2.Студенти виявляють дедалі більшу громадську активність. Вони об'єднуються. Їх цікавить політичне життя країни.

Але не можна допускати, щоб займенник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, як у реченні / піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Тут не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист?Правильно вжиті займенники, крім того, пов'язують речення між собою в один суцільний текст. Це видно хоч би з такого уривка:

Павло Григорович все своє життя був надзвичайно уважним до творчості молодих. Допомагав їм — для нього свята справа. Проте він же наголошував на самостійному, повсякденному дерзанні. «Старші письменники мусять вам допомагати — це правда, — писав він в той же, 1940 рік до учениці Марії Більчич. — Але не вся надія на них, ні, надія в самих вас, початкуючих, у вашій рішучості, самодисципліні…» (О. Ющенко).Тут назву особи-діяча {Павло Григорович) вжито тільки в першому реченні. Далі її тотожність позначається займенником він, нього, і ми сприймаємо цей займенник як еквівалент назви саме Павло Григорович, а не будь-якої іншої. Предмет, на який спрямована увага особи-діяча, конкретно названо теж лише в першому реченні — молодих, а далі на цей предмет вказують уже займенники їм, вам, вас, вашій. Займенники, таким чином, прив'язують увесь подальший текст до першого речення, без якого текст був би незрозумілим.

64.Займ.-кайка з лат. Pronomen-замість імені.

О.О.Потебня вважав,що первісно всі слова поділялись на 2 лексико-семант.групи:

-слова якісні

-слова вказівні.Сл. як.-це ті слова,які виконують номінативну функцію.Вказівні сл.-це ті,які не здатні називати , а можуть тільки вказувати.Вони позбавлені номінативної ф-ї і виступають еквівалентами цих част.м. і дають найзагальніші уявлення про предметність,ознаку і число.У процесі історичн.розвитку мови займ.розпорошилися між ін. част.мови.О.Пішковський,Я.В.Щерба,І.Р.Вихованець,Городенська не вваж.займ. окремою част. м. і на основі подібності займ.слів з інш. ч.м. виділяють займенникові ім.,прикм.,числ.У європейській традиції з давньогрец.часів і в традиц.граматиці укр.м. займ. розгляд. як окрема ч.м.(Шахматов,Грищенко,Русанівський,В.Виноградов)

