51. Суспільно-географічна характеристика субрегіону «Південно-Східна Європа».

Південно-Східна Європа охоплює 11 країн колишнього соціалістичного табору, розташованих у південно-східній частині Європи, які не ввійшли до Східної (Центральної) Європи.

Країни Південно-Східної Європи

Країна	Столиця	Площа, тис. км2	Населення, млн. осіб	Густота населення, осіб/км2	ВНП на душу населення, дол. США
Албанія	Тирана	28,7	3,6	125	4900
Болгарія	Софія	110,9	7,3	65	6200
Боснія і Герцеговина	Сараєво	51,1	4,5	88	6800
Косово	Приштна	10,9	2,2	202	1600
Македонія	Скоп’є	25,3	2,0	79	7800
Молдова	Кишинів	33,8	4,5	133	1800
Румунія	Бухарест	237,5	22,3	93	8200
Сербія	Белград	77,4	7,1	92	4400
Словенія	Любляна	20,3	2,0	98	21600
Хорватія	Загреб	56,5	4,5	80	11600
Чорногорія	Подгоріца	14,0	0,6	45	3800
Усього		666,4	60,6	Середня - 91	Середній - 7710

 З червня 2006 р. в результаті проголошення незалежності Чорногорії (за підсумками референдуму від 21 травня 2006 р.) припинив своє існування Союз Сербії та Чорногорії і утворились дві незалежні держави – Сербія (столиця Белград) і Чорногорія (столиця Подгоріца).Регіон має досить вигідне економіко-географічне положення, зумовлене розташуванням на шляхах із Південно-Західної Азії до Центральної Європи. Держави регіону межують із країнами Східної, Південної та Західної Європи, а також Південно-Західної Азії. Країни омиваються морями Атлантики (Чорним, Адріатичним), а через Середземне море мають вихід до транспортних шляхів в Атлантичному океані. Ускладнює економіко-географічне положення регіону високий рівень гористості території (Карпатські та Балканські гори) і розташування її в зоні молодої альпійської складчастості. Це є передумовами високої сейсмічної території.На особливості політико-географічного положення району продовжують впливати ще й досі непоодинокі релігійно-етнічні конфлікти (в Сербії, Косово, Македонії, Молдові).Всі країни регіону входять до ООН. Словенія, Румунія, Болгарія – члени ЄС та НАТО, Молдова – член СНД.Природні умови. Країни регіону багаті на найрізноманітніші ландшафти помірного і субтропічного поясів, характерні для гірських, горбкуватих і рівнинних зон. Розташовані вони в безпосередній близькості один від одного й утворюють мозаїку ґрунтів, гідрологічних умов і рослинності. Найважливіші особливості природних умов пов’язані з будовою земної поверхні, де майже 70% території зайнято горами.Гори альпійської складчастості в регіоні представлені найбільш високою і складною за будовою частиною Карпат, які в Румунії утворюють велике, неправильної форми кільце, що охоплює половину Східних Карпат, Південні Карпати і Західні Румунські гори. Вони складаються на заході з вулканічних порід, на сході – з флішових і вапнякових відкладів. Найпотужніша гірська система півдня – Динарське нагір’я, якому властиві карстові форми рельєфу. У регіоні розташовані Трансільванське плато, Македонські гори, Родопи, Стара Плані на тощо. Це сейсмічний регіон із частими потужними землетрусами. Клімат на більшості території помірний континентальний, лише на півдні та південному заході – субтропічний середземноморський. Середні температури січня коливаються від -1^оС у Румунії до +1^о..+2^оС у Македонії, липня +21^о..+24^оС. Кількість опадів помітно зменшується з північного заходу до південного сходу. Для одержання стійких врожаїв тут зрошують великі площі.Густа мережа рік належить до басейну Дунаю – другої за довжиною ріки Європи (2850 км). Площа басейну – 817 тис. км². Природні ресурси.Гідроенергетичні ресурси регіону є одними з найпотужніших в Європі. Особливо великі вони у Боснії і Герцеговині, Словенії, Румунії, Болгарії, Албанії. Судноплавні лише значні ріки (Дунай та його притоки – Тиса, Сава, Драва).Мінеральні ресурси різноманітні, але забезпеченість ними країн регіону неоднакова. Найбільші запаси кам’яного вугілля – у Трансільванії (Румунія), незначні – на захід від Софії у Болгарії. Буре вугілля залягає у Румунії, Сербії, Болгарії, Албанії, Словенії. Єдина країна регіону, яка цілком забезпечена власними нафтою й газом, – Румунія. Є в регіоні значні рекреаційні ресурси: узбережжя Адріатики (Ядран, як його називають хорвати) з його історичними пам’ятками (Дубровнік, Котор), теплим блакитним морем і середземноморською рослинністю, альпійські та карпатські гірські краєвиди з мальовничими озерами (Блед, Бохинське), а також знаменитими карстовими печерами і цілющими мінеральними джерелами. Розташований тут 31 національний парк.Сприятливі агрокліматичні ресурси зумовили розвиток досить значного аграрного сектору більшості країн регіону.