- •Лекція 50-51. Встановлення радянського домінування в східноєвропейських державах. Встановлення комуністичних режимів «народної демократії». Рев. Овд (2 год.)
- •Встановлення радянського домінування в східній Європі.
- •Інтеграційні утворення центральної Європи.
- •3. Країни нової Демократії
- •4. Революції кінця 80 — початку 90-х рр. Їхній характер, спільні риси та особливості.
Інтеграційні утворення центральної Європи.
Свій вплив у країнах Східної Європи СРСР намагався закріпити укладенням серії міжнародних політичних угод.
25 січня 1949 р. У 1949 р. для ще тіснішого прив'язування східноєвропейських країн до СРСР і прискореного проведення індустріалізації Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина проголосили створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) для спільного розв'язання економічних проблем у зв'язку з розколом Європи, координації народногосподарських планів, реалізації спільних проектів.
Створення РЕВ не виправдовувало надій її учасників з розвитку інтеграції та економічного співробітництва. У відносинах усередині РЕВ переважала торгівля, причому країни Східної Європи отримували пільгові умови на торгові відносини з СРСР. Радянський Союз постачав до Східної Європи насамперед природні ресурси, РЕВ припинила діяльність 1991.
1955 р. був оформлений воєнно-політичний союз соціалістичних держав - Організація Варшавського Договору (ОВД). Так було завершено формування табору соціалізму.
Кардинальні зміни відбулись у зовнішній політиці країн Східної Європи. Із санітарного кордону проти СРСР вони перетворились в його сателітів. Всілякі прояви непокори СРСР викликали жорстоку реакцію. Прикладом цього є конфлікт Тіто-Сталін.
Такі кардинальні зміни означали, що в країнах Східної Європи відбулись революції, які були за своєю суттю соціалістичними, антидемократичними. Позбувшись правого тоталітаризму, країни Східної Європи опинились під контролем лівого тоталітаризму.
Наростання внутрішньої нестабільності у 50—70-х рр. зумовлене кількома причинами.
По-перше, смерть Сталіна 1953 р. і початок "відлиги" в СРСР привели до деякої лібералізації політичного курсу керівництва країн регіону.
По-друге, індустріалізація за радянським взірцем, що здійснювалась у країнах Східної Європи, призвела до значного погіршення матеріального становища насамперед селянства, оскільки основні капіталовкладення спрямовувались у промисловість. А втім, становище робітників і службовців, як засвідчили події у Польщі та НДР, було не набагато кращим.
По-третє, економічні реформи у 50-ті рр. практично зводилися нанівець догматичним втручанням вищого партійного керівництва, що призводило доавантюристичної політики у сфері економіки.
По-четверте, на вияв внутрішньої нестабільності вплинули успіхи країн Західної Європи у відновленні економіки в післявоєнний період.
Що відбувались у ФРН, Італії, Франції, у Східній Європі добре знали, і ця обставина значно посилювала невдоволення комуністичними режимами. Найяскравішими проявами цього невдоволення були події 1956 р. в Польщі та Угорщині. В Угорщині справа дійшла до антитоталітарної революції, яку було придушено за допомогою військової сили.
Після подій у Польщі та Угорщині керівництво країн Східної Європи мусило змінити політику, щоб усунути найголовніші причини невдоволення. Було припинено масові репресії та проведено часткову реабілітацію їхніх жертв.
Відбувалася лібералізація у сфері культури, ідеології, освіти; поширювалися контакти із західними країнами.
На початку 60-х рр. у більшості країн регіону було зроблено спроби провести економічні реформи. Не відмовляючись від наріжних принципів економічної системи соціалізму, передбачалося надати підприємствам відносну економічну самостійність. Проте, зберігаючи державну власність, партійно-бюрократична номенклатура забезпечувала можливість повного підкорення всіх сфер життя своїм інтересам.
У другій половині 60-х рр. ресурси, що забезпечували можливості екстенсивного розвитку країн Східної Європи, виявилися значною мірою вичерпаними, що мало вислідом падіння прибутку та уповільнення темпів розвитку економіки.