66. Морфологічні категорії займенника

Займенник має чотири морфологічні категорії: категорію істоти/неістоти, категорію роду, категорію числа, категорію відмінка.Категорія істоти/неістоти займенників. її мають іменникові, прикметникові й числівникові займенники (крім мало).Усі прикметникові і числівникові займенники (стільки, скільки, багато), крім мало, мають синтаксичну категорію істоти/неістоти.Якщо займенники позначають істотові іменники, то в них збігаються закінчення родового і знахідного відмінків (немає інших спортсменів — бачу наших спортсменів) якщо вони позначають неістотові іменники, то збігаються закінчення називного і знахідного відмінків (стоїть наш віз — немає нашого воза — бачу наш віз).Іменникові займенники за істотовою/неістотовою ознакою поділяють на такі групи:— займенники, які вказують тільки на неістоту: що, що-небудь, будь-що, казна-що, дещо, нічого, щось, ніщо (займенник що і його похідні);— займенники, які вказують тільки на істоту: я, ти, ми, ви, хто, хтось, хто-небудь, будь-хто, казна-хто, дехто, нікого, ніхто (займенник хто і його похідні);— займенники, які можуть вказувати і на істоту, і на неістоту: він, вона, воно, себе. В їх семантико-граматичній структурі істотові і неістотові ознаки нерозчленовані (синкретичні), тому категорія істоти/неістоти в них визначається контекстом (має контекстуальний характер): Вічний революціонер!.. Він живе, він ще не вмер! (І. Франко); А молодість не вернеться, не вернеться вона (Л. Глібов). Це займенники з синкретичними грамемами істоти/неістоти.Прислівникові займенники не мають категорії істоти/неістоти, оскільки вони не вказують на предметність.Категорія роду займенника. Усі прикметникові займенники (чий, чия, чиє; котрий, котра, котре; такий, така, таке; цей, ця, це; той, та, те та ін.) мають чоловічий, жіночий і середній рід. Іменникові займенники він, хтось, хто-небудь, будь-хто, дехто, ніхто мають лише чоловічий рід; вона — лише жіночий; а займенники воно, що, щось, що-небудь, будь-що, дещо, ніщо — лише середній рід.Нерозчленовану, синкретичну категорію роду, яка виявляється в контексті, мають:— іменникові особові займенники я, ти: Сонечко! Ми вже знаєм, ти було за гаєм. Розкажи тепер нам, що ти бачило там (Нар. творчість); Я бачив, як вітер березу зломив (Нар. творчість); Доню моя, що ти наробила (Т. Шевченко);— зворотний займенник себе: Той сам себе губить (Т. Шевченко); Нехай, кажуть, гине ледача дитина, коли не зуміла себе шанувать (Т. Шевченко); Шануй себе молоду; Шануй себе молодого;— запитально-відносний займенник хто: Хто з вас друкарка?; Хто ти така?; Хто ти такий?; Хто ти таке?;— заперечні займенники нікого, нічого: 3 цих хлопців нікого призначити тренером; Нікого було видати заміж. Отже, це займенники з синкретичними грамемами чоловічого, жіночого і середнього роду. Не мають категорії роду:— прислівникові займенники тут, там, туди, сюди, коли і под., оскільки вони не вказують на предметність;— числівникові займенники стільки, скільки, багато, кільканадцять і под., які мають парадигму тільки множини;— іменникові займенники ми, ви, тому що мають парадигму тільки множини.Категорія числа займенників.

За відношенням до категорії числа займенники поділяють на кілька груп:

— лексеми, що не мають категорії числа. До них належать прислівникові займенники куди, туди, сюди, там, тут, коли і под.;

— лексеми, які змінюються за числами відповідно до числової форми означуваних іменників. Вони об'єднують іменникові займенники він, вона, воно — вони та всі прикметникові займенники: присвійні (наш — наші, мій — мої, твій — твої); вказівні (цей — ці, той — ті); означальні (кожний — кожні, всякий — всякі); питально-відносні (який — які, котрий — котрі); заперечні (ніякий — ніякі, нічий — нічиї); неозначені (будь-який — будь-які, який-не-будь — які-небудь);

— лексеми, що вказують на однину і множину. До цієї групи належить зворотний займенник себе і відносно-питальний хто: Студент побачив себе в іншому світлі; Студенти побачили себе в іншому світлі; Хто це такий?; Хто це такі?;

— лексеми, які вказують тільки на однину. До них належать іменникові займенники (я, ти), питально-відносний (що), неозначені (хтось, щось, будь-хто, будь-що), заперечні (ніхто, ніщо);

