Перша кодифікація радянського права в усрр 1922 – 1929 років

Причини:

• бажання перейти від курсу на революційну законність проголошеного з переходом до нової економічної політики.

• Відмова від правового нігілізму в перші післяреволюційні роки.

• Необхідністю зафіксувати у найбільш систематизованому вигляді правових норм, які б закріплювали нові суспільні відносини

• Внутрішня потреба систематизації радянського законодавства через наявність в ній суттєвих суперечностей, прогалин між окремими нормами права.

• Міжнародний фактор

• Перехід до державного капіталізму розпочався в період повернення до генвейської міжнародної конференції на якій приймали участь делегації від усіх країн Європи, США, які перемогли у 1 світовій війні, а також делегації програвши сторін, але з дорадчим голосом.

Тут повинна була прийнятися програма подальшого розвитку Європи, на цій делегації була представлена Рад Росія. Україна передала свої повноваження своїй делегації. Тут повинні були вирішитися насамперед матеріальні грошові запитання. Для розвитку права ця конференція мала велике значення.

Періодизація кодифікації:

1-й період: 1922 – Кримінальний кодекс

- Киримінально процесуальний кодекс

- Цивільний кодекс

- Земельний кодекс

- Кодекс законів про народну освіту

1923 – Зкон про ліси

1924 – Цивільно-процесуальний кодекс

- Тимчасові будівельні правила

1925 – Ветеренарний кодекс

-Виправно-трудовий кодекс

2-й період: Зміни в суспільних відносинах у зв’язку з завершенням в

ідбудовчого періоду і проголошення курсу на індустріалізацію та кодифікацію

1927 – адміністративний кодекс УСРР

- кримінально-процесуальний кодекс

Період Відбудови народного господарства –інтенсивно розвивається процесуальне законодавство.

1. КПКУ прийнятий 13 вересня 1922р. постановою ВУЦВК, введений в дію 20 вересня 1922 року.

Структура: складався з 5 відділень, відділення поділялися на глави, а глави на статті

1 відділення – підсудність, склад суду, докази, введення протоколів, строки судових розглядів, судові витрати

2 відділення – досудове слідство із кримінальних справ: про порущення виробництва, про дізнання, про попереднє слідство, про компетенцію слідчих, про пред’явлення звинувачення, про міри попередження, взяття під варту, про допити свідків і експертів на попередньому слідстві, про обшуки і вилучення, про огляди місця злочину, про визначення психічного стану звинуваченого, про порядок закінчення попереднього слідства, про оскарження дій слідчих, дії прокурора з передачі справи до суду, або закриття справи, дії суду по приданні справи на розгляд в судовому засіданні;

3 відділення - про виробництво в народному суді, одно особі дії народного суді, глава 26 – судове виробництво радою народних суддів, глава 28 – особливе виробництво в народному суді, про судові прикази;

4 відділення – судове виробництво в революційних трибуналах – судовий розгляд справ у низових планках революційних трибуналів, виробництво у верховному трибуналі як касаційні інстанції, як суді першої інстанції;

5 відділення – виробництво народного комісаріату юстиції;

6 відділення – виконання судових вироків.

1924 році відбувається конституційне об’єднання 4 радянських республік (Рос., Укр., Білор., Закавказ. респ.), приймається загальносоюзна Конституція 1924 року і вже після утворення СРСР Центральний виконавчий комітет приймає «Основи кримінального судовиробництва союза СРСР і союзних республік» 1924 року.Виходячи з цих основ в 1927 році затверджується нова редакція КПК УСРР 1927 року, структурно удосконалюється, але правові норми залишаються без змін.

Цивільно-процесуальний кодекс був першим кодексом в радянській Україні ухвалений після утворення СРСР.

Він був прийнятий постановою УЦВК 30 липня 1924 року і введений в дію з 1 жовтня цього ж року.

Зобов’язував суди повсемістно намагатися встановлювати дійсні права і взаємовідношення сторін цивільного процесу.

Складався з 4 частин, які встановлювали порядок подачі позовів до суду, безпосередній розгляд цивільних справ в судах, оскарження судових ріщень, виконання судових рішень і окремо – особливе виробництво із цивільних справ(про встановлення юридичних фактів). Цим кодексом передбачалося розгляд судових справ у третейських судах(недержавних), але їхні рішення визнавалися.

