9. Представництво і довіреність

Зазвичай суб’єкти цивільних правовідносин самостійно реалізують свою правоздатність, особисто вчиняють правочини чи інші юридичні дії. Проте деякі життєві обставини можуть створювати перешкоди для такої безпосередньої участі громадянина чи юридичної особи у правовідносинах (відсутність дієздатності, хвороба, нестача часу, юридична необізнаність і т. ін.) і зумовлювати необхідність звернення до інституту представництва. Часом звернення до інституту представництва пов’язане не стільки з необхідністю, скільки з бажанням суб’єктів вчинити ті чи інші юридичні дії на більш високому професійному рівні.

Представництвом у цивільному праві вважається правовідношення, в якому одна особа (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені іншої особи, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, яка лише уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (посередник). Тобто, представників слід відрізняти від інших осіб, діяльність яких має схожі з представництвом риси: посередники (допомагають узгодити волі кількох сторін, готують матеріали до укладення договору тощо), кур’єри (передають інформацію, документацію, проекти договорів тощо), рукоприкладчики (лише ставлять підпис на прохання іншої особи, яка не в змозі підписатися через фізичну ваду, неграмотність тощо) та ін.

У відносинах представництва беруть участь три суб’єкти. По-перше, представник — особа, що вчиняє правочини та інші юридичні дії від імені іншої та в її інтересах. Представником може виступати тільки дієздатний громадянин або юридична особа. Фізичні особи, які працюють, з досягненням трудового повноліття (з 16 років) можуть виступати представниками в межах повноважень, наданих трудовим договором.

По-друге, особа, яку представляють, тобто та, в інтересах і від імені якої виступає представник. Такою може бути будь-який правоздатний учасник правовідносин, незалежно від обсягу дієздатності.

По-третє, третя особа, з якою представник укладає правочини від імені іншої особи (яку представляє). Третьою особою може бути будь-який учасник правовідносин.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки для особи, яку він представляє. Тобто стороною угоди, яку укладає представник з третьою особою, буде особа, яку він представляє. Сам же представник, уклавши таку угоду, не набуває за нею жодних прав та не несе зобов’язань.

Дії представника створюють юридичні наслідки для особи, яку він представляє, лише за умови, що вони вчинені в межах наданих йому повноважень.

Повноваження представника — це коло прав і обов’язків, якими він наділений і які визначені в договорі, довіреності, законі, адміністративному акті, акті органу юридичної особи.

Розрізняють такі види представництва:

– договірне (добровільне) представництво. Виникає за волею особи, яку представляють і яка сама визначає особу представника шляхом видання довіреності або укладення договору-доручення;

– обов’язкове представництво. Виникає на підставі закону або адміністративного акта і встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють. Повноваження представника при цьому визначаються законом. Наприклад, батьки, усиновителі та опікуни є, відповідно до закону, представниками своїх неповнолітніх дітей.

Довіреність – це письмове уповноваження, яке видає одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність - це одностороння угода, яка укладається дієздатним громадянином у письмовій формі, а у визначених законом випадках – у письмовій нотаріальній формі.

Розрізняють три види довіреностей:

-    генеральні (загальні), які видаються на вчинення великої кількості угод та юридичних дій (наприклад, довіреність, яку видає юридична особа керівникові своєї філії);

-    спеціальні, які видаються для здійснення багатьох однорідних юридичних дій (довіреність, яка видається експедиторові на отримання вантажу від залізниці);

-    разові, які видаються для вчинення однієї конкретної угоди або іншої юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання зарплати).

Максимальний строк дії довіреності встановлений у три роки. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, що видала довіреність.