Демографічні особливості. Усього в регіоні мешкає до 60,5 млн. осіб. Демографічну ситуацію характеризують ті самі тенденції, що й у більшості країн Європи. Їй властиве різке зниження народжуваності та природного приросту, що зумовлено соціально-економічними факторами. Народжуваність і відповідно природний приріст населення найвищі в Чорногорії (3,5%), Боснії і Герцеговині (1,35%), Албанії (0,52%) та Молдові (0,28%), а в Болгарії, Румунії, Словенії, Хорватії – він від’ємний (у середньому -0,05%). Віковий склад населення сприятливий для відтворення трудових ресурсів: дітей до 15 років – 19%, осіб працездатного віку (15-64 роки) – 69%, пенсійного (понад 65 років) – 12%. Всюди жінок більше (51%), ніж чоловіків. Етнічний склад. Південно-Східна Європа є дуже неоднорідним регіоном у національно-етнічному і релігійному відношеннях. Це зумовлює численні конфлікти, коріння яких сягає історичного минулого народів – за вплив на них боролися кілька могутніх держав: православна Росія, протестантська Німеччина, мусульманська Туреччина, католицькі Австрія та Баварія, Угорщина. Постійні військові конфлікти породжували значні міграції населення. Наслідком цього є специфічне заселення величезних територій (поряд розташовані сербські, хорватські, боснійські, албанські села).У країнах регіону великим є відсоток національних меншин, а в  деяких із них сталося територіальне перемішування етносів (Боснія і Герцеговина, Хорватія, Сербія). У Болгарії до національних меншин належать турки (8%), у Боснії і Герцеговині – серби (32%), у Македонії – албанці (22%), у Молдові – українці (14%) і росіяни (13%), у Румунії – угорці (9%) і цигани (1,1%), у Косово (серби – 8%).Більшість жителів регіону належить до індоєвропейської мовної сім’ї: слов’янська група (словени, хорвати, серби, чорногорці, македонці, боснійці (муслімани), болгари); албанська група (албанці); романська група (румуни, молдавани).На півдні Болгарії, Македонії та Албанії проживає незначна кількість турків, які належать до тюркської групи алтайської мовної сім’ї. На заході Румунії (Трансільванія) проживає багато угорців, що належать до фінно-угорської групи уральської сім’ї. міжнародному господарському поділі праці (МГПП) країни регіону представлені кольоровою металургією, окремими галузями хімічної промисловості (виробництво добрив, соди, парфумерно-косметичних виробів), галузями транспортного, сільськогосподарського машинобудування, верстатобудуванням меблевою, легкою (виробництво одягу, взуття  шкіряних виробів) та харчовою (цукровою, олійною, плодоовочеконсервною, тютюновою, виноробною) промисловістю.У сільському господарстві традиційно переважає землеробство з вирощуванням зернових (пшениця, ячмінь, кукурудза) та технічних культур (цукровий буряк, соняшник, тютюн, ефіроолійні рослини). Значний розвиток одержали овочівництво, садівництво, виноградарство.У країнах Чорноморського та Адріатичного узбереж розвинутий туристсько-рекреаційний комплекс.Зовнішні зв’язки. Між країнами регіону існують тісні економічні зв’язки. Загалом вони експортують продукції на 79,3 млрд. доларів США.Головні статті експорту:Албанія – овочі, фрукти, тютюн, метали, продукція легкої промисловості;Болгарія – машини, продукція харчової промисловості (тютюнові й консервні вироби, ефірні олії, вино) і сільського господарства (помідори, фрукти, виноград, тютюн, ефіроолійні культури, зокрема казанлицька троянда);Боснія і Герцеговина – залізна руда, чорні метали, алюміній, папір;Косово – сировина для різних галузей промисловості;Македонія – чорні метали, хроміти, текстильні й тютюнові вироби, взуття, опійний мак, оливки;Молдова – овочі, плодові консерви, цукор, рослинна олія, вино;Румунія – трактори, нафтопродукти, устаткування, прокат, хімічні добрива, цемент, меблі, взуття, тканини, вино, овочі, фрукти, плодові консерви;Сербія – кольорові метали, лісоматеріали, овочі, фрукти, плодові консерви, взуття, текстиль;Словенія – автобуси, мотоцикли, електротехнічні вироби, побутові прилади, меблі, взуття, текстиль, фармацевтичні препарати;Хорватія – кам’яне вугілля, електротехнічні вироби, фармацевтичні препарати, текстиль, взуття;Чорногорія – промислові товари, м’ясо, машини і транспортні засоби.Країни регіону імпортують продукцію на 118,8 млрд. доларів США. В імпорті переважають пальне, промислові товари, устаткування тощо. Головними торговими партнерами є країни ЄС, СНД, Австрія, Німеччина, Італія, Туреччина та інші.Україна експортує багато товарів у Молдову, Румунію та Болгарію, імпортує – переважно із Болгарії, Румунії, Молдови, Словенії