— лексеми, які вказують тільки на множину. Цю групу становлять іменникові займенники (ми, ви) та числівникові (кілька, скільки, кільканадцять).Займенники ми, ви мають і форму множини, і значення множини. За формою вони подібні до іменників: закінчення -и є формантом називного відмінка множини іменників(рук-и, парт-и, зошит-и). За змістом значення множини іменників і значення множини займенників ми, ви суттєво відрізняються. У іменників зміст множини зводиться до поняття «багато» того, що названо одниною: журнал (однина) журнали (множина, тобто багато журналів). У займенників ми, ви форма множини не має значення «багато мовців» (я — ми) чи «багато слухачів» (ти — ви), лексеми ми, ви не є множинною формою до лексем я, ти. Займенник ми означає: співрозмовник (один або кілька), відсутній (один або кілька) і мовець (один), напр.: Влітку ми поїдемо на екскурсію (сказав учитель своїм учням); співрозмовник (один) і мовець (один), напр.: Ми підемо до лікаря (каже мама синові). Займенник ви означає: співрозмовник (один або кілька) і відсутній (один або кілька), напр.: Ви будете складати екзамени; кілька співрозмовників (без відсутніх), напр.: Ви мийте руки, а я приготую сніданок.Категорія відмінка займенників.Категорія відмінка у займенників неоднорідна, оскільки:— серед займенників є невідмінювані (мають нульову парадигму). До них належать прислівникові займенники (коли, куди, туди, там, де та ін.) і числівникові займенники (мало (книг), немало, замало, чимало);— група займенників має синтаксичну парадигму прикметникового типу, тобто в них відмінкові форми узгоджуються з відмінковою формою іменника. До таких належать прикметникові (твій, мій, свій, наш, ваш, той, цей) та числівникові (скількох, багатьох) займенники в непрямих відмінках;— існують займенники, які мають морфологічну парадигму іменникового типу, зумовлену семантикою дієслова чи віддієслівних іменників, що керують відповідними займенниками. До них належать іменникові займенники (я, ти, він, ми, ви, вони, себе, хто, що, хтось, ніхто); числівникові в називному та знахідному відмінках (кілька зошитів, кільканадцять);— окремі займенники мають дефектну (неповну) парадигму: не мають форм називного відмінка займенники себе, нікого в значенні «немає кого», нічого в значенні «немає чого», пор.: нікого, нікому, ніким — ніхто, нікого, нікому, ніким, на нікому;— деякі займенники, на відміну від іменників, прикметників і числівників, мають розірвані словоформи (ні за що, ні до кого, ні з ким, ні на чийому, ні на що); лише займенникові закінчення: -є в родовому і знахідному відмінках (себе, тебе, мене); -ас у родовому і знахідному відмінках (нас, вас); -и в називному відмінку однини (ти). Це займенниковий тип відмінкових грамем;

— серед займенників є такі, які в одних відмінках парадигми відмінюються за іменниковим типом, а в інших — за прикметниковим, тобто мають синкретичну відмінкову парадигму: він — його, йому, його, ним, на ньому: хто — кого, кому, кого, ким, на кому; що нічого, нічому, ніщо.

Отже, особливості морфологічних категорій займенника полягають у тому, що займенникові морфологічні категорії мають багато спільного з відповідними категоріями іменників і прикметників. Деякі граматисти (О. Безпояско та ін.) вбачають у цьому звичайне дублювання граматичних категорій іменних частин мови. Проте це не дублювання, а вияв генетичного зв'язку іменних частин мови із займенником, морфологічні категорії якого мають специфічні риси, які є диференціальними ознаками займенників як окремого класу слів. До них належать:1) співіснування в категоріях займенника іменникових, прикметникових і займенникових ознак, чого немає в категоріях іменника і прикметника. Наприклад, у іменника рід — незалежна категорія, у прикметника — залежна (синтаксична), а в займенника співіснують незалежний рід (хтось, він, щось), залежний (наш, наша, наше) і синкретичний, тобто займенниковий (ти, себе);2) єдність у кожній категорії розчленованих і нерозчленованих (синкретичних) грамем: у категорії істоти/неістоти — тільки істотові грамеми (я, ти), тільки неістотові (що), синкретичні (він); у родовій категорії — грамема тільки чоловічого роду (хтось, він), грамема тільки жіночого роду (вона), грамема тільки середнього роду (щось), синкретичні (я, ти, хто, себе); у числовій категорії — грамема тільки множини (ми, ви), грамема тільки однини (я, ти), синкретичні (хто, себе);3) симбіоз у словозмінній парадигмі відмінкових грамем іменникового, прикметникового і займенникового типів: займенник він відмінюється за прикметниковим типом; займенник я має закінчення займенникові (-є), іменникові (-і) і прикметникові (ою); займенники ми, ви мають іменникові (-ам, -ми) і займенникові закінчення (-ас).

