МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

СЄВЄРОДОНЕЦЬКИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Методичні вказівки для практичних занять до теми «проекційне креслення»

(Для студентів денної та заочної форм навчання всіх спеціальностей)

ЗАТВЕРДЖЕНО

на засіданні кафедри

«Загальнотехнічні дисципліни»

Протокол № 8

від 10.02.2004 р

м. Сєвєродонецьк, СТІ, 2004 р.

УДК 62 (084.11); 006.354

Методичні вказівки для практичних занять до теми «Проекційне к|«ч ікиїїм» призначено для студентів денної та заочної форм нанчшшн ні іч спеціальностей.

/Укл. А.Ф. Совкова - Сєвєродонсцьк. Ссвгродонсцький гехнолої їчний інститут/.

Укладач: викл. А.Ф. Совкова

Відповідальний за випуск: О.Г. АРХИПОВ, доц.

ЗМІСТ

1. Основні положення........................................................................4

2. Види..........................................................................................6

3. Розрізи..............................................>.........................................9

4. Перетини...................................................................................16

5. Побудова похилих перетинів...........................................................19

6. Аксонометричні проекції..................................................................21

7. Варіанти вихідних даних для виконання завдання 1.....................................27

8. Варіанти вихідних даних для виконання завдання 2.....................................33

Список літератури...........................................................................42

І ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1 При проеціюванні предмета на три взаємноперпендикулярні площини проекцій (горизонтальну - П₍, фронтальну - П₂ і профільну - П₃) горизонтальна проекція предмета виходить за допомогою паралельних проєцируючих променів, які проходять через певні точки предмета перпендикулярно до площини П,; фронтальна проекція - за допомогою променів, перпендикулярних до площини П₂; а профільна проекція за допомогою променів,перпендикулярних до площини П₃.

При цьому зображений предмет передбачається розташованим між оком спостерігача і відповідною площиною проекцій. Напрямок погляду на спостерігача 8 на рисі зазначено відповідними стрілками.

1.2 Епюр креслення отримується у результаті суміщення трьох площин в одну площину креслення: горизонтальну площину разом з горизонтальною проекцією предмета обертають навколо осі X до суміщення з фронтальною площиною, а профільну площину разом із профільною проекцією предмета повертають навколо осі 2 вправо також до суміщення з площиною ГІ2-

Годі проекції предмета, що проєцирується, розташуються так, як показано па рис.2. Креслення виконують без обмежень площин проекцій

1.3 При проеціюванні будь якої точки даного предмета (наприклад, точки А на рис. 1) проекції точки розташовуються на лініях зв'язку, перпендикулярних до відповідних осей. Епюр такої точки показаний на рис.2. З цього положення випливає наступне правило креслення - наявність проекційного зв'язку між проекціями окремих точок і елементів предмета.

Варто також чітко уявити собі зображення площин і геометричних тіл на площинах проекцій. Так, верхня основа циліндра являє собою горизонтальну площину, обмежену окружністю діаметром О. Як частина горизонтальної площини, на фронтальній і профільній площинах вона зобразиться відрізком прямої лінії, довжиною, яка дорівнює діаметру окружності, а на горизонтальну площину проекцій верхня основа кола спроецирується в натуральну величину. Передня стінка основи, на якій виділена точка А, являє собою прямокутник розміром ех?, що відобразиться на фронтальну площину в натуральну величину, а на площини П| і П₅ - у вигляді відрізків прямих відповідних розмірів (І і в). Бічна поверхня циліндричної частини предмета висотою к спроецирується на горизонтальну площину у вигляді окружності, що збігається з окружністю основи £), на фронтальну і профільну площину - у вигляді однакових прямокутників Ох к.

Подібний аналіз елементарних поверхонь, що обмежують найскладніші деталі, може полегшити складання і читання креслень.

1.4 Зображення в залежності від їхнього змісту розділяються на види, розрізи і перерізи.

2 ВИДИ

2.1 Видом називається зображення зверненої до сіюсіериича видимої частини поверхні предмета.

Розглянуті вище зображення предмета на трьох площинах проекцій носять у кресленні інші, ніж у нарисній геометрії, назви: фронтальна проекція називається видом зпереду або головним видом, горизонтальна проекція - видом зверху, профільна проекція - видом зліва.