Сімейно-шлюбне право

«Кодекс законів про сімю, опіку, шлюб і про акти громадського стану УСРР» був прийнятий на 3 сесії 9 скликання ВУЦК 31 травня 1926 року.

Складався з 5 розділів:

1. про родину

2. про опіку та піклування

3. про шлюб

4. про зміни громадянами своїх прізвищ та імен

5. про визнання особи безвісно відсутнім або померлим

Цей кодекс визнавався безспірним доказом шлюбу лише його реєстрацію у відповідних органах – РАГС, але у випадку, якщо сторони не могли зареєструвати фактичних шлюб суди могли в кожному окремому випадку визнати права кожного із за незареєстрованих подружжів на випадок виплати або виплати елементів від іншого, розподіл набутого під час шлюбу майна. Реєстрація шлюб і їх розірвання була компетенцією районних органів Реєстрації актів громадянського стану.

Значно спрощувалася процедура реєстрації, цим кодексом, встановлювався інститут удочеріння як форма суспільної підтримки дітям. При розірванні шлюбу, майно розподілялося по – новому. Ділилося наполовину,

Незалежно віл того скільки коштів і як їх зароблено.

Якщо майно було зароблено у фактичному шлюбі, майно розподілялося так як і в зареєстрованого шлюбу до 1944р. Походження дітей від визначених батьків, встановлювалося в судовому порядку.

Адміністративний кодекс був затверджений ВУЦВК 12 жовтня 1927року і введений в дію 1 лютого 1928 року. 15 розділів і 528 статтей як у відносинах між собою так і у відносинах з окремим громадянами. Коло питань, які регулювалися АК можна поділити на такі окремі групи:

1. взаємовідносини органів державного управління (Розділ 2)

2. відносини органів державного управління з громадянами:

а) про міри адміністративного впливу (Розділ 3)

б) про інші міри адміністративного впливу

в) про нагляд адміністративних органів в області промисловості

г) про нагляд адміністративних органів за торгівлею

3. відношення громадян з органами державного управління:

а) про порядок оскарження дій адміністративних органів

б) про порядок реєстрації і обліку населення

в) про правила

г) про релігійні культи (Розділ 10)

д) про правила проведення публічних концертних виступів

е) про попередження стихійної лиха і боротьба з нею

є) про охорону громадського порядку

Цей адміністративний кодекс застосовувався до кінця 30-их рр.. 20 ст. Фактично перестали застосовуватися після прийняття нової Конституції 1937 р.

Тільки в 1984 році був ухвалений новий кодекс.

Кодекс законів про народну освіту УСРР був ухвалений президією ВУЦВК 22 листопада 1922 року з метою систематизації законів про народну освіту. Введений в законну дію з 25 листопада.

Структура: вступ (33 параграфи), 4 книги:

1. організація управління і забезпечення народної освіти

2. соціальне виховання дітей

3. професійна, спеціальна і наукова освіта

4. політична освіта і виховання дорослих (767 статтей) діяв до 1937 року

Висновок. Незважаючи на зовнішню схожість з німецькими, французькими та іншими західноєвропейськими кодексами радянське законодавство радянських років міцно стояло на сторожі інтересів диктатури пролетаріату. Статті використовувалися з різною класовою метою у діаметрально-відмінних соціальних умовах і застосовувалися суддями, що стояли на принципово різних позиціях. Можна визнати позитивним явищем, це законодавство, яке об’єктивно відповідало історичним соціально-економічним умовам, що склалися в період НЕПу. Кодифікація забезпечувала певну стабілізацію суспільства, визначала в законодавстві переворот в поглядах на соціалізм. Все ж таки багато норм кримінального, трудового права в 30-ті роки у зв’язку з посиленням авторитаризму були замінені на антидемократичні і більш жорстокі. Досвід першої кодифікації радянського законодавства УСРР дає багатий досвід і для сьогоденної правотворчої роботи, насамперед правова регламентація підготовки кодифікаційних актів, своєрідна поетапність.