67. Різні групи займенників мають різні граматичні значення і виконують різні синтаксичні функції. Залежно від значення займенники поділяються на дев'ять розрядів: особові, зворот­ний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені й заперечні.Особові займенники вказують на особи: я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа). Причому якщо займенники першої і другої осіб стосуються тільки певних осіб та ще персоніфікованих предметів і явищ, то займенники третьої особи можуть стосуватися як осіб, які не беруть участі в розмові, так і будь-яких предметів, явищ, понять (тобто тварин і неістот взагалі).Наприклад, у реченнях Коли до тебе чоловік добрий, будь до нього ще кращий. Книжка — маленьке віконце, а через нього весь світ видно (Нар. творчість) займенник другої особи тебе стосується тільки людини, а займенник третьої особи нього — як людини, так і предмета.Зворотний займенник себе вказує на діяча, якого певним чином стосується виконувана ним дія. Оскільки цей займенник виступає в реченні лише додатком, то він не має форми називного відмінка. У нього немає також граматич­них значень роду й числа, бо він може вказувати на будь-яку особу чи особи.Наприклад, у реченнях Мені себе не жаль, коли б же ти мені не помарніла, моя небесна квітко, зоре ясна (Леся Українка). Хто пізно ходить — той шкодить, не кому, а, звичайно, собі (Л. Первомайський) перший раз зворотний займенник вказує на першу особу, другий — на будь-яку третю особу.Займенник себе входить до багатьох стійких зворотів: бра­ти себе в руки, бути самим собою, виходити з себе, володіти собою, опановувати себе, постояти за себе, давати себе знати, давати собі раду, замикатися в собі, знайти себе, не знаходити собі місця, не по собі, не тямити себе, не чути землі під собою, сам по собі, сам собі пан, само собою тощо.

