25 Фрістотель і Платон про форми державного устрою

Арістотель:

У центрі політичного вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті якоїсь угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом — із сім'ї і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей.

Форму держави Арістотель характеризував як політичну систему, що визначається верховною владою в державі. Конкретні форми він розрізняв залежно від кількості правителів і мети, яку вони при цьому переслідують. За першою ознакою Арістотель розрізняє правління одного, правління небагатьох і правління більшості, а за другою поділяє форми правління на правильні і неправильні. У правильних формах правителі мають за мету спільне благо, а в неправильних — лише своє особисте благо. Трьома правильними формами держави виступають монархія, аристократія і політія, а трьома неправильними — тиранія, олігархія і демократія. Кожна з цих шести основних форм має свої види, залежно від комбінації формоутворюючих ознак.

Платон :

Ідеальну справедливу державу Платон будує за аналогією з людською душею. Трьом началам людської душі (розумному, вольовому й чуттєвому) в державі аналогічні три схожих начала — дорадче, захисне й ділове, а цим останнім відповідають три суспільних стани — правителів, воїнів і виробників. Справедливість полягає в тому, щоб кожне начало робило лише свою справу відповідно до встановленої ієрархії.

Ідеальна держава Платона — це справедливе, засноване на законах, правління кращих. Таке правління може бути або царською владою (якщо серед правителів вирізняється хтось один — найдостойніший), або аристократією — владою декількох кращих. Визнаючи можливість створення такої ідеальної держави, Платон водночас висловлює сумнів у реальності її існування. Через недосконалість людської натури така держава не може бути вічною і зміниться іншими, гіршими формами правління — тимократією, олігархією, демократією або тиранією. Причому кожна з цих форм є гіршою за попередні.

26 Соціал демократія

Однією із найпоширеніших є соціал-демократична концепція соціалізму. Протягом десятиріч вона істотно змінювалась, а нині виступає у вигляді доктрини "демократичного соці­алізму". Основні її положення викладені в декларації Соціа­лістичного Інтернаціоналу, онгрес якого відбувся 1951 р. у Франкфурті-на-Майні. Є чотири основні аспекти "демокра­тичного соціалізму". Це — "політична, економічна, соці­альна і міжнародна демократія".

Держава розглядається як "надкласова", як орган "все-загальної волі", що стоїть над інтересами класів і суспільних груп і покликаний регулювати інтереси окремих осіб, груп, що протистоять одні одним. Надія на використання буржу­азної держави лежить в основі всіх планів просування до "демократичного соціалізму".

"Соціальна демократія" включає пошуки "вічних ідеа­лів", цінностей. Такою є насамперед свобода поглядів, друку, об'єднань. У матеріальному аспекті — високий рівень жяття і соціального забезпечення з боку держави.

Наступна цінність — справедливість, яка передбачас створення для кожного громадянина рівних соціальних мож­ливостей для вільного iндивідуального розвитку.

Нарешті, третя цінність — солідарність. Вона покликана об'єднати суспільство в русі до "демократичного соціалізму". Вважається, що без солідарності взагалі неможливе людське суспільство.

Концепція "демократичного соціалізму" трансформується під впливом процесів, які нині відбуваються в середовищі соціал-демократії. Йдеться про два основні напрями. Пер­ший — традиційний, здавна пов'язаний з промисловим робітничим класом, профспілками i робітничим кооператив­ним рухом. Він враховує якісні зміни, які нині відбуваються в продуктивних силах суспільства і відображаються неми­нучими змінами в матеріальній базі і надбудовних інсти­тутах.

Другий напрям — модерністський, також пов'язаний з робітничим класом і його професійними організаціями. Проте захист інтересів промислових робітників перестає бути домі­нуючим. Відбувається дедалі більша орієнтація на праців­ників найманої розумової праці, зайнятих у новітніх галузях, на середні верстви науково-технічної і гуманітарної інтелі­генції.