Розвиток українського права в період тоталітарно-репресивного режиму 1929 – 1941 рік

До прийняття нових Конституцій джерелами права були:

• Законодавство союза СРСР. Була три законодавчі органи: Всесоюзний з’їзд рад, всесоюзний центральний виконавчий комітет, рада народних комісарів СРСР.

• Законодавчий орган УРСР: ВУЦВК, рада народних комісарів, Раднарком УРСР.

• Після 1936 встановлюється єдиний законодавчий орган СРСР – Верховна рада СРСР. Велику роль в підготовці і прийнятті законів грала президія ВР УРСР, вона збиралася 2 рази восени і навесні. На практиці закони вступали в силу з моменту їх опублікування.

• В кінці 20-х на початку 30-х років було видання спільних постанов, норм, актів.

• Нормативно-правові акти могли видаватися спільно або окремо всеукраїнськими профсоюзними зборами і навіть приймалися нормативні акти на з’їздах колгоспів.

• Підзаконні акти ухвалювалися радою народних комісарів та окремими комісаріатами.

- загальносоюзні міжнародні договори

- судова практика. Формально вона мала дорадчу силу.

В Україні мін. Закордонних справ було утворено в 1944 році.

В 1944 році рада народних комісарів починає називатися Радою народних міністрів. 5 грудня 1936 року надзвичайний восьмий всесоюзний з’їзд рад затвердив нову Конституцію СРСР, а на 14 всесоюзному з’їзді рад 30 січня 1937 року було прийнято нову Конституцію СРСР.

Конституція радянської України складалася з 13 розділів 146 статей:

1. й суспільний устрій, де сказано що політичну основу СРСР становлять ради депутатів трудящих, а економічну основу становить соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва.

2. й державний устрій, де було сказано що УСРР добровільно об’єдналася з радянськими республіками. У статті 14 зазначалося що УРСС зберігає за собою право виходу із СРСР.

3. й найвищі органи державної влади УРСР, де вказано що ВР УРСР є найвищим органом державної влади, і обирається по виборчим округам на строк 4 роки ( 1 депутат на 100 тисяч виборців). Президія ВР УРСР є підзвітною ВР УРСР. Також до найвищих органів відносяться рада народних комісарів та народний комісаріат.

5. й найвищі органи державної ради Молдавської автономної радянської соціалістичної республіки

6. органи державного управління молдавської автономної соціалістичної республіки.

7. й

8. й бюджет СРСР

9. й

10. й обов’язок додержуватись Конституції СРСР…

11. й виборча система. Вибори проходили по мажоритарним округам.

12. й герб, прапор, столиця.

13. й порядок зміни Конституції. Зміни провадяться лише ВР УРСР. Конституція ця діяла до 1978 року.

З’являється визначення радянського права. Радянське право – сукупність правил поведінки установлених в законодавчому порядку владою. Трудящих, які виражають їх волю і використання яких забезпечується всією примусовою силою соціалістичної держави, з метою захисту, закріплення і розвитку відносин і порядків вигідних і бажаних трудящим, повного і кінцевого знищення капіталізму та його пережитків. Це позитивістське визначення права стало домінуючим у радянській правовій науці і надзвичайно звузило можливість заснування сукупності права, а в житті слугувало прикриттям тоталітарного всевладдя.

Характеристика провідних галузей права:

Цивільне право:

Розвивалося на засадах утвердження соціалістичної держ власності, а як наслідок витіснення і заборона правового інституту приватної власності. Все ж таки цивільний кодекс УРСР 1922 року визнавав приватну власність фізичних і юридичних осіб, хоча і обмежував її розміри та правомочність власників. Вже в середині 1930 років, у сфері промисловості і торгівлі остаточно сформувалося неподільне планування державного сектору. Поступово проводиться лінія на заборону акціонерних товариств та витіснення приватного капіталу зі сфери капітального будівництва і страхування.