52. Новітня історія розвитку країн Балканського півострову: багатокультурність, зміна кордонів, розпад Югославії.

Балка́нський півострів — півострів у Південній Європі. З трьох боків оточений морями: Адріатичним, Іонічним, Егейським, Мармуровим та Чорним. Умовною материковою межею є річка Дунай до гирла річки Сави, потім лінія йде на північ до Трієстської затоки. Площа близько 505 тисяч км². Найбільша довжина с заходу на схід близько 1 260 км, з півночі на південь — 950 км. Найбільші міста — Софія, Бєлград, Стамбул, Афіни. Встановлення нових і відновлення колишніх перерваних зв'язків і багатостороннього співробітництва на території, яку колись займала колишня Югославія, на Балканах і в Південній та Центральній Європі - процес складний і довгий. Можливі тільки поступові кроки, тоді як швидкі рішення неможливі із-за багатьох причин. У цьому процесі важливу роль відіграє і залучення Балкан до європейських інтеграційних процесів. Цей регіон не може і не повинен замикатися у вузьких межах власне балканського співробітництва. Будучи важливою частиною європейської цивілізації, Балкани є тим географічним, транспортним, історичним і релігійним ланцюгом, що з'єднує Європу з Близьким Сходом.Балканський півострів через особливості свого геополітичного положення був і залишається у фокусі зіткнення інтересів різних держав Заходу і Сходу. Вся історія Балкан - це конфлікт національного, етнічного і релігійного чинників. Слід підкреслити, що іслам наступав на Європу через Балкани і тут був зупинений. Але в силу цієї та інших обставин на Балканах склався особливий культурний, економічний і політичний простір. РозпадФакторами розпаду Югославської федерації стали смерть Тіто і фіаско проведеної його наступниками національної політики, розпад світової соціалістичної системи, сплеск націоналізму в Європі (причому не тільки в країнах Центрально-Східного регіону). У 1990 році у всіх шести республіках СФРЮ були проведені місцеві вибори. Перемогу на них усюди здобули націоналістичні сили.Зважаючи на наростання національних розбіжностей згідно з заповітом Тіто після його смерті пост президента країни був скасований, а на чолі країни стала Президія, члени якої (глави союзних республік і автономних областей) щорічно змінювали один одного по черзі. Короткочасний економічний підйом в середині 1980-х років закінчився стрімкою інфляцією і розвалом економіки, що призвело до загострення відносин між економічно більш розвиненими Сербією, Хорватією і Словенією, та іншими республіками.У ході громадянської війни і розпаду від Великої Югославії в кінці XX століття відокремилися чотири з шести союзних республік (Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). Тоді ж на територію спочатку Боснії і Герцеговини, а потім автономного краю Косово були введені миротворчі сили ООН під керівництвом США. Для врегулювання, згідно з рішенням ООН, міжетнічного конфлікту між сербським і албанським населенням Косова край був переведений під протекторат ООН. Тим часом Югославія, в якій на початку XXI століття залишалося дві республіки, перетворилася в Сербію і Чорногорію: з 1992 по 2003 роках - Союзна Республіка Югославія (СРЮ), з 2003 по 2006 роках - конфедеративний Державний Союз Сербії і Чорногорії. Югославія остаточно припинила існування з виходом з союзу Чорногорії 3 червня 2006 р.

