Для створення цілісної системи національних, економічних інтересів та їх ефективного функціонування насамперед необхідно:

• створити відповідну нормативну базу;

• проводити моніторинг національних економічних інтересів та їх моделювання;

• створити банк даних щодо національних економічних інтересів;

• забезпечити баланс національних економічних інтересів та їх гармонійне поєднання.

Загрозами економічній безпеці України слід вважати фактори, що безпосередньо чи у перспективі унеможливлюють або ускладнюють реалізацію національних економічних інтересів, створюючи перешкоди на шляху нормального розвитку економіки і небезпеку незалежному державному існуванню та добробуту народу.

Загрози економічній безпеці України набули, на жаль, перманентного характеру і провокують її критичний стан за цілим рядом основних критеріїв. Тому завдання усіх суб'єктів національної економіки зараз полягає у створенні надійної системи блокування і упередження економічних загроз, яка б забезпечувала її стабільність та розвиток.

Виходячи з ситуації в українській економіці, а також з тенденцій, які спостерігаються в процесі її реформування, можна виділити стрижньові внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці України.

Внутрішні загрози:

• відсутність на державному рівні розробленої концепції та системи економічної безпеки;

• низький рівень науково-технічного потенціалу, втрата лідерства на важливих напрямках науково-технічного розвитку;

• високий рівень зношеності матеріально-технічної бази багатьох економічних галузей, передусім матеріального виробництва;

• усунення держави від монополії у виробництві й реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, необгрунтована лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;

• надто різка диференціація у доходах та споживанні населення, зростання рівня бідності, високий рівень безробіття;

• негативна, антисоціальна політика у сфері приватизації, що призводить до значного заниження вартості об'єктів приватизації;

• криміналізація економіки, зростання її «тіньового» сектора, поширеність організованої злочинності на ключові галузі економіки України;

• високий рівень корупції у державно-управлінській сфері;

• недосконалість законодавства у сфері економічних відносин та механізмів формування економічної політики;

• низький рівень заробітної плати, відсутність мотивації до праці тощо.

Зовнішні загрози:

• зниження інвестиційних надходжень в економіку держави;

• значна частка сировинного експорту у зовнішньоекономічній діяльності та втрата традиційних ринків збуту;

• залежність забезпечення України від імпорту продовольчих товарів, товарів повсякденного попиту, технологічної продукції стратегічного значення;

• скуповування іноземними фірмами підприємств України з метою усунення їх як з зовнішніх, так і внутрішніх ринків збуту;

• негативний вплив на національну економіку світових фондових, фінансових та валютних ринків;

• високий рівень зовнішнього боргу тощо.

Загрози економічній безпеці у перспективі породжують стратегічні та національні ризики. Кожній загрозі відповідає певний ступінь ризику. Необхідність визначення ступенів ризику значною мірою зумовлена питанням визначення прийнятного рівня безпеки. Кількісний вимір різних видів загроз за рахунок визначення рівня ризиків дає можливість порівнювати ці види загроз між собою і, відповідно, визначати рівень безпеки - ступінь їх захищеності.

Національні ризики – це імовірність втрати державою частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті здійснення певної діяльності в умовах невизначеності.

Національні ризики – це нестабільність внутрішнього стану країни, що впливає на результати діяльності підприємств.

Національні ризики включають в себе стандартні ризики, які мають певну ступінь вірогідності настання, що характеризують стан розвитку економіки та політики даної країни, а також сукупність специфічних ризиків, характерних для розвитку даної країни.

До стандартних ризиків будь-якої країни відносять такі:

• природні;

• політичні;

• загально-економічні;

• фінансові.

Загальна структура стратегічних ризиків складається з трьох груп ризиків:

• диференційовані стратегічні ризики, визначають склад кожного з інтегральних ризиків;

• інтегральні стратегічні ризики характеризують найважливіші види стратегічних інтегральних ризиків;

• системні стратегічні ризики, величини яких позначають загальні системні ризики (виклики, загрози) забезпечення національної безпеки.

Стратегічні ризики, як і загрози, потребують виважених заходів щодо їх попередження, уникнення та нейтралізації, тобто управління ними. Мета управління стратегічними ризиками:

• забезпечення сталого розвитку (при цьому передбачається, що кризи, надзвичайні ситуації та їх подолання - це об'єктивна й органічно властива компонента процесу розвитку, який разом з негативними сторонами приховує в собі нові можливості для людини, суспільства та держави);

• забезпечення безпеки на рівні величини прийнятного ризику, де прийнятний рівень безпеки - захист від тих загроз, дестабілізуючий або руйнівний ефект яких найбільш небезпечний для стійкості системоутворюючих елементів і зв'язків суспільства загалом та перспектив його розвитку, насамперед середньо- і довготривалого характеру.

