Типові правила флешмоб-акції:
не порушувати законів держави, моральних засад, етичних норм поведінки;
не розмовляти з іншими учасниками акції, поводитися як незнайомі люди;
приєднуватись до акції кількістю не більше 2-3 осіб;
відтворювати, на перший погляд, спонтанне дійство з одночасним початком і закінчення акції; після акції потрібно миттєво зникати з місця дії і робити вигляд наче ні чого і не було;
не спізнюватись;
жорстко дотримуватись сценарію, а сценарій повинен вносити абсурдність у звичний хід життя;
бути у тверезому стані;
не викликати агресії;
не сміятись;
не звертати на себе особливої уваги;
не конфліктувати і не вступати у дебати з представниками правохоронних органів;
не проявляти жодних політичних поглядів.
Формы проведення флешмоба розрізняють за спрямованістю.
Флешмоб (або ще називають «моб») з багаторазовим повторенням – це лонг-моб.
І-моб – флешмоб в Інтернеті. Його важко простежити, оскільки в Інтернеті одночасно здійснюють подібну діяльність дуже багато людей.
Авто-моб – флешмоб з використанням засобів пересування (наприклад, авто-моб – за допомогою автомобілів).
Буккросинг – привернення уваги способом акції до будь-якої книги чи літератури у цілому.
Смс-моб – здійснюється через надсилання повідомлень на мобільні телефони (прикладом такої акції в Україні може слугувати заклик за допомогою текстових повідомлень вимкнути мобільні телефони в один і той самий час).
Арт-моб – акція художнього спрямування, яка може перегукуватись з перфоменсом і хепінінгом.
Перфоменс – вистава, яка синтезує елементи театрального мистецтва, слухання музики і використання спецефектів.
Хепенінг – акція, у якій ініціатори беруть активну участь разом з випадковими учасниками.
Global Flash Mob – акція великого масштабу дій з участю декількох країн.
Соушл-моб – акція, яка демонструє ставлення людей до стереотипів і стандартів діяльності соціальних інститутів чи організацій.
Старт-моб – зміст акції виражає іронію над реаліями суспільного життя.
Організація флешмобів передбачає: 1- моделювання діяльності людей у вигляді сценарію з метою реалізації певної мети та спрямування; 2 – обговорення сценарію на сайті Інтернету (у віртуальному світі); 3 – одночасна поява людей у визначеному місці (реальне здійснення); 4 - поява лідерів; 5 – подання лідерами умовного знаку для організованого закінчення акції; 6 – закінчення акції та миттєве зникнення учасників акції (моберів); 7 – обговорення ходу та результатів флешмобу на сайті Інтернету.
Групова і масова соціально-виховна робота у загальноосвітньому навчально-виховному закладі переважно реалізується через позакласну і позашкільну роботу педагогічного колективу з дітьми. Позакласна робота — різноманітна освітня, виховна і соціальна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи. Як приклад: гурток.
Найпоширеніші у школах науково-освітні (предметні) гуртки. Предметні гуртки створюють з різних навчальних предметів – математичні, фізичні, хімічні, літературні та ін.
Зміст і ефективність роботи гуртків залежать від правильної організації, підготовки та проведення занять. Однією з умов успішного проведення гурткової роботи є правильне та своєчасне її планування, ведення чіткого систематичного обліку. Щоб робота в гуртку зацікавила всіх учнів, які його відвідують, потрібно, щоб вони мали більш-менш однаковий рівень знань та однаковий загальний розвиток. Доцільно об'єднувати в гурток учнів паралельних або двох суміжних класів: 6-х і 7-х, 7-х і 8-х, 8-х і 9-х, 9-х і 10-х.
Позашкільна робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва. Як приклад: клуб. Типи позашкільних установ: загальні (комплексні) і специфічні (профільні). Загальні: клуби, будинки школярів, дитячі сектори, палаци культури, дитячі містечка, табори. Спеціальні: дитячі спортивні школи, станції юних техніків і юних натуралістів, дитячі бібліотеки і театри, екскурсійно-туристські станції. Згідно із Законом України "Про позашкільну освіту", - "гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об'єднання на базі загальноосвітніх навчальних закладів входять у систему позашкільної освіти, що є освітньою підсистемою допрофесійної підготовки учнів".
Завдання позакласної та позашкільної роботи — закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання; послаблення негативних впливів суспільства та створення умов для повної самореалізації. Зміст визначається загальним змістом соціального виховання і передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне, статеве, правове, екологічне, економічне виховання та підготовку до виконання соціальних ролей.
Специфічні принципи позакласної та позашкільної роботи:
Добровільний характер участі в ній. Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес.
Суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності відповідав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури та мистецтва.
Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і позашкільній діяльності потрібно враховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу.
Розвиток винахідливості, творчості. Під час занять перед учнями потрібно ставити завдання пошукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.
Зв'язок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури — під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором.
Використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу потребує широкого використання пізнавальних ігор, ігор з комп'ютерами, демонстрування цікавих дослідів та ін.
В основі різних форм соціально-виховної роботи лежать виховні ситуації, сукупність яких мають назви: «виховний захід», «виховна справа», «колективна виховна справа», «колективна творча справа». Вислів «виховний захід» передбачає одноразові, фрагментарні, роз’єднані виховні впливи, що вважається не таким результативним, як систематичні впливи. Зважаючи на це, перевагу надають поняттю «виховна справа» - форма організації та здійснення конкретної діяльності за принципом системності. Російський професор І.Іванов назвав організовану колективну виховну діяльність «колективною творчою справою». «Справа ця – творча колективна, тому що являє собою спільний пошук кращих рішень життєво важливих завдань, тому що робиться спільно – не тільки виконується, а й організовується: задумується, планується, оцінюється…» (І.Іванов).
Ігор Петрович Іванов – доктор педагогічних наук, професор Ленінградського державного педагогічного інституту, автор комунарської методики. «Комунарство – це щира діяльнісна дбайливість про навколишній світ і розвиток кожного члена суспільства за принципами добра, творчості, демократизму, товариськості, мажорності і духу свободи». Найефективнішою формою організації дитячого дозвілля, як вважав І.Іванов, є колективна творча справа (КТС), яка умовно поділяється на такі різновиди: експромт (пісні, ігри, концертні номери, бесіди тощо), мала творча справа, велика творча справа.
Таблиця 5.