53. Порівняльна характеристика країн Південно-Східної Європи

54. Суспільно-географічна характеристика Східної Європи.

Чисельність населення. На території Східної Європи без урахування Росії проживає 128,2 млн. осіб, з урахуванням європейської частини Росії – 271 млн. Найбільша чисельність населення припадає на Україну та Польщу. В інших країнах вона коливається від 1,3 до 10,2 млн. осіб.Демографічні особливості. Демографічна ситуація є досить складною, що зумовлено наслідками Другої світової війни, зростанням урбанізації та пов’язаним із нею промисловим розвитком держав.Як і в більшості інших європейських країн, природний приріст населення в останні десятиліття суттєво зменшився, передусім внаслідок різкого зниження народжуваності. Крім Словаччини (+0,15%), в усіх країнах регіону природний приріст був від’ємним і коливається від -0,06% у Чехії та Білорусі до -0,67% у Латвії та -0,64% в Естонії. Скорочується чисельність молодого населення – показники народжуваності нижчі від рівня смертності, що зумовило процес старіння нації. Помітно зросла кількість осіб старших вікових груп (від 65 років і більше), яка становить 16%, натомість скорочується частка молоді (до 14 років) – 14% всього населення. За статевим складом населення переважають жінки (53%).Расовий склад. Серед мешканців регіону переважають представники перехідної (середньоєвропейської) групи європеоїдної раси, із середньоінтенсивною пігментацією шкіри, різноманітним кольором очей (блакитні, сірі, зелені, карі), волоссям усіх відтінків: від білявого до темно-каштанового та чорного. На півночі європейської частини Росії та на узбережжі Балтійського моря мешкають групи північних європеоїдів, які відрізняються значною депігментацією шкіри, очей та волосся. В районі Кольського півострова в Росії проживають невеликі групи саамів, які належать до перехідної лапоноїдної раси, що склалася в процесі тривалої взаємодії північних європеоїдів та монголоїдів.Етнічний склад. Країни мають здебільшого неоднорідний етнічний склад. У багатьох із них серед національних меншин переважають росіяни, наприклад у Латвії (34%), Естонії (30%), Україні (22%), Білорусі (12%), Литві (9%). В інших країнах: угорці – в Словаччині, цигани – в Угорщині та Словаччині, словаки – у Чехії. Єдиною мононаціональною країною є Польща, де поляки становлять 98,5% населення, а найбільш багатонаціональною – Російська Федерація, на території якої мешкають понад 100 національностей.Населення належить переважно до двох мовних сімей: індоєвропейської – найчисельнішої, у складі слов’янської групи (росіяни, українці, білоруси, поляки, чехи, словаки) та балтійської групи (латиші, литовці); уральської, представленої фінно-угорською групою (угорці, естонці).Релігійний склад. У регіоні домінує християнство, представлене всіма напрямами: католицизм сповідують у Польщі, Чехії, Словаччині, Литві, значна кількість угорців та латишів; православ’я – в Україні, Росії, Білорусі; протестантство (лютеранство) – в Естонії, більшість латишів і частина угорців; до уніатської (греко-католицької) церкви належать західні українці та західні білоруси.