45. Особливості використання земель сільськогосподарського призначення на праві постійного користування для виробництва сільськогосподарської продукції.

Окрім права власності, існує право постійного користування та оренда землі. Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння, користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальні власності, без встановлення строку.

Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи, організації, що належать до державної або комунальної власності. Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою – не більше 5 років та довгостроковою – не більше 50 років. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі, власності на посіви і насадження с\г та іших культур, на вироблену с\г продукцію, використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти та ін., на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом, споруджувати житлові будинки, виробничі та інші споруди. Землекористувачі зобов’язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням, додержуватись вимог законодавства про охорону довкілля, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату, не порушувати прав власників земельних ділянок та землекористувачів, підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі та ін..

46. Особливості використання землі на праві користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Використання землі на праві користування чужою земельною ділянкою для с\г потреб отримало назву емфітевзис. Емфітевзисом є довгострокове, відчужуване та успадковане речове право на чуже майно, яке полягаю у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для с\г потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов’язком ефективно її використовувати відповідно цільового призначення. Суб’єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для с\г потреб. Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди. Об’єктом емфітевтичного права є право користування земельною ділянкою с\г призначення, що знаходиться у приватній, комунальній або державній власності. До земель с\г призначення належать с\г угіддя – рілля, багаторічні насадження, сіножатні, пасовища та перелоги, а також несільськогосподарські угіддя (ст.. 22 ЗК). Таке користування має обмежений характер, оскільки власник передає емфітевтні право володіння та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Сторони можуть звузити межі цільового використання земельної ділянки, наприклад зазначивши, що вона має використовуватись під ріллю або багаторічні насадження тощо. Підставою встановлення емфітевзис є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для с\г потреб (договір про емфітевзис). За договором про емфітевзис власник земельної ділянки відплатно чи безвідплатно передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір про встановлення емфітевзису формально є консенсуальним.