Тема 11.6

Абу Нувас

Поетична спадщина Абу Нуваса дуже велика. Його перу належать вірші всіх традиційних жанрів, крім того, він вважався творцем особливого жанру мисливських віршів — тардійят. Славу йому принесли хамрійят — вірші про вино. Це зазвичай довгі, багатосюжетні вірші зі складною композицією. Для любовної лірики Абу Нуваса властиве вживання безлічі деталей, застосування різноманітних метафор, риторичних зворотів і інших поетизмів. У ліричних віршах зберігається діалог, ніколи не порушується живий потік мови.

Абу Нувас застосовує у своїй поезії новий стиль «баді», тобто поетичні тропи й фігури красномовства — метафори, протиставлення і звукове уподібнення, що і послужило переходу до нового ступеня свідомості та літературної творчості. У своїх віршах Абу Нувас прагнув порівняти в небагатьох словах якомога більше речей. Його творчість вважалося зразком «найкращого порівняння». Нічого не додаси і нічого не викинеш — це відмінна особливість стилю Абу Нуваса.

Розвиваючи традиції інших поетів, що включали в свої касиди рядки, присвячені вину, Абу Нувас створив самостійний жанр поезії вина — хамрійят, склавши безліч «винних» віршів. Перські поети значно пізніше почали використовували тему вина в своїх віршах лише як метафоричний символ, але для Абу-Нуваса це була тема вираження розпусти і дисипації.

Башшара ібн Бурд

Башшара ібн Бурд сліпий уродженець Басри, був людиною сміливою, уїдливим і глузливим. Його не раз переслідували за сатиричні вірші і єретичні мови. Про Любов писав по-новому, просто і правдиво, відмовляючись від умовностей, від традиційної архаїки. Мова ясний, прозорий, по-народному влучний, предметно-точний.

Вважається творцем нового стилю арабської поезії. За життя був дуже популярний як поет - з легкістю збирав натовпи слухачів, особливо в рідній Басрі.

Башар критикував Коран як літературний твір, ставив деякі свої вірші вище нього по рівню. Деякі його твори виражали ідеологію шуубіі. Зрештою щось у його поезії (щодо подробиць думки розходяться) викликало невдоволення каліфа Аль-Махді, Башшара був поміщений у в'язницю і убитий.

Розвиток філософсько-аскетичної поезії. Жанр зухдіят у творчості Аль-Атахії

Аскетизм - вид духовної практики, навмисне самообмеження, самовідданість, або виконання важких обітниць, часом включає в себе самокатування. Мета аскези - досягти певних духовних цілей або придбати надприродні здібності. Аскет - людина, що практикує аскезу. У більш широкому сенсі аскетизм - спосіб життя, що характеризується самообмеженням, перш за все на задоволення і розкіш; крайня скромність і стриманість.

Абу-ль-Атаху був поетом філософсько-аскетичного світогляду, сформованого як реакція на вільність звичаїв, що панувала в Халіфаті. У його поезії яскраво викривалось процвітання в столиці Халіфату розбещеністі, містилася хоч і непряма, але досить гостра критика придворних звичаїв. Абу-ль-Атаху прийнято вважати одним з основних творців особливого жанру ліричної поезії - зухдійят. Арабський термін «зухдійят» (від зухд - стриманість, аскетизм) лише частково виражає зміст цього жанру. Араби зараховують до жанру зухдійят в першу чергу вірші сумного, елегійного і разом з тим благочестивого характеру, в яких містяться песимістичні роздуми про тлінність всього земного, а іноді і критика громадських несправедливостей.

Загальний напрямок поезії Абу-ль-Атаху, сповненої релігійного благочестя і закликає до стриманості, зустріло співчуття багдадського двору, який прагнув до зміцнення авторитету халіфской влади. Тому поет, незважаючи на свої шиїтські симпатії, користувався розташуванням при дворі. Разом з тим світогляду Абу-ль-Атаху було властиве і якийсь вільнодумство, характерне для часу релігійно-філософських пошуків. Слідом за мутазилитами поет вважав Коран не «одвічно існуючим», а «створеним» і навіть не цілком досконалим з літературної точки зору твором.

Божественне одкровення він не вважав надійним засобом в оволодінні істинним знанням і вважав за краще в пошуках істини спиратися на власний розум.