Положення про державне трактування СРСР від 18 березня 1925 року встановлювало монополію держави на всі види страхування, відповідно договори все більше ставали плановими. Наприкінці кожного року в рад Україні проводилася так звана договірна кампанія, під час якої між господарськими організаціями укладалися договори на наступний рік. Джерелами тогочасного договірного права стали постанови Раднаркому СРСР від 1933-1934 років, які встановлювали загальні форми договірних зв’язків і визначали конкретний зміст договорів. На зміцнення договірної дисципліни була спрямована постанова УСРР про порядок розірвання та зміни договорів, укладених між підприємствами і органами республіканського та місцевого значення від 26 червня 1932 року, яка категорично забороняла одноособове розірвання або зміну договорів. Украпленню договірних відносин сприяли також статут внутрішньо водного транспорту 1930 року, статут залізниць СРСР 1934 року, повітряний кодекс СРСР 1934 року. На посилення відповідальності державних органів та інших господарських організацій за своєчасне виконання своїх зобов’язань була спрямована постанова ВУЦВК та Раднаркому УСРР про строки позовної давності 19 листопада 1934 року, згідно якої у спорах між організаціями встановлювався 1.5 років строк позовної давності, рік зберігався для відносин, в яких брали участь приватні особи, хоча б з однієї сторони.

29 квітня 1935 року та 16 лютого 1936 року приймаються постанови ЦВК і РНК про передачу держ підприємств, будівель і споруд, згідно якої вони не могли передаватися за грошу держ органами та організаціями один одному, тільки передавалися безоплатно.

Позитивним в розвитку цивільного права було унормування авторського права в лютому 1929 року та винахідницького права в березні 1926 року. Об’єктом авторського права визначався продукт творчої діяльності людини виражений в конкретній формі. Автор користувався особистими і майновими правами за свої твори все своє життя, а спадкоємці 15 років після смерті автора. Винахідник міг надавати державі свій винахід для експлуатації за що отримував авторське свідоцтво, яке закріплювали за ним особисті та майнові права за винахід. Все більше значення для вирішення цивільних спорів мали постанови Верховного суду СРСР та УРСР.

Земельне право:

На початку 20-х років починається державна кампанія з ліквідації індивідуальних селянських господарств і створення с/г архівів і колгоспів. Було ухвалено 2 примірних статути:

• 1 березня 1930 року. Вихід із архівів обмежувався. Усуспільнювалися всі основні засоби с/г виробництва. Не усуспільнювався формально тільки дрібний інвентар для роботи на присадибній ділянці, худоба.. тощо, але на практиці до колгоспу приводили все. Цей статут був причиною голодомору 1932-33 років. С/г архів отримував землю навічно.

• 17 лютого 1935 року. Він був більш ліберальним по відношенню до селян. Дозволялися присадибні ділянки, вирощування худоби, податок вичіслявся не з рентабельності землі, а з її продуктивності.

Примірні статути заклали основи колгоспного права, як нової галузі радянського права.

Кримінальне право:

Розвиток кримінального права цього періоду слід розділити на 3 періоди:

- 1930-1932 – основним джерелом залишається кримінальний кодекс УСРР 1927 року, який зберігав свою цілісність але доповнювався постановами ЦВК та Раднаркому СРСР і УСРР. Характерною рисою кримінального права цього періоду є боротьба з майновими злочинами. 7 серпня 1932 року ЦВК та Раднарком СРСР прийняла закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів, кооперації та укріплення соціалістичної власності». Вперше в радянському законодавстві проголошувалося що громадська соціалістична власність є основою радянського ладу, вона священна і недоторкана. З часом на цей принцип було зафіксовано Конституцію. Особи, які розкрадають соціалістичну власність в законі характеризувалися як «вороги народу». Мінімальна міра покарання була не менше 10 років з конфіскацією майна. Закон передбачав кримінальну відповідальність не тільки за розкрадання соціалістичної власності, а прирівнював до цього виду злочинів також анти колгоспну агітацію (міра покарання 5-10 років без застосування амністії).

7. серпня 1932 року та 22 квітня 1932 року були видані закони «Про боротьбу із спекуляцією», ці два закони були подібні між собою. Якщо раніше, коли допускалася приватна торгівля, спекуляцією вважалося злісне підвищення цін на товари шляхом скупки, то тепер спекуляцією вважалася скупка і перепродаж товарів з метою наживи. Відповідно з цим актом всеукраїнський виконавчий комітет і рада народних комісарів України 25 грудня 1932 року прийняла постанову «Про зміну статті 127 кримінального кодексу УСРР». В новій статті редакції вказувалося, що спекуляцією скупка і перепродаж продуктів с/г та предметів масового споживання з метою наживи. Спекуляція каралася позбавлення волі строком не менше 5 років з конфіскацією всього чи частини майна.

