4. Проблеми інтеграції України у світове господарство та її зовнішньоекономічна політика. Ср

Україна, як і інші держави, створені після занепаду СРСР, великі надії у розвитку суверенної економіки покладає на інтеграцію в систему світогосподарських зв’язків, активну участь не лише в регіональному, але і в міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг.

Слабка включеність України в МПП не лише не відповідає, а і суперечить її національним інтересам, оскільки залишає її економіку поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямків сучасної НТР, що спонукає її витіснення на узбіччя світового економічного прогресу.

Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури необхідно прийняти до уваги наступні обставини:

1. головними орієнтирами українських виробників повинен бути технологічний фактор та світові норми і ємність ринку;

2. характерною ознакою сучасного ефективного виробництва є його вибірковість, пріоритетність. Керуватись світовими критеріями у своїй діяльності повинен перш за все експортно-імпортний сектор економіки, який покликаний стати містком, сполучаючим національне господарство зі світовим;

3. поступово відпадає економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, яка б включала підприємства з повним технологічним циклом. Перспективною стає міжнародна спеціалізація;

4. пошук власного місця в світогосподарській структурі вимагає знань специфіки сучасного світового ринку, який постійно змінюється;

5. необхідно враховувати тенденцію до зниження ролі природних ресурсів, географічного положення, виробничого досвіду у визначенні профілю економіки будь-якої держави, її позиції на світовому ринку.

Експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків потребує визначення існуючих та потенційних конкурентних переваг української економіки, факторів, що її формують, та механізму реалізації цих переваг.

Традиційно конкурентоспроможність трактується як обумовлене економічними, соціальними та політичними факторами стійке положення країни або товаровиробника на внутрішньому та зовнішньому ринках. В умовах відкритої економіки вона може бути визначена як здатність країни (фірми) протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку та на ринках “третіх країн”.

Для оцінки конкурентноздатності національної економіки доцільно використовувати різні підходи: ресурсний (технології, наявність капіталу, людські ресурси, забезпеченість природними ресурсами та економіко-географічне положення), факторний (моніторинг зміни позиції країни на міжнародних ринках в залежності від рівня розвитку національної економіки, що характеризується реальним використанням факторів економічного зростання), рейтинговий (інтегральне відображення стану економіки за тією, чи іншою системою показників).

Дойчебанк за 12 параметрами оцінив економічний розвиток всіх колишніх республік СРСР. Україна на момент розвалу союзу мала найкращі показники для наступного розвитку та інтеграції. Це пояснюється тим, що на 1991 р. національне господарство України мало наступні природні та створені ресурси:

• значні запаси природних ресурсів та їх вигідне географічне розміщення (вугілля, залізна, марганцева, уранова та ін. руди, сірка, ртуть, титан тощо);

• високий рівень родючості та велику кількість сільськогосподарських земель (25% світових запасів чорнозему);

• високу кваліфікацію трудових ресурсів;

• якісну систему середньої та вищої освіти;

• високу концентрацію науково-технічних знань та навичок (дослідних інститутів, центрів тощо);

• значні масштаби основних виробничих фондів;

• відповідну структуру транспорту та зв’язку;

• вигідне географічне розміщення: наявність виходу в Чорне море, проходження торгових транспортних шляхів між Росією та країнами ЄС.

Але це – лише можливі потенційні переваги, які необхідно розвивати і вміло використовувати. Практика ж свідчить про протилежне.

Сьогодні доводиться констатувати, що Україна пасивно слідувала за тими виробничими схемами, які дістались від Радянського Союзу і які технологічно значно поступаються перед передовими світовими зразками. Із-за дефіциту інвестиційних ресурсів просте відтворення, навіть за допомогою міжнародного співробітництва, вже вважається успіхом. Мова йде про те, що наявні експортні можливості не створюють передумов для цілеспрямованого розвитку спеціалізованого експортного виробництва.

Проте більш загрозливим для України є не просто неконкурентоздатність продукції, підприємств, галузей, національної економіки в цілому, а вірогідність так званого “системного відриву” її від групи провідних країн із-за несумісності технологій, низької здатності економіки до інвестування та інновацій, а також структурно-галузевої та інституційної несумісності.

Фахівці справедливо вважають, що для України, яка ставить за мету вистояти і посісти гідне місце у світі, немає іншого вибору, ніж структурне і технологічне оновлення економіки, підвищення її конкурентоспроможності за рахунок оптимального використання і розвитку інтелектуального ресурсу суспільства, прорив на світові ринки високих технологій.

Таким чином, проблеми інтеграції економіки України у світове господарство досить складні. Передумовами до їх вирішення можуть стати:

• прискорене проходження Україною основних ступенів розвитку економіки ринкового типу;

• відтворення порушених зв’язків, економічна інтеграція в межах СНД з метою не втратити ринки на території колишнього Радянського Союзу;

• активізація участі в міжнародних економічних угрупуваннях. Серед них: країни Східної Європи та країни Азії – з метою відновлення зв’язків з країнами колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги; Європейський Союз – з метою утвердження на нових ринках Західної Європи в режимі найбільшої сприятливості для нації.

Фахівці виділяють 5 можливих напрямків ефективної адаптації України до системи МПП, вимог інтегративних тенденцій та конкурентоспроможності економіки:

1. формування галузевого (міжгалузевого) експортно-зорієнтованого комплексу. У процесі структурних перетворень слід чітко визначити, які виробництва і галузі становитимуть профіль міжнародної спеціалізації;

2. використання для співробітництва на коопераційній основі, на основі міжнародної спеціалізації потенціалу таких сфер економіки України, як науково-технічна, енергетична, продовольча, екологічна та транспортна;

3. спеціалізація українського експорту на деяких нових наукомістких виробах, конкурентоспроможних на світових ринках. Йдеться насамперед про окремі види озброєнь;

4. визначення специфічних сфер співробітництва та стратегічних пріоритетів у відносинах з іншими країнами на інтеграційними угрупуваннями. Одним з них є інтегрування в західноєвропейський економічний простір;

5. взаємовигідні зовнішньоекономічні відносини з такими провідними світовими організаціями, як Світовий банк реконструкції та розвитку, МВФ, СОТ, МОП тощо. Участь в діяльності цих організацій дасть змогу підвищити можливості щодо залучення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання певних торгових пільг, використання цивілізованих тарифних засобів захисту національної промисловості, сільського господарства тощо.