3. Безпосередні дії: робити будь-що від імені іншої особи чи надавати необхідні послуги (доставляти продукти, надавати позику, здійснювати втручання в кризовій ситуації);

4. Навчання: допомога в оволодінні фактами, знаннями і навичками, які сприяють поліпшенню ситуації;

5. Системні зміни: вплив на системи, які викликають у людей труднощі, з метою вдосконалення цих систем, тобто робота з організаційного розвитку;

6. Консультування: допомога в аналізі проблеми, проясненні конфліктних зон, знаходження альтернативних шляхів виходу і прийняття рішення, тобто підтримка людей в плані допомоги самим собі.

Психосоціальний підхід до консультування спрямований на зни­ження рівня стресової ситуації і усунення внутрішнього чи зовнішнього конфлікту в рамках проблемної ситуації шляхом довготривалих підтримуючих і навчаючих відносин. В якості інструментарію використовуються дві основні процедури — підтримка і модифікація.

Процедури підтримки:

1. Вентилювання, прояснення (таке полегшення почуттів і думок, яке дозволяє пригніченому клієнту сконцентруватись на вирішенні проблеми).

2. Реалістичне заспокоювання (підтримувати контакт людини з реальністю; не обіцяти того, що не може бути виконано; тримати у фокусі оцінку зовнішніх факторів — все це посилює здатності клієнта до орієнтації у світі реалій).

3. Сприйняття у взаємовідносинах (клієнт не повинен захищатися проти "поганих" почуттів, підвищувати рівень критицизму щодо себе, відчувати перевтому, регідність, сором з приводу наявності проблеми).

4. Логічна дискусія (дає змогу соціальному працівнику оцінити здібність клієнта розмірковувати і протистояти реальності без втечі у фантазію, симптоми фізичної хвороби, песимізм тощо).

5. Демонстративна поведінка (можна застосовувати в якості прикладу стійкості до фрустрації, встановлення обмежень, бачення пер­спектив, роздумів — все це посилює силу "Я" клієнта, котрий може ці взірці скопіювати і з часом інтерналізувати).

6. Надання інформації з метою підвищення мотивації клієнта на вирішення проблеми, оскільки це розділяє факти на ті, що "всередині" особистості, і ті, що "ззовні", і попередження магічних очікувань.

7. Надання порад і опіки (сприяє розширенню розуміння, підтримує власні сили клієнта зі збереження контролю, зменшує сумніви і страх перед невідомим, надихає надію і сприяє можливостям для рефлексії, адаптації і готовності до того, щоб справитись із ситуацією).

8. Середовищні впливи (допомога з житлом, коштами, захистом прав, таким чином соціальний працівник показує додаткові способи вирішення проблеми).

Модифікуючі процедури.

Модифікуючі процедури спрямовані на зниження тиску і на знаходження клієнтом розв'язки проблеми.

1. Рефлекторне спілкування з метою посилення самопізнання клієнта; допомога клієнту в Ьсненні в новому світлі його думок, установок, поведінки, почуттів, минулих травм, раннього життєвого досвіду, коли взаємовідносини із соціальним працівником використовуються в якості коректуючого емоційного досвіду.

2. Техніки конфронтації зумовлюють акцентування на характерних для клієнта особливостях мислення, емоціях / почуттях і вчинках / поведінці.

3. Техніки прояснення, головним чином — інтерпретація, наприклад, для активізації захисних механізмів.

Таким чином, психосоціальний підхід використовує техніки психологічного консультування і соціальної роботи. Найчастіше психосоці­альний метод застосовується в соціальній роботі із сім'єю, широко використовуючи методологію та інструментарій системної сімейної терапії. У практиці психосоціальної роботи з сім'єю спостерігається перехід від адаптації до проблемно-орієнтованих підходів, які орієнтовані на допомогу клієнтам через усвідомлення проблеми та став­лення до неї. Такий підхід сприяє тому, що клієнт починає більш ефективно і задовільно справлятися із складнощами у життєдіяльності і міжособистісних взаємостосунках. Дана модель орієнтована в основному на сучасні умови, а не на минулий досвід і зумовлює вивчення психологічного і ситуаційного контекстів даної проблеми. Нормативна тривалість — 8-12 консультативних сесій за 3-4 місяці. За кордоном розвивається напрям в психологічному консультуванні і психотерапії — "короткотривала психотерапія, орієнтована на вирі­шення проблем", тривалістю основного етапу роботи від 3-4 до 7-8 консультативних сесій.

