39. Риторичны погляди Платона в межах творів «Федр» і «Горгій»

«Федр» — діалог Платона, який виник приблизно у 360—370 роках до н. е, приблизно в той самий час, коли були створені «Бенкет» і «Держава».

В другій частині діалогу Сократ та Федр дискутують про суть промови. Сократ доводить, що справжній оратор — ідеальний психолог та філософ, тому він повинен знати душу слухачів та предмет промови. Написане для нього немає особливої вартості, оскільки дає на кожне запитання ту саму відповідь.

Тому той, хто пише, пише для пригадування вже набутих знань та для потіхи, а справжній знавець говорить, оскільки він націлений на виховання слухача/учня, в душі якого прокидається промова. Промова — діалектичне виховання / навчання, яка охоплює предмет із різних сторін, та походить із ідеї. Більше того, вважається, що суть не можливо передати. Тут стає очевидним певний скептицизм, притаманний Платону.

У діалозі «Федр» відмічається, що, по-перше, для ритора, який впливає насамперед на душу слухачів, важливим є знания видів душі. По-друге, важливим є також знания властиво-стей кожного з видів промов, як вони впливають на того чи іншого слухача. По-третє, Платон пише й про доречність, що стосується як моменту виступу перед аудиторією (оратор повинен знати, коли слід виступати, а коли слід утриматись), так і засобів підвищення впливовості свого виступу (коли слід застосувати стислість, жалі-сливість, запальність тощо). Щодо членування промови, то тут ви-діляються такі частини: вступ, розповідь із вміщеними в ній свід-ченнями, докази, правдоподібні висновки.

У «Горгії» представлена, головним чином, критика існуючої риторики. Платон вустами Сократа го-ворить про те, що риторика — це марево однієї з частин мистецт-ва політики. Тобто риторика навіть не є мистецтвом, це вправ-ність:

«…як оздоблювання тіла відноситься до гімнастики, а софі-стика — до законодавства, так і куховарство — до мистецт-ва лікування, а риторика — до правосуддя. Однак я вже на-голошував на тому, що за природою вони відрізняються між собою. Але оскільки водночас і близькі одне до одного, то від ’ього софісти й красномовці перебувають у цілковитому сумятті, й ні самі не знають, чим і в чому вони можуть бути корисними, ні іншим людям це невідомо»1.

Софістичній риториці Платон протиставляє справжнє красно-мовство, що ґрунтується на справжньому знанні й тому доступне тільки філософу. Крім того, в творчості Платона вже можна поба-чити осмислення риторичного трикутника: оратор — промова — аудиторія.

40. Основні засади вчення Карнегі.

Дейл Карнегі - блискучий науковий публіцист і майстер слова. Його книги - це своєрідне антілетаргіческое засіб для тих, хто не обтяжений турботою про пізнання таїнств спілкування, в кого не актуалізувалася потреба в оволодінні технологією його побудови. Вони - відміннийпідручник для тих, хто вважає, що жити в дружбі це значно краще, ніж бути в сварці, що зумів зрозуміти, що вміле використання механізму спілкування - елементарне умова самореалізації своїх достоїнств і досягнення всіляких успіхів.

До Дейла Карнегі та після нього робилися спроби багатьох фахівців вийти на такий рівень спілкування з думками і практичними порадами по спілкуванню, який вдався автору книги «Як завоювати друзів і впливати на людей».

Але він як і раніше залишився неперевершеним!

За рахунок чого ж він став еталонним бестселером в книжковому світі?

Перш за все, за тонке уловлювання больових точок в людському спілкуванні. Він точно влучає в ціль, стверджуючи, що люди найбільше потребують того, щоб навчитися ладити з іншими, з якими вони повсякденно спілкуються. Саме в повсякденному спілкуванні, коли люди часто вступають у прямі контакти, найважче утриматися в рамках хороших манер і благородного звернення. Коли зустрічаєшся з ким-то раз на тиждень, а ще й менше, то не так вже складно в спілкуванні обдарувати співучасника приємною посмішкою і з явною доброзичливістю його вислухати. Інша справа - спілкування, яке обмежена колом певних осіб і в якому неминуче постійне зіткнення з ними.

