2. Характеристика новояпонскьої мови

Тож, які звукові та граматичні зміни, дозволяють стверджувати, що приблизно з 16 ст. починається епоха новояпонської мови? Сиромятніков виокремлює наступні:

1. Переход дифтонгів au > ŏ, ou > o, eu > 'o; сюди ж відносяться і такі явища, як перехід kau «купувати» в kŏ ( з э:), kou «просити» в ko (з o:), хоча східні діалекти утримують стару вимову, завдяки наявності між а (о) та u морфологічної границі.

2. Перехід дифтонгів на -n/g/ в дифтонги на –u, які згодом перевтіляться в довге э: або o:. Таким чином, форма вірогідно-спонукального способу sen/g/ (від дієслова suru «робити») перейшла в seu > so; toran/g/ (від toru «брати») – в torŏ; surau – в sǒrŏ; womou «думати» – в womo та ін..

3. Поява суфікса знахідного відмінку -de (з -nite).

4. Зміна стариз зв’язок nari та sŏrŏ зв’язкою aru.

5. Витіснення означальними формами заключних форм: за аналогією з дієсловами І відміни (типу toru), у яких вони не розрізнялись і раніше, дієслова ІІ відміни та неправильні дієслова набувають єдину кінечну форму присудка будь-якого – головного чи підрядного – речення. Тим самим дієприкметникові форми зникають. Одночасно з тим випадає останній приголосний у означень, які також втрачають різницю між означальною та заключною формами: takai (високий) > takai, takasi (рос. «высок») > takai; takaku (високо) > tako.

6. Зникнення видо-часових суфіксів –ru (означальна форма)/ -ri (заключна форма), -keru/keri, -nuru/-nu, -tsuru/-tsu, -si/-ki.

7. Відпадання складу ru/ri в суфіксі перфекту -tari та перетворення -ta на форманту передуючого часу.

8. Відпадання складу ru/ri у зв’язку з -nari та перетворення –naу форманту іменних прикметників: kireina («гарний»)

9. Зникнення модальних суфіксів -ramu, -meri, -kemu.

10. В 16 ст. починаэться процес, який японськими лінгвістами називається як 一段化 (ichidanka): в дієсловах ІІІ відміни припиняється чергування e/u та i/u, тобто відбувається уніфікація основи – замість tabe «коли їм», tabureba «якщо (коли) їсть», taburu «їм», «їси», «їсть» вживається відповідно tabe, tabereba, taberu.

11. Прикметники на -і набувають форми минулого часу, аналогічно дієслівній: fayai «швидкий» – fayakatta «був швидким». Та інші.

3. Модальність. Форми модальних дієслів.

Модальність – це граматико-семантична категорія, яка виражає ставлення мовця до повідомлюваного ним.

Дослідники неодноразово вказували на неоднорідність, багатоаспектність явища модальності, на те, що типи модальності виділяються не за єдиним принципом, а інтуїтивно, і при цьому порушуються основні правила логічної операції понять.

Зміст висловлюваного може трактуватись як реальне чи нереальне, можливе чи неможливе, бажане чи небажане і т. д. Серед комунікативних завдань, котрі ставить перед собою той, хто говорить (пише), є такі, як повідомлення про те, що мовець вважає, безумовно реальним, бажаним, реальним або нереальним за певної умови і т. ін. Отже, модальність притаманна будь-якому висловлюванню.

У граматиці модальність трактується як морфологічне явище і розглядається в сукупності з категорією способу. Спосіб дієслова є основним засобом оформлення об'єктивної модальності — граматичної ознаки будь-якого речення, що виражає відношення висловлення до дійсності у плані реальності-нереальності. Разом з тим на об'єктивну модальність часто нашаровується суб'єктивна, що виражає впевненість, сумнів, недовіру, іронію мовця тощо. Граматично модальність виражається поєднанням дієслова (чи іншого предиката) з модальними частками, прислівниками, дієсловами, а також словосполученнями та реченнями. Порівняйте також різну модальність у прикладі: піди-но, піди, ти б пішов, нехай би ти пішов, бодай би ти пішов.

У дослідженні мови модальність виявляється на всіх її рівнях. Мовна система впорядкована так, що мовець може висловлювати будь-яке судження про дійсність. Саме в акті мовлення відчувається об’єднання мовної інформації з особистістю мовця, який використовує цю інформацію згідно з власними комунікативними намірами, надає їй суб’єктивного, особистісного характеру.