Для всіх напрямків практичної соціальної роботи необхідно воло­діти як базовими консультаційними навичками, так і міжособистісни-ми. В числі міжособистісних навичок і вмінь соціального працівника-консультанта повинні бути здібності:

• вибудовувати і підтримувати ділові / робочі взаємостосунки;

• працювати з гарними почуттями і усвідомлювати їх вплив на самих себе та на інших людей;

• вміти працювати з агресивністю клієнтів, їхньою ворожістю і гнівом, чітко усвідомлюючи ризик для себе та інших;

• виявляти, розуміти й інтерпретувати поведінку інших. Порівняно із психосоціальним консультуванням психологічне консультування за значенням вужче і глибше, тому вплив спрямований тільки на особистість / сімейну систему, використання особистісних /сімейних ресурсів з метою допомоги клієнту через фасілітацію осо-бистісного росту, оптимізацію психоемоційних станів і міжособистіс-них взаємовідносин.

Психосоціальне консультування — за змістом ширше, тому що впливає на мезо- і мікросоціальне оточення, використовуючи як особистісні, так і соціальні ресурси, з метою допомоги клієнту в контексті соціальної (ре)адаптації, реабілітації і концепції незалежного життя. Інакше кажучи, психосоціальне консультування має місце тоді, коли допомога, яка надається клієнту або населенню, зумовлює паралельне використання як особистісних, так і соціальних ресурсів.

В соціальному консультуванні як технології соціальної роботи використовується також програмне консультування, яке визначається як двосторонній процес розв'язання проблеми, під час якого консультант допомагає установі чи організації проаналізувати і поліпшити діяльність щодо надання клієнтам необхідних соціальних послуг. Наприклад, соціальний працівник-консультант, обговорюючи з персоналом денного дитячого центру проблему взаємодії з батьками, основну увагу приділив необхідним змінам, які б спонукали батьків відіграти більш конструктивну роль у справах центру. Інший вид програмної консультації потребує зосередження уваги на організаційних питаннях, проблемах адміністративного характеру, труднощах у стосунках між співробітниками чи несприятливого соціально-емоційного клімату в цілому. На практиці зустрічається і третій тип соціального консультування, який є синтезом конкретного і програмного консультування.

Питання і завдання до семінарського заняття:

/. Визначте поняття "соціальне посередництво" і "соціальне консультування ".

2. Які соціальні ситуації спричинюють втручання соціального працівника?

3. Назвіть методи вирішення конфліктних ситуацій за допомогою соціального посередництва і консультування. Чим відрізняється психологічне консультування від соціального?

4. Які існують прийоми встановлення необхідних контактів, укладання контрактів і угод між соціальними службами та іншими організаціями та установами?

5. Охарактеризуйте прийоми посередницької роботи між особистістю і соціальним оточенням.

6. Чи є в Україні нормативно-правова база для проведення соціального посередництва!

Завдання для практичного заняття

Робота у мікрогрупах.

Завдання 1. Проаналізуйте вид конфлікту за обсягом (внутріш-ньоособистісні, міжособові, між особистістю і групою, міжгрупові), джерелом виникнення, тривалістю, напругою тощо.

Завдання 2. Проаналізуйте ситуації за стадіями розвитку конфлікту (попередня, зародження, дозрівання, усвідомлення, вибух, розширення). За можливості виявіть позитивні і негативні функції конфлікту.

Завдання 3. Користуючись алгоритмом управління конфліктом, запропонуйте можливі стратегії і тактики:

1. Аналіз конфліктної ситуації: виявлення учасників, об'єкта, предмета, джерела; аналіз причин; аналіз мотивів участі у конфлікті; стадія (деструктивна, конструктивна); розташування сил; усвідомлення реальної проблеми; визначення власної позиції; характеристика учасників, рівня розвитку колективу, ступеня його згуртованості;

2. Визначення мети (чого я бажаю? — зняти напруження, зняти протиріччя тощо), планування роботи;

3. Прогнозування можливих дій учасників конфлікту, наслідків його розвитку, залежно від цього визначається стратегія обраної поведінки;

4. Реалізація обраної стратегії і тактики, організація зворотного зв'язку;

5-6. Контроль, регулювання, рефлексія тактичних прийомів (за необхідності зміна стратегії).