Зображення на фронтальній площині проекцій приймається на кресленні як головне. Предмет розташовують щодо фронтальної площини проекцій так, щоб він давав найбільш повне уявлення про форму і розміри предмета. Якщо уявити предмет, розташованими у середині куба, то проекції предмета на всіх шести гранях куба будуть представляти відповідно ДЕРЖСТАНДАРТУ 2.305-68 основні види (рис.З), а якщо всі грані поєднати в одну площину, то отримається визначене взаємне розташування основних видів (рис.4).

Вид зверху розташовується під головним видом, вид ліворуч - праворуч від головного виду, вид праворуч - ліворуч від головного виду, вид знизу -зверху над головним видом, вид позаду можна розташувати праворуч від виду чи ліворуч від виду праворуч. При зазначеному розташуванні видів над ними не вказують ніяких написів. Розташування виду стосовно головного виду визначає його назва.

2.2 Цілком шість видів при зображенні предмета використовують рідко. Звичайна кількість видів предмета визначається його складністю. Часто буває достатньо показати тільки один головний або головний вид і вид зверху, або головний вид і вид ліворуч тощо. ,

2.3 Для зменшення кількості зображень допускається на видах показувати невидимі частини поверхні предмету за допомогою штрихових ліній. Так, ,. наприклад, на виді знизу (рис. 3,4) невидний вертикальний стояк предмету • показаний штриховою лінією на усіх видах, за винятком виду попереду і виду позаду, отвір у стояку не видно, він показаний також штриховими лініями.

2.4 Для розвитку навички в складанні та читанні креслень корисно навчитися будувати за двома заданими видами третій. Так, наприклад, якщо задані головний вид і вид зверху шестигранної призми, то за ними можна побудувати вид ліворуч (рис. 5).

Спостерігачеві, розташованому ліворуч від призми, видно дві ліві грані призми.

Вони і показані на виді ліворуч, розміщеному праворуч від головного виду.

Точка А, що знаходиться на передній лівій грані, мас свої проекції на

відповідних проекціях грані.

2.5 Звичайно креслення виконують без вказівки осей проекцій, при цьому

базою (початковою лінією) для побудови третьої проекції може служити

площина симетрії (для симетричних деталей) або одна з поверхонь деталей.

Базою для побудови третьої проекції деталі, зображеної на рис. 6, є фронтальна

площина полиці кутка.

2.6 При виконанні креслені» складних деталей не завжди дотримуються розташування видів так, як зазначено на рис.4. З метою раціонального використання поля креслення деякі види (вид праворуч, знизу, позаду) розташовують, порушуючи проекційний зв'язок з головним видом. Такі види супроводжують написом типу А, а напрямок погляду, за яким виконаний цей вид, указують стрілкою, позначеною тією ж буквою.

2.7 На рис. 7 показаний вид за стрілкою А - вид праворуч, розташований на місці виду ліворуч. Вид знизу розташований не над головним видом, а на вільному полі креслення, тому над ним зроблений напис Б. Через те, що вид Б симетричний, зображена тільки його половина.

2.8 Крім основних видів предмета, розташованих на визначеному місці відносно головного виду, на кресленнях зустрічаються додаткові і місцеві види.

2.9 Частини деталі, що проєцируються на площини проекцій з перекручуванням, можуть бути показані на одному з основних видів з перекручування форми і розмірів, проектують на площини, не паралельні основним площинам проекції. Такі види називаються додатковими видами і супроводжуються також написом типу А. Напрямок погляду, перпендикулярний до додаткової площини, вказують стрілкою з відповідною буквою (рис,8).

2.10 Коли додатковий вид розташований у безпосередньому проекційному зв'язку з відповідним зображенням, стрілку не показують і не роблять напису над видом (рис.9).

2.11 3 метою кращого використання поля креслення допускається зображувати додатковий вид не так, як він проектується на додаткову площину, а повертають його, при цьому напис А треба доповнити знаком -£> - повернено.

2.12 Зображення окремого, обмеженого місця поверхні деталі називається місцевим видом. На рис. 7 товщина ребра деталі показана на місцевому виді В. Цей вид обмежений лінією обриву. Місцевий вид можна і не обмежувати лінією обриву (вид "Б" на рис. 7). Місцевий вид відзначають на кресленні подібно

додатковому виду. '

З РОЗРІЗИ

3.1 Багато машинобудівних деталей мають різні отвори, виїмки, проточки і тощо, які не цілком виявляються на видах. Якщо невидимий внутрішній контур показувати штриховими лініями, то у випадках складних внутрішніх форм деталі креслення вийде неясним і незручним для читання. Для виявлення внутрішнього контуру деталі користуються розрізами і перетинами. При виконанні розрізу або перетину деталь розсікають уявною площиною і видаляють частину, що знаходиться між спостерігачем і січною площиною. Плоска фігура, що вийшла при цьому, називається перетином. Перетин виділяється штрихуванням. Якщо показувати не тільки перетин, але і видимі поверхні, розташовані за площиною перетину, то виходить розріз.