У формі давального відмінка (собі) зворотний займенник може переходити в розряд часток: Чіпка сидів собі в хаті мов­чки, наче зажурився (Панас Мирний). У короткій формі знахід­ного відмінка (ся) цей займенник злився з дієсловом: вчитися (тобто: вчити себе), заспокоїтися (тобто: заспокоїти себе).Присвійні займенники вказують на належність пред­мета першій особі: мій, наш; другій особі: твій, ваш; третій особі множини: їхній (на належність предмета третій особі од­нини вказують особові займенники в родовому відмінку: його, її); будь-якій особі, яка виконує дію: свій. Ці займенники спів­відносні з присвійними прикметниками і, як і вони, змінюються за відмінками, родами та числами.У розмовному стилі вжиті самостійно, без іменників, займенники мій, твій означають «чоловік» або «наречений»; моя, твоя — «дружина» або «наречена»; наш, наші — «близькі по крові, по духу чи за іншою ознакою люди»; наше — «те, що належить нам»: — Це тебе мій послав?— запитала вона Вікто­ра, наголосивши на слові «мій» (П. Автомонов). Тішуся, що ско­ро буду вдома і побачу тебе і всіх наших (М. Коцюбинський). В війні ми, бач, гору взяли, наше таки зверху (О. Довженко).Вказівні займенники вказують на предмет: цей, той; на ознаку: такий; на кількість: стільки.Займенник цей уживається тоді, коли мова йде про предмет, близький у просторі або в часі, займенник той — коли мовиться про предмет, більш віддалений у просторі або в часі. Обидва вони мають більш експресивні варіанти: оцей і отой. Іноді із значенням «цей» уживається архаїчний займенник сей; особливо зберігся він у стійких словосполученнях: де се вида­но, ні в сих ні в тих, ні з сього ні з того, ні се ні те. (Від нього, власне, і пішов займенник цей, що виник унаслідок злиття з ним частки от: от + сей.)Займенник такий не лише вказує на конкретну ознаку, названу раніше, а й може вживатися для підсилення вираже­ної прикметником ознаки, своїм значенням наближаючись, таким чином, до прислівника дуже. Наприклад, у реченні Пан гуляв у себе в замку, у ярмі стогнали люди, і здавалось, що до­віку все така неволя буде (Леся Українка) займенник така вказує на конкретні, щойно названі перед тим ознаки неволі. А в реченні Як вона раніше не помічала, що в нього таке симпатичне обличчя, такі добрі, лагідні очі! (О. Гончар) займенники таке, такі підсилюють лексичне значення присудків, вираже­них прикметниками.Те саме стосується й вказівного займенника стільки, який в одних випадках вказує на конкретну кількість чогось, названу раніше, в інших — виражає невизначено великий кількісний вияв предмета, своїм значенням наближаючись, таким чином, до словосполучення дуже багато, як у реченнях Ся місцина коштує тридцять срібняків, — за стільки не можна ліпшої землі дістати (Леся Українка). Так мені жалко моїх колишніх ранків, вони мали для мене стільки привабливостей, стільки поезії (М. Коцюбинський). За граматичними ознаками займенник стільки співвідносний із кількісними числівниками.Означальні займенники весь, всякий, кожний, інший, сам, самий за своїм значенням і граматичними ознаками спів­відносні з прикметниками.Займенник весь указує звичайно на цілість предмета або сукупність предметів, а займенники всякий і кожний, навпаки, виділяють окремі предмети в певній сукупності. Займенник інший вказує на відмінність предмета від предметів, шо пере­бувають в одній із ним сукупності. Отже, спільна роль цих означальних займенників — це позначення відношень між одиничністю й сукупністю.Основний зміст займенника сам, самй, саме, самі (з наго­лосом на другому складі) — виділення самостійної ролі певного предмета. Він входить до складу багатьох слів (їх близько п'ятисот), утворених переважно від дієслівних основ, надаючи їм значення зворотності або незалежності дії: самозаспокоюва­тися, самоаналіз (це слово утворене не від іменника аналіз, а від дієслова аналізувати), самовираження, самоврядування, са­мозахист, самолюб, самочинний, самохіть. Займенник сам у стійких зворотах часто поєднується із зворотним займенни­ком себе: бути самим собою, заглиблений у самого себе, самому собі не вірити, сам собі господар тощо.

Займенник самий (із постійним наголосом на першому складі) вказує на тотожність предметів, ознак {він самий, той самий, такий самий), на просторову або часову межу (до само­го моря, із самого ранку). У сполученні з дієсловом, з при­слівником, взагалі з обставиною він набуває прислівникового значення: саме приїхали, саме там, саме тоді, саме перед обі­дом, саме через те; там само, тоді само.Питальні займенники являють собою запитання, які ставляться до іменника: хто?що?; до прикметника: який?чий?; до числівника: скільки? котрий?Займенник хто? вживають для запитання про осіб, що? — для запитання про тварин, неістот, дії тощо: Хто такі буде­те?.. Хто ви, я вас питаю?!(О. Довженко). Що біліє отам на роздоллі? Чи хмариночка легкая біла геть по небі гуляє по волі? (Леся Українка). Займенники хто? і що? не мають ні роду, ні числа, проте займенник хто? пов'язується з чоловічим (дієсло­во), а також із жіночим родом і множиною (хто прийшов? хто такий? хто така? хто такі?), займенник що? — лише із се­реднім родом (що сталося? що таке?).Займенник котрий? відрізняється від займенника який? тим, що передбачає відповідь у формі порядкового числівни­ка, тоді як займенник який ? виражає запитання про якість узагалі: — Який же він, той сатана?— спитав сміливо Денис. — А будь-кого — будь до кого, про ніщо — ні про що, нікого — ні від кого.Неозначені займенники хтось, щось, якийсь, чийсь у непрямих відмінках після приголосних м і х перед часткою (постфіксом) -сь можуть мати вставний голосний о: кимсь і кимось, чимсь і чимось, якимсь і якимось, якихсь і якихось, чиїмсь і чиїмось, чиїхсь і чиїхось.

