Використання місцевої промислово-економічної бази (ресурсів) та вирішення інших завдань
Місцева промислово-економічна база включає: будинки і споруди, які можуть бути використані для розквартирування військових частин, установ, промислові підприємства, майстерні, сільськогосподарські угіддя з незібраним урожаєм, худоба, фураж та інші споруди і об’єкти, які можуть бути використані військами для забезпечення їх потреб.
Місцева промислово-економічна база використовується згідно рішення Кабінету Міністрів України, у мирний час цей порядок використання визначається рішенням звуженого засідання районної (міської) адміністрації, а у воєнний час - рішенням військової ради оперативного командування.
Заготівля матеріальними засобами з місцевих ресурсів - робота не проста, вона вимагає самовідданої роботи, великої організованості і винахідливості. Ось лише один приклад з досвіду Великої Вітчизняної війни, який описаний генералом М. А. Антипенко.
В листопаді 1943 р. війська Центрального фронту, які завершили битву за Дніпро, залишились без запасів хліба на зиму. Державним Комітетом Оборони для заготівлі хлібу були виділені фронту Сумська, Чернігівська і Гомельська області, де хліб не був зібраний і знаходився під снігом. Для заготівлі зерна фронтом було виділено 27 тис. солдатів, 2500 офіцерів і 2000 автомобілів. Інвентарем для збирання хлібу були - граблі, серпи і лопати, які були зібрані у населення. Технологія збирання була проста - один солдат граблями чи лопатою зчищав сніг, а другий зрізав серпом колоски і складав їх, потім хліб сушили, молотили і т. д. До січня 1944 року таким чином було заготовлено 13 млн. 607 тис. пудів зерна. Півтора мільйонний фронт був забезпечений хлібом на 160 діб, до нового урожаю. Весь особовий склад і техніка виділялись за рахунок з’єднань і частин фронту, для яких призначались території для проведення заготівель. У ході Великої Вітчизняної війни широко використовувались майстерні, обладнання заводів, хлібопекарень, лазень і інших об’єктів.
До інших завдань тилу належать: поховання полеглих у бою та померлих воїнів, проведення тилової розвідки, забезпечення військовополонених.
Поховання полеглих у бою та померлих воїнів. Своєчасне винесення з поля бою і поховання воїнів, які полягли у бою - важливий обов’язок усіх командирів частин і підрозділів. Поховання воїнів, які загинули у бою та померли здійснюється з дотриманням визначених правил і військового вшанування. Несвоєчасне та недбале поховання воїнів негативно впливає на моральний стан військ.
Похованню підлягають воїни, які полягли у бою та померли, незалежно від належності їх до частин, що діють у даному районі. Поховання воїнів, які полягли у бою та померли обов’язкове за будь яких умов обстановки. Його безпосередньо організовує заступник командира з’єднання (частини) з тилу.
Організація поховання, порядок надання військових почестей, а також і оформлення могил визначаються: для солдат, сержантів і прапорщиків, а також для офіцерів, до підполковника включно - наказом командира частини; для командирів військових частин і полковників - наказом командира з’єднання; для командирів з’єднань і генералів - наказом командуючого об’єднанням.
Збір на полі бою воїнів, які загинули, доставка їх до місць поховання, оформлення могил і кладовищ виконуються спеціально призначеними підрозділами (командами) під керівництвом офіцерів. Ці підрозділи (команди) призначаються наказами командирів з’єднань (частин). У розпорядження командирів таких підрозділів (команд) виділяються необхідні транспортні засоби, інструменти, матеріали, обмундирування підмінного фонду і дезінфікуючі засоби, які необхідні для здійснення поховання та оформлення могил і кладовищ. Поховання воїнів, які полягли у бою, здійснюється, як правило, не пізніше ніж через добу після їх загибелі. Перед похованням проводиться розпізнавання воїнів, які полягли у бою, по наявних у них документах (особистих знаках).
Поховання воїнів, які полягли у бою та померли, здійснюється на військових кладовищах чи на військових ділянках громадських кладовищ: генералів та офіцерів у індивідуальних могилах; прапорщиків, сержантів і солдатів у індивідуальних чи братських могилах. Поховання може здійснюватися також у індивідуальних чи братських могилах поза кладовищем.
Поховання на полі бою здійснюється: генералів, офіцерів і прапорщиків у кітелі, брюках, натільній білизні та взутті; сержантів і солдатів у кітелі, брюках і натільній білизні.
Для військових кладовищ та окремих могил вибираються кращі сухі і відкриті місця (площадки, сквери, узлісся, гаї, перехрестя доріг). Місця поховання відмічаються добре помітними знаками, які зберігаються довгий час.