Економічний механізм зниження стратегічних ризиків включає:

• пряме економічне регулювання (на основі цільових витрат державного бюджету на реалізацію заходів щодо забезпечення прийнятного рівня стратегічних ризиків);

• побічне економічне регулювання (на основі вдосконалення податкового й кредитного механізмів, особливо системи пільгових тарифів і ставок; розвитку системи страхування, що забезпечує обов'язкове державне страхування відповідальності господарських об'єктів - джерел стратегічних загроз, а також населення територій, найуразливіших до впливу небезпечних природних і природно-техногенних явищ і процесів).

Правовою базою, що регламентує забезпечення економічної безпеки України, е:

• Конституція України - у ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

• Закони України: «Про національну безпеку України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»; податкове та валютне законодавство; законодавство України про приватизацію, банкрутство, зовнішньоекономічну діяльність; Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, Митний, Бюджетний, Господарський кодекси України тощо, які мають безпосереднє відношення до регулювання відносин в економічній сфері.

• Укази та Розпорядження Президента України;

• Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України;

• Відомчі нормативні акти міністерств та відомств;

• Міжнародні договори України.

Основні терміни, які використовуються в методиці для розрахунку рівня економічної безпеки, є наступними:

1) критерії економічної безпеки – це реальні статистичні показники, за якими здійснюється оцінка стану економіки країни з точки зору забезпечення її сталого розвитку.

Основним критерієм економічної безпеки країни є здатність її економіки зберігати або принаймні швидко поновлювати критичний рівень суспільного відтворення в умовах припинення зовнішніх поставок або кризових ситуацій внутрішнього характеру;

2) індикатори економічної безпеки – це реальні статистичні показники розвитку економіки країни, які найбільш повно характеризують явища і тенденції в економічній сфері і визначаються на основі критеріїв економічної безпеки;

3) оптимальні значення індикаторів – це інтервал величин, у межах яких створюються найбільш сприятливі умови для відтворювальних процесів в економіці;

4) порогові значення індикаторів – це кількісні величини, порушення яких викликає несприятливі тенденції в економіці;

5) граничні значення індикаторів – це кількісні величини, порушення яких викликає загрозливі процеси в економіці.

Методика визначення рівня економічної безпеки містить такі етапи конструювання інтегральної оцінки економічної безпеки:

• формування множини індикаторів;

• визначення характеристичних (оптимальних, порогових та граничних) значень індикаторів;

• нормалізація індикаторів;

• визначення вагових коефіцієнтів;

• розрахунок інтегрального індексу.

Система індикаторів представлена у наступному вигляді:

1. Індикатори макроекономічної безпеки України:

2.1. Індикатори бюджетної безпеки:

2.2. Індикатори безпеки грошового ринку та інфляційних процесів:

2.3. Індикатори валютної безпеки:

2.4. Індикатори боргової безпеки:

2.5. Індикатори безпеки страхового ринку:

2.6. Індикатори безпеки фондового ринку:

2.7. Індикатори банківської безпеки:

3. Індикатори зовнішньоекономічної безпеки:

4. Індикатори науково-технологічної безпеки:

5. Індикатори енергетичної безпеки:

6. Індикатори соціальної безпеки:

7. Індикатори демографічної безпеки:

8. Індикатори продовольчої безпеки:

9. Індикатори виробничої безпеки:

Показники (індикатори), за якими визначені порогові значення, виступають системою показників економічної безпеки.

Інтегральний індикатор економічної безпеки України в цілому розраховується за формулою:

де bj - вагові коефіцієнти сфер економіки.

Ваговий коефіцієнт j-ї сфери визначається експертним шляхом серед N-ro числа експертів як відношення суми балів, що дали всі експерти даній сфері, до загальної суми балів

,

де Sjn – оцінка j-ї сфери, яку дав n-й експерт;

N- кількість експертів;

М- кількість сфер економіки.

Виникнення наступних загроз економічній безпеці національної економіки України:

• зростання інфляції;

• різке зростання витрат підприємств реального сектору економіки, у технологічних циклах яких застосовується природний газ;

• нівелювання цінових переваг українських товаровиробників;

• зростання заборгованості за спожиті енергоносії;

• низька частка високотехнологічної продукції у національному продукті;

• зростання від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі;

• проблеми у виробництві молочної продукції;

• зменшення обсягів виробництва продукції сільського господарства.

Залишився актуальним вплив факторів попередніх років:

• надвисока залежність країни від іноземних джерел енергопостачання, відсутність диверсифікації;

• низький рівень енергоефективності української промисловості та ЖКГ;

• надвисока залежність від стану зовнішніх ринків;

• незбалансована структура експорту-імпорту, низька частка високо-технологічної продукції у національному експорті;

• недостатність кредитування інвестиційних потреб національної економіки;

• низька продуктивність праці;

• порушення пропорцій макроекономічних показників;

• низька конкурентоспроможність вітчизняних підприємств;

• соціально-демографічні проблеми тощо.

Основні проблеми для економіки України концентруються у енергетичній та технологічній сферах.