2 січня 1932 року була прийнята постанова РНК УСРР «Про міри, проти забою і хижацької експлуатації коней, і про зміну та доповнення кримінального кодексу УСРР, а саме статті 75». Встановлювалася кримінальна відповідальність до 10 років позбавлення волі. Субєктами цього злочину були лише куркулі та приватні перекупщики. Крім того кримінальний кодекс УСРР був доповнений статтею 75(2а), яка передбачала кримінальну відповідальність за незаконний забій коней в колгоспах і радгоспах. Позбавлення волі до 10 років.

14 лютого 1930 року кримінальний кодекс був доповнений статтею 153(3) «Про кримінальну відповідальність за масовий випуск неякісного товару». Суб’єктами цього злочину були: головний інженер, начальник цеха, начальник відділу технічного контролю. Також кримінальний кодекс був доповнений статтями 75(4) та 75(5), які передбачали покарання за полонку с/г машин, погане збереження пального та інші злочини пов’язані з експлуатацією транспорту.

Інші види злочинів: 5 вересня 1931 року постановою ВУЦВК і РНК УСРР крим кодекс був доповнений статтею 69(1), яка передбачала покарання за погрозу вбивства представника влади або активіста. Постановами 5 вересня 1931 та 20 червня 1932 року були введені в окремі склади покарання проти порядку управління більш жорсткі міри покарання (не менше 10 років позбавлення волі, а якщо як терористичний акт – розстріл). 25 лютого 1931 року ВУЦВ і РНК УСРР ввів у кримінальник кодекс нову 56(10) статтю, яка передбачала відповідальність для працівників транспорту, за пошкодження машин, колій, дорожніх споруд, що привели до нещасних випадків з людьми, а також невчасна відправка поїздів, кораблів тощо (позбавлення волі до 10 років, а якщо мали злісний характер – розстріл). Майже кожен рік посилювалася кримінальна відповідальність за відмову до призова на військову службу, за неявку в строк в воєнкомат без поважних причин, відмова від зборів для військовослужбовців та інші злочини пов’язані з військовою службою.

• 1933-1937 роки. Одним із найважливіших законодавчих актів, що стосувався охорони зовнішньої безпеки СРСР була постанова ЦВК СРСР від 8 червня 1934 року «Про кримінальне покарання за зраду вітчизні». В цьому акті вперше вводилося поняття «зрада вітчизні» і передбачалися кваліфіковані склади цього злочину. До таких злочинів відносили: шпигунство, видача державної чи військової таємниці, перехід на сторону ворога, втеча чи переліт за кордон тощо. За зраду вітчизні було встановлено розстріл з конфіскацією всього майна, якщо були помякшуючі обставини то позбавлення було строком на 10 років з конфіскацією майна. Кваліфікованим видом таких злочинів була визнана зрада військовослужбовців: розстріл з конфіскацією майна; за недонесення вчинення цього злочину про підготовку або за здійснення зради вітчизні позбавлення волі до 10 років для військовослужбовців, а для інших позбавлення волі не менше ніж 6 місяців. Повнолітні члени сімї, що проживали зі зрадником вітчизни або знаходилися на його утриманні на момент здійснення злочину, також підлягали кримінальній відповідальності. Для малолітніх дітей з 12 років теж неслась кримінальна відповідальність, забирали від батьків і надсилали у дитячий заклад. На основі цього союзного акту ВУЦВК і РНК УСРР 20 липня 1934 року прийняла постанову «Про доповнення кримінального кодексу статтями про зраду вітчизні». Це статті 54(1а)-54(1г). Крім охорони безпеки радянської держави законодавчі акти направлялися на боротьбу із злочинами проти порядку управління. До законодавчих актів цієї групи насамперед відноситься постанова ВУЦВК і РНК Усрр від 8 травня 1934 року, яка визначала кримінальну відповідальність за посягання на обороноздатність країни (статті 56(19) і 56(69)). Регламентувалася відповідальність за таємне чи явне пограбування та розкрадання вогнепальної зброї. Кваліфікованим видом розкрадання зброї згідно частини 2 статті 56(29) крим кодексу передбачалося розкрадання із застосуванням насилля (строк не менше 3 років позбавлення волі, а при тяжких обставинах – розстріл з конфіскацією майна).