Для опису вираження модальності в новояпонській мові послуговуємося книжкою Сиромятнікова «Становления новояпонского языка», а саме розділ про способи дієслова.

Дійсний спосіб

Дійсний спосіб, як правило використовується для позначення фактів, тож, не має модальності, або, іншими словами, воно є модально нейтральним.

Дієслівні форми з закінченням на –u, яке приєднувалось до основи обох часів: toru «беру», «візьму» - totta/ru/, «брав», «взяв». Однак в пам’ятках форма типу totta/ru/ вже втратила останній склад, і показник способу в минулому часі став, таким чином, нульовим.

Інші кінцеві форми минулого часу морфологічно нічим не відрізняються від сучасних. (в тому числі і прикметники на –і та на –на)

Вживаються у випадках:

а) мова про постійні, неодноразово повторювані та звичайні дії:

Makotoni Fitobitono wo:seraruru-wa, wakai toki tabi-wo seneba, woite-no monogatari-ga nai to mo:saruru… «Правду кажуть люди, /стверджуючи/, що якщо в молодості не по подорожуєш, не буде що розповісти, коли постарієш».

Mesitsuko: mono-ga tada Fitori… «Людина, що прислужує, у мене лише одна».

б) Мова про теперішній час:

MoFaja ko: mairimasu. «Отже, /я/ вже йду».

в) Мова про майбутнє:

Tor’aru ka? «Будеш з ним боротися?»

г) Мова про минуле. Частіше за все форма на –u в цьому випадку позначає одночасність;

…mono ju: mono-mo nakatta. «Не було нікого, хто б сказав».

Не варто думати, що до дійсного способу належать лише часові форми. Хоча й рідко, зустрічаються присудки і без показника часу:

Nanto womo:te woide zo? «Навіщо /ви/ прийшли?» (вічливо до нижчого)

В реченнях з іменним присудком модальність як правило дійсна, однак час залишається не вказаним.

Kore-wa zaregoto? «Це /був/ жарт». Kore-kara bandokoro. «Звідси - сторожка».

На думку І. Ф. Вардулем, речення з іменниковим прсудком без зв’язки «буває лише стверджувальним, модально нейтральним». Вірно, що таке речення не може бути заперечним. Однак навряд чи можна погодитись з тим, що вони модально нейтральні. Скоріше можна вважати, що відсутність показника способу та і взагалі будь-якої модальної частинки сприймається як дійсна модальність.

Допустове значення могло бути надано реченню додаванням до форми дійсного способу зв’язки допустового способу gozaro:/ -de aro: : Sadamete jado-ni iru-de gozaro:. «Мабуть, знаходиться вдома». Sadamete moFaja Farukai nigewotta-de aro:. «Мабуть, вже далеко втік».

Вірогідність

Форми на – о та на – ozuru (судячи з усього, синонімічні).

Tatoi kambaku-naritomo Kijomori-ga Atari-woba Fabakar’ozuru koto-dza. Навіть камбаку (висший чин) ніби зніяковів перед Кійоморі».

Форма на –ozu/o:zu – вживалась лише в позиції присудка головного речення:

Fito-no zangen-de gozarozu. Напевно, /це/ чийсь наклеп.

Форма на –o:zu - заключна. В пам’ятках зустрічається рідше, а до 18 ст. вже виходить зі вжитку.

Вірогідність в розмові про минуле виражалась так само зв’язкою –de aro:, що приєднувалась до форми на –ta:

Sadamete moFaja Farukani nigewotta-de aro:. /Він/, напевне, вже далеко втік.

Наказовий спосіб

Форми наказового способу можуть відноситись до різних часів.

Наказовий спосіб у феодальну епоху був досить багатий на різноманітність форм, оскільки накази сильно диференціювалися в залежності від ступеню ввічливості, що нерідко визначалося відмінностями в суспільному положенні.

Розрізняють наступні форми наказового способу.

1. Грубо-наказова форма на -i.

Утворюється з першої основи дієслова +i. З’являється в японській мові періоду Муроматі, тобто у 15-16 ст.

Напр.: koi „приходь”,　nasai „зроби”, osshyai no „кажи вже!”

2. Грубо-наказова форма типу -yome、-ageyo.

Зберігається напротязі усієї історії японської мови. По грубості прирівнюється до форми на -i.

Напр.: isoge! „поспішай!”. (急げ)

3. Форма на　-sai.

Є більш ввічливою, ніж попередні.

Напр.: misai no! “Поглянь”. (みさいの)

4. Спонукальний стан у наказовому способі.

Є менш ввічливою, ніж форма на -sai.

