- •1. Місце старослов’янської мови серед слов’янських мов.
- •2. Поняття про праслов’янську мову, її зв’язок зі старослов’янською.
- •3. Питання про народну основу старослов’янської мови.
- •4. Джерела вивчення старослов’янської мови.
- •5. Значення вивчення старослов’янської мови.
- •7. Діяльність братів Кирила та Мефодія зі створення слов’янських азбук.
- •8. Порівняльна характеристика слов’янських азбук.
- •9. Загальна характеристика голосних фонем старослов’янської мови.
- •10. Основні фонетичні закони розвитку праслов’янської системи голосних.
- •11. Зредуковані голосні [ъ] та [ь] у старослов’янській мові IX ст.
- •12. Сильна і слабка позиції зредукованих. Їхні позиційні варіанти [і] та [ы].
- •13. Доля зредукованих голосних наприкінці X – в XI ст. Відображення результатів цих змін у писемних пам’ятках.
- •15. Класифікація старослов’янських приголосних за участю голосу й шуму, за місцем і способом творення.
- •16. Класифікація старослов’янських приголосних за твердістю-м’якістю.
- •17. Перша палаталізація задньоязикових та її наслідки.
- •18. Друга палаталізація задньоязикових, її умови та наслідки.
- •19. Третя палаталізація задньоязикових, її умови та наслідки.
- •20. Зміни губних і сонорних у сполученні з *j.
- •21. Зміни приголосних *d, *t, *z, *s, *r, *l, *n у сполученні з *j.
- •22. Зміни в групах приголосних у праслов’янській мові у зв’язку із дією закону відкритого складу.
- •23. Фонетична структура складу старослов’янської мови IX ст.
- •24. Причини й результати змін сполук *ort, *olt, *tort, *tolt, *tert, *telt.
- •25. Складотворчі [р] і [л], їх походження та функціонування у старослов’янській мові. Доля складотворних приголосних у сучасних слов’янських мовах.
- •26. Поняття про стару основу іменників. Поділ іменників на відміни за старою основою.
- •27. Іменники *-ā, *-jā-основи. Їх відмінювання.
- •28. Іменники *-ŏ, *jŏ-основи. Їх відмінювання.
- •29. Іменники *-ŭ -основи. Їх відмінювання.
- •30. Іменники *-ĭ -основи. Особливості їх відмінювання.
- •31. Особові займенники в старослов’янській мові, їх склад і відмінювання.
- •32. Предметно-особовий займенник, його значення й уживання.
- •33. Вказівні займенники в старослов’янській мові.
- •34. Поняття про прикметник. Творення повних прикметників у старослов’янській мові, їх відмінювання і функціонування.
- •35. Походження прикметника як частини мови. Відмінювання і функціонування коротких прикметників.
- •36. Класи дієслів, принципи поділу на класи. Дієвідмінювання в теперішньому (простому майбутньому) часі в однині дієслів I-IV класів.
- •37. Атематичні дієслова, їх склад і дієвідмінювання в теперішньому (простому майбутньому) часі.
- •38. Поняття про абсолютні та відносні часи дієслова. Зразок дієвідмінювання в абсолютному часі.
- •39. Способи дієслів у старослов’янській мові. Дійсний спосіб. Дієвідмінювання дієслова в одному з часів.
- •40. Дієвідмінювання дієслів у теперішньому часі. Зв’язок дієвідмінювання і класу дієслова.
- •41. Форми майбутнього часу в старослов’янській мові.
- •43. Аорист, його значення й різновиди. Простий аорист, його утворення й уживання.
- •44. Сигматичний аорист, його утворення й уживання.
- •45. Імперфект, його утворення й уживання.
- •46. Перфект, його утворення й уживання.
- •47. Умовний спосіб, його утворення й уживання.
- •48. Наказовий спосіб дієслова, його утворення й уживання.
- •49. Іменні форми дієслова. Давальний самостійний.
- •50. Дієприкметники в старослов’янській мові, особливості їх творення й відмінювання.
8. Порівняльна характеристика слов’янських азбук.
Пам'ятки старослов’янської писемності, що дійшли до нас, написані двома різними азбуками: глаголицею та кирилицею, які мали багато спільного, але й істотні відмінності. Вже в Х столітті існували дві азбуки: глаголицею були записані Київські листки, а кирилицею - напис царя Самуїла. І хоча Х вік фіксує наявність двох слов'янських азбук, жодне історичне свідоцтво не говорить про дві азбуки: житіє Кирила-первоучителя повідомляє тільки про те, що їм були винайдені слов'янські письмена, церковник Хоробрий також говорить тільки про одну азбуку. Немає свідоцтв і про те, що Кирило або Мефодій де-небудь створили нову, другу азбуку. Тому питання про умови появи в старослов’янській писемності двох азбук, про їх порівняльну старовину, про їх джерела і про їх укладачів було довгий час одним з найдискусійних. Кирилиця і глаголиця мали однакову кількість літер. З 43 глаголичних літер 39 передавали майже одні й ті самі звуки, що й літери кирилиці. Літери кирилиці та глаголиці мали абсолютно однакову назву і майже однаковий порядок розміщення, але дуже різнилися за формою. Форма кириличних літер була геометрично простою, чіткою і зручною для письма. З 43 літер кирилиці 24 були запозичені з грецького письма, а решта 19 – з інших мов чи власноручно створені з дотриманням єдиного графічного стилю. Форма ж літер глаголиці, насичена гачками, петлями, заокругленостями, була дуже складною. Незважаючи на значну відмінність у написанні алфавітів, все одно глаголичні літери за формою наближаються до відповідних кириличних. Особливо це виявляється у тих літерах, які не запозичені з грецького письма, а створено для передачі специфічних слов’янських звуків ж, ц, ч, ш. Глаголична азбука менш досконала за своїм складом ніж кирилична. У кирилиці є спеціальні позначення для йотованих голосних, розрізняються а та ять. У глаголиці цифрове значення літер відповідає порядку алфавіту, у кирилиці ж цифрове значення мають лише знаки, запозичені з грецького письма.
9. Загальна характеристика голосних фонем старослов’янської мови.
Голосні фонеми старослов’янської мови якісно розрізнялися за рядом. Вони могли бути переднього ( , , , , ), середнього ( ) і заднього ( , , , , ) рядів. За ступенем піднесення голосні були низького ( , ), середнього ( , , , , , ) і високого піднесення ( , , ). Також голосні поділялися на носові( , ) та ротові (всі інші). За тривалістю усі звуки поділяються на голосні неповного творення ( , ) та повного творення (всі інші). Позиційно редукованими були також ы та и, які утворилися з ъ або ь перед j або і. У зредукованих голосних виділяється сильна або слабка позиція. За участю губ голосні поділялися на лабіалізовані ( , , ) та не лабіалізовані (всі інші).
10. Основні фонетичні закони розвитку праслов’янської системи голосних.
У старослов’янській мові діяли ті самі фонетичні закони, що і в праслов’янській мові. Три закони: 1. У старослов’янській мові діяв закон висхідної звучності (відкритого складу). Усі склади були відкритими, закінчувалися на голосний. У межах одного складу звуки могли розташовуватися тільки в порядку наростання їх звучності. Але цей закон не діяв, наприклад, на прийменники. 2. Закон звукового сингармонізму. В багатьох випадках закон проявлявся в зміні приголосних перед або після голосного переднього ряду у сполуці з [j]. Також виявлявся у чергуваннях і змінах голосних після постійно м’яких приголосних. 3. Закон переходу кількісних відмінностей у якісні. У старослов’янській мові виявилися наслідки цього закону – старослов’янська система голосних.