Південна Африка

Складно проходило становлення Південної Родезії як неза­лежної держави.

1965 р. Біла меншість проголосила незалежність Республіки Родезії (колонія Великої Британії). Тут вони зберегли ра­систський режим, не врахували інтереси африканського чорного континенту. Африканці піднялися на збройну бо­ротьбу.

Грудень 1979 р. Між представниками африканського Патріо­тичного фронту, урядами Родезії та Великої Британії було досягнуто домовленості про припинення вогню і проведен­ня вільних виборів. На виборах перемогли представники африканської більшості, представництво білих у парла­менті було гарантовано.

18 квітня 1980 р. Була проголошена незалежна Республіка Зімбабве (нова назва Родезії). Сьогодні — це одна із най­розвиненіших і стабільних країн Африки. Останньою колоніальною імперією в Африці була порту­гальська.

Португалія володіла на півдні континенту Анголою, Мозамбіком, Гвінеєю-Бісау, Кабо Верде (Островами Зе­леного Мису) Сан-Томе і Прінсші. Процес деколонізації тут тривав з 1975 по 1990 pp. Падіння в квітні 1974 р. У Португалії тоталітарного режиму після смерті дикта­тора Самоси і "Революції гвоздик" відкрило шлях неза­лежності для народів португальських колоній. Новий уряд Португалії визнав право колоніальних народів на са­мовизначення. І У 1973 р. було визнано незалежність Гвінеї-БІсау.

Червень 1975 р. Проголошено незалежність Мозамбіку.

Липень 1975 р. Проголосили • незалежність Кабо-Верде, Сан-Томе, Прінсіпі.

11 листопада 1975 р. Проголошено незалежність Анголи. Ситуація в Анголі і Мозамбіку ускладнювалася бороть­бою різних течій у національно-визвольному русі, які орі­єнтувалися на різні зовнішні сили. Збройну боротьбу в Анголі очолювали:

Народний фронт за визволення Анголи (МПЛА)—підтримував­ся СРСР, Кубою, дотримувався марксистської орієнтації.

Фронт Національного визволення Анголи (ФН ЛА) — підтри­мувався Китаєм.

Національний Союз за повну незалежність Анголи (УНІТА) — підтримувався США, західними країнами і ПАР. У Мозамбіку національно-визвольну боротьбу очолював Фронт національного визволення Мозамбіку (лівої орієнтації). Після одержання незалежності (1975 р.) у цих країнах розпочалася громадянська війна, в яку активно втручали­ся СРСР, Китай, Куба, ПАР, Родезія. 50 тис. кубинських во­яків підтримувало марксистів Анголи і Мозамбіку, а також 20 тис. радянських військових спеціалістів, а формування УНІТА — південноафриканські війська. Громадянська вій­на була довготривалою і кровопролитною. "Перебудова" в СРСР вплинула на перебіг подій у регіоні.

1986 р. З території Анголи і Мозамбіку були виведені радян­ські війська.

1991 р. Виведено кубинські війська.

1992 р. Президенти колишніх португальських колоній в Аф­риці офіційно зреклися своєї попередньої орієнтації на марксизм-ленінізм.

У 1992 р. В Анголі відбулися вільні вибори. Однак УНІТА не визнав перемоги на них МПЛА і конфлікт триває.

лютого 1996 р. в Анголі українські миротворці були залуче­ні до спроб ООН покласти край громадянській війні. 12002 р. Підписано мирну угоду між воюючими сторонами. Намібія І 1920 р. передана під управління Південно-Африканського Союзу (з 1961 р. — ПАР) як підмандатна територія Ліги Націй, але фактично була приєднана до ПАР у 1949 р. І 1966 р. у Намібії велась збройна боротьба за незалежність країни.

1988 р. За наполяганням ООН була досягнута домовленість про виведення з Намібії військ ПАР і проведення там за­гальних виборів до Установчих зборів.

21 березня 1990 р. Проголошена незалежна Республіка Намібія.