Монтеск'є «Про дух законів»

Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755) - відомий філософ, історик і письменник. Його філософські й політичні погляди викладено у праці "Про дух законів" (1748). Ш. Монтеск'є був виразником інтересів буржуазії у її боротьбі проти феодалізму й політичного абсолютизму.Автор доводив, що виникнення держави і права, багатоманітність законів та установ є результатом дії об'єктивних чинників і закономірностей, які складають "дух законів".  До таких чинників належать насамперед географічні:

1. клімат

2. величина території

3. рельєф місцевості

4. грунт.

Спекотний клімат сприяє встановленню деспотичного правління, холодний - породжує прагнення людей до свободи; у гірській місцевості живуть волелюбні народи, на великих рівнинах - схильні до підкорення чужій волі тощо.До утворення суспільства й держави люди жили за природними законами, до яких належать

5. рівність

6. прагнення до миру

7. добування їжі

8. бажання жити спільно та ін.

Людина за своєю природою не агресивна і властолюбна, а слабка й боязка істота, що прагне до рівності й миру з іншими. Слабкість людей штовхає їх до об'єднання в суспільство, в якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир. Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів, до яких належать

9. міжнародне право (визначає відносини між народами),

10. політичне право (визначає відносини між правителями і підданими)

11. цивільне право (регулює відносини між громадянами).

Потреба людей у спільних законах зумовлює необхідність утворення держави.

Позитивні закони мають відповідати

• природі

• формі правління

• географічним чинникам

• способу життя населення

• чисельності

• звичаям.

Вирішальний вплив на закони справляють природа і форма державного правління. Характер форми правління визначається в залежності від кількості тих, хто здійснює владу: республіку (верховна влада перебуває в руках усього народу (демократія) або його частини (аристократія),монархію (правління однієї особи, здійснюване на основі законів), деспотію (все визначається волею та свавіллям однієї особи поза всілякими законами і правилами).

Для характеристики кожної форми правління вводяться поняття "принцип правління" (те, що примушує державу діяти). У республіці таким принципом є доброчесність, у монархії - честь, в деспотії - страх.Проблема співвідношення закону і свободи. Суть політичної свободи полягає в тому, щоб робити не те, що хочеш, а те, що дозволяють закони. Звідси його знаменитий вислів: "Свобода дає право робити все, що дозволено законами". Мислитель наголошував, що політична свобода можлива лише за поміркованих форм правління. Державою, в якій найповніше здійснюється політична свобода, є монархія. Політичним ідеалом Монтеск'є була англійська конституційна монархія.

Монтеск'є наголошував, що й за поміркованого правління політична свобода може бути лише там, де виключена можливість зловживання владою; для цього в державі необхідно здійснити поділ влади на

1. законодавчу

2. виконавчу

3. судову.

Основна мета поділу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження її в одних руках і зловживання нею (різні влади повинні стримувати одна одну). Визначальною в системі поділу є законодавча влада. Ідея поділу державної влади є однією з головних не лише у вченні Ш. Монтеск'є, а й у політичній науці в цілому.

В'ячеслав Липинський (1882-1931 pp.)

свої погляди з по­літичної соціології виклав у таких творах, як "Листи до братів-хліборобів", "Теорія управління" (втрачена), у програмних виступах. Усі тексти В. Липинського емоційні, сповнені пафосу боротьби за незалежну українську державу. В істо­рію України В. Липинський увійшов як фундатор держав­ницької школи, за що його називають "українським Вебером". Політика - це постійна боротьба, тому основними кате­горіями політичної соціології є сила, влада, воля. Щоб створю­вати нові форми політичного життя політик має реалізовувати принцип свободної волі. Політична боротьба в Україні ведеться за право володіти та розпоряджатися землею. Основні тези соціології В. Липинського:

1. у суспільному житті відтворюється біологічний закон нерівності й "асиметрії природного життя";

2. соціальні верстви, групи та класи органічно виростають із потреб соціального життя;

3. соціальні групи беруть на себе функцію організації, захисту й управління;

4. народ створює державу для захисту свого права на володін­ня землею;

5. держава потребує господаря, котрим може бути лише монарх (гетьман).