У цьому плані пріоритетно ділове спілкування. На нього Дейл Карнегі робить особливий наголос. І це друга обставина, завдяки якому його поради користуються підвищеним попитом. У світі цивілізованої економіки, що базується на ринковому механізмі господарювання, добробут людей визначається їх підприємливістю та вмінням працювати з командою або в ній. Тим більше, коли мова заходить про тих, хто має свій бізнес або виступає в ролі менеджера. Взагалі, до якої б діяльності в діловому світі людина не звернувся, неозброєним оком видно, що вмінняспілкуватися виступає як одне з основних правил її здійснення [2, с. 68].

Про що переконливо сказано в книзі відомого представника ділового світу США Лі Якокка в книзі "Кар'єра менеджера». На його думку, в мистецтві поводження з людьми криється сама суть управління. Якщо менеджер не здатний правильно будувати відносини з собі подібними, то він не потрібний компанії. І резюме: «Його єдине призначення в якості керівника - це спонукати до діяльності інших людей. Якщо він не вміє цього робити, він, отже, не на своєму місці ». Звідси і необхідність обов'язкового навчання в Інституті Карнегі основам ораторського мистецтва і технології спілкування.

«Правити повинні кращі», - стверджував російський філософ Іван Ільїн. Хотілося б сподіватися, що ділові люди, які отримують книги Дейла Карнегі, уважно поставляться до його порад: як сподобатися людям і виявляти до них непідробний інтерес. І особливо до практичних рекомендацій їх освоєння. Щоб перейнятися вірою в необхідність подібного прочитання книг Дейла Карнегі, необхідно розглянути наступний приклад. Так за даними ряду досліджень, проведених в США, навіть у такій діяльності як інженерна, інколи тільки 15% фінансового успіху залежить від технічних знань керівника, а 85% - від його особистих якостей і особливо від уміння спілкуватися з людьми.

Високий рейтинг книг Дейла Карнегі пояснюється ще й тим, що вони написані цікаво, з масою всіляких прикладів і фактів, виразних статистичних даних. Отакими блискітками по їх сторінкам розкидані афористичні вирази: «частіше посміхайтеся», «вмійте слухати і надихати співрозмовника», «зауваження легше сприймається, якщо воно йде за похвальбою» і т. п.

Чудово володіючи художнім стилем, вдало використовуючи «ефект наочності» і «ефект асоціацій», замальовки з життя на будь-який смак, Дейл Карнегі чарує читача і перетворює читання своїх фоліантів у інтелектуальне задоволення. У чому нескладно переконатися, звертаючись до його книзі, в якій викладаються поради, як виробляти впевненість у собі і впливати на людей, виступаючи публічно.

Відповідно до досліджень психологів, наше враження про будь-кого спочатку на 80% складається за зовнішнім виглядом. Тут мається на увазі міміка, рухи тіла, жестикуляція. Словом ж ми впливаємо на інших людей всього лише на рівні 20%. Однак наш процес пізнання собі подібних не завжди обмежується враженнями, в яких переважає емоційне сприйняття людей.Будь-яке спілкування, а тим більше набирає форму співробітництва (формального чи неформального), пов'язане з потребою пізнання їх внутрішнього світу. Універсальним способом досягнення цього є вміння почути, що і як вони говорять.

Слово дане людині для втілення і передачі тієї думки, того почуття, тієї частки істини і натхнення, якими він володіє, іншим людям. Ось чому кожному з нас корисно володіти технологією вербального спілкування, в якому лексичний набір, постановка голосу, мелодія мови становлять її основні елементи. При цьому, кажучи про необхідність освоєння названої технологією, мова не йде про ораторське мистецтво. Хоча у книзі Дейла Карнегі дане поняттячастіше використовується, ніж таке поняття як риторики.

