II. Особистісні конфлікти

2.1. В. С. Мерлін: опис психологічних конфліктів

Найбільш розвинута й послідовна система поглядів на психологічні конфлікти у вітчизняних дослідників представлене у працях В. С. Мерліна, який присвятив психологічним конфліктам окремий розділ у книзі “Проблеми експериментальної психології особистості”.

По Мерліну, психологічний конфлікт – це стан більш чи менш довгого деградування особистості, що виражається в загостренні існуючих раніше чи нових протиріч, що виникли недавно, між різними сторонами, властивостями, відношеннями й діями особистості.

Психологічний конфлікт виникає при визначених умовах. Зовнішні умови повинні бути такі, що задоволення будь-яких глибоких, активних мотивів і відношень особи або стає зовсім неможливим або стає під загрозу. Виникнення цих зовнішніх умов конфлікту неминуче внаслідок обмежень, о диктує суспільне життя, а також у силу того, що на основі задоволення одних мотивів виникають інші, незадоволені. Проте, психологічний конфлікт виникає тільки якщо ці зовнішні умови породжують визначені внутрішні умови, які являють собою протиріччя між різними мотивами і відношеннями особистості чи між її можливостями й прагненнями. Саме тому, підкреслює Мерлін, психологічні конфлікти можливі тільки у людини. І ще одною необхідною умовою психологічного конфлікту є його суб’єктивна невирішеність ситуації.

На думку Мерліна значення дослідження психологічних конфліктів визначається їх роллю в розумінні структури й розвитку особистості. Загальне значення конфліктів у психічному житті людини визначається тим, що у психологічному конфлікті змінюються попередні і формуються нові відношення особистості; змінюється й сама структура особистості. Таким чином, розвиток і вирішення конфлікту являє собою гостру форму розвитку особистості. Та проте, роботи Мерліна не отримали продовження в психології і не стали основою подальшого теорії конфліктів.

2.2. К. Левін про мотиваційні конфлікти

Більш важливою в психології стала традиція дослідження внутрішньо особистісних конфліктів, закладена Левіном, який виводив конфлікти не із внутрішніх процесів самої психіки, а з аналізу потреб, що виникають у життєвій ситуації індивіда. Предметом його уваги стали конфлікти, що з’являються у результаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації протилежних один одному чи несумісних мотивів. Опис цього виду конфліктів, що належить Левіну, вважається класичним. Він розглядав три варіанти психологічних конфліктів.

Перший випадок конфлікту – коли людина постає перед необхідністю вибору між у рівній мірі привабливими альтернативами, що вгаємо виключають одна одну. Обов’язковою умовою виникнення конфлікту є те, що мотиви несумісних дій актуалізуються одночасно і мають рівну силу, у протилежному випадку конфлікту не було б, так як ми просто вибирали б більш значуще для нас або реалізували б свої бажання послідовно. Класичною ілюстрацією такого типу конфлікту вважається випадок “буріданова осла”, що в кінці кінців помер із голоду, тому що так і не зміг вибрати між двома рівними по величині копицями сіна. Ця ситуація, коли “хочеться того й іншого”, може прийняти достатньо драматичний характер, якщо мова йде про вибір між чимось чи кимось у рівній мірі необхідним чи дорогим для людини. Наприклад, в подібній ситуації опиняється молодий чоловік, мати й дружина якого через погані між собою відносини ставлять дорогу їм людину перед неможливим для нього вибором.

Другий випадок конфлікту передбачає вибір між двома в рівній мірі непривабливими можливостями. Як і в першому типі конфлікту, вибір із “двох зол меншого” тяжкий рівною інтенсивністю мотивів уникнення. Погане сімейне життя заставляє чоловіка вирішувати – чи підтримувати сімейні відносини, що не склалися, чи розлучитися з дитиною, постійне спілкування з якою буде не можливе у випадку розлучення із дружиною.

Нарешті, третій тип конфлікту, по Левіну – це коли одна і та ж ціль, можливість чи вибір у рівній мірі приваблива й неприваблива, має “і плюси, і мінуси”. Внутрішня боротьба у цьому випадку пов’язана з вирішенням “за і проти”: чи погоджуватися на більш перспективну, але не цікаву роботу. Ті ситуації можуть перетворюватися і в дуже не простий життєво необхідний вибір. Наприклад, продовжувати існувати у світі наявного нудного існування, стабільної роботи, поганих сімейних відносин і при цьому жити не власним життям, чи втративши все, почати все з початку?

Типи конфліктів Левіна вважаються мотиваційними, оскільки їх змістом є боротьба мотивів.

Другий варіант внутрішніх конфліктів людини – це когнітивні конфлікти, в основі яких – зіткнення несумісних уявлень. Згідно ідеям когнітивної психології, людина прагне до узгодженості своєї внутрішньої системи уявлень, переконань, цінностей і відчуває дискомфорт у випадку протиріч, що виникають. Наприклад, дехто, із ким ви добрі друзі, вчиняє погано по відношенню до вас. Виникає протиріччя двох уявлень – “він мій друг” і “друзі так не роблять”, емоційне переживання знайоме багатьом.

Ця проблематика описується в психології теорією когнітивного дисонансу Л. Фестінгера. У відповідності з нею, люди прагнуть до зменшення неприємного для них стану дискомфорту, пов’язаного з тим, що індивід одночасно має два “заняття” (поняття, думки), психологічно неузгоджених, що суперечать одне одному. Це і є когнітивний дисонанс. Фестінгер приводить приклад про людину, яка знає, що палити шкідливо, але продовжує це робити. Його два знання – “знаю, що палити шкідливо” та “знаю, що палю” – суперечать одне одному.

Чим сильніший дисонанс, тим більше людина буде намагатися послабити його або повістю усунути. Ситуацією когнітивного дисонансу може бути конфлікт, що переживає людина при прийнятті рішення, якщо вона не впевнена в ньому. Напевно, нам також відомий стан “переконування” себе у правильності прийнятого рішення, за допомогою допоміжних аргументів, доказів тощо.

Дисонанс виникає як наслідок протиріччя двох знань: “Я прийняв рішення” і “Я не впевнений, що це рішення вірне”. Таким чином, когнітивний дисонанс зачіпає і такі важливі явища, як виправдання власних дій чи аргументів вибору.

Механізм послаблення когнітивного дисонансу “працює” не тільки на послаблення чи переборення внутрішніх конфліктів, але й дозволяє нам відходити від міжособистісних відносин. Так, у прикладі про “зраду товариша”, людина може переглянути своє відношення до його вчинку, сказавши сам собі, що він був вже не таким уже й поганим, як спочатку здалося. Звичайно, в реальності ці зміни у внутрішній системі уявлень проходять тяжко, оскільки супроводжуються емоційними переживаннями, які можуть бути болісні. Та всі ці явища приймають характер конфлікту тільки в тому випадку, коли переборення дисонансу переживається як складна психологічна проблема, що зачіпає значущі для людини уявлення, переконання, цінності і тому робить її вирішення тяжким.