Рекомендована література:

1. Корнелиус X., Фейр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты. — М.: Стрингер. — С. 182-199.

2. Фирсов М.В., Шапиро Б.Ю. Психология социальной работы: Содержание и методы психосоциальной практики: Учебн. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — М.: Изд. центр "Академия", 2002. — С. 83-123.

3. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учебн. пособие для студ. высш. учеб.заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. — С. 402-425.

4. Социальная работа. /под общ. ред. проф. В.И. Курбатова. — Ростов-на-Дону:Феникс. — С. 345-350.

Лекція 12. Соціальне проектування

Соціальне проектування бере свій початок з розробки інновацій та інноватики в соціальній роботі. Дослівний переклад англ. слова " іппоуаііоп" — введення нового в практику. Узагальнене визначення може бути таким: інновація (нововведення) — це внесе­на, впроваджена в практику новинка, завдяки якій відбуваються по­зитивні зміни і досягається необхідний ефект. Інновація — це продукт уяви, наслідок фантазій щодо можливих змін у технології того чи іншого процесу чи способу дій, це нові ідеї, які можна практично використовувати, це зміни й перетворення, що призводять до вдос­коналення діяльності.

Нововведення являє собою спосіб розв'язання протиріч між заперечуваним старим, що вичерпало себе, та перспективним новим, що утверджує себе.

Методологічною основою інновацій у різних сферах життя виступає діалектичний закон заперечення запереченням.

Останніми роками активно розвивається нова галузь знання — інноватика, яка досліджує питання теорії та практики нововведень.

Інноватика — механізм прилаштування до змінного навколишнього середовища, перетворення та інновацій.

Нововведення в соціальній роботі класифікують таким чином:

• винахід нових технологій (наприклад, нового інструментарію, оцінювання потреб клієнтів, заняття з іпотерапії тощо);

• адаптація чи зміна існуючих технологій (наприклад, модифіка­ція експертного оцінювання роботи з дорослими для викорис­тання його в роботі з дітьми);

• нові сфери використання існуючих технологій, що називають технологічним переносом (наприклад, використання наукового інструментарію для практичних оцінок);

• використання існуючого методу іншою групою користувачів;

• соціальне проектування.

Класифікації нововведень.

За сферами громадського життя: соціальні, політичні, економічні інновації, інновації у культурно-духовній сфері. Соціальні інновації в свою чергу класифікують за тим, у якому структурному компоненті соціальної сфери вони відбулися: пенсійному забезпеченні, соціальному обслуговуванні, зайнятості населення, охороні праці, житловій політиці, сімейній політиці, медичному обслуговуванні, сфері освіти тощо.

За предметним змістом інновації поділяють на: продуктні, технологічні та інноваційні сфери послуг.

За масштабами використання: одиничні (виконуються на одному об'єкті) та дифузні (розповсюджені по кількох об'єктах).

Інноваційний процес — процес пошуку або винайдення нової ідеї, її розробки та експериментальної апробації (первинного запровадження), поширення та використання.

Завдання управління інноваційним процесом:

• ознайомлення з методами подолання.опору в організації;

• знання етапів планування та здійснення змін;

• знання стратегії управління у перехідний період;

• розуміння необхідності управління.

Інноваційний процес вбирає в себе інноваційну діяльність, спрямовану на використання наукового знання і практичного досвіду з метою вдосконалення існуючої практики (наприклад, соціального обслуговування).

Етапи інноваційного процесу: інноваційний задум; проект; план; оцінка; експеримент та впровадження.

В науковій літературі виділяють методи пошуку та генерування ідей: "мозковий штурм", метод номінальної групи (МНГ), метод Дельфі, метод віднесеної деструктивної оцінки, метод цільових обговорень, круговий збір ідей, метод конкретних випадків, метод "вогню по керівнику", метод вільних асоціацій, метод порівняльних оцінок, метод розстановки проблеми за значущістю, "круговий метод", метод поіменного висування, "мета-план", метод матричного структурування, метод "за-проти", метод утопічних ігор, метод ла­тентного мислення, метод блокнота, "піраміда ідей".

Соціальне проектування — це різновид усвідомленої інноваційної діяльності.

Соціальний проект — це сконструйоване ініціатором проекту соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація або підтримання в середовищі, що змінюється, матеріальної або духовної цінності. Це нововведення мусить мати просторово-часові кор­дони, а його влив на людей — визнаватися позитивним за соціальним значенням.

