49. Реформа п.Кісельова у державному селі.

Кисельов вважав за необхідну урядову регламентацію відносин між селянами та дворянами. Виступав за звільнення селян за викуп. 1842 – Указ про зобов’язаних селян. Відчуження частини поміщицьких землеволодінь на користь селян. Квітень 1842 – заява, що вся без винятку земля є власністю поміщиків на всі часи. Створення цілих поселень зобов’язаних селян. 1842-1858 до категорії тимчасово зобов’язаних перейшло лише 28 тис. селян. Уряд сміливіше діяв в зах. губерніях, де прагненням було послаблення поміщицького панування. 1844 – Комітет Західних губерній по правилах управління маєтками (фіксація селянських наділів, розміру панщини).

1835 – створення 5 відділення імперської канцелярії. Літо 1836 – ревізія становища державних сіл 5 губерній. Державне село було вилучене з підпорядкування Мін-ва Держмайна, яке очолював П.Кісельов. 1837-1841 – низка актів про запровадження управління державним селом, про організацію освіти, мед. допомоги тощо. 4 ступінчата система управління: губернія-округ-волость-сел.громада. На місцях виборне сільське самоврядування. Зберігалося общинне землекористування. Оброк розраховувався по душах, однак враховувалася величина наділу. Політика переселення в малозаселені р-ни губерній. 230 тис. переселенців отримали 2.5 млн. десятин. Створення зразкових держ.ферм. 1847 – Мін-во фінансів могло купити землю у великих землевласників разом з кріпаками, яких переводилося на стан державних селян.

50. Посилення політичної реакції в 1848-1855 рр.

Загострення ситуації в Росії

1848 р. – у країні понад 160 селянських повстань – це реакційний курс. Виявився у посиленні нагляду за друком і освітою. Лютий 1848 р. – До Бутурлінського комітету цензури мали потрапляти усі друковані матеріали. Кожна друкована машинка була зареєстрована. Переглянуто 10 тис. книжок з 1848 по 1854. Газет і прокламацій ще більше. Особливо переглядалися підручники. Комітет Бутурліна такожперглядав і компетенцію цензури. «Цензурний терор» Гонінь зазнали Тургєнєв, Салтиков-Щедрін. За 2 роки припинили існування більше половини періодичних видань.

51. Східне питання у зовнішній політиці Росії 2-ї чверті хіх ст.

В европейской политике Ник I продолжал политику своего Брата - основателя Священного союза (1815 г) и стремился защищать лигитимные (законные) правительства от революционных потрясений. На этой почве он сотрудничал с монархами Австрии и Пруссии.

После польского восстания в центре международн. и русской внешней политики появился Восточный вопрос. Почему?

1. Турецкая империя очутилась в большой опасности вследствие восстания египетского паши. Турецкий султан обратился к Ник I (как поборнику лигитивных отношений правительств) с просьбой о помощи. Царь послал свои морские сухопутные войска и восстание было подавлено. В благодарность за помощь султан заключил с Россией союзный договор в 1833 г (Ункяр-Искелессийский) , по кот. Турция закрывала проливы Босфор и Дарданеллы для прохода всех военных судов всех иностр держав, кроме России. Таким образом Турция как бы становилась под протекторат России, /военное покровительство/.

2. Усиление позиций России на Балканах вызвало недовольство и тревогу европ. государств, особенно Англии. Поэтому, когда в 1838-39гго у султана снова возник конфликт с его египетским вассалом, в дело вмешались все великие державы, принудили Египет к покорности и в 1840г. в Лондоне была заключена конвенция, по которой Турция становилась под общую защиту пяти великих европ, держав: России, Англии, Франции Австрии и Пруссии. Проливы были открыты для всех этих стран.

3. Революция 1848-1849 гг., на время отвлекла внимание европейск дипломатии от восточного вопроса. Но он снова обострился, когда русские войска помогли восстановить в Венгрии австрийской власти. Столь мощное военное вмешательство России в европ дела вызвало волну возмущений в революц, и либеральных кругах Европы и самой России. Сам Николай 1 заслужил кличку международного жандарма Консервативны европейские круги также насторожились. Отношения обострились еще и потому что Николай 1 недружелюбно относился к новому Франц. императору, Наполеону III, превратившемуся в монарха из президента Французской республики, образовавшейся в результате революции 1648 г. Европа ждала только случая, чтобы уничтожить силу и влияние России в европейс. делах.

4. Случай представился скоро. Николай считал себя покровителем православных в Палестине. Франция заявила о своем покровительстве католиков в Палестине. В 1851 г. по просьбе Франции султан приказал отобрать ключи от Вифлеемского храма у православного духовенства и отдать католикам. Николай энергично протестовал и требовал от султана гарантий охраны интересов православного населения Турции. Но Турция опираясь на поддержку западных государств, отклонила все дипломат, протесты и требования. Тогда Николай в 1853 г. приказал своим войскам оккупировать автономные дунайские княжества - Молдавию и Валахию -, пока Турция "не удовлетворит справедливых требований России".

Таким обр., Николай сознательно шел на конфликт не только с Турцией но и с Францией. На что он рассчитывал?

- что Фракция, ослабленная внутр. брожением после революции 1848 г. не станет стремиться к войне;

- что Австрия проявит благосклонность к России в благодарность за помощь в подавлении венгерс. восстания;

- что с Англией ему удастся договориться, отдав ей часть османской территории.