Не відводяться місця для військових кладовищ та могил поблизу житлових будівель, джерел водопостачання, на території підприємств, у приватних садах, городах і дворах. Забороняється здійснювати поховання в окопах, траншеях та у віддалених населених пунктах, глухих місцях. При похованні полеглих військовослужбовців біля перехрестя доріг місце для могил повинно вибиратися не ближче як 5 м від дороги. Індивідуальні та братські могили воїнів, які полягли у бою та померли, повинні мати глибину не менше 1,5 м. На могилі робиться насип чи пагорбок із землі висотою від 0,5 до 2 м. Відкоси насипу і пагорба, по можливості, покриваються дерном.
Особовий склад, який прибирає поле бою та займається похованням воїнів, які загинули, забезпечується обмундируванням підмінного фонду. Після закінчення робіт проводиться лазнево-пральне обслуговування цього особового складу та здійснюється дезинфекція обмундирування та взуття.
Облік воїнів, які загинули в бою чи померли, ведеться у штабах частин і з’єднань, а облік померлих у медичних частинах (підрозділах), також і командирами (штабами) цих частин (підрозділів). Про місце поховання воїнів інших частин сповіщається в їх штаби. Командир підрозділу (команди), який здійснює поховання, на підставі посвідчень, військових білетів, особистих знаків та інших документів, які знаходились при воїнах, що полягли в бою чи померли, складає іменний список і подає його у штаб частини негайно по закінченню поховання. Вилучені цінності, гроші і документи також здаються у штаб частини. До іменного списку додається схема розміщення і побудови військового кладовища, військової ділянки чи окремої могили та короткий їх опис.
Збір, облік і відправлення за призначенням особистих речей і документів воїнів, які полягли у бою та померли, є обов’язковим за будь яких умов обстановки. Особисті речі тих, що полягли на полі бою та померли у медичних частинах (підрозділах), а також тих, які пропали без вісті, висилаються їх родичам, які мають право спадщини за законом. Речі відправляються посилками за рахунок коштів частини, а у випадку. коли адреса родичів не відома чи коли місцевість, де вони проживають, тимчасово окупована противником, - на спеціальний склад Міністерства оборони.
Предмети військового обмундирування (за виключенням інвентарних речей), які належали генералам, офіцерам і прапорщикам, висилаються родичам разом з особистими речами, а ті, які належали сержантам і солдатам – здаються на склади частин.
Тилова розвідка. Військовий тил у сучасному бою виконує свої завдання в умовах частих і різких змін обстановки. З метою своєчасного забезпечення заступника командира з тилу і начальників служб достовірною інформацією, яка необхідна для правильної організації тилового забезпечення частин (підрозділів), проводиться тилова розвідка. Її основні завдання: вибір районів розміщення частин і підрозділів тилу, шляхів підвезення та евакуації; розвідка джерел води та визначення потреби у силах і засобах для їх підготовки; встановлення наявності місцевих ресурсів і можливості їх використання для тилового забезпечення частин (підрозділів); визначення санітарно-епідемічного стану смуги (ділянки, району) дій з’єднання (частини).
Основними об`єктами тилової розвідки є: місцевість з її рельєфом, гідрографією, рослинністю; місцева військово-економічна база (ресурси); населенні пункти, їх економічна база, ветеринарно-санітарний і епізоотичний стан; дороги і дорожні споруди; джерела води.
Тилова розвідка організовується заступником командира з’єднання (частини) з тилу. Вона ведеться спеціально призначеними розвідувальними групами із складу частин і підрозділів тилу. Тилова розвідка повинна вестись безперервно, бути цілеспрямованою і носити конкретний характер. Безперервність розвідки полягає у тому, що вона ведеться постійно і у всіх видах бойових дій.
Завдання на організацію і проведення тилової розвідки заступник командира з’єднання (частини) з тилу доводить до виконавців усними розпорядженнями. В розпорядженні на тилову розвідку заступник командира з тилу указує: об’єкти розвідки і завдання, що вирішуються на кожному об’єкті; склад розвідувальних груп, їх старші і засоби пересування; час початку і закінчення розвідки; час і місце доповіді результатів розвідки.
Для проведення тилової розвідки створюються одна - дві розвідувальні групи. Основною метою однієї із розвідувальних груп може бути вибір районів для розміщення тилу і шляхів підвезення та евакуації, а другої - визначення санітарно-епідемічного і ветеринарно-епізоотичного стану смуги (ділянки, району) дій з’єднання (частини).
В бригади у склад розвідувальної групи для вибору районів розміщення тилу і шляхів підвезення та евакуації можуть включатись начальник об’єднаного складу, помічник начальника штабу окремого батальйону матеріального забезпечення, офіцери від автомобільних рот і хлібозаводу, радист, хімік-дозиметрист і регулювальники. В другу розвідувальну групу можуть входити начальники СЕЛ, ветеринарний лікар, лаборанти.
