4. Допит полоненого

Як відомо, військовополонені і перебіжчики під час війни будуть одним із найважливіших джерел одержання розвідувальних даних про противника.

Допит полонених у тактичній ланці в сучасних умовах набуває нового значення, тому що полк і дивізія будуть первинними інстанціями, що в умовах швидкоплинних і маневрених бойових дій найбільше ефективно зможуть використовувати показання полонених в інтересах рішення бойових задач.

Допит полонених і перебіжчиків у штабі полку проводиться коротко, звичайно, для одержання тих даних, що необхідні в інтересах бойових дій даного полку. У штабі дивізії проводиться більш докладний допит, у ході якого складається протокол допиту і може використовуватися апаратура звукозапису.

Порядок допиту полонених (перебіжчиків) і зразковий зміст питань.

Полонені і перебіжчики можуть бути допитані в підрозділах, що захопили полонених, у полку й штабі дивізії. Допит полонених і перебіжчиків у підрозділах ( мб, т б і ін.) буде проводитися дуже коротко й обмежуватися лише питаннями, що задаються з метою уточнити положення підрозділів противника, його вогневих крапок і загороджень. З підрозділів полонені і перебіжчики без затримки направляються в полк, де проводиться первинний допит. Більш кваліфікований допит здійснюється в дивізії.

Обсяг і оформлення допиту в полку й дивізії будуть різними. Допит у штабі дивізії повинний бути більш детальним, чим у полку, тому що в дивізії потрібні дані про противника на більшій ділянці по фронті і на велику глибину. Разом з тим при допиті в полку треба докладніше цікавитися питаннями розташування підрозділів противника на передньому краї, його системою вогню й загородженнями в смузі дій полку.

У будь-якому випадку в ході допиту варто з'ясувати наявність і місця розташування засобів ядерного нападу.

Зміст питань у кожнім окремому випадку буде визначатися бойовою задачею полку і дивізії, цінністю самого полонених (перебіжчика) і умовами бойової обстановки, що можуть бути всілякими. Перелік основних розділів і питань, по яких можуть допитуватися полонені і перебіжчики в полку й дивізії, може бути приблизно наступним.

а) У полку:

— короткі дані про полонений (звання, посада, прізвище й номер підрозділу, частини, з'єднання);

— розташування підрозділу (чи напрямок руху) і отримана бойова задача;

— наявність у підрозділі (частини, з'єднанні) засобів ядерного нападу, їхня кількість і місця розташування НУРС і ядерної артилерії;

— розташування інших вогневих засобів, танків і бойовий, техніки;

— характер загороджень на передньому краєм і в глибині, особливі наявність і місця установки ядерних фугасів, системи їхньої охорони й підриву;

— місце розташування спостережливих і командних пунктів;

— наявність і розташування резервів;

— боєздатність підрозділу і частини, їхня чисельність, озброєння, втрати й поповнення.

б) У дивізії:

— загальні дані про полонений (прізвище, ім'я, посада, звання і рік народження, номер підрозділу, частини, з'єднання, польова пошта і пізнавальний знак, обставини й місце захоплення в полон);

— розташування підрозділу, частини, з'єднання і їхній склад, особливі наявність і розташування засобів ядерного нападу, танкових частин і базування армійської авіації;

— бойова задача частини і чи з'єднання наміри командування;

— система вогню й розташування вогневі позиції артилерії, мінометів і зенітних засобів;

— характер оборонних споруджень і загороджень, у тому числі устаткування позицій у протиатомному відношенні, підготовка чи колодязів місця установки ядерних фугасів і мінних полів, розташування пунктів керування ними і система охорони;

— місця розташування польових пунктів постачання і збереження ядерних боєприпасів і наявність у чи частині з'єднанні хімічної й біологічної зброї;

— місця розташування спостережливих і командних пунктів, штабів, вузлів зв'язку і радіоелектронних засобів розвідки;

— наявність, склад і райони розташування резервів;

— організація, чисельність особового складу й озброєння підрозділу, частини, з'єднання і командний склад;

— наявність боєприпасів і інших видів матеріально-технічного забезпечення, розташування складів і об'єктів тилу;

— втрати й поповнення в особовому складі і матеріальній частині;

— різні дані (тут при необхідності можуть уточнюватися питання організації й тактики дій розвідки противника, політико-моральний стан військ, прохідність місцевості, доріг, переправи через ріки й ін.).