3.2 Отже, розрізом називається зображення предмета, уявно розсіченого - однією чи декількома площинами. На розрізі показується те, що виходить у

січній площині і те, що розташоване за нею.

3.3 Перетином називається зображення фігури, ідо виходить при уявному розсіченні предмета однією чи декількома площинами. На перетині показується тільки те, що виходить безпосередньо в січній площині.

3.4 У залежності від числа січних площин розрізи розділяють на прості (при одній січній площині) і складні (при двох і більше січних площинах). У залежності від положення січної площини розрізи розподіляються на горизонтальні, вертикальні і похилі.

3.5 Розріз називається горизонтальним, якщо січна площина паралельна горизонтальній площині проекцій.

Розріз називається вертикальним, якщо січна площина перпендикулярна горизонтальній площині проекцій. Вертикальний, розріз може бути фронтальним, якщо січна площина паралельна фронтальній площині проекцій, і профільним, якщо січна площина паралельна профільній площині проекцій.

Розріз називається похилим, якщо січна площина похилена до однієї з площин проекцій.

В усіх випадках, коли від цього не страждає чіткість креслення, розрізи розташовують на місці видів: горизонтальний - на місці виду зверху, фронтальний - на місці головного виду і профільний - на місці виду ліворуч.

У випадках, коли вид і розріз симетричні щодо однієї і тієї ж осі, потрібно зображувати з однієї сторони від осі вид, а з іншого боку - розріз (рис. 11).

3.6 У прикладі, приведеному на рис. 10, головне зображення є простим фронтальним розрізом, який являє собою симетричну фігуру відносно вертикальної осі. У випадках, коли вид і розріз симетричні відносно однієї і тієї ж осі, потрібно зображувати з однієї сторони вид, а з іншого боку - розріз (рис.П). При цьому на половині виду не слід показувати невидимий контур штриховими лініями, тому що це лише затемнить креслення; з'єднання частин виду і розрізу затверджує однаковий внутрішній і зовнішній контур по обидва боки осі.

Через те, що при утворенні розрізів відділення частини деталі умовне (проводиться лише уявно), положення виду і розрізу на з'єднаному зображенні розділяються осьовою, а не суцільною лінією, і лише в тих випадках, коли вісь збігається з проекцією ребра, яке необхідно показати, частини виду і розрізу розділяють не осьовою, а тонкою хвилястою лінією (S/2); при цьому, якщо ребро розташоване на внутрішній поверхні, хвилясту лінію проводять з боку виду, збільшуючи тим самим розрізану частину деталі (рис. 12). І навпаки, якщо ребро розташоване на зовнішній поверхні, хвилясту лінію проводять на половині розрізу, збільшуючи в даному випадку частину виду деталі (рис. 13). При вертикальній осі симетрії вид потрібно розташовувати ліворуч від осі, а розріз — праворуч; при горизонтальній осі - вид потрібно розташовувати зверху, а розріз-знизу.

3.7 Позначення простих розрізів. Лінію перетину (слід січної площини) позначають розімкненою лінією товщиною від S до 1,5S. За ДЕРЖСТАНДРТОМ довжина штриха від 8 до ЗО мм. Штрихи цієї лінії проводять на полі креслення так, щоб вони не перетинали контури деталі. Напрямок проектування, прийнятий при утворенні розрізу, відзначають тонкою лінією (S/2+S/3), перпендикулярною лінії перетину, і стрілкою, що упирається у штрихи лінії перетину; поруч з тонкою лінією, з боку зовнішнього кута, пишуть букву, якою позначений даний розріз. Стрілку проводять на відстані 2-КЗ мм від зовнішнього кінця штриха.

Розрізи позначають прописними буквами українського алфавіту, в обох штрихах однієї і тієї ж лінії перетину вказують однакові букви. Над розрізом роблять напис типу А-А.

Прості розрізи позначають не завжди. Прості розрізи не позначають, якщо січна площина проходить по площині симетрії деталі, а розріз розташований безпосередньо на місці відповідного виду.