Суб’єктами злочину порушення правил міжнародних польотів були працівники аеропортів від начальника до звичайний рядових службовців.

В період 19330-1937 року було прийнято ряд актів які регулювали злочини проти порядку управління. Наприклад постанова ЦВК і Раднаркому 1935 року «Про кримінальну відповідальність за незаконний випуск незаконних паперів і грошових сурогатів (акцій)». Кримінальний кодекс був доповнений статтями 62(1) і 62(2). До кримінальної відповідальності притягувалися керівники типографій, літографій, граверних майстерень. 7 квітня 1935 року була прийнята постанова ЦВК та Раднаркому СРСР «Про доповнення кримінальних кодексів, союзних республік статтею, що передбачала покарання за переплавку державної розмінної монети, та використання цієї монети для виробничих цілей». До злочинів проти порядку управління віднесли також підмовляння неповнолітніх до здійснення злочинів. 9 квітня 1935 року було прийнято постанову «Про міри боротьби із злочинністю серед неповнолітніх»: пограбування, примус до спекуляції, проституція, жебрацтво тощо. Згідно цієї постанов кримінальна відповідальність передбачалася як для повнолітніх за підбурювання так і за здійснення злочинів неповнолітніми, якщо неповнолітньому виповнювалося 12 років. Відповідальність для повнолітнього не менше 5 років, а для неповнолітніх за складом злочину (крім смертної кари). 4 липня 1934 року ВУЦВ і РНК УСРР прийняв постанову «Про відповідальність за порушення паспортної системи», цей вид злочинів передбачав біля 10 складів, починаючи з незаконної видачі паспорта, його підробку, перебування у визначеній місцевості без паспорта.

17 січня 1934 року ВУЦВК і РНК УСРР прийняв постанову, в якій посилювалася відповідальність за випуск недоброякісної і некомплектної продукції для керівників підприємств та адміністративно-технічного персоналу від 5 до 8 років (частина 1 статті 135 крим кодексу УРСР), але цей вид злочину відноситься не до злочинів проти порядку управління, а до господарських.

Кримінально-процесуальні акти цього періоду:

1 грудня 1934 року в Ленінграді був убитий 1 з лідерів комуністичної партії –Кіров. Скориставшись цим терористичним актом 1 грудня 1934 року була видана постанова ЦВК СРСР і згідно з цим актом від 9 грудня 1934 року була прийнята постанова «Про порядок виробництва по справам про терористичні акти». Згідно з цією постановою в Рад союзі зводилася надзвичайна юстиція. Згідно цієї постанови – строки попереднього слідства – 10 діб. Присутність адвокатів виключалася, не допускалося касаційне оскарження, а також подача ходотайства про помилування. Вирок виносився протягом 1 доби (як правило розстріл).

• 1938- п.п. 1941 – були прийняті нові Конституції та утворено ВР УСРР та ВР УРСР. Джерелами права цього періоду були: загальносоюзні кримінально-правові акти, що не включалися до кримінального кодексу УСРР, Кримінальний кодекс УРСР 1927 року, кримінально-правові акти що приймалися УРСР, що приймалися на основі загальносоюзних актів і включалися до Крим кодексу УСРР. Крим право було направлено на боротьбу зі злочинами на виробництві. Наприклад указ президіума ВР СРСР від 1940 року «Про перехід на 8-годинний робочий день та 7-добову робочу неділю із забороною самовільного уходу робочих з підприємств і установ». До кримінальної відповідальності могли притягнути за прогул 1 доби на підприємстві військового комплексу.

Зміни в законодавстві УРСР під час Вел вітчизняної війни 1941-1945 років

Вел вітчизн війна – наймасштабніше військове вторгнення. Війна набула характеру глобальної війни після нападу німецько- фашиської коаліції 22 червня та на американську військово-морську базу 7.12.1941 року. Названа за аналогією з Першою світовою війною 1914 – 1918 років. В ній брали участь 72 держави. Покладено край 2 світовій війні капітуляцією Японії 2.09.1945 року. Велика Вітчизняна війна Рад союзу 22 червня – 9 травня 1945 – це головна складова 2 св. Війн.