Проекти надають можливість апробації (пілотування) ідей, пошуку та концентрації відповідних ресурсів. Проект соціальної роботи інколи розуміють як інтегровану систему, що складається із: сформульованих проектних цілей; створених для цих цілей соціальних установ, фізичних об'єктів, систем соціального захисту; розроблених та затверджених відповідних документів — програм, планів, кошторисів, розрахунків тощо; розрахованих матеріальних ресурсів — матеріальних, фінансових, трудових, часових; комплексу управлінських рішень, заходів з досягнення цілей.

Типи проектів. За характером запланованих змін: інноваційні про­екти, підтримуючі проекти; за характером діяльності: освітні проекти, науково-технічні проекти, культурні проекти, інші послуги; за мас­штабами: мікропроекти (до 10 тис. доларів США, малі проекти — 10-100 тис. доларів США, мегапроекти — понад 100 тис. доларів США); за особливостями фінансування (інвестиційні, спонсорські, кредитні, бюджетні, субсидійовані, благодійні); за термінами реалізації: короткотермінові (1-2 роки), середньотермінові (2-5 років), довготермінові (понад 5 років).

Життєвий цикл проекту, оцінка існуючої ситуації, поява ідеї; планування проекту; впровадження проекту; оцінка результатів; моніторинг виконання проекту; нові ідеї.

Етапи виникнення нововведень:

1. На основі аналізу інформації, що надходить з навколишнього середовища виявлення імпульсу змін.

2. Визнання неспроможності колишнього шляху, колишніх цінностей та ідеалів.

3. Перша реакція на зміни: подолання опору.

Напрямки реалізації програми ЮНІСЕФ "Здоров'я та розвиток молоді" (програми, проекти):

• просвітницька діяльність серед молоді та її лідерів стосовно навчання соціальним навичкам: участі у прийнятті рішень, формуванні здорового способу життя, в заходах профілактики ВІЛ/ СНІДу, у програмі за методикою "рівний — рівному" тощо;

• підготовка фахівців для проведення нових для країни форм роботи з дітьми та молоддю;

• адаптація та реалізація існуючих соціальних проектів, розрахо­ваних на роботу з конкретною групою молоді;

• видання інформаційних, методичних та дидактичних матеріалів, розроблених на підставі досвіду реалізації програм з формування здорового способу життя;

• підтримка проведення заходів (конференції, ярмарки), спрямованих на поширення досвіду, накопиченого в ході реалізації соціальних проектів;

• проведення досліджень, необхідних для подальшої роботи з проблем здоров'я і розвитку молоді, для вивчення ситуацій та проведення оцінки;

• технічна підтримка партнерів.

Зміст діяльності соціальних працівників із формування здорового способу життя.

Так, в аспекті досягнення мети щодо створення сприятливого соціального оточення важливими є проекти, орієнтовані на інформаційне забезпечення діяльності молоді за принципом "Рівні — рівним". Основний принцип цих програм полягає в тому, що молодь з вели­кою довірою ставиться до тієї інформації, яку одержує від своїх же ровесників, а ще більше — до інформації, створеної молодими. Саме на це були спрямовані підпроекти створення молодіжних інформаційних, ресурсних центрів, семінари інформаційних волонтерів, розроб­ка інтерактивного модуля для молодіжних інформаційних центрів. У рамках реалізації цих програм були напрацьовані інформаційні матеріали з профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі, в розробці їх взяла участь значна кількість представників молоді, які вивчили, усвідомили і змогли донести до ровесників необхідність ведення здорового способу життя. Важливо, що ресурсні центри при соціальних службах і НДО стали місцем, де потрібну інформацію стосовно здорового способу життя, прав дитини можуть надати не тільки дітям та молоді, але й батькам, вчителям, спеціалістам, які працюють з молоддю. Сюди можуть звернутися за допомогою і кризові категорії людей, що мають проблеми. Популярність таких центрів досить значна у молодіжному середовищі.

1. Наявність освіти про здоровий спосіб життя. Чинник нестачі фахівців чи їхньої недостатньої кваліфікації. Чинник тематики освіти.

2. Поінформованість про здоров'я та її зміст. Чинник впливовості інформації.

Чинник особливостей засобів масової інформації.