Розміщення населення. Населення розміщене відносно рівномірно. Середня густота – майже 46,5 осіб/км², максимальна – в Чехії (129 осіб/км²), високі показники (понад 100 осіб/км²) спостерігаються в Польщі, Словаччині, Угорщині, мінімальні – в європейській частині Росії (33 особи/км²) та Естонії (28 осіб/км²). Арктичні острови постійного населення не мають.Рівень урбанізації невисокий – в середньому 67%. Максимальні показники – в Чехії (74%), Росії (73%), Білорусі (71%), Естонії (71%), мінімальні – у Польщі (62%) і Словаччині (58%). Чисельність міського населення постійно збільшується.У регіоні дуже густа мережа міських поселень, більша частина яких існує вже декілька століть. Унікальною не тільки для Польщі, а й загалом для Європи є Верхньосілезька агломерація (3,4 млн. осіб), яка становить суцільну міську забудівлю із понад 30 міст і робітничих селищ у межах Верхньосілезького вугільного басейну. Центр агломерації – місто Катовіце. Переважна більшість міських жителів зосереджена в столичних агломераціях: Московська (12,1 млн. осіб), Київська (3,4 млн. осіб), Будапештська (2,6 млн.), Варшавська (2,3 млн.), Мінська (1,7 млн.), а також у великих промислових: Харківська (2 млн. осіб), Донецько-Макіївська (1,95 млн.), Нижньоновгородська (1,9 млн.), Дніпропетровсько-Дніпродзержинська (1,7 млн.), Самарська (1,5 млн.) тощо. Великі агломерації на території країн СНД потребують певного обмеження в подальшому зростанні й промисловому розвитку і суворого дотримання соціально-екологічних нормативів.Міський спосіб життя значною мірою характерний і для сільської місцевості західних країн регіону (Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина). Сільське населення має різний тип розселення: груповий (села) – у центрі, на півдні й сході регіону; хутірський – у Прибалтиці та Польщі. Села на півночі Росії переважно невеликі, часто з кількох дворів. Розміщені вони в долинах рік на значних відстанях одне від одного.Трудові ресурси. Вони становлять майже 121,8 млн. осіб. У промисловості зайнято 40-50% працюючого населення, у сільському господарстві – 20-50%, у невиробничій сфері – 15-20%. Внаслідок переходу до ринкових відносин у більшості країн істотно зросла кількість безробітних, які становлять в середньому 5-10% економічно активного населення (у Словаччині – 11,7%, Чехії – 8,9%, Естонії – 7,9%, Росії – 7,6%, Литві – 4,8%, Україні – 3,1%, Білорусі – 1,6%).Із середини 90-х років ХХ ст. у країнах Східної Європи значно зросла економічна еміграції населення в пошуках роботи та сталих заробітків. Відчутною є й міграція всередині регіону зі східних районів (України, Росії, Білорусі) до економічно розвиненіших західних країн регіону – Польщі, Чехії, Угорщини.

55. Історичні особливості розвитку східнослов’янських держав.

56. «Закриті» міста: виникнення і особливості розвитку дотепер і сьогодні.

57. Анклави та ексклави: визначення, відмінності і приклади.