Війна закінчується підписанням мирного договору. Радянське право в період Вел вітчизн війни було направлено на виконання основних задач та функцій рад держави, а саме: оборона країни від зовнішніх ворогів, охорона від соц. Власності, господарсько-організаційна та культурно-виховна діяльність, спрямованість сил на перемогу.

Зміни в ієрархії законодавчих органів: за весь час вел вітчизн війни ВР жодного раду не провела засідання. Формальним законодавчим органом залишалася президія ВР СРСР та УСРР, але найвищим органом державної влади 1941-45 років став державний комітет оборони (надзвичайний вищий орган державного управління, створений на час війни, що володів усією повнотою влади в СРСР). Була криза. Сталін і політбюро ВКПБ фактично очолювали державу і приймали всі рішення, але формально вони виходили від президії ВР. Голова ДКО - Йосип Сталін. Склад ДКО під час війни змінювався постановами президії ВР СРСР.

Державний комітет оборони керував діяльністю всіх державних установ і відомств, направляв їх зусилля на всебічне використання матеріальних, духовних та всебічних можливостей країни для досягнення перемоги, вирішував питання допомоги, евакуації промисловості із загрозливих районів, переведення промислових підприємств у звільнені від ворога райони. Постанови ДКО мали силу законів воєнного часу. Всі радянські державні, партійні, військові повинні буди виконувати розпорядження.

Накази головнокомандуючих фронтів розповсюджувалися і на мирне населення. Їх повинні були виконувати місцеві органи управління. Правові акти могли видаватися окремо кожним органом, а могли бути спільними.

Найбільш суттєві зміни та доповнення крім державного та адміністративного права були внесені цивільне, трудове, земельно-колгоспне та кримінальне право.

Цивільне законодавство:

1 Право власності – формально продовжував діяти цивільний кодекс УРСР 1922 року, проте постановами раднаркому УСРР «Про розширення прав народних комісаріатів Російської федерації та України в умовах військового часу значно спростився порядок передачі підприємствами устаткувань і матеріалів із одного господарського органу до іншого, що протирічило. Специфічною для військового часу була постанова державного комітет оборони від 16 січня 1942 року «Про здачу трофейного майна», що встановлювало порядок передачі трофейного майна, зброї частинам Червоної армії, державним та громадським організаціям. Постановою ради народних комісарів СРСР від 17.квітня 1942 року «Про порядок обліку і використання націоналізованого, конфіскованого і вилученого без господарського майна» та аналогічною постановою РНК УРСР від 28 вересня 1943 року встановлювалося що при наявності даного майна керівництво підп.-в та установ повинні повідомляти протягом 2 тижнів з моменту звільнення території від окупантів, а далі наступала кримінальна відповідальність. Постановою РНК УРСР від 2 серпня 1943 року «Про порядок розрахунків за майно», майно що було вивезено з України і повернуте після окупації передавалося колишнім власникам безкоштовно. Завдяки розширеному тлумачення статті 60 цивільного кодексу УРСР спростився порядок передачі аналогічного майна колгоспам.

2 Право зобов’язань – постановою пленуму Верх суду УРСР від 2.12.1944 «про розгляд судами справ за позовами, що основані на угодах, заключних радянськими громадянами під час їх перебування на тимчасово окупованій території» - угоди заключні радянськими громадянами на тимчасовій окупованій території, що протирічили діючим тоді законам і ті що шкодили інтересам радянської держави, а також ті що здійсненні за розпорядженням визнавалися судами недійсними, а цивільні правовідносини, що виникли на ґрунті цих угод не підлягали судовому захисту. В умова війни велике значення мало сурове дотримання договірної дисципліни. При розгляді справ арбітражі та суди виходили з того, що звільняли від виконання зобов’язань не війна, а конкретні обставини викликані війною, через які неможливе виконання договорів.

Постановою Раднаркому СРСР від 15 вересня 1942 року про порядок засвічення довіреностей та заповітів у воєнний час було встановлено, що крім нотаріатів довіреності та інші документи можуть затверджуватися командирами частини та начальниками госпіталів.