в) При опитуванні місцевих жителів можна встановлювати:

— склад і чисельність частин противника, що стояли (чи коштують) у населеному пункті;

- які частини й у якому напрямку проходили через населений пункт;

— що говорилося про наміри й плани противника;

— поводження військ противника в населеному пункті;

— що і, де залишив противник при відході ;

Крім того, місцеві жителі можуть дати коштовні дані про місцевість у районі проживання.

Ведення допиту полонених і перебіжчиків.

Допит, повинний проводитися цілеспрямовано, з витратою мінімального часу і тільки для одержання даних, необхідних для виконання бойової задачі.

Допитувати полонених повинний уміти кожен офіцер-розвідник полку й дивізії. Допит полонених у полку веде начальник розвідки полку, а в дивізії — начальник розвідки чи дивізії його старший помічник. В окремих випадках полонених, котрі можуть дати особливо коштовні показання, може допитати особисто чи командир начальник штабу. У допиті полонен-фахівців можуть брати участь начальники пологів військ і служб.

Повнота й цінність даних, одержуваних від полонених і перебіжчиків, багато в чому буде залежати від рівня підготовки офіцерів, що ведуть допит.

Для того щоб одержати від полонених правдиві показання в найбільш короткий термін, офіцер-розвідник повинен:

— володіти мовою противника;

— у досконалості володіти тактикою й технікою допиту;

уміти підійти до полоненого з обліком його індивідуальних особливостей і попередити дезінформацію;

— добре знати структуру армії противника, її озброєння, тактику дій, а також державний устрій і економіку воюючої з нами країни;

— знати обстановку перед фронтом і на ділянках сусідів.

Практика допиту полоненого показала, що не у всіх випадках полонений відповідав на питання, що становили інтерес для командування. Багато чого залежало від ступеня поінформованості самого полонених і від уміння, що допитує вивідати всі те, що полоненому відомо. Це уміння здобувалося офіцером-розвідником і перекладачем поступово, у процесі тривалої і вдумливої роботи над собою, шляхом глибокого вивчення особливостей розвідувально-слідчої роботи й поглиблення своїх військових знань. Велике значення, для що допитує і для перекладача мало знання розмовної мови, на якому изъясняется полонений. Незнання перекладачем розмовної мови звичайно, негативно позначалося на результатах допиту. Чим краще допитує чи перекладач володів мовою противника, тим більша кількість різноманітних і цілеспрямованих питань міг він поставити полоненому і тем скоріше домагався позитивних результатів.

Крім бездоганного знання іноземної мови, для кожного військового перекладача не менш важливо володіти широкими військовими пізнаннями. Не можна бути гарним перекладачем і переводити механічно, без проникнення в зміст перекладного. Перекладач, зобов'язаний не тільки розуміти, що він переводить, але і знати, для чого задається те чи інше питання і яка відповідь очікує допрашивающий від полоненого.

Перекладач, зобов'язаний виконувати свою задачу в межах і у формах, обумовлених поводженням офіцера-розвідника, що допитує, тобто мова, тон і особливості інтонації перекладача повинні відповідати поводженню офіцера, що проводить допит. Військовий перекладач не має права переводити чи байдуже равнодушно і тим самим знижувати наказовий чи наполегливий тон, що допитує. Усяке зм'якшення тону при чи перекладі розпливчаста форма питання приведе до того, що допит не дасть потрібних результатів. Точно так само неприпустимі явища зворотного порядку, що коли допитує офіцер-розвідник веде допит у м'якій і спокійній формі, а перекладач спотворює інтонацію і самовільно обирає різкий і наказовий тон.

Відповідальність за результат допиту несе офіцер-розвідник, якому доручений допит, і ця відповідальність не може бути перекладена на військового чи перекладача довільно прийнята їм на себе. Перекладач повинний усіляко допомагати офіцеру-розвіднику домогтися від полоненого необхідних даних, точно й осмислено переводити питання, що допитує і відповіді полоненого, не допускати перекручування, непотрібних скорочень і зайвих подробиць.

Військовий перекладач, зобов'язаний пам'ятати, що по характері своєї діяльності він є розвідником, що володіє мовою противника.