Напр.: nondekuresashime! „негайно випий”. (飲んでくれさしめ)

5. Друга основа дієслова +are. Приблизно такої ж ступені ввічливості, як і форма спонукального стану. Напр.: mazu shita ni okare! „Спочатку покладіть на землю!” (まず下に置かれ)

6. Форма на -yasu.

За ступенем ввічливості мало відрізняється від попередніх форм.

Напр.: okaeriyasu! „Повертайся!” (お帰りやす)

7. Аналітична форма* на -tamore.

Складалася з дієприкметника на　-te/-de＋tamore. Мала відтінок здійснення дії на користь мовця.

Напр.: watashi teta more „Перевези мене!” (渡してたもれ)

*Аналітичні форми в мові, складні, описові словосполуки, що складаються з допоміжного і полнозначного слова і функціонують як граматична форма останнього («читатиму» — А. ф. майбутнього часу дієслова «читати».

8. Форма вірогідного способу у значення м’якого наказу – nasaremashyo.

Виражає не просто вірогідність здійснення дії другою особою, а скоріше спонукання до дії.

Напр.: ohairi nasaremashyo! „Зробіть милість, заходьте!” (お入りなされましょ)

9. Аналітична форма на -kurei.

Дієприкметник на -te＋kure. Є менш ввічливою, ніж форма на -tamore.

Напр.: mazu kiitekure. „Спочаку послухай мене”. (まず聞いてくれ)

10. Засоби знаження ввічливості. Ввічливі форми можна зробити дещо менш ввічливими шляхом скорочення їх фонемного складу.

Сучасна форма irasshyai „заходьте”, „ласкаво просимо” походить від iraserarei (спонукально-пасивний стан від iru „заходити”).

Стан заборони

Форма с суфіксом на -na. Існує з найдавніших часів. Формується з основи на -u＋na. Форми заборони виражають різну ступінь ввічливості.

• Форма грубої заборони.

Напр.: wasuruna! „Не забувай!”

• Форма ввічливої заборони, - коли основа супроводжувалася ввічливими формантами або допоміжними дієсловами.

Напр.: kamayaruna (від kamai-aruna).

Бажаний стан

1. Форма на -tai.

Напр.:　me wa toritai! „хочу вирвати /твої/ очі”. (眼は取りたい)

Однак, така форма була досить неввічливою, якщо не приєднувалася до ввічливої основи або не супроводжувалася ввічливою зв’язкою або дієсловом.

Напр.: chyotto konata e moshiagetai koto ga gozarimasu. „Є дещо, з чим я хотів би до вас звернутися”. (ちょっとこなたへ申し上げたいことがござります)

2. Оклична форма на –baya + дієслово.

Напр.: kore wo tabakaraite torabayatokoundaga… “[Лис] задумав обдурити її та заволодіти [шматком м’яса]”. (これをたばからいてとらばやとこうんだが…)

Потенційний стан

1. Потенційний стан.

Форми типу aruku/arukeru „можу іти”, arukenu „не можу іти”.

2. Потенційне значення пасивного стану.

Форми типу toru/torareru.

neru mo nerarezu „не спиться”. (寝るも寝られず)

3. Конструкція з форми на -u＋koto[-wa, -ga]＋naru/naranu.

Напр.: kore wo mirukotonaru „Можу це побачити”. (これを見ることなる)

4. Конструкція з форми на -u＋koto[-wa, -ga, -mo]＋aru[mai].

Напр.: shyamen suru koto wa arumashii. „Простити тебе не можна”. (赦免することはあるましい)

Стан обов’язку

1. Аналітична форма обов’язкового стану з двох заперечних форм є найбільш вживаною.

• Дієприкметник заперечного стану на -neba＋naranu.

Напр.: ikanakerebanaranu „Треба іти”. (行かなければならぬ)

• Дієприкметник заперечного стану на ide＋wa＋kanawanu

Напр.: nigeide wa kanawanu „Не можу не втекти”. (にげいではかなわぬ)

2. Службове слово hazu＋зв’язка.

Напр.:　motasu hazu da motasou. „Якщо він повинен це нести, нехай несе”. (持たすはずだ持たそう)

3. Стан обов’язку на -beki/-bei.

Напр.:　 ha ga katakaru be ito aru „Лезо повинне бути гострим”. (刃が硬かるべいとある)

4. Кінцівка обов’язкового стану kotoda.

furui kuse wa aratame nikui kotoda. „Застарілі дурні звички важко виправити”. (古い癖は改めにくいことだ)