Види і жанри публічного мовлення

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, лекція, виступ.

21.Родо- жанрова диференціація сучасної мови. Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, лекція, виступ.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно виваженого рішення.

Промова – це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. Знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Настановча – вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Вступ – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині повинно бути викладено, послідовно й логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв'язків кожної смислово-самостійної частини. Як свідчать психологи, кількість частин не повинна перевищувати семи, щоб не розпорошувати увагу й не стомлювати слухачів. Не варто перенасичувати лекцію фактами, "засипати" слухачів цифрами, датами, невпорядкованим ілюстративним матеріалом (цитатами).

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних дій. Цій завершальній частині можуть передувати такі фрази:

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

- виклад суті певного питання;

- акцентування на основному;

- висловлення свого ставлення й оцінки;

- підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);

- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

Наукова дискусія – це обговорення будь-якого спірного наукового питання. Наукові дискусії мають свою специфіку. Дуже важливо формулювати свої думки однозначними й точними словами; терміни й абстрактні слова, важливі для дискусії, слід витлумачити попередньо.

Найважливіше в науковій дискусії – точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити увагу.

22. Риторика - це один з найдавніших видів мистецтва. Він виник приблизно у V ст. до н.є. як відповідь на практичні потреби суспільства. У цьому суспільстві практичні питання вирішувались на Народні збори, при великій кількості народу слухалася судова справа. Риторика ставала необхідною для кожної людини. Її засновниками стали Платон та Аристотель.Риторика необхідна також в наш час. Неможливо переоцінити її роль у політиці, комерційній діяльності та у повсякденному житті. Однією з основних цілей людини, яка хоче добитися успіху, є вміння красиво та правильно говорити. Ділове мовлення, як і інші жанри риторики, належить до приватної риторики, в основі якої лежать принципи і закономірності загальної риторики, але, в той же час, є тут і своя специфіка. Бесіда - взаємна розмова, товариська мова між людьми, словесне їх повідомлення, розмін почуттів і думок на словах. Таким чином, сама суть бесіди - діалогічна. Репліки учасників взаємодіють, утворюють загальну тему і розгалужуються в процесі розмови, що дозволяє співбесідникам досягти згоди, знайти найкоротший шлях до вирішення проблем і, нарешті, отримати задоволення від спілкування.

23.Структура публічної промови. Ломоносов так класифікував структуру публічної промови: вступ, тлумачення, твердження, заключения. Для успішного впливу на слухачів він рекомендував добре знати людину, стан оратора, стан слухачів — вік, стать, виховання, звички, рівень освіти; силу красномовства. Оратор повинен володіти своїми пристрастями, вміти збуджувати й гасити свої почуття, тоді слухачі будуть знати, що ця людина чесна, совісна, їй не є чужими ті пристрасті, які вона хоче збудити у слухачів.

24. Підготовка промови − творчий процес, який можна поділити на такі епати: вибір теми − складання плану − збирання матеріалу − запис промови − розмітка тексту знаками партитури − тренування. Розглянемо докладніше кожний блок цього алгоритму.

1) Вибір теми.

2) Складання плану.

Плани бувають трьох видів: простий, складний і цитатний. Простий план являє собою, по суті, ряд непоширених речень.

Складний план − це своєрідне поширення простого плану шляхом розгалуження основних питань. Крім того, сюди зазвичай вводять вступ та висновки (хоча це не обов’язково).

Цитатний план − це план, подібний, як правило, до простого, але замість непоширених речень тут вживаються цитати, які конденсують суть цього питання.

3) Збирання матеріалу.

4) Запис промови.