Що допитує, як і військовий перекладач, повинний пам'ятати, що полонений є ворогом, що, навіть будучи роззброєний, може продовжувати боротьбу й у полону, даючи свідомо помилкові показання і, вводячи допрашивающего в оману.

Необхідно враховувати, що серед полонених і перебіжчиків можуть бути обличчя, спеціально підіслані для чи дезінформації слабохарактерні, прагнучі ввійти в довіру і розповісти не тільки правду, але і вимисел. У зв'язку з цим дані, одержувані від полонених, треба ретельно аналізувати, зіставляти й перевіряти. Це пред'являє до офіцерів-розвідників вимога гарна знати обстановку і розташовувати при допиті останніми розвідувальними даними про війська противника, що діють у смузі дивізії. Треба також добре знати психологію людей, уміти швидко виявляти сильні й слабкі сторони полоненого, щоб найбільше правильно побудувати допит. При допиті необхідно дотримувати наступні правила.

Місце допиту. Допит у полку і дивізії може проводитися на місцевості (спостережному пункті) для того, щоб перевірити показання полоненого спостереженням, чи в районі командного пункту (поблизу, але не на самому пункті). Місце допиту повинне надійно охоронятися й виключати присутність сторонніх облич.

В усіх випадках слід строго дотримуватися обов'язкового правила — не проводити допит полоненого безпосередньо на самому командному пункті. Для ведення допиту може бути обране будь-яке приміщення, що знаходиться в деякім віддаленні від розташування штабу. Місце допиту, особливо в штабі армії, необхідно вибирати з таким розрахунком, щоб полонений по шляху на допит і після нього не бачив ознак, що характеризують наявність великого штабу: ліній телеграфно-телефонного зв'язку, замаскованих стоянок автомашин, значного кількості офіцерів і ін. Ні при яких обставинах полонений не повинний чи знати догадуватися, у якій інстанції його допитують.

Підготовка до допиту. Підготовка до допиту проводиться в короткий термін і включає: перегляд останніх матеріалів про ту частину, до якої належить полонений, ознайомлення з його особистими документами й підготовку чи карти схеми району бойових дій (карту необхідно мати чисту, бажано видання військ противника).

Ведення допиту. При допиті необхідно створити строгу й спокійну обстановку. Допрашивающий повинний завжди зберігати холоднокровність і уважна спостерігати за поводженням полоненого. Спроби полоненого дати помилкові показання необхідно рішуче припиняти, приймаючи всі міри до того, щоб одержати правдиві дані.

Холоднокровність повинна бути присуне всякому розвіднику, а особливо допитує полонених. Допрашивающий повинний усім своїм поводженням створювати на допиті строгу й спокійну обстановку. У будь-яких випадках, навіть самий складний і ризикованих, офіцер-розвідник зобов'язан зберігати ясність думки й спокій. Ніщо так не шкодить допиту, як неспокійне поводження, що допитує. Безглузде підвищення тону, лемент, метушливість, розмахування руками та інші прояви занепокоєння ніколи не приводять до позитивних результатів. Утрата керування власними почуттями неминуче приводить до того, що ведучий допит не зможе зосередитися, утратить ясність думки і позбавить допит цілеспрямованості.

Варто пам'ятати, що серед полонених зустрічаються досвідчені і спостережливі люди, що відразу врахують неврівноваженість що допитує і не підкоряться його моральному впливу.

Офіцер-розвідник, приступаючи до допиту, не повинний мати упередженої думки по цікавлячим його питаннях, інакше може случитися, що він несвідомо буде «підганяти» показання полоненого під цю думку.

Офіцер-розвідник не має права хоча б у найменшому ступені спотворити показання полоненого, тому що це є, власне кажучи, дезінформацією. Як би гіркі й неприємні ні були отримані дані, що допитує зобов'язаний докласти їх командуванню з усією точністю.

Порядок постановки питань може бути різним, допитувати полоненого не обов'язково в послідовності тих розділів, що рекомендовані для допиту в полку й дивізії.

На деякі питання, полонені в силу ряду причин не, зможуть відповісти. У цих випадках питання (наприклад, про засоби ядерного чи нападу наміри командування) необхідно розчленувати на окремі додаткові чи непрямі питання, на які полонений може дати відповідь.

Питання повинні ставитися в ясній, чіткій і простій формі. Вона не повинна наштовхувати полоненого на відповідь у визначеному, упередженому напрямку. Це вимога треба дотримувати особливо при допиті полонених офіцерів.

При допиті необхідно також прагнути до того, щоб полонений не догадувався об найбільш цікавлячого офіцера-розвідника даних і не знав, у якій інстанції його допитують.

Під час допиту полоненого доцільно вести короткі чорнові чи записи записувати показання з використанням звукозаписної апаратури.

Показання полонених у необхідних випадках варто доповнювати чи схемами нанесенням обстановки на карту.

Об полонених, що дали важливі показання, необхідно доповідати командиру й у вищестоящий штаб.

Після допиту полоненого в дивізії складається протокол, у якому записуються його показання по викладеним раніше розділах допиту. Записи повинні бути короткими і передавати сутність показань полоненого. Протокол підписується офіцером, що проводив допит, і перекладачем. Один екземпляр протоколу допиту штаб дивізії пересилає в штаб армії.

У полку результати допиту записуються в журнал обліку даних, отриманих при допиті полонених. Запис робиться в довільній формі. Отримані від полонені дані доповідаються командиру, а найбільш важливі з них негайно передаються у вищестоящий штаб по технічних засобах зв'язку.

Розміщення полонених, їхнє сортування й відправлення.

Після захоплення полонених у полку повинні бути забезпечені їхня охорона, обшук і відправлення на пункти збору військовополонених. Після первинного допиту полонені під охороною направляються в дивізію.

При захопленні великої кількості полонених для їхнього допиту виробляється добір. Такий добір насамперед залежить від задачі, що командування ставить перед розвідкою, в одержанні яких даних воно найбільш зацікавлено в даний момент. Наприклад, якщо найбільший інтерес представляють інженерні спорудження противника, то із середовища полонених слід відібрати чи саперів солдатів, що приймали участь у будівництві даного оборонного рубежу. Якщо увага командування прикута до вивчення артилерійських засобів противника, то найбільш коштовні дані можуть дати полонені артилеристи і т.д.

Спочатку необхідно розбити полонених по родах військ і приналежності їх до частин. Цю розбивку робить військовий перекладач, що потім представляє начальнику розвідки точні дані, до яких частин належать захоплені полонені.

Немаловажною задачею офіцера-розвідника є придбання навички в доборі по зовнішніх ознаках із загальної маси полонені саме тих, котрі можуть повідомити найбільш коштовні дані. Уміння «читати по обличчях» здобувається тільки досвідом, і дати які-небудь визначені вказівки по цьому питанню дуже важко. Під зовнішніми ознаками не слід розуміти стан одягу, характерні риси додавання й інші подробиці зовнішнього порядку. Зовнішній вигляд полоненого тільки іноді і лише до деякої міри може визначити особливості його характеру.

Зовсім особливо варто розглянути питання про полонених офіцерів. Практика Великої Вітчизняної війни показала, що допит офіцерів повинний проводитися обов'язково, незалежно від посади, що займав полонений.

З унтер-офіцерів і рядового складу допитуються тільки ті, котрі можуть дати цікавлячі командування дані. При доборі необхідно враховувати, що не завжди старший за званням можуть дати найбільш коштовні показання. У деяких випадках рядові, що мали по роду служби доступ до важливих даних, можуть виявитися більш придатними для допиту (зв'язківці, водії й ін.). Особлива увага треба приділяти полоненим зі штабів, підрозділів ядерних засобів, розвідки, артилерії, зв'язку й інженерні, військ. Охотнее інших будуть подавати відомості перебіжчики, тому допитувати їх необхідно в першу чергу.

Допитані полонені і перебіжчики направляються на армійський пункт прийому військовополонених, а полонені, що дали важливі показання, — разом із протоколом допиту у вищестоящий штаб.

ІІІ. Висновки - 5 хвилин

1. Відповісти на запитання тих що навчаються що виникли під час самостійної роботи.

2. Оголосити про необхідність підготовки індивідуального матеріального забезпечення учнів до практичного заняття - лінійки, олівці кольорові, фломастери, гумки - кожному.

3. Зорієнтувати у порядку проведення наступного 6-годинного практичного заняття.

Старший викладач кафедри тактики та оперативного мистецтва

підполковник М.М.МИХАЙЛОВ