[Править] Профилактика и лечение

Лечение зависит от причины и формы экземы, для чего рекомендуется обращение к врачу-дерматологу, и в ряде случаев, обследование. Ранее назначали успокаивающие средства (препараты валерианы, транквилизаторы), витамины (B1, B6, C и др.), десенсибилизирующие препараты и др., диета, курортотерапия; местно назначают примочки, пасты, мази, противозудные средства. В настоящее время в терапии экземы врачами наиболее широко употребляются наружные формы кортикостероидных гормонов, например гидрокортизоновая мазь.^[1] При микробной экземе временно применяются антибиотиковые мази, пока инфекция не будет удалена как раздражитель, однако эти мази противопоказаны при грибковых инфекциях.^[2] Для временного снятия зуда также используют антигистаминные мази.^[3]

В профилактике экземы у детей существенное зна­чение имеет рациональный режим жизни и питания беременных. В дру­гом возрасте — режим ухода, питания, закаливание. Для детей, страдаю­щих экземой, опасно инфицирование вирусами (от родителей или ухажи­вающего медицинского персонала, больных герпетической инфекцией). В таких случаях может развиться герпетиформная экзема Капоши с тя­жёлым течением и возможным летальным исходом. В предупреждении рецидивов экземы у взрослых и детей, помимо рационального режима жизни и питания, имеет существенное значение систематическое диспан­серное наблюдение и использование санаторно-курортного лечения в пе­риод ремиссии.

Соблюдение гигиены имеет важное значение при всех формах экзе­мы. Кроме всего прочего, это способствует профилактике присоедине­ния вторичной инфекции, которая усугубляет течение основного процес­са. Мелкие фолликулиты следует смазывать жидкостью Кастеллани или 1—2% водным или спиртовым растворами анилиновых красителей. Ван­ны и души при обширных поражениях кожи надо временно отменить. Однако у некоторых больных ванны, например с отваром ромашки, а в детской практике с отваром отрубей, дубовой коры и т. п., оказывают целебное действие. Нельзя допускать перегревания тела.

Больным экземой рекомендуют молочно-растительную диету, отвар­ное мясо, каши, яблочный сок, компоты, овощи, фрукты. Цитрусовые у некоторых больных могут вызвать бурную реакцию обострения. Следу­ет ограничивать приём жидкости и легкоусваиваемых углеводов, избегать экстрактивных веществ, запрещать приём алкогольных напитков, солёных и острых продуктов, консервов и маринадов. У детей нельзя допус­кать как перекорма, так и недокорма.

Большое значение придают нормальной работе желудочно-кишечно­го тракта, лечению интеркуррентных заболеваний.

При варикозном симптомокомплексе ношение резиновых чулок или бинтование голеней лечебными бинтами является профилактикой разви­тия варикозной экземы. С целью профилактики следует лечить варикоз­ное расширение вен (совместно с хирургом), язвы, трещины, свищи, раны. Неправильное лечение ожогов или отморожений может также приводить к развитию экземы. Провоцирующим фактором является смазывание ран линиментом синтомицина.

Кормящие матери, болеющие экземой сосков, должны сцеживать молоко. При локализации процесса в области кистей не следует мочить руки слишком горячей или холодной водой, применять при стирке синтетические порошки. Необходимо по возможности исключать всякий контакт с предполагаемыми аллергенами в быту и на производстве.

В профилактике экземы у детей существенное значение имеют де­гельминтизация и санация очагов хронической или острой фокальной ин­фекции у беременных, рациональный режим питания, так как аллергены, циркулирующие в крови женщин, проникая через плаценту, сенсибилизи­руют ребенка ещё в период внутриутробного развития. В этих случаях после рождения ребенка экзогенные аллергены с молоком матери попа­дают уже на подготовленную почву. Беременным женщинам, особенно тем, у которых в роду отмечались аллергические заболевания, не следу­ет употреблять большое количество молока, яиц, сладостей. Их пища должна быть богатой витаминами и включать разнообразные овощные блюда, отварное мясо, молочнокислые продукты, фрукты (употребление апельсинов, мандаринов, абрикосов, персиков, клубники, малины, земля­ники следует ограничить). Некоторые витамины целесообразно назначать дополнительно (в виде капель — концентрат витамина А, драже — комп­лекс витаминов В, таблеток — аскорутин).