69. Питальні займенники містять у собі запитання про особу (хто?), предмет (що?), ознаку (чий? який? котрий?), кількість (скільки?).Займенники хто, що, скільки змінюються за відмінками; чий, який, котрий- за родами, числами і відмінками, як прикметники.Займенники котрий, який (яка, яке, які) відмінюються, як прикметники твердої групи:Відносні займенники виконують роль сполучених слів для приєднання підрядних речень до головних. Це ті ж питальні займенники, але без запитання (хто, що, скільки, чий, який, котрий).Відмінювання відносних займенників відбувається так само, як і питальних.Присвійні займенники вказують на принадлежність предмета першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (його, її, іхній) чи будь-якій (свій) особі.Присвійні займенники (крім його, її) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, її - незмінні.Присвійні займенники наш, ваш відмінюються, як прикметники твердої групи:Займенник їхній відмінюється, як прикметник м'якої групи:Займенники той (отой) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники.Займенник стільки змінюється лише за відмінками.Означальні займенники кожний, всякий (усякий), інший, сам, сaмий, самuй відмінюються, як прикметники твердої групи.

71. Перехід інших частин мови в займенники називають проно-міналізацією.Повний перехід у займенники можливий лише для:

а) залежних прислівників, наприклад: Серед десяти команд явно наша посяде призове місце;

б) залежних прикметників, наприклад: Підприємство цілий (весь) місяць відшкодовувало збитки;

в) залежних дієприкметників, наприклад: Даний (цей) варіант улаштовував керівника проекту;

г) кількісного числівника один у поєднанні із заперечною часткою ні, що виступає у значенні займенників жоден, ніхто, ніякий, наприклад: Ні один (жоден) виборець не проголосував про­ти нашого кандидата;

д) залежних порядкових числівників, наприклад: Повна гаран­тія можлива лише, якщо там буде присутній хто-небудь третій (інший);

є) залежних дієслів, наприклад: Перекладач, який розуміє гінді, приїхав наступного дня;

ж) залежних займенників, наприклад: Прочитавши факс, ми всі зрозуміли: їхати треба зараз;

и) залежних іменників, які втратили своє лексичне значення, наприклад: Факт (це) було зафіксовано у протоколі зборів.

Прономіналізовані слова зберігають усі граматичні ознаки своєї частини мови, виступаючи зазвичай синонімами до займенників.Перехід різних частин мови в займенники називають прономіналізацією. (Прономіналізація — від лат. займенник.)Повністю переходить у займенники лише незначна кількість слів.Числівники один, другий. їх прономіналізація найчастіше спостерігається в усталених зворотах: один одному, один дру. гому та ін. Наприклад: Рік працювали на одному підприємстві і не зустрічали один одного.Прономіналізація числівника один виявляється в пестливо-зменшувальних формах: ...одно-однісіньке під тином сидить собі в старій ряднині (Т. Шевченко). Тут одно-одні-сіньке означає саме-самісіньке; у поєднанні із заперечною підсилюючою часткою ні, що виступає в значенні заперечних займенників ніхто, жоден, ніякий: ні один (ніхто) не відставав у поході.З прикметників і дієприкметників у значенні займенників найчастіше виступають такі слова: окремий, відомий, цілий, повний, різний, даний, останній, різноманітний, перший-ліпший та ін. Наприклад: У вихідний ми цілий день спілкувалися з природою; Через відсутність бензину ми цілий місяць не могли вивезти свою продукцію (газ.). Тут слово цілий в обох реченнях вжите в значенні весь.Втратили своє лексичне значення і перейшли в розряд займенників деякі іменники: факт, річ, справа, діло, чоловік, людина та ін. Наприклад: Давайте нам побільше тканини; колір —діло другорядне.У функції особових займенників першої й другої особи однини та множини вживаються словосполучення наш брат, ваш брат, ваша сестра. Наприклад: Знаємо ми вашого брата.