25.Оратор і аудиторія. Завершальним етапом ораторської дії є виголошення промови. Основу його формують з'ясування умов спілкування, особливості особистості оратора й аудиторії, методичне застереження, інтонування тексту, паралінгвістичний супровід, психологічний тренінг, техніка дихання і техніка мовлення. Перед початком виступу промовця, як правило, охоплює хвилювання або навіть страх, тому бажано знати напам'ять перші вислови, перші рухи і перші жести, щоб не розгубитися перед аудиторією. Якщо вони будуть вдалими, то наснажать оратора впевненістю до кінця промови. Помилки на початку виступу особливо небезпечні, бо не тільки зіпсують настрій промовцю, а й можуть збити його з теми. На перший погляд жива публічна мова здається легкою, насправді ж процес виголошення промови є надзвичайно складним. Тому під час виголошення промови оратор повинен мати гарне самопочуття, бути спокійним і впевненим у собі. Виступ краще починати не дуже голосно, щоб була перспектива за потреби логічного наголошення його підсилювати і щоб вистачило духу, голосу і сили пристойно завершити виступ. Дикційна нормативність є важливим компонентом культури мови. Дикція забезпечує артикуляційну точність, нормативність, активізує процес спілкування з аудиторією. Оратор з поганою дикцією буде змушувати слухачів або перепитувати інформацію, або «пропускати» її. Пауза в мовленні виникає з різних мовнокомунікативних причин: потреби зробити вдих (фізіологічна або люфт-пауза), завершити процес мовлення або певний мовленнєвий відтінок (синтаксична), дібрати потрібне слово (пауза хезитації), увиразнити, виділити думку, закладену в тексті (логічна пауза), виразити якісь почуття (емотивна, психологічна пауза) або може бути результатом перебивання (ситуативна пауза). Логічний наголос падає на важливе в смисловому відношенні слово або словосполучення. Емфатичний наголос виділяє певні емоційно важливі слова.

27.Телефонна розмова. Погана підготовка, невміння виділяти головне, чітко і грамотно висловлювати свої думки призводять до значних утрат робочого часу. Серед 15 головних причин втрати робочого часу перше місце займають телефонні розмови, які залежать від емоційного забарвлення. Лишня емоційність збільшує час телефонної розмови. Відомо також, що при телефонній розмові спостерігається таке явище, як надто насичена розмова.

Вона може бути джерелом напруги між двома сторонами, тому потрібно дотримуватись певної міри, оскільки можна втратити сенс розмови, що спричинять конфлікти.

Перші ознаки перенасиченості розмови:

- роздратованість

- образливість.

Тоді слід вийти з контакту з партнером, щоб зберегти ділові відносини. Крім того, ведучи довгі телефонні розмови, ви можете отримати репутацію зануди. Мистецтво ведення телефонної розмови полягає в тому, щоб коротко сказати все, що потрібно і отримати відповідь. Основою успішної телефонної розмови є компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, бажання швидко і ефективно вирішити проблему або надати допомогу для її вирішення. Важливо щоб службова телефонна розмова велася у спокійному тоні і викликала позитивні емоції.

Ефективність телефонної розмови залежить від емоційного стану людини, від настрою. Під час розмови потрібно вміти зацікавити співрозмовника своєю справою. Потрібно говорити рівно, стримано, стримувати свої емоції, старатися не перебивати співрозмовника. Якщо ваш співрозмовник проявляє схильність до суперечок, виказує несправедливі звинувачення, то наберіться терпіння і не відповідайте йому тим самим, частково признайте його правоту, намагайтесь зрозуміти мотиви його поведінки. Намагайтесь коротко і ясно викладати свої аргументи. В телефонній розмові краще не використовувати професійних виразів, які можуть бути незрозумілі співрозмовнику. Потрібно пам’ятати, що швидке або заповільне проголошення слів затрудняє сприймання. Особливо слідкуйте за проголошенням чисел, імен, сіл, міст, прізвищ, які погано сприймаються на слух, їх потрібно говорити складами або навіть передавати по буквах.

Не варто телефонувати в особистих справах зі службового телефону, а в службових справах недоречно телефонувати додому тій особі, котра має їх виконати (розв'язати). У разі, якщо вам телефонують на роботу в особистих справах, відповідайте, що ви неодмінно зателефонуєте після роботи.