Страдающим экземой не рекомендуют носить синтетическое, флане­левое или шерстяное белье. Больные экземой должны находиться на диспансерном учете с периодической явкой к дерматологу.

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D0%BA%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B0

Екзема - запалення поверхневих шарів шкіри нерво­во-алергічного походження. Розвивається здебільшого при порушенні функції нервової та ендокринної систем, шлунково-кишкового тракту, при наявності вогнищ хронічної інфекції, алергічних захворювань. Часто виникає у дітей, які страждають на ексудативний діатез. Нерідко у хворих на екзему бувають алергічні реакції на деякі продукти, домашній пил, запах квітів та пилок, пральні порош­ки, лаки, фарби, медикаменти, які можуть стати поштов­хом до розвитку чи чергового загострення захворювання. При екземі на почервонілій та набряклій шкірі з'явля­ються різні висипи: дрібні розсіяні пухирці з прозорим вмістом, що лопають з утворенням мокнучих ділянок; ро­жеві вузлики, які зливаються між собою, тріщини, кірочки. Уражені ділянки сверблять, і хворий їх розчухує. Поступово шкіра на ділянках запалення грубішає та потовщується. У дорослих висипи з'являються переважно на тильному боці кистей, передпліч, у дітей - на обличчі, шиї, тулубі. При лікуванні запальні процеси зменшуються та відбувається відновлення нормальної шкіри. Нові загострення можуть ви­никати внаслідок тертя одягу чи пов'язки, порушення травлен­ня, вживання алкоголю, нервово-психічних потрясінь тощо. Розрізняють кілька форм екземи. Істинна екзема має гострий, підгострий та хронічний перебіг. При гострому процесі тривалість захворювання 1,5-2 місяці, перебіг хронічного - безперервний, тривалий, з рецидивами. Професійна екзема виникає під впливом професійних факторів (лаки, фарби, пральні порошки, отрутохімікати, медикаменти тощо) і швидко затихає при відсутності їх дії. Мікробна екзема з'являється частіше на кінцівках нав­коло ран, свищів, у місцях грибкового ушкодження. Себорейна екзема пов'язана з себореєю, вражає шкіру обличчя, волосяну частину голови, спину. Лікувати екзему повинен лікар. Важливо дотримува­тись молочно-рослинної дієти, виключити гострі, солоні, копчені страви, шоколад, яйця, цитрусові, алкоголь. При загостреннях рекомендується утримуватись від водних процедур, уникати контакту з водою, милом, не користува­тися пральними порошками. Вигодовування немовлят, які страждають на екзему, не­обхідно погодити з педіатром. Необхідно слідкувати за ре­гулярним випорожненням кишечнику; дитину не можна ку­тати, туго сповивати Корисні прогулянки на свіжому повітрі. Рекомендується користуватися одягом із нату­ральних тканин. Нігті слід коротко стригти, щоб дитина не могла розчухати сверблячі місця, бо це сприяє розвитку гнійничкових інфекцій. При купанні дітей у ванну додають висівки, відвар череди чи ромашки, березових бруньок або дубової кори. Матерям під час вагітності рекомендується виключити 3 раціону шоколад, солодощі, цитрусові, яйця, копченості. У період загострення слід уникати дії на екзему сонця та світла, під впливом яких вона завжди збільшується, а стан хво­рого погіршується. Зате в період одужання корисна засмага. Засоби народної медицини для лікування екземи * 2 чайні ложки листя та коріння кульбаби лікарської залити склянкою води, кип'ятити 5 хвилин, настояти 8 го­дин, пити гарячим до їди (100 мл на прийом). Приймати при фурункульозі, екземі, висипах на шкірі. * 20 г кореневищ пирію повзучого залити склянкою окропу, прокип'ятити, вживати по півсклянки тричі на день до їди. Із відвару робити примочки. * 1 чайну ложку подрібнених коренів лопуха великого залити 2 склянками окропу, настояти 12 годин, процідити, пити по півсклянки теплим 4 рази на день. * 2-4 ст. ложки сухих плодів калини розтерти, залити 2 склянками окропу, настояти 4 години, пити по пів­склянки 4 рази надень. * Приймати по 2 мл обліпихової олії, а зовнішньо використовувати 5% мазь із олії обліпихи. * На вражені ділянки можна прикладати лист свіжої капусти, шматочки свіжої картоплі, сік та кашку часнику, цедру апель­сина, листя алое, листя лопуха великого, березовий сік. * При мокнучій екземі використовується як присипка порошок із висушених та подрібнених бобів квасолі, поро­шок сухого листя чистотілу, сухоцвіту багнового. * Для компресів можна застосовувати сік журавлини, сік плодів калини. * 10 г листя ожини залити 200 мл окропу, застосовувати для примочок. * 200 г бруньок сосни варити півгодини у склянці води, використовувати для компресів. * 1 ст. ложку трави хвоща польового залити склянкою хо­лодної води, настояти добу, процідити, робити примоч­ки при екземі, фурункулах. * 1 ст. ложку гілочок із листям вересу залити склянкою ок­ропу, настояти 1 годину, процідити, застосовувати як примочки. * 300 г щавлю кінського залити 3 л води, кип'ятити 20 хвилин* помішуючи. Використовувати для змащу­вання двічі-тричі на день при мокнучій екземі. * 50 г коренів чистотілу звичайного подрібнити, залити холодною водою, настояти 2 години, кип'ятити 20 хви­лин, процідити, долити у ванну (36-37°С), приймати на ніч, курс лікування 8-12 ванн. * 50 г подрібнених коренів лопуха великого залити 1 л во­ди, кип'ятити ЗО хвилин, долити у ванну (36-37°С), приймати на ніч, курс лікування 12-14 ванн. * 50 г подрібненого коріння подорожника великого зали­ти 1 л окропу, кип'ятити 20 хвилин, настояти ЗО хвилин, долити у ванну (36-37°С), приймати вдень, курс ліку­вання 12-14 ванн. * 2 ст. ложки подрібненого коріння аїру залити 1 л окропу, кип'ятити 20 хвилин, настояти ЗО хвилин, процідити, долити у ванну (35-36°С), приймати вдень або на ніч. Застосовувати при екземі, ревматизмі, подагрі, ви­паданні волосся, курс лікування 10-12 ванн.

