3.Мазут.

Мазут (рос. мазут; англ. black oil, mazut, boiler oil, fuel oil, нім. Heizöl n, Brennöl n, Masut n) — маслянистий залишок нафти після відбирання із неї світлих дистилятів — бензину, гасу, газойлю.

Назва мазуту походить від арабського ”мазхулат” – відходи.

Може бути використаний як зв'язуюче у масляній агрегації вугілля, паливо (для «факелів підсвітки»), як сировина для виробництва мастил, бітумів, коксу.

Мазут рідкий продукт темно-коричневого кольору, суміш вуглеводнів (з молекулярною масою від 400 до 1000 грам/моль), нафтових смол (з молекулярною масою 500-3000 і більш грам/моль),асфальтенів, карбенів, карбоїдів і органічних металомістких сполук (V, Ni, Fe, Mg, Na, Ca). Фізико-хімічні властивості мазуту залежать від хімічного складу початкової нафти і ступеня відгону фракцій дистилятів і характеризуються такими даними : в'язкість 8–80 мм·г/с³ (при 100 °C), Густина 0,89–1 г/смс³ (при 20 °C), температура застигання 10—40°С, вміст сірки 0,5–3,5 %, золи до 0,3 %, нижча теплота згорання 39,4–40,7 Мдж/моль.

Вихід мазуту складає близько 50 % маси з розрахунку на початкову нафту.

Мазут застосовується як паливо для парових котлів, котельних установ (котельне паливо) і промислових печей (наприклад, мартенів). У зв'язку з необхідністю поглиблення подальшої переробки нафти мазут у все більших масштабах переганяють під вакуумом. У залежності від напрямку переробки нафти одержують такі фракції:

• а) для одержання палив за температури 350–500°С – вакуумний газойль (вакуумний дистилят); понад 500 °C – вакуумний залишок (гудрон);

• б) для одержання мастил — 300—400°С (350—420°С) — легка мастильна фракція (трансформаторний дистилят); 400—450 С (420—490 °С) — середня мастильна фракція (машинний дистилят); 450—490 °С — важка мастильна фракція (циліндровий дистилят); понад 490 °C — гудрон.

Вакуумні дистиляти застосовують як сировину для отримання моторного палива і дистилятних мастил. Залишок вакуумної перегонки мазуту використовують для переробки на установках термічного крекінгу і коксування, у виробництві залишкових мастил і гудрону, що потім переробляється на бітум.

Основні споживачі мазуту — промисловість і житлово-комунальне господарство.

4.Бензин.

Бензин є одним з основних видів карбюраторного палива. Він являє собою суміш легких ароматичних, нафтенових і парафінових вуглеводнів. До складу бензину входять вуглець (85%) і водень (близько 15%), а також кисень, азот та сірка. Бензин — без­барвна чи трохи жовтувата рідина з характерним запахом, щільністю 0,7 — 0,8 г/см3. Температура його спалаху нижче — 40 °С, засти­гання — нижче — 60 °С. Бензин застосовується також як розчинник жирів, смол і інших матеріалів. Основну частину бензину одержують прямою перегонкою і каталітичним крекінгом. Властивості ав­томобільних бензинів характеризуються теплотою згорання, детонаційною стійкістю, фракційним складом, хімічною стабільністю, вмістом сірки й інших шкідливих домішок.

Здатність палива протистояти детонаційному згоранню називається детонаційною стійкістю і характеризується октановим числом. Чим вище октанове число, тим більше може бути стиснута в циліндрі пальна суміш.

Як еталонне паливо прийнята суміш двох вуглеводнів: ізооктану (CgHn), що володіє високими антидетонаційними властивостями, і нормального гептану (С7Ніб), що легко детонує.

Октановим числом називається умовна одиниця, чисельно рівна відсотку (за об'ємом) озооктану в суміші, що складається з ізооктану і но­рмального гептану та рівноцінна за своїми антидетонаційними властивостями даному паливу.

Октанове число ізооктану приймається за 100, а нормального гептану за 0. Так, якщо бензин детонує при роботі суміші, яка складається із 80% ізооктану і 20 % нормального гептану, то октанове число такого бензину дорівнює 80.

Фракційний склад є важливим показником якості бензину та його випаровуваності, тобто здатності переходити з рідкого в газоподібний стан. Від випаровуваності палива залежать утворення пальної суміші, тривалість прогріву і легкість пуску двигуна.

