Висновки

Національна політика радянської влади базувалась на декількох фундаментальних уявленнях, які виходили з базисних положень марксизму-ленінізму. По-перше, національне питання є підлеглим стосовно класового. По-друге, нація - категорія історична, були часи, коли націй не було. Слідом за К.Марксом і Ф.Енгельсом більшовики вважали, що національні риси народів внаслідок знищення приватної власності «неминуче будуть змішуватись і таким чином зникнуть так само, як відпадуть різноманітні станові та класові відмінності». Соціалізм вбачався суспільством, мета якого не тільки зближення, але і злиття націй. Підготувати умови для злиття можливо лише шляхом попереднього вирівнювання рівнів соціально-економічного і культурного розвитку народів, що може відбутися лише завдяки допомозі тих народів, які пішли вперед у своєму економічному розвитку, тим, хто опинився на більш низьких його стадіях. По-третє, більшовики вважали, що національна держава є тимчасовим явищем на шляху до всесвітнього союзу національних республік.

17 - 25 квітня 1923 р. на ХІІ з’їзді РКП(б) були сформульовані основні положення політики коренізації: посилення уваги до підготовки, виховання та залучення кадрів корінної національності до органів влади; врахування національних чинників при формуванні партійного і державного апарату; організація мережі навчальних закладів усіх ступенів, закладів культури, газет і журналів, книговидавничої справи мовами корінних національностей; глибоке вивчення національної історії, відродження і розвиток національних традицій і культури.

У практичному здійсненні політики коренізації в Україні виділяються два аспекти: українізація та створення необхідних політичних і економічних умов для розвитку національних меншин.

Процес реалізації політики українізації мав деякі особливості. Перша полягала в докорінній зміні статусу українців, які ставали титульною нацією. Другою особливістю було те, що процес етнічної ідентифікації, національно-культурного відродження титульної та інших етнічних груп проходив одночасно.

Своєї основної мети «коренізація» досягла – комуністичний режим міцно утвердився на нашій землі, знайшов там соціальну опору, створив широку мережу закладів адміністративного, психологічного та духовного впливу на населення. Це дозволило владі відмовитись від політики поступок і перейти до «широкого наступу соціалізму по всьому фронту».

Переломним у цьому процесі можна вважати 1933 рік. Саме тоді у Києві була сфабрикована справа так званої «Польської організації військової» (ПОВ). Після численних арештів в столиці справа почала поширюватися по регіонах. У 1934 році в усіх областях по ній проходило тисячі чоловік – переважно вчителі польських національних.

20 вересня 1935 року ЦК КП(б)У прийняв рішення «Про польські школи», в якому визнавалася необхідність переведення польських шкіл на українську мову, як штучно створених, та заміни учителів-націоналістів. Саме ця постанова стала підставою для масового закриття польських шкіл.

Тоді ж було прийнято рішення «Про польські сільради», де пропонувалося провести чистку польських сільрад від неблагонадійних елементів та їх реорганізацію. 4 листопада 1935 року ЦК КП(б)У приймає нове рішення про переселення поляків і німців – на цей раз на територію Чернігівської, Дніпропетровської, Донецької областей.

Депортації продовжувалися і надалі, аж до 1941 року. Так у червні 1936 року з Вінницької області було виселено близько 900 родини поляків, німців і чехів. Як виявилося, і це не межа. Протягом 1939 – 1941 років проводиться масове переселення польського та чеського населення до новоствореної Ізмаїльської області. Точної кількості депортованих встановити не вдалося, відомо, що це десятки, а можливо і сотні сімей. Причому переселялися сім’ї не тільки з польських сіл, а й з українських .

Водночас із переселенням серед польського та німецького населення з другої половини 30-х років розгортаються масові репресії, що супроводжуються фізичним знищенням його значної частини. Підставою для їх розгортання став оперативний наказ № 00485 по НКВС СРСР від 11 серпня 1937 року, підписаний М. Єжовим «Про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну розкольницьку та терористичну діяльність польської розвідки в СРСР».