На рис. !3 фронтальний і профільний розрізи не позначені, тому що січні площини в обох випадках збігаються з площиною симетрії деталі. Горизонтальний розріз площиною А позначений, тому що площина перетину не збігається з площиною симетрії деталі. Позначають також розрізи (незалежно від розташування лінії перетину), якщо вони розміщені не на місці основних видів: Так, простий фронтальний розріз Б-Б, що збігається з площиною симетрії деталі, але розміщений не на місці головного виду (рис. 14), позначений написом Б-Б. На виді зверху показано, як проходить січна площина Б. Позначення профільного розрізу, що проходить по -площині симетрії деталі, у даному випадку зайве, тому що він розміщений на місці виду ліворуч.

Розріз А-А позначений тому, що січна площина А не збігається з площиною симетрії деталі (рис. 14).

3.8 На початку освоєння курсу креслення важко орієнтуватися у визначенні лінії перетину і розташуванні відповідного розрізу. Для правильного рішення подібних питань варто пам'ятати, що коли розріз виконаний горизонтальною січною площиною, то він може бути зображений лише на місці виду зверху ( у даному випадку обмежуємося розглядом трьох основних видів), тому,що тільки на цьому виді проектується в натуральну величину усе, що розташоване в горизонтальній площині. Позначення площини перетину горизонтального розрізу може бути зроблене на головному виді чи виді ліворуч.

Аналогічно, вертикальні розрізи можуть бути розташовані: фронтальний -на місці головного виду, а профільний на місці виду ліворуч, позначення лінії перетину вертикальних розрізів може бути зроблене на виді зверху, крім того, фронтальний розріз може бути позначений на виді ліворуч, а профільний - на головному виді.

3.9 У ряді випадків для виявлення внутрішнього контуру деталі застосовують складні розрізи. Якщо січні площини розташовані паралельно одна одній, то такий розріз називається ступінчастим; якщо січні площини перетинаються під кутом, більш ніж 90°, розріз називається ламаним. На рис. 15 приведений приклад ступінчастого розрізу, коли одна січна площина проходить через вісь малого отвору, а інша - через вісь великого отвору. Цей розріз розташований на місці головного виду деталі. Перетини, отримані в обох січних площинах, умовно .сполучені.

Перехід від однієї січної площини до іншої, відзначений на виді зверху перетином штрихів (кутами), на розрізі не/відображений через умовність самого розрізу.

При ламаних розрізах січні площини умовно повертають до сполучення в одну площину, при цьому напрямок повороту може не збігатися з напрямком погляду.

На рис.J 6 зображений ламаний розріз деталі, що представляє собою циліндричний диск із трьома різними отворами, осі яких розташовані в різних площинах. Січні площини (фронтальна і похила), що проходять через осі отворів, перетинаються на осі деталі. Це відзначено перетинанням штрихів. Ламаний розріз розташований на місці головного виду.

Складні розрізи деталей, симетричних за зовнішнім і внутрішнім контурами, можна також, як і прості розрізи, зображувати не цілком, сполучаючи частину виду з частиною відповідного розрізу. На рис. 17 показана половина ступінчатого розрізу, з'єднана з половиною головного виду.

З.іО Позначення складних розрізів. Усі без винятку складні розрізи позначають. Лінії перетину кожної січної площини позначають розімкненою лінією (двома штрихами). Перехід від однієї січної площини до іншої у ступінчастих розрізах "відзначають так, що утворюються кутки. У ламаних розрізів перетинаються штрихи січних площин, утворюють кут, більш ніж за 90°. У першого штриха першої січної площини й останнього штриха останньої

січної площини під прямим кутом до лінії перетину тонкими лініями зі стрілками показують напрямок погляду при утворенні розрізу; біля цих же тонких ліній із зовнішньої сторони пишуть ту саму прописну букву українського алфавіту.

Сам же розріз супроводжують написом типу А-А (рис. 16, 17).

З.П При розробці креслень, крім простих і складних розрізів, широко використовують місцеві розрізи. У практиці машинобудування зустрічаються складні металеві деталі, що мають лише в деяких місцях засверловки, отвори, канавки тощо. Розрізати всю деталь для того, щоб показати форму цих отворів чи поглиблень, недоцільно, тому що при цьому виходять, великі поля штрихування, які вимагають зайвої витрати зусиль і часу.

Розріз, що служить для з'ясування форми деталі лише в одному, вузько обмеженому місці, називається місцевим розрізом. Місцевий розріз виділяють на зовнішньому виді суцільною тонкою хвилястою лінією (S/3)/iw лінія не повинна збігатися з будь-якими лініями креслення.

На рис. 18 показані місцеві розрізи по отворах на валу. Місцеві розрізи не позначаються.