http://likar.uz.ua/shkiri-zahvoriuvannia/ekzema.html

Екзема (eczema; греч. ekzema висипання на шкірі) - хронічне запальне захворювання поверхневих шарів шкіри нервово-алергічної природи; характеризується поліморфізмом висипань, схильністю до мокнутію і наполегливої течії.

Етіологія і патогенез. При екземі порушена реактивність організм; у хворих наголошується виражена реакція шкіри на звичайні дії, що не викликають у інших осіб ніяких змін. У основі екзематозного процесу лежить підвищена чутливість (сенсибілізація) шкіри до різних екзогенних і ендогенних подразників. Патогенез екземи має велика схожість з патогенезом алергічного дерматиту, який нерідко передує екземі. На відміну від алергічного дерматиту сенсибілізація при основних формах екземи є полівалентною. Алергічна теорія екземи підтверджується результатами алергологічних і імунологічних досліджень (наявність сенсибілізації до різних алергенів, зміна функціональній активності імунокомпетентних кліток, підвищення вмісту в крові циркулюючих імунних комплексів і деяких імуноглобулінів). Розвиток професійної екземи обумовлений сенсибілізацією до виробничого алергену, мікробною, - до піококкам. При найбільш частому різновиді - істінной екземи - основну роль грають, мабуть, аутоіммунні порушення (процеси аутосенсибілізації, аутоаллергиі). Велике значення в розвитку екзематозного процесу мають нейрогенні чинники (психічні травми, нервове перенапруження, вегетативно-судинна дистонія), ендокринопатії (цукровий діабет, гіпертиреоз), а також такі захворювання, як гастрит, коліт, холецистопанкреатіт. Часто вирішальну роль грає генетична схильність до екзематозних реакцій. Постійними чинниками риски при екземі є екзогенні подразники, особливо хімічної природи.        Клінічна картина. Для екземи характерна велика кількість клінічних форм і варіантів. В більшості випадків екзематозний процес протікає у вигляді послідовних стадій. Так, початкова (еритематозна) стадія екземи характеризується розлитим, таким, що не має чітких меж, почервонінням шкіри, що зудить. У другій (папульозною) стадії на тлі еритеми наголошуються дрібні набряклі вузлики або осередок ураження трансформується в набряклу бляшку. У зв'язку з наростанням набряку, що продовжується, вузлики перетворюються на дрібні бульбашки, що типово для наступної - везікулезной стадії екземи. Запального ексудату, що під тиском скупчується в шкірі, бульбашки лопаються, на їх місці з'являються дрібні (точкові) ерозії, з яких постійно витікає серозна рідина («серозні колодязі»). Це стан найтиповіше для екземи і є вершиною розвитку екзематозного процесу; воно отримало назву мокнучої стадії (стара назва екземи - «мокнучий лишай»). З цією стадією також пов'язано походження терміну «екзема» (аналогія із закипаючою рідиною, коли утворюються бульбашки, що лопаються). Що зсихається на поверхні вогнища серозний ексудат утворює нашарування кірок, що характерний для крустозной (корочкової) стадії екземи. Після відпадання кірок на тлі застійної еритеми протягом тривалого часу зберігається помірне лущення у вигляді невеликих білуватих лусочок (сквамозна стадія), потім шкіра набирає нормального вигляду. Описаний цикл розвитку екзематозного процесу триває від декількох днів до декількох місяців. Для екземи характерний поліморфізм елементів, що висипали, тобто одночасно в осередку ураження представлені різні стадії процесу. Стадія визначається кількістю елементів певного типу, що висипали.        При давності початкової поразки до 2 міс. екзема називається гострою, для неї типовий стан мокнутія. У разі затяжної течії (від 2 до 6 міс.), коли набряклість і мокнутіє менш виражені, говорять про підгостру екзему. Основні форми екземи відрізняються схильністю до наполегливої багаторічної рецидивуючої течії у вигляді послідовних періодів загострень і стихань процесу, що характеризує хронічну екзему. При всіх формах екземі спостерігається свербіння шкіри.        Основними клінічними формами екземи є істинна, професійна, мікробна і себорейная.        Дійсна екзема зустрічається найчастіше. Для неї характерні наполеглива хвилеподібна течія, послідовна зміна екзематозного процесу, неясність етіологічних чинників, полівалентна сенсибілізація, поліморфізм елементів, що висипали, симетричність їх розташування, локалізація вогнищ на будь-якій ділянці тіла (переважно на тилі кистей, стоп) і поширеність поразки, резистентність до терапії, що проводиться, схильність до частого рецидивування. Нерідко наголошується генетична схильність.        Для дійсної екземи, яка локалізується на шкірі долонь і підошвах, значною товщиною епідермісу, що відрізняється, характерні зазвичай незначне забарвлення запальних вогнищ, крупні і щільні на дотик бульбашки, що іноді зливаються в багатокамерні міхури, - дісгидротічеськая екзема.        Професійна (контактна) екзема відрізняється моновалентною сенсибілізацією і етіологічним чинником, що легко виявляється. Виникає і загострюється тільки при дії виробничого алергену, що викликав її. Зазвичай носить обмежений характер, локалізується на ділянках тіла, доступних для контакту з професійним алергеном (наприклад, кисті, передпліччя, особа, шия). Професійна екзема відрізняється сприятливою течією, швидко регресує і не рецидивує після усунення контакту з тим, що викликав це алергеном. Діагноз підтверджується шкірними пробами з виробничим алергеном. Загострення дійсної екземи під впливом професійних вредностей не дає підстави вважати за її професійне захворювання, оскільки вона може розвинутися в результаті дії багатьох інших чинників, а часто і без видимої причини.        Мікробна екзема зазвичай обумовлена сенсибілізацією шкіри до піококкової флори. Для неї характерні асиметричність локалізації, гостра течія, пріуроченность до вогнищ піодермії, свищів і виразок, рясна пустулізация і гнійні кірки, часто округлі контури і різкі межі осередків ураження.        Себорейная екзема спостерігається на тлі себорєї; процес починається з волосистої частини голови, потім переходить на обличчя, спину, ділянку грудей. Для цієї форми екзема характерна відсутність вираженого мокнутія, нерізкі межі вогнищ, нашарування жирних лусочок, постійне свербіння шкіри. Себорейная екзема може ускладнюватися піодермією у вигляді фолікуліту, фурункульозу, імпетиго. Цьому сприяють численні расчеси під час нападоподібного сильного свербіння.        Діагноз встановлюють на підставі характерної клінічної картини. При локалізації екземи на долонях і підошвах проводять диференціальний діагноз з рубромікозом, епідермофітією стоп, досліджуючи лусочки з осередків ураження на патогенні грибки. У діагностиці професійної екземи основну роль грають алергічні шкірні проби.        