24. На конкретних прикладах охарактеризуйте процес обмеження царським урядом автономії України на поч. Та сер. Хуш ст.

На Лівобережжі у листопаді 1708 р. гетьманом був обраний полковник Іван Скоропадський (1708—1722), який в усьому був слухняний царському урядові і був позбавлений права вирішувати щось самостійно. При ньому постійно знаходився представник царського уряду, який контролював усі дії гетьманської влади. Сам цар Петро І дедалі частіше втручався в українські справи. Всупереч власним зобов'язанням він самостійно призначав полковників, у тому числі і з росіян, і з іноземців.1722 р. була створена Малоросійська колегія з шести російських офіцерів. Вона відала збиранням податків з місцевого населення, контролювала діяльність генеральної військової канцелярії, займалась питаннями розміщення в Україні російських військ.

Після смерті І. Скоропадського Петро І взагалі не дозволив обирати нового гетьмана. Претендент на булаву полковник Павло Полуботок, відомий своїми незалежними поглядами, дістав повноваження лише наказного гетьмана, але й вони обмежувалися діями Малоросійської колегії. П. Полуботок намагався дати лад в управлінні, відновити права Гетьманщини, зокрема здійснив судову реформу. За це наказом царя його ув'язнили в Петропавловській фортеці у Петербурзі, де він загинув укінці 1724 р.

Тільки після смерті Петра І і складної придворної боротьби було вирішено відновити гетьманство. 1727 р. в Глухові гетьманом був обраний полковник Данило Апостол (1727—1734), кандидатура якого була заздалегідь узгоджена з царським двором. Ставши гетьманом, Д. Апостол відразу почав зміцнювати адміністративний апарат і економіку України і вимагав відновлення козацьких прав. Відповіддю на це з боку царського уряду стали так звані «Рішительні пункти» (1728), які посилювали вплив російської адміністрації в Україні. Право остаточного вибору генеральної старшини і полковників надавалось цареві. Генеральний суд наполовину був сформований з представників російської адміністрації.

Після смерті Д. Апостола 1734 р. обирати гетьмана знову не дозволили. Натомість було створене «Правління гетьманського уряду» з трьох генеральних старшин і трьох російських офіцерів. Формально вони мали рівні права, але фактично керував справами російський «правитель» — президент Правління.

На Слобожанщині також упроваджувались заходи щодо обмеження місцевого самоврядування. У 1719 р. всі судові справи були виведені з-під контролю козацьких полковників і передані царським урядовцям. Реорганізовані місцеві полки були перетворені на частини регулярної російської армії.

25. За яких умов відбулася ліквідація Запорізької Січі і скасування козацької влади?

Від початку заснування Нової Січі російський царський уряд поступово обмежував її права. У складі монархічної держави, якою була Російська імперія, козацька республіка не мала перспективи тривалого існування.

У 1753 р. царизм спробував заборонити запорожцям обирати кошового. Однак примусити січовиків відмовитися від цієї давньої традиції він не зміг. У 40—60-ті рр. XVIII ст. російський уряд розпочав заселення північних і північно-східних околиць Запорожжя військовими поселенцями. Це спричиняло ізоляцію «вольностей» від Правобережжя і Гетьманщини й перешкоджало втечам сюди селян.

У 1752 р. в північно-східній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а наступного року на північно-східному кордоні володінь Січі засновано Слов'яносербію. Заселялися ці землі втікачами від османського ярма — сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами.

У 60-х рр. XVIII ст. смугу запорозьких земель вилучили для Новоросійської губернії, а ще через десять років — для будівництва Дніпровської лінії укріплень. На протести запорожців уряд імперії не реагував. Козаки із сумом говорили: «Вічная пам'ять нашим степам. Проспали».

Ліквідація Запорозької Січі. Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду лише справою часу. Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими:

■ Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками.

■ Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією.

■ Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.

■ Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу

до Чорного моря. в Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.

■ Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців.

■ Перетворення Запорожжя з його гаслом «Утікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.

Відповідний момент для розв'язання запорозької проблеми виник після успішного завершення російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський протекторат. Відтепер зникла загроза татарських нападів, для захисту від яких імперії й були потрібні запорозькі козаки.

На початку 1775 р. запорозька старшина, прагнучи зберегти козацтво, відрядила до Петербурга делегацію з проектом реорганізації Січі на зразок Донського козацтва. Однак ці пропозиції відкинули не розглядаючи. Фаворит імператриці Г. Потьомкін із відвертим глузуванням відповів старшині А. Головатому: «Не можна вам залишатися. Ви дуже розігралися і ні в якому вигляді не можете приносити користь».

По завершенні російсько-турецької війни під час повернення російських військ додому генерал Петро Текеля несподівано отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 р. регулярні війська вступили на Запорожжя і рушили на Січ. У козаків це не викликало ніякої підозри.

4 червня російські війська непомітно зняли вартових і оточили січову фортецю. Звістку про намір П. Текелі козацтво зустріло з обуренням. Воно хотіло дати бій російським військам, але сили були надто нерівні. З огляду на це старшина відмовила козаків від бою. Після оголошення указу Катерини II про скасування Січі двоти-сячний гарнізон склав зброю. Інші війська також без бою захопили паланкові центри.

Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі Запорожжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки й органи влади. Розпочалася роздача земель царським вельможам.

26.Які мотиви спонукали Івана Мазепу до союзу зі Швецією у 1708 р.?

Загальне невдоволення нарешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш».

Після того, як Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності, він вирішив використати умови, створені Північною війною (1700—1721 рр.) для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII, який ішов на Москву, завернув в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини.

Мазепа звертається до війська з яскравою промовою: Братія, прийшла наша пора; скористаємось цим випадком: помстимося москалям за їх тривале насилля над нами, за всі скоєні ними жорстокості й несправедливості, збережемо на майбутні часи нашу свободу і права козацькі од їх посягань! Ось коли надійшов час скинути з себе їх остогидле ярмо й зробити нашу Україну країною вільною й ні від кого не залежною.

За словами Пилипа Орлика зміст угоди 1708 р. був такий: Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів; зокрема, король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися гетьман та його Стани (Etats). Усе завойоване на території Росії, але колись належне «руському» (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; після його смерті Генеральна Рада («Стани») мала обрати нового гетьмана; король шведський не має права привлащати собі ні титула, ні герба Князівства Українського. Нарешті, для забезпечення цієї угоди і в інтересах безпеки (шведського війська) на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава.