- •1. Предмет і структура політології
- •2. Категорії та методи політології.
- •3. Функції політології та її роль в житті суспільства
- •4. Стародавній етап розвитку політичної думки (Китай, Греція, Рим).
- •5. Середньовічний етап розвитку політичної думки (а. Августин, ф. Аквінський).
- •6.Проаналізуйте розвиток політичної науки у Новий час.
- •7. Проаналізуйте основні політичні концепції 20 ст.
- •8. Проаналізуйте політичні ідеї мислителів Київської Русі.
- •9. Розкрийте політичні ідеї литовсько-польської доби.
- •10. Проаналізуйте політичні їдеї козацько-гетьманської держави.
- •11. Проаналізуйте розвиток політичної думки в Україні хvііі-XIX століття
- •12. Розкрийте українську політичну думку початку хх століття.
- •13. Розкрийте поняття політики, її детермінанти, суб’єкти і об’єкти.
- •14. Визначте основні функції політики.
- •15. Розкрийте роль і значення політики в розвитку сучасної України.
- •16. Поняття, природа, основні риси політичної влади.
- •17. Легітивність політичної влади.
- •18.Ресурси і функції політичної влади.
- •19. Політична влада в сучасній Україні.
- •20. Політика як елемент системи культури суспільства.
- •31.Охарактеризуйте сучасну політичну систему українського суспільств
- •32. Поняття, ознаки і типи держави
- •33. Історичний генезис і функції держави
- •34. Проаналізуйте форми державного правління та державного устрою
- •35. Здобутки і проблеми державотворення в сучасній україні
- •36. Розкрийте поняття та історичний генезис політичних партій
- •37. Розкрийте класифікацію та функції політичних партій
- •38.Проаналізуйте партійні системи та їх класифікацію
- •39.Охарактеризуйте політичні партії в сучасній Україні
- •40.Розкрийте сутність та історичну еволюцію громадських організацій і рухів
- •46. Вибоча система сучасної України
- •47. Стуність та структура Політичного режиму
- •48. Типи політичних режимів
- •49. Політичний режим сучаної України
- •50. Поняття та характерні ознаки тоталітарного суспільства
- •51.Що таке політична свідомість, її структура і типологія.
- •52.Проаналізуйте сутність, структуру і функції політичної культури.
- •53.Проаналізуйте політичну свідомість і культуру в сучасній Україні.
- •54.Розкрийте зміст поняття «Політичний елітизм» та його концепції.
- •55.Розкрийте завдання і функції політичної еліти.
- •76. Зміст і основні характеристики політичної модернізації
- •78. Характерні особливості міжнародних відносин
- •79. Міжнародні політичні організації
- •80. Україна в світовому і загальноєвропейському політ процесі
- •81.Роль засобів масової інформації у політичному житті суспільства
- •82.Лобізм як політична практика
- •83. Глобальні проблеми і кризи сучасної цивілізації
- •84. Проблема міжнародного тероризму як загрози існування сучасної цивілізації
- •85. Суть політичного аналізу
- •86. Суть політичного прогнозування.
- •87.Розкрийте співвідношення політики і релігії.
- •88.Зміст етнонаціональної політики України.
- •89. Характеристика основних громадянських прав, свобод та обов’язків.
- •90.Зміст поняття “політичне рішення”, принципи і способи його прийняття.
12. Розкрийте українську політичну думку початку хх століття.
Розгляд цього питання треба розпочати з діяльності М.С.Грушевського (1866—1934), видатного вченого-історика, політолога, публіциста і політичного діяча. Багато своїх праць Грушевський присвятив громадсько-політичній тематиці, охопивши майже всі сторони української політики, суспільного життя й культурного розвитку. Витоки своїх політичних поглядів сам М.Грушевський визначав у праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання». У цій праці розкривається сутність народницького світогляду вченого — ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства над інтересами держави. Цю ідею він відстоював протягом усієї своєї наукової та громадської діяльності. Виходячи із пріоритету ідеї народності, Грушевський звертається до дослідження історії українського народу як окремої етнокультурної одиниці, чому він присвятив десятки років наполегливої праці. Саме дослідження історії українського народу привели вченого до обгрунтування історико-юридичних прав цього народу на самостійність і власну державність. Досліджуючи проблему, вчений дійшов висновку, що селянство є основою української нації і самим історичним процесом воно навчено дивитися на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, що воно є сильним, активним і національно відмінним від селянства Московщини, що Україна взагалі є країна землеробська, мужицька, з мужицькою культурою. Не тільки ідея народності, але й ідея слов’янської федерації були тими підвалинами, на яких базувалася вся наукова і громадська діяльність М.Грушевського. Не випадково, навіть у моменти жорсткої кризи федералістських ідей в Україні в 1918 р., він називав федералістську традицію «провідною ідеєю нашого національного політичного життя». На початку 1918 р. IV Універсалом Центральної Ради Україна проголошувалася самостійною, незалежною республікою. Проте й тоді Грушевський залишався на позиціях федералізму, щоправда, в ширшому його розумінні. Підкреслюючи, що він «був і залишається далі федералістом, оскільки не вважає, як перед тим, так і тепер, самотнього державного відокремлення за політичний ідеал», вчений далі писав: «...Ми розглядаємо федерацію не як шлях до самостійності, але як шлях до нових перспектив, які вже давно відкрилися провідним розумам людства, як шлях до федерації Європи і в майбутньому — до федерації всього світу». Відомим українським політичним мислителем і політичним діячем консервативного напрямку був В.Липинський (1882—1931). Українська держава у майбутньому, на думку Липинського, має бути незалежною монархією спадкового характеру з обов’язковою передачею успадкованої гетьманської влади. В Україні гетьман повинен уособлювати державу і виступати своєрідним «національним прапором», найвищим символом держави. Політична програма В.Липинського базувалася на таких юридичних та економічних засадах: 1) гарантія недоторканості особи; 2) забезпечення права приватної власності на землю; 3) проведення аграрної реформи; 4) гарантія об’єднання в українській державі всіх українських земель, а в зовнішній політиці — військовий та економічний союз із Росією і Білорусією. Важливою передумовою на шляху до здійснення цієї програми, на думку вченого, має стати поява української еліти, тобто «організація сильної і авторитетної групи, навколо якої могла б об’єднатись (як колись у варязько-князівській чи шляхетсько-козацькій добі) і політично організуватись українська нація. Без теоретичного і практичного вирішення цієї проблеми ніякі, навіть найкращі орієнтації не допоможуть нам стати нацією і державою».
Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право українського народу на самовизначення, був М.Міхновський (1873-1924). На його думку, «державна самостійність є головною умовою існування нації». М.Міхновський пропонував йти до незалежності проторованими шляхами західних країн, використовуючи творчі потенції націоналізму європейського типу. Саме М.Міхновському належить максималістське гасло «Україна - для українців!», яке стало невід’ємною ознакою українського інтегрального націоналізму. В брошурі «Самостійна Україна» він чітко поставів питання про незалежну українську державу, публічно заявив про законне право українського народу самостійно вирішувати свої проблеми. Віра в націю як найвищу суспільну цінність сягнула гіпертрофованих розмірів в ідеологічної конструкції Д.Донцова (1883-1973). Він увійшов в історію української політичної думки як автор ідеології «інтегрального» (чинного) націоналізму. Особливого звучання ідеї Д.Донцова набувають у праці «Націоналізм», у який він обґрунтовує власний підхід до утвердження нації, вказує на необхідність цілеспрямованого виховання національно наснажених людей, які б визнавали моральним і етичним лише те, що утверджує націю. Підставами українського націоналізму, на його думку, були:
вольовий принцип;
постійне прагнення до боротьби за незалежність;
романтизм і фанатизм у національній боротьби;
синтез національного та інтернаціонального;
необхідність виховання нової політичної еліти;
орієнтація на примус у процесі боротьби за незалежність.
Націоналістична ідеологія в творчості Д.Донцова дала поштовх тієї суспільно-політичної думки, що сповідувала принцип: мета виправдовує засоби. Цієї думки дотримувались Є.Коновалець, А.Мельник, С.Бандера та інші проповідники українського націоналізму. Однак націоналізм ніколи не був ані першим, ані основним носієм української національної ідеї. Представником державницького націоналізму був український правник, політолог С.Дністрянський (1870-1936). Він відстоював ідею національно-демократичної держави. Базовими для націонал-демократичного напряму були такі засади:
інтерес нації та держави - найвищий критерій історичної оцінки в разі домінування суверенності нації на суверенністю держави;
обґрунтування права українського народу на самовизначення в межах власної етнічної території;
ідеї демократичного політичного режиму і республіканської форми правління як основи політичного ладу української нації;
визнання національної ідеї та психології основою буття й сутності нації.