Щоб стати оратором, явно недостатньо цього бажати і до цього прагнути. Той улюблений приклад про давнє оратора, який став відомим речедержателем, завдяки своїм наполегливим вправам з камінчиками в роті над морським обривом, сам по собі не виключає припущення про наявність у цієї людини неабияких ораторських талантів. Загальновідомо, що всі люди володіють якимись задатками, але переведення їх у здібності, а тим більш діяльно яскраво виражені, домагаються деякі. Безперечно те, що за відсутності відповідних задатків, тобто біологічної заданості, ніякими стараннями їх не компенсуєш. Іншими словами: немає задатків і не будездібностей.

Щоб претендувати на лаври оратора, треба мати природні передумови. Є таке поняття: «абсолютний музичний слух». Є просто «музичний слух». Ті, хто має його можуть грати на різних музичних інструментах і можливо досягнуть якихось результатів. Проте їм не слід тішити себе серйозними надіями щодо скрипкових інструментів. Вони по-справжньому підвладні тим, хто має «абсолютний музичний слух» [4, с. 48].

Отже, ораторами можуть стати особистості, які мають до цього природні дані. Риторика, а точніше володіння риторичними прийомами, - надбання багатьох. Звичайно, за умови проходження спеціального курсу навчання і постійного самостійного мовного тренінгу. Про що й пише у своїх книгах Дейл Карнегі, супроводжуючи їх яскравими життєвими прикладами і найдоступнішими рекомендаціями. Це досить надійні рекомендації.

Що значить пізнати ази риторики, а тим більше проникнути в скарб її знань?

По-перше, говорити логічно. По-друге, говорити аргументовано. По-третє, говорити образно. По-четверте, говорити емоційно. По-п'яте, говорити, майстерно жестикулюючи.

При правильній організації навчання риторика не виявляється нездоланною перешкодою.Чим активніше налаштовані люди на оволодіння риторичними прийомами, тим менше вони витрачають часу на досягнення цього.

Важливим доданком подібного успіху є те, про що докладно пише Дейл Карнегі. Це володіння упевненістю. Без неї ніякі риторичні прийоми не спрацюють. Якщо згадати наведений вище факт: 80% інформації люди візуально знімають з виступаючого з його зовнішності. Ще точніше - під впливом його самопрезентації, яка розшифрує як уміння людини подавати себе людям.

Щоб гідно самопрезентіровать, треба перш за все цього особисто хотіти, володіти методами психологічної мобілізації, постійно тренувати свою міміку і жести. Займаючись тренінгами з іміджелогії, необхідно спочатку вирішувати одну й ту саму проблему: раскомплексованія людей - вивільнення їх свідомості від заниженої самооцінки, від хибного розуміння скромності й комунікабельності.

На останнє необхідно звернути особливу увагу. І ось чому. Справа в тому, що книги Дейла Карнегі не відображають етно-психологічних особливостей жителів нашої країни. Вони написані фахівцем человековедческой жанру іншої країни. Цим і пояснюється необхідність при їх читанні постійної корекції сформульованих рад та передусім практичних рекомендацій, виходячи з реалій нашого життя, особливостей нашого менталітету, традицій, звичок. Без такого обліку можна опинитися в незручному становищі.

Наприклад, взятий на озброєння якусь пораду Дейла Карнегі, а він не справив того ефекту, на який мав право розраховувати його застосував. Взагалі слід читати все з розумом, навіть якщо звертаєшся до відомого авторитету. У нашому випадку авторитет - з іншого кінця світу, де проживає інший народ, з йому властивим способом життя. І не рахуватися з цим неприпустимо.

Щоб зняти якісь неясності з приводу сказаного, можна навести такий приклад. Середнійросіянин, за визнанням американських фахівців, більш освічений, ніж середній американець. У той же час середній росіянин значно менш практичний у життєвому використанні знань, ніж середній американець. Навряд чи хто буде заперечувати і той факт, що американці більше, ніжросіяни, розкуті в спілкуванні, не так агресивні, як росіяни, у відстоюванні своїх інтересів.