Промисловістю випускаються сезонні (літні і зимові) автомобільні бензини. Для бензину зимового виду температура википання 10% палива має бути не більше 55°С, а літнього виду — не більше 70°С.

Хімічна стабільність характеризується стійкістю бензину до окислювання, смоло- і нагароутворення та інших хімічних змін у двигуні, залежить від фракційного складу і вмісту смол та смоло-утворюючих речовин.

Вміст смол установлюється спеціальними стандартами і для різних марок бензину не повинен перевищувати 7—15 мг/100 мл.

Хімічна стабільність виражається тривалістю індукційного періоду – часу штучного окислювання бензину в спеціальній лабораторній установці і визначається в атмосфері чистого кисню при тиску 0,7 МПа і температурі 100°С.

Для підвищення хімічної стійкості в паливо додають антиоки­слювачі (деревносмольний, детонафтал й ін.), що підвищують індукційний період окислювання бензину.

Наявність сірки викликає корозію робочих органів двигуна і знижує детонаційну стійкість палива, сприяє утворенню смоли. Чим менший вміст сірки в бензині, тим вища його якість. Наявність сірки визначають випробуванням бензину на корозію відполірованої пластинки з чистої міді. У залежності від марки бен­зину вміст сірки не повинен бути більше 0,10—0,15%.

5.Гас

Гас (англ, kerosene, від греч. keros - віск), суміші вуглеводнів, переважно С₉-С₁₆ (википають в межах 110-320° С). Містять домішки сірчистих, азотистих або кисневих з'єднань. Забарвлення від безбарвного до світло-коричневого з блакитним відтінком. Залежно від хімічного складу і способу переробки нафти, з якої отримано гас, до його складу входять: граничні аліфатичні вуглеводні 20-60%, нафтенові 20-50%, біциклічні ароматичні 5-25%, неграничні до 2%. Чим вище температура кінця кипіння сумішей, тим більше в них біциклічних вуглеводнів. Основні фізико-хімічні властивості гасу: в'язкість 1,2-4,5 мм2/с (при 20°С), щільність 0,78-0,85г/см3 (при 20°С), теплота згоряння 42,9-43, 1МДж/кг. Промислове виробництво гасу вперше (1823р.) розпочато братами Дубініними в Росії на Північному Кавказі в районі Моздоку (300т/рік; колишня торгова назва "Фотоген"). Раніше гас використовували тільки для освітлювальних потреб і в медицині. Сучасні області застосування: реактивне паливо, виробничо-технічний і побутовий гас. Авіаційний гас служить в двигунах літальних апаратів не тільки паливом, але також холодоагентом і застосовується для змащування деталей паливних систем. Тому він повинен мати хороші протизносні і низькотемпературні властивості, високу термоокислювальну стабільність і велику питому теплоту згоряння. Технічний гас використовують як сировину для піролітичного отримання етилену, пропілену та ароматичних вуглеводнів, в якості палива в основному при випалюванні скляних і фарфорових виробів, як розчинник при промиванні механізмів і деталей. У гас, який використовують в мийних машинах, для попередження накопичення зарядів статичної електрики додають присадки, що містять солі Mg і Сr. Освітлювальний гас застосовують в основному в звичайних освітлювальних і гартівних лампах і, крім того, в якості палива в апаратах для різання металів і в побутових нагрівальних приладах, як розчинник у виробництвах плівок і лаків, при просоченні шкір і промивці деталей в електроремонтних і механічних майстернях.

Список використаної літератури

1. Богомолов А.И., Гайле А.А., Громов В.В. и др./ Под ред. Проскурякова В.А., Драбкина А.Е. – Л.: Химия, 1989. – 424 с.

2. Лосиков Б.В. Нефтепродукты, свойства, качество, применение. М.: «Химия», 1986

3. Судак М.М. Нефть и горючие газы в современном мире. – М.: Недра, 1984

4. Большая советская энциклопедия, т. 29. – М.: Полиграфкомбинат им. В.М. Молотова, 1954

5. Українська радянська енциклопедія, т. 9. – К.: Головна редакція УРЕ, 1962

6. uk.wikipedia.

Дизельне паливо Бензин

Мазут Гас