнювати з дисципліною "Охорона природи" або "Охорона навколишнього природного середовища". Однак ці дисципліни традиційно базуються на введенні заборон та регламентацій, а не на загальній раціоналізації природокористування.

Зараз активно ведуться дослідження щодо встановлення меж допустимих навантажень на природне середовище, відшукуються шляхи подолання об´єктивних лімітів природокористування. Ця галузь також не належить безпосередньо до екології, а до еконології — наукової дисципліни, котра досліджує еконол. Еконол (економіка -І- екологія) — позначення сукупності явищ, що включають суспільство як соціально-економічне ціле (але, перш за все, економіку та технологію) і природні ресурси, що перебувають у позитивному зворотному зв´язку при правильному розвитку і у негативному зворотному зв´язку при нераціональному природокористуванні. Наприклад, економіка швидко розвивається в регіоні за наявності великих природних ресурсів та хороших загальних екологічних умов, і навпаки, технологічно швидкий розвиток економіки без врахування екологічних обмежень призводить до вимушеного застою виробництва.

У зв´язку з неоднозначністю терміна "екологія" висловлюються побоювання щодо повної девальвації сенсу екології як біологічної науки. Але такі побоювання не мають підстави, оскільки не назва науки визначає її зміст, а предмет дослідження.

При функціонуванні промислових підприємств інженерно-технічним працівникам доводиться мати справу не з екологією, а з охороною навколишнього середовища. Охорона навколишнього природного середовища — система заходів, скерованих на підтримку взаємодії людини та навколишнього природного середовища, що забезпечують збереження та відновлення природних багатств, раціональне використання природних ресурсів, попередження безпосереднього або опосередкованого впливу результатів діяльності суспільства на природу та здоров´я людини.

Державна політика в галузі охорони природи полягає у розробці необхідних заходів щодо охорони та науково обґрунтованого раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного та тваринного світу, збереження чистоти повітря та води, забезпечення відтворюваності природних ресурсів та поліпшення оточуючого людину середовища. Цей підхід до охорони навколишнього середовища підкріплено системою законодавчих актів та нормативно-технічних документів у галузі охорони природи.