Чистий ексклав — несуверенних регіон, відокремлений від основної території країни і оточений більш ніж однією державою (тобто не є анклавом). Чистий ексклав не є анклавом щодо інших держав, але є ексклавом щодо основної території країни^[1]. ексклав, що має вихід до моря, називається напіванклавом. Також іноді поняття ексклава і напіванклавом поширюють на інші територіальні утворення — наприклад, на адміністративно-територіальні одиниці у складі держави. Приклади ексклавів:Арцвашен, що знаходиться на території Кедабекскго району Азербайджану, адміністративно відноситься до марза Гегаркунік Вірменії.Автономну Республіку Нахічевань, що входить до складу Азербайджану, оточують Вірменія, Іран і Туреччина.Саньковим-Ведмеже, що знаходиться на території Гомельської області Білорусі, адміністративно відноситься до Брянської області Росії. Тобто Саньковим-Ведмеже є анклавом Росії і анклавом Білорусії. Приклади напівексклавів:Калінінградську область Росії оточуює Балтійське море, Польща і Литва.Провінцію Кабінда, що належить Анголі і виходить до Атлантичного океану, оточують Конго і Демократична Республіка Конго.Аляска — напівексклав США і напіванклав Канади.Сеута і Мелілья — напіванклавом Іспанії і напіванклави Марокко, виходять до Середземному морю.Село Дубки на мису, видатному в Псковське озеро, відокремлено від Псковської області Росії територією Естонії. А значить є напівексклавом Росії і напіванклавом Естонії .Мусандам — мухафаз (провінція) Оману, оточена на півдні і здебільшого на заході територією ОАЕ, омивається Перською і Оманским затоками.Форт Сант-Анджело адміністративно відноситься до Мальтійському ордену оточують Середземне море і держава Мальта. Анкла́в (енклав) (фр. enclave — від лат. inclavare — закривати на ключ) — територія, або частина однієї держави, оточеної зі всіх сторін територією іншої держави або частина території однієї держави, яка не має спільних меж зі своєю материнською частиною і є оточеною територією іншої держави. Наприклад, Республіка Сан-Марино, розташована в межах Італії, італійське місто Кальпоне в Швейцарії. Якщо анклав має морський берег, його називають напіванклавом (наприклад, округ Анголи Кабінда, Калінінградська область Росії). Анклави можуть утворюватись за чисельною кількістю історичних, політичних, та географічних причин. Деякі території стали анклавами внаслідок зміни напрямку течії річки. Питання про сполучення анклавів з основною частиною держави чи з іншими державами розв'язується на основі угоди між зацікавлеими сторонами. Оскільки проживання в анклаві може бути дуже незручним, та повинно бути досягнуто багато домовленостей між країнами про відправлення пошти, забезпечення електроенергією та право проїзду громадян, анклави як правило ліквідуються, та багато таких випадків, що існували раніше, було усунено. Багато анклавів зараз мають рухи за незалежність, особливо якщо анклав знаходиться далеко від основної території країни. Країни-анклави

• Ватикан (анклав на території Італії)

• Сан-Марино (анклав на території Італії)

• Лесото (анклав на території ПАР)

• Бруней (напіванклав у відношенні до Малайзії)

• Східний Тимор (напіванклав у відношенні до Індонезії)

• Гамбія (напіванклав у відношенні до Сенегалу)

• Монако (напіванклав у відношенні до Франції)

• Португалія (напіванклав у відношенні до Іспанії)

• Данія (напіванклав у відношенні до Німеччини, має морський кордон зі Швецією)

• Канада (напіванклав у відношенні до США, має морський кордон з датською територією Гренландії й французькими островами Сен-П'єр і Мікелон)

• Катар (напіванклав у відношенні до Саудівської Аравії, має морський кордон з Бахрейном та ОАЕ)

• Республіка Корея (напіванклав у відношенні до КНДР, має морський кордон з Японією)

• Папуа-Нова Гвінея (напіванклав у відношенні до Індонезії, має морський кордон з Австралією й Соломоновими Островами)

• Домініканська Республіка — Гаїті (взаємні напіванклави)

• Ірландія — Великобританія (взаємні напіванклави, Великобританія має морський кордон з Францією)