І насамкінець, не зловживайте займенником я, адже ваша розмова — діалог, а не монолог.

28.СУПЕРЕЧКА. Нам часто доводиться відстоювати свою точку зору, іноді це переростає у суперечку. З дитинства нас вчили не сперечатися зі старшими, не сперечатися з близькими, а потім і не сперечатися з начальством. Для цього потрібно знати техніку спору.

У будь-якій суперечці є сенс. Краще, якщо це досягнення якогось результату і домовленості. Якщо ви затіваєте суперечка лише для того, щоб випустити пару, відігратися на комусь, то ніякої користі від таких дій не буде. Постарайтеся впливати на хід дискусії, спрямовувати її в конструктивне русло. Якщо спір закінчується чимось вагомим, а не просто поганим настроєм у кожного з його учасників, то його можна назвати корисним, якщо в ході суперечки була знайдена істина.

Техніка спору потрібна всім. Навіть якщо ви далекі від посади керівника, це зовсім не означає, що вам ніколи не доведеться відстоювати свої погляди. Але сперечатися потрібно вміти, інакше це буде банальна сварка. Будьте мудрішими ваших противників, дотримуйтесь вказівок, тоді виграти суперечку буде легше.

29. Лексикологія— розділ мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

Прикладна лексикологія займається питаннями укладання словників, перекладу, лінгводидактики і культури мовлення.

Термін лексикологія вперше введений у французькій енциклопедії Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 році.

Проте, як окремий розділ мовознавства лексикологія виділилася порівняно недавно.

31. Етимоло́гія — розділ знань, який вивчає походження слів мови. Завдяки давнім текстам, порівнянню слів зі словами з інших мов, етимологія відновлює історію слів: як вони виникли у мові, їхнє джерело та зміну їхнього значення.

Окрім вивчення давніх текстів та порівняння їх з існуючими мовами, самі існуючі мови також порівнюються між собою. На цих засадах лінгвісти роблять гіпотези щодо походження самої мови, та споріднених з нею мов. Саме в такий спосіб були знайдені корені слів, історію яких можна відслідкувати, наприклад, аж до самих початків індоєвропейської або іншої мовної сім'ї.

У вузькому значенні, слово етимологія вживається на позначення історії походження певного слова. Історія певних слів та дані споріднених мов наводяться у спеціальних етимологічних словниках.

32. Правила оформлення наукової роботи. Науково-дослідницька робота – це учнівська робота з обраної теми, що є результатом елементарного самостійного дослідження. В окремих випадках вона може мати реферативний характер, але, як правило, має бути пов’язана з вирішенням доступної дослідницької праці. Бажано, щоб робота містила нові факти, узагальнення і практичні рекомендації до її використання. Вона досягне поставленої мети, якщо навіть відомі положення будуть висвітлюватися у ній з нових позицій і супроводжуватимуся власною авторською аргументацією.

1. Загальні вимоги.

• роботи друкують машинописним способом або за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4;

• інтервал – 2, береги – лівий 20 мм, правий – 10 мм, верхній – 20 мм, нижній – 20 мм;

• в одному рядку 60 знаків з урахуванням пропусків між словами;

• абзацний відступ – 3-5 інтервалів;

• на одній сторінці суцільного тексту 40-42 рядки;

• заголовки відокремлюються зверху і знизу інтервалами;

• обсяг наукової роботи – до 25 сторінок (машинописного тексту).

Вписувати в текст наукової роботи окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою чорного кольору. Друкарські помилки можна виправляти підчищенням або білою фарбою і нанесенням на тому ж місті тексту машинописним способом. Заголовки структурних частин наукової роботи “Зміст”, “Вступ”, “Розділ”, “Висновки” та ін. друкуються великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (перша – велика). Крапка в кінці заголовка не ставиться. Відстань між заголовком та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам. Кожну структурну частину наукової роботи слід починати з нової сторінки.