Лікування в більшості випадків є складною проблемою, оскільки у кожного хворого свій комплекс етіологічних і патогенетичних чинників, без корекції яких не можна розраховувати на повний терапевтичний ефект. Лікування генералізованного і мокнучої поразки доцільно проводити в дерматологічному стаціонарі. Воно залежить від клінічної форми і стадії захворювання. У всіх випадках, особливо в стадіях везікуляциі і мокнутія, необхідно строго дотримувати лікувальний режим, що передбачає максимальне оберігання шкіри від дії зовнішніх подразників; забороняються миття (при необхідності шкіру очищають ватяними тампонами, змоченими рослинним маслом), прання, прибирання приміщень із застосуванням миючих засобів, а також використання білизни з синтетичних і шерстяних тканин. Для попередження гнійничкових ускладнень необхідно коротко стригти нігті і змащувати навколонігтьові складки водним розчином діамантового зеленого. Рекомендуються часта зміна натільної і постільної білизни, періодичне кварцеваніє приміщень. У міру стихання процесу режим пом'якшують, проте хворому постійно слід уникати грубого миття шкіри; вирішується тепла ванна (перший час без мила), шкіру осушують промокальними рухами, рушник має бути м'яким. Навіть після лікування не рекомендується в цілях гартування користуватися холодним або контрастним душем з подальшим розтиранням грубим рушником.        Необхідно строго дотримувати гіпоалергенну дієту в період активних клінічних проявів і протягом напівроку після лікування. Забороняються гострі, копчені і солоні продукти, алкогольні напої, консервована їжа, цитрусові, мед, кава, шоколад, прянощі, ароматна зелень; обмежують солодощі. Корисні розвантажувальні дні і короткочасне голодування.        Рекомендуються корекція супутніх захворювань, насамперед тих, які обумовлюють особливу гостроту і наполегливий перебіг екземи у даного хворого. При професійній екземі після відповідного експертного висновку необхідне нове працевлаштування хворого.        Загальне лікування екземи у стадії загострення передбачає призначення антигістамінних препаратів, седатівних засобів (настій валеріани, броміди і ін.), антіхолінергетіков (наприклад, беллатамінал), транквілізаторів, препаратів кальцію, аскорбінової кислоти, при сильному набряку - діуретиків (гипотіазід або фуросемід вранці, верошпірон 3-4 рази на день). При генералізованном поразці, наполегливій течії разом з перерахованими засобами за відсутності протипоказань призначають глюкокортикоїди в середніх дозах з подальшою поступовою їх відміною після досягнення повного терапевтичного ефекту. При хронічній екземі корисні повторні курси іглорефлексотерапії.        Місцеве лікування залежить від стадії екзематозного процесу. У стадії мокнутія застосовують холодні примочки з терпких і дезинфікуючих розчинів (2% розчин борної кислоти, фурацилін 1:5000, етакрідіна лактат 1:2000, рідина Бурова - 1 чайна ложка на стакан води, 0,25% розчин нітрату срібла, охолоджені настої ромашки, низки, шавлії). Для примочок використовують шари марлі (не менше 16) або дрантя (не менше 8), міняючи у міру зігрівання (зазвичай через декілька хвилин). Примочки можна замінити волого-висихаючою пов'язкою, яку міняють у міру підсихання. Шкіру навколо вогнищ мокнутія змащують цинковою пастою. Після припинення мокнутія вогнища 1-2 рази на день змащують пастами (2% борно-нафталанової, 2% дерматоло-ихтиоловой, 2% борово-дігтярною і ін.) і закривають легкою марлевою пов'язкою. Після зникнення набряклості і активної гіперемії застосовують мазі з редукуючими засобами в зростаючій концентрації (2-5% дерматоловая, 2-10°, нафталановая, 2-5% дігтярна). При вираженій інфільтрації в осередках ураження мазь наносять під оклюзійну пов'язку (використовують компресний папір або поліетиленову плівку). Лікування мазями корисно доповнювати теплими або гарячими ваннами з додаванням настоїв низки або ромашки. На будь-якому етапі екзематозного процесу можна використовувати кортікостероїдниє аерозолі (полькортолон, оксикорт) або мазі (преднізолоновая, флуцинар, фторокорт, лорінден З і ін.).        