6. В. Липинський - автор теорії "дідичного" (спадкового) гетьманату як найкращої форми правління для України, про­образом якої для вченого слугує українська держава часів Б. Хмельницького.

7. Між державою та суспільством існує певна взаємодія, що може набувати різних форм:

   • суспільство пригнічує державу;

   • держава пригнічує суспільство;

   • суспільство та держава співіснують гармонійно.

8. Політико-соціологічна концепція В. Липинського підпо­рядкована вирішенню практичного завдання - побудові неза­лежної української держави. Важлива роль при цьому на­лежить ідеології. Теоретичні міркування В. Липинського щодо ідеології можна звести до таких тез:

9. ідеологія — історичне явище, пов'язане з матеріальним буттям;

10. ідеологія завжди пов'язана з певною соціальною групою;

11. головною функцією ідеології є інструментальна функція, її завдання — бути могутнім ефективним засобом національ­ного відродження;

12. ідеологія повинна протистояти ірраціональним прагнен­ням народу.

Розглядаючи природу соціальних законів, В. Липинський виділяє принципи суб'єктивності та волі. Історія твориться не за об'єктивними законами, а згідно з інтересами соціаль­них груп, зусиллями елітарних груп. Еліта - це активна меншість, яка створює держави та нації. В'ячеслав Липинський, на відміну від К. Маркса, вважав, Що до класу люди належать, будучи поєднаними виконанням однієї суспільної функції (наприклад, до промислового класу -власники та робітники; до землеробського класу - земле­власники й селяни).

У суспільствах існує вертикальний і горизонтальний по­діли на класи.

Вертикальний поділ дає промисловий, хліборобський, фінансовий класи та інтелегенцію. Окреме місце посідає клас, пов'язаний з комунікаціями, - телеграфні та поштові служ­бовці, водії, залізничники.Горизонтальний поділ розподіляє суспільство на стани. Окремі стани формують організатори й організовувані. Суспільство, поділене на класи та стани, постійно пере­буває в процесі боротьби, конфлікту.

В'ячеслав Липинський вважав, що клас - це органічна, згуртована група, що містить різні колективи працівників. Завдяки їхньому органічному об'єднанню сумісною діяльні­стю об'єктивно формуються спільні психічні переживання, "стихійні хотіння", що переходять із покоління до покоління. Головним класом у суспільстві В. Липинський вважає селянство, що є носієм державної ідеї та саме на нього по­кладає надію щодо створення незалежної української держави.

Промисловому класові, до якого він включає і робітників, і підприємців-капіталістів, відведено незначне місце в соціаль­ній структурі. Головною рушійною силою суспільства є "правляча вер­ства" (еліта). Еліта здатна організувати суспільство, може перебороти деструктивні суспільні тенденції, створити та за­хистити національну державу.

Сила й авторитет- головні ознаки еліти. У цьому контексті В. Липинський піднімає нове для політичної соціології питання - легітимність правлячої верстви - та пропонує власну типологію еліти. Охлократична - характеризує такий тип організації національної еліти, коли немає класового поділу суспільства, а існує політично безформний і економічно та расово неди-ференційований натовп. Джерело її - зовнішні кочівники, декласовані й непродуктивні члени суспільства. Класократична - форма організації національної еліти, за якої в суспільстві існують класи, що володіють засобами виробництва. У такому суспільстві існує громадянська мораль і віра в закони, що заохочує трудову активність, зумов­лює високий рівень розвитку техніки й духовної культури. Демократична - з'являється тоді, коли розпадаються органічно об'єднані класи та виникає хаотичний конгломерат демократично рівних індивідів. Розпад класів супроводжується втратою спільної моралі та віри, котру витісняє раціональ­ність, яка перероджується в утилітаризм.

Влада демократичної еліти сприяє підсиленню політичної боротьби за владу та привілеї, оскільки демократична еліта формується з людей різних поглядів, переконань, не обмежених релігією чи мораллю. Демократична еліта не спроможна створи­ти національну державу, вона створює монархічну диктатуру. Історія - це зміна політичних режимів і циркуляція еліт. Послідовність їхньої зміни така: охлократія, класократія, демократія. В. Липинський увійшов в історію українського державо­творення як мислитель, який запропонував своєрідне бачення політичного буття суспільства із соціологічного погляду.