Подібне зіставлення психології двох народів можна продовжити, знаходячи конкретні відмінності в ціннісних орієнтаціях, мотивах поведінки, відносинах до людей. Безумовно, у росіян є багато спільного з американцями, тому російські читачі з інтересів читають книги Дейла Карнегі.Не тільки читають, але і практично застосовують його поради і рекомендації. При цьому росіянамслід більше, ніж американцям, приділяти уваги таким методам психологічної мобілізації як аутотренінг, медитація, рефлексія, катарсис. З їх допомогою можна стати впевненими в собі, не губитися у практичних ситуаціях, холоднокровно звертатися до своїх знань і вміло ними користуватися.

У французького письменника Віктора Гюго є вислів: «Немає нічого сильнішого ідеї, час якої настав». Мабуть, не знайдеш кращих слів для подання третьої книги Дейла Карнегі «Як перестати турбуватися і почати жити» [5, с. 135].

Сама назва книги дуже лаконічно позначає ту ідею, час якої настав. Мова йде про збереження нашого здоров'я.

Існує цікава закономірність, ніж цивілізованіше суспільство, тим більше людей, в ньому проживають, стурбовані своїм здоров'ям, однак значною мірою вдається до лікарів, ніж на себе.Нобелівський лауреат І.І. Мечников писав в «Етюди оптимізму», що природа людини передбачає більш значний термін життєдіяльності, ніж виходить насправді. І пристрасно закликав всім звернутися до правил ортобіозом (розумного способу життя), дотримання яких продовжує людське життя і полегшує людям прояв вищих здібностей своєї душі.

Кілька років тому в одній з японських газет були опубліковані фотографії дев'яти президентів найбільших фірм у віці 40-60 років, раптово померли. Діагноз летального результату у всіх однаковий: крайнє перевтома і тривалий дістрессовое стан. Однак подібні факти трапляються і в нашій країні.

Цивілізоване суспільство - це суспільство науково-технічних досягнень, впроваджуються в практику. Цілком ймовірно, що в такому суспільстві переважає розумова праця. Відомо, що після важкої фізичної праці стомлення «затримується» у людському організмі на 3-4 дні, а після напруженої розумової праці - на 10-12 днів. Таким чином, більшість людей не виводять втому зі свого тіла. Вона в ньому безперервно складується. І за законом переходу кількості в якість людина постійно перебуває в стані загрози якогось психосоматичного зламу.

Який вихід з такого становища? Відповідь на поставлене питання у цікавій формі і по суті дається Дейлом Карнегі. Якщо узагальнити всі рекомендації, представлені у книзі «Як перестати турбуватися і почати жити», то їх можна звести до висловлення російського філософа В.С.Соловйова: «Рятуйте рятується. Ось таємниця прогресу - іншої немає і не буде ». Практично це передбачає, щоб кожен жив ​​гідно, оберігав комфорт спілкування, уникав гіподинамії, не переїдав, любив дітей і жінок. І, безумовно, був би життєлюбним людиною. Таким є той, у кого розвинута здатність радіти кожному дню, яким би він не був за метеоумовами.

Американський поет Лонгфелло писав, що життя людини, позбавленого здоров'я, - важкий тягар; здоров'я надає життю радість і щастя більше, ніж будь-які були скарби. Дейл Карнегі як би розгортає цю тезу, надаючи йому науково-популярну аргументованість і ще раз підтверджуючи, що американська нація дійсно прагматична. І в першу чергу по відношенню до свого здоров'я.Його заощадження - це обов'язок кожного громадянина. Тому треба знати гігієну життя та праці, завжди пам'ятати, що робота не є сенсом людського життя, а однією з умов особистого самозбереження і суспільного прогресу.

Такий лейтмотив філософії ортобіозом Дейла Карнегі. Він не міг пройти повз цієї проблеми.І сказав своє слово. Воно дивно співзвучна з висловлюванням К.Е. Ціолковського, який у своїй роботі «Суд космосу» стверджував, що підйомної силою для людей є правильно вибрана мета.Такою на його думку є - «відчувати завжди бадьорість, радість і повсякчасну здатність до праці і роздумів».