Особливість лікування мікробної екземи полягає у використанні місцевих дезинфікуючих засобів, а у разі потреби і в призначенні антибіотиків всередину (переважно еритроміцин). При себорейной екземі застосовують додатково вітаміни А, Е, В6, F; у лікарські засоби для зовнішнього вживання включають препарати сірі. Поза періодом загострення надано бальнео- і грязелікування на курортах (П'ятигорськ, Мацеста, Кемері, Нафталан, Саки і ін.).        Прогноз в більшості випадків сприятливий.        Профілактика екземи. Первинна профілактика полягає в професійному відборі осіб із спадковою схильністю до екзематозних реакцій (протипоказана робота на хімічних виробництвах, підприємствах і лабораторіях). Вторинна профілактика передбачає відповідне працевлаштування хворих і їх диспансерне спостереження у дерматолога.        Дитяча екзема наголошується у дітей зазвичай на тлі проявів ексудативного діатезу. Для її розвитку мають значення спадкова схильність до алергічних реакцій, осередки хронічної інфекції (наприклад, тонзиліт), порушення функції шлунково-кишкового тракту, дисфункція печінки, підшлункової залози. У дітей, страждаючих екземою, виявляються алергічні реакції на ряд харчових продуктів (мед, апельсини, мандарини, полуниця, солодощі).        Захворювання частіше розвивається на першому році життя (нерідко при перекладі дитини на штучне вигодовування). Вражається шкіра особи, волосистої частини голови, сідниць, розгинальної поверхні гомілок, тильної поверхні кистей, предплечий. На тлі еритеми з'являється рясна папулезно-везікулезная висип, причому після розтину везикул залишається безліч мокнучих мікроерозій. Останні надалі покриваються кірками, лусочками. У клінічний картині дитячої екземи можна виділити ті ж форми, що і при екземі у дорослих, проте у однієї і тієї ж хворої дитини часто зустрічаються ознаки різних форм екземи.        Дитяча екзема може ускладнитися вторинною піококкової (імпетігинозная екзема) або вірусною (герпетична екзема) інфекцією. При імпетіги-нозной екземі в осередках ураження з'являються фліктени - пустули типу плоских міхурів з гнійним вмістом, що зсихаються в кірки. При герпетичній екземі в осередках ураження на тлі підвищення температури тіла з'являються згруповані бульбашки з нападом в центральній частині; на їх місці утворюються ділянки некрозу, що залишають дрібні рубчики (як при вітряній віспі). Процес супроводиться підвищенням температури тіла (до 39°), змінами з боку крові (лейкоцитоз, збільшена СОЕ). У важких випадках (особливо у дітей молодшого віку) процес може ускладнитися менінгітом, сепсисом.        При лікуванні дитячої екземи велике значення надається корекції живлення (обмеження вуглеводно-жирового навантаження, виключення блюд екстрактних, включаючи м'ясні бульйони, гострих солоних, а також цитрусових, грибів). Рекомендується молочно-рослинна дієта. Всередину призначають антигістамінні, седатівниє препарати, вітаміни (особливо А, З, В2, В6, В5), препарати кальцію, ферменти, нормалізуючі діяльність органів травлення, зовнішньо - примочок з настоями сподіваючись, ромашки, низки, пом'якшувальні креми, нафталановиє, дігтярні пасти з АСД (III фракція) і ін.        Кортікостероїдниє креми рекомендуються при гостро протікаючих процесах в розведенні з живильними кремами, дитячим кремом і ін. (від 1:10 до 1:2 залежно від віку дитини). Антибіотики широкого спектру дії і противірусні препарати використовуються при ускладненнях дитячою і вторинною інфекцією. При загостреннях екземи необхідно утриматися від щеплень.

http://uasol.com/index.php?aid=811