3. Інтуїтивістська естетика: загальна характеристика.

Інтуїтивізм виник як одна із форм ірраціональної естетики кінця 19 – початку 20ст. Центральною фігурою інтуїтивізму є А.Бергсон. Він розглядав інтуїцію як вищу форму пізнання й протиставляв художню інтуїція інтелекту. Вдаючись до такого протиставлення, Бергсон зазначає, що інтелектуалізм має практичну направленість, дозволяє нам вижити, але в той же час це призводить до філософської помилки, а саме: інтелектуалізм дає помилкову картину світу. Насправді ж існує потік досвіду, що змінюється, і він завжди різний – не буває ідентичних ситуацій. Це те, що визначає реальний час. Що ж до інтуїції, то їй Бергсон відводить дуже особливе місце у своїй естетиці. Він згадує про неї при розгляді так званої «творчої еволюції». Творчою еволюцією кожного володіє життєва сила, життєвий порив, життєвий дух. Ця основна енергія не має специфічної мети. Саме ця творча і породжуючи сила призводить до безкінечних варіацій форм. Бергсон намагається розглядати людей як організми, які визначаються життєвою силою. Органом пізнання цього життєвого пориву виступає інтуїція, де акт пізнання співпадає з актом, що породжує дійсність і зникає різниця між тим хто пізнає і тим, що пізнається. Інтуїція – це споглядання, яке не залежить від практичних інтересів, вона вільна від різних точок зору, котрі пов’язані з практикою (у цьому і полягає протиставлення інтелекту, науки чи практики з інтуїцією). Адекватне пізнання реальності можливе тільки незалежно від практики. Інтуїція – ідеальний вид пізнання.

БІЛЕТ 12

1. Понятійний апарат естетики: синестезія, синтез мистецтв.

2. Історична динаміка функцій мистецтва.

3. Естетика Середньовіччя: загальна характеристика.

БІЛЕТ 13

1. Основні теорії походження мистецтва.

2. Загальні тенденції естетики Відродження.

3. Абстракціонізм: історія та теорія художнього напрямку.

Абстракціонізм (від лат. Abstractio – вітдалення, усунення) – безпредметне, не фігуративне мистецтво – форма винахідної діяльності, що не ставила за мету імітацію чи відображення реальності, що візуально сприймається. Абстрактний живопис, графіка, скульптура виключають асоціації з предметами, що можна впізнати. Витоки абстрактного живопису і час створення першої абстрактної картини не встановлені. З впевненістю можна говорити тільки про те, що між 1910 і 1915 роками багато європейських художників випробовували себе у безпредметних, нефінуративних композиціях (у живописі, скульптурі). Серед них: Делоне, Ларіонов, Пікабіа, Купка, Клєє, Марк, Явленський, Бочіоні, Марінетті і тд. Найвідоміші та найоригінальніші – Кандинський, Мондріан, Малевич. «Винахідником» абстракції, зазвичай, називають Кандинського, маючи на увазі його акварелі 1910-1912 та його теоретичні роботи ,котрі об’єктивно свідчать про самодостатність мистецтва, вказуючи на його здатність своїми власними засобами створювати певну нову реальність. І на практиці, і в теорії Кандинський був найбільш послідовним серед тих, хто у цей час підійшов до межі, що відділяла фігуративність від абстракції. Нез’ясоване питання про те, хто першим перейшов цю межу, не має принципового значення, адже у перші роки 20ст. новітні течії європейського мистецтва наблизилися до цієї межі, при чому все вказувало на те, що вона буде перетнута. Абстракція всупереч існуючим уявленням не є стилістичною категорією. Ця специфічна форма образотворчої творчості розпадається на декілька течій. Геометрична абстракція, лірична абстракція, жестикуляційна абстракція, аналітична абстракція і більш замкнені течії, як супрематизм, аранформель, нюажизм і т.д. Стилі абстрактного мистецтва складаються з тих самих стилеутворюючих елементів, що і стилі фігуративного. Про це свідчить той факт, що монохромний живопис – полотно, замальоване одним тоном, - знаходиться у тому нейтральному відношенні до стилю, як абсолютно натуралістичне фігуративне зображення. Абстратний живопис – це особливий вид образотворчого мистецтва, функції якого порівнюють з функціями музики у аудіо просторі.

БІЛЕТ 14

1. Естетичний ідеал.

2. Феноменологічна естетика: загальна характеристика.

3. А.Ф. Лосєв «Естетика Відродження»: аналіз і оцінка роботи.

БІЛЕТ 15

1. Естетичний і художній смак. Мода.

2. Сюрреалізм:: історія і теорія художнього напрямку.

Сюрреалізм – надреалізм. Виникає у 20х рр. 20ст. у Франції. Офіційна назва стверджується у 1922р. Джерелом мистецтва визначаєються підсвідоме (сни, несвідоме). Сюрреалізм спирається на філософію інтуїтивізму (представник - Бергсон) та на фрейдизм. Через це «лідерами» сюрреалізму вважаються Ніцше, Бергсон та Фрейд. Є дві позиції, які увійшли в історію як основа сюрреалізму: 1. Принцип випадкової композиції; 2. Прийом автоматизму. Далі як основа визначаються такі позиції: життя та дійсність – абсурдні; бунт, загальна непокора та саботаж – природа сюрреалізму. Сюрреалісти здійснили переоцінку старих цінностей. Естетика сюрреалізму закликає до звільнення людського «я» та людського духу від держави, звідси: анархія – єдиний шлях, що звільнить людей від буржуазії. Двома головними принципами сюрреалізму є : 1. Автоматичне письмо (коли думка ллється як вода); 2. Запис сновидінь (істина прихована у сфері несвідомого). Сюрреалізм претендував на статус посередника між людиною та дійсністю(світом). Прекрасним вважалося, наприклад, диво, тобто те, що порушує закони логіки. До важливих характеристик сюрреалізму також відносять: 1. Віра в існування вищої реальності; 2. Асоціативні форми; 3. Всевладдя мрії; 4. Неутилітарна гра думки.