В бригаді (полку) рішенням заступника командира з тилу у склад розвідувальної групи можуть включатись начальники служб тилу, офіцери від підрозділів тилу, радист, хімік-дозиметрист і регулювальники.
Старші розвідувальних груп призначаються заступником командира з’єднання (частини) з тилу із числа начальників служб тилу або командирів підрозділів тилу.
Згідно з наявністю часу, розвідувальна група проводить вивчення об’єктів у заданому районі методом послідовного їх огляду під час руху в складі всієї групи, або шляхом висилання від себе розвідувальних підгруп (посадових осіб) для огляду окремих об’єктів. Про результати розвідки старший розвідувальної групи особисто, у визначений час, доповідає заступнику командира з тилу.
Всі дані тилової розвідки узагальнюються і наносяться на робочу карту заступника командира з’єднання (частини) з тилу. До таких даних відносяться: райони, що намічені для розміщення частин (підрозділів) тилу і райони, які не можна займати; заміновані ділянки місцевості; ділянки, заражені радіоактивними, хімічними речовинами і бактеріальними (біологічними) засобами, їх межі та обходи; райони, де можливі заготовки із місцевих ресурсів; населені пункти, на які накладено карантин. Крім того, на карті “підіймаються” основні дороги, споруди на них та інші необхідні місцеві предмети.
При обмежених строках підготовки до бойових дій, а також під час наступу з високими темпами може проводитись тільки розвідка місцевості (рекогносцировка) з метою вибору районів для розміщення частин (підрозділів) тилу і визначення найбільш зручних доріг для використання їх як шляхів підвезення і евакуації.
Забезпечення військовополонених. Забезпечення військово-полонених здійснюється у суворій відповідності з положенням Міжнародної Конвенції про поводження з військовополоненими.
Військовополонені негайно виводяться з районів бойових дій і згідно з розпорядженнями командирів частин конвоюються на бригадний пункт військовополонених, який організовується за бойовим порядком бригади. У подальшому евакуація їх здійснюється на корпусний пункт військовополонених за вказівкою штабу армійського корпусу.
Конвоювання військовополонених з бригадного пункту військовополонених на корпусний проводиться, як правило, пішим порядком. У окремих випадках евакуація військовополонених може здійснюватись транспортними засобами. З цією метою можуть використовуватись зворотні рейси автомобілів, які здійснювали підвезення матеріальних засобів.
При конвоюванні військовополонених пішим порядком величина добового переходу повинна складати 20 - 25 км, а швидкість руху - 3 - 4 км на годину. У ході конвоювання призначаються привали. При конвоюванні пішки військовополонені шикуються у колони по 2 - 4 особи. Загальна чисельність колони не повинна перевищувати 300 - 400 осіб.
Для охорони і конвоювання військовополонених під час пересування командири частин на кожну колону виділяють варту конвою, а при необхідності - і перекладача. Чисельність конвою визначається відповідно до кількості військовополонених, але не менше 10 військовослужбовців на 100 військовополонених.
Матеріальне забезпечення і медичне обслуговування військовополонених здійснюється відповідно до міжнародних правил і норм, які установлені відповідними конвенціями.
Харчування військовополонених при знаходженні їх на бригадному пункті військовополонених здійснюється за рахунок запасів продовольства бригади за установленими нормами. При конвоюванні на відстань до 50 км військовополоненим можуть видаватись продукти у сухому вигляді. Харчування військовополонених при пересуванні залізницею проводиться установленим порядком. Для забезпечення військовополонених обмундируванням і взуттям за сезоном використовується трофейне, а при необхідності і вітчизняне майно, яке було у користуванні.
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА
Виконання частинами (підрозділами) тилу завдань по безперебійному тиловому забезпеченню бойових дій частин (підрозділів) знаходиться у прямій залежності від їх своєчасної і правильної підготовки, доцільного розміщення і переміщення їх у ході бою, організації тилової розвідки, вибору, підготовки і підтримання у проїжджому стані шляхів підвозу та евакуації.
Досвід організації тилового забезпечення військ у роки Великої Вітчизняної війни, а також інших локальних конфліктів показує, що здійснення розглянутих заходів по організації тилового забезпечення визначає успіх виконання завдань щодо забезпечення бойових дій частин (підрозділів). Тому їх своєчасне повне і якісне проведення у будь-яких умовах обстановки повинне бути одним з головних обов’язків заступників командирів по тилу і начальників служб тилу з’єднань (частин).
ЗАВДАННЯ СЛУХАЧАМ НА САМОСТІЙНУ ПІДГОТОВКУ:
Вивчити рекомендовану літературу і доповнити конспект лекції.
Накреслити у робочих зошитах схеми: ”Розміщення та переміщення частин і підрозділів військового тилу.”, “Шляхи підвезення та евакуації.”
Отримати план семінару та підготовити у робочому зошиті конспективні відповіді на питання семінару.