3 Житлове право – постанова РНК УРСР від14 вересня 1941 року «Про зберігання жилої площі за військовослужбовцями та про порядок виплат за жилу площу сімя військовослужбовців у воєнний час» встановлювала, що жила площа військовослужбовців зберігається на весь час війни. Якщо жилплоща не заселена, то плата не вимагається.

4 Спадкове право – указом президії УСРР були суттєво змінені статті 418, 420-424 цивільного кодексу УРСР, згідно цих змін розширювалося коло спадкоємців для прийняття спадку і дозволено заповідати спадок на користь сторонніх осіб при відсутності спадкоємців за законом.

Сімейне право: продовжував діяти кодекс законів про родину, опіку, шлюб та акти громадянського шлюбу 1926 року.

Найвизначна зміна – указ президії ВР УСРР 8 липня 1944 року «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям, посиленої охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання мати-героїня, і про затвердження органу материнська слава. Цим указом була радикально змінена система допомоги матерям, було визнано за дійсні тільки зареєстровані шлюби, тобто зареєстрована заява сторін у РАГСІ стає єдиною формою що підтверджувала шлюб. Шлюбний вік для чоловіків 18 років, для жінок 16. Справи про шлюбні розлучення було передано виключно судам, які розглядали причини розлуки, брали високу оплату сторін за розлучення, оголошували в пресі про наміри сторін про розлучення. Було відмінено право звертатися матері в суд про встановлення батьківства та отримання аліментів на утримання, що народилася від особи, з яким мати не знаходилася в шлюбі.

Указом президії ВР УРСР від 19 вересня 1945 року всі ці та інші зміни були внесені в статті 1-4, 32(1), 32(2) Кодексу про родину УРСР. Постановою Раднаркому УРСР від 15 лютого 1942 року « Про устрій дітей, що залишились без батьків» на виконкоми обласних, міських та районних рад були накладені обов’язки забезпечення та облаштування всіх дітей, що осиротіли чи втратили батьків під час переїзду в іншу місцевість, в дитячі будинки, або колективні патронати.

Указом президії ВР УСРР 25 вер 1945 року про зміну статті «Законів про родину» вперше дозволялося записувати усиновителів як батьків усиновленого та давати йому прізвище, по батькові та імя усиновителів.

Трудове право – продовжував діяти кодекс законів про працю УРСР 2.12.1922 року. Основними завданнями трудового законодавства під час війни було поповнення народного господарства робочою силою, підвищення продуктивності праці, зміцнення трудової дисципліни. Указ президії ВР УСРР від 13.02.1942 року «Про мобілізацію на період воєнного часу працездатного міського населення для робіт на виробництві та будівництві. Ввів нову форму залучення громадян до праці, а саме трудову мобілізацію праці. Указом президії ВР УСРР від 25 грудня 1941 року «Про відповідальність робітників та військовослужбовців за самовільне залишення підприємств». Укразом президії ВР СРСР від 26 червня 1941 року «Про режим робочого часу робітників та службовців у період війни директорам підприємств надавалося права встановлювати на дорочні роботи від 1 до 3 годин в день і у вихідний день. Відпустки дозволялися лише неповнолітнім до 16 років.

Колгоспне земельне законодавство – продовжував діяти закон про загальні основи землекористування та землевпорядкування 15.12.1928 року СРСР та деякі статті земельного кодексу УСРР. Це законодавство було направлено на розвиток с/г виробництва, з метою забезпечення армії та населення продовольством та сировиною. Постановою РНК СРСР «Про підвищення для колгоспників обов’язкового мінімуму трудоднів. Обовязковий вихід на роботу з 14 років. Постановою Раднаркому УРСР від 25.05.1942 «Про відновлення державних актів на безстрокове вічне користування землею колгоспів, колгоспах районів УРСР звільнених від окупантів відновлювалися зовнішні межі земель».

Указ президії ВР СРСР від 6 липня 1941 року «Про відповідальність за розповсюдження у воєнний час чуток, що викликають занепокоєння серед населення. Указ президії ВР СРСР від 15 листопада 1941 року встановлював, що розголошення посадовими особами відомостей що є державною таємницею, а також загублення документів, що такі відомості мають, каралися позбавленням волі до 10 років.

Оридичне оформлення приєдання до СРСР та УРСР західної України, півн Буковини, півд. Бесарабії та Закарпаття

26