Перший (Архаїчний) період освоєння земель Північного Причорноморя

Кожен "модуль" був розташований ізольовано від інших, а простір між ними використовувався для вирощування городини та зернових. Такі "модулі" слід розглядати як окремі ойкоси (господарства) сімей колоністів, з яких формувалися як невеликі, так і значні за площею поселення.

Верховним власником землі в античному світі була громадянська община, яка надавала земельні ділянки першим колоністам, а також тим, хто прибув пізніше (етики). Відомо, що друга й наступні хвилі переселенців мали обмежені права порівняно із сім'ями першопоселенців та їхніх нащадків. Наділи епойків були меншими за розмірами, а якість землі — гіршою. Це призвело до утворення в громадянському колективі полісної аристократії, ущемлення політичних прав епойків і спричинило соціальні конфлікти між нащадками першопоселенців і представниками нових хвиль переселенців.

До останнього часу наявність соціальних конфліктів у середовиші колоністів була лише темою теоретичних дискусій. Нещодавно вона знайшла підтвердження після знаходження нового епіграфічного джерела з Ольвії. У ньому йдеться про конфлікт між першопоселенцями і епойками. Його вдалося вирішити завдяки введенню культу "розумного дельфіна", тобто Аполлона Дельфінія — головного божества Мілета. Внаслідок якихось не з'ясованих поки що обставин громадянський мир у полісі було відновлено, а епойків зрівняли у правах з нащадками першопоселенців. Про це свідчить заміна культу Аполлона Лікаря культом Аполлона Дельфінія, який відображає політичну ситуацію і засоби вирішення соціального конфлікту за тих часів.

Поряд з освоєнням сільських територій відбувається процес зародження і становлення ремесла, яке було тісно пов'язане з сільським господарством і спрямоване на задоволення потреб поселенців. Про характер організації ремісничого виробництва з огляду на вкрай обмежений обсяг джерел говорити щось напевне поки що важко. Проте археологічні дослідження Березані та сільських поселень свідчать, що тут велася переробка вовни, існували ткацтво, гончарство, обробка кістки та інші види ремесел, які концентрувалися в ойкосах і мали переважно домашній характер. Виняток становили лише металургія та металообробка, які через складність технології виробництва потребували спеціалізованих майстерень. Вони були зосереджені на Березані та в Ольвії.

Даних про розвиток ремесел у боспорських центрах дуже мало і вони досліджені нерівномірно. Краще вивчено металообробне виробництво, сліди якого археологічно зафіксовані у Пантікапеї і Ториці. Другою половиною VI— V ст. до н. е. в Пантікапеї датуються залишки чотирьох невеликих бронзоливарних майстерень. Уже в цей час вони групувалися разом і складали ремісничий квартал. У майстернях виготовлялася насамперед зброя, а пізніше в Пантікапеї почалося виробництво предметів торевтики. Бронзоливарне виробництво на зламі VI—V ст. до н. е. існувало і в азійській частині Боспору, в Фанагорії, де в цей час відливали статуї.

Розвиток сільськогосподарського виробництва і ремесла спричинив появу в середині — другій половині VI ст. до н. е. срібної монети, яка карбувалася в Пантікапеї. Поява грошового еквівалента була зумовлена доволі високим рівнем внутрішнього ринку Пантікапею. Однак на сільських поселеннях, в околицях боспорських міст, поки що не знайдено монет, хоча зафіксовані привізні амфори та столовий посуд. Це свідчить про те, що їхній внутрішній ринок перебував ще в зачатковому стані, а самі поселення являли собою сільську територію міст, яка оброблялася їхніми мешканцями. Інші античні центри регіону свою монету в архаїчний період ще не карбували.

Наявність привізних товарів, передусім вина і маслинової олії в амфорах, свідчить про певний розвиток зовнішньої торгівлі на Боспорі. Ввіз продукції в амфорах із Малої Азії, Хіоса, Самоса, Клазомен, а пізніше і з інших центрів дає підстави вважати, що в господарствах боспорських греків вироблялася певна кількість товарної продукції, яка експортувалася в інші центри.

В архаїчний період греки проникають у дельту Дону, де в районі сучасного м. Таганрога археологічно фіксується грецька апойкія. Трохи пізніше у цьому районі складається локальний варіант скіфської культури й виникає Єлизаветівське городище. З часом воно стало центром, через який здійснювалися зв'язки греків із варварським населенням. Причому вивозили вони не тільки вино, а й інші товари. Проте головними торговельними партнерами боспорських греків у цей час виступали не скіфи, а сінди та меоти.

Про розвиток зовнішньоторговельних зв'язків Тіри, Ніконія та Херсонеса нам відомо мало. Проте виявлені під час розкопок залишки імпортної кераміки, зокрема амфор, свідчать, що й до цих центрів привозилися товари з інших районів античного світу, очевидно, в обмін на продукти харчування. Господарство згаданих центрів у цілому було натуральним, що підтверджується порівняно пізнім початком карбування власної монети.

Громадянський колектив, який становив основну масу населення поліса, складався з дрібних вільних виробників, однорідних за своїм соціальним і майновим станом, а праця рабів та інших соціально залежних груп населення суттєво не впливала на процес матеріального виробництва. Хоча в архаїчний період уже розпочинається процес м&янової та соціальної диференціації, спричинений політичною дискримінацією епойків, обмеженням їхніх прав, порівняно з нащадками першопоселенців. Саме ці останні становили еліту поліса. Із їхнього середовища до моменту зрівняння в політичних правах з епойками, як це було в Ольвії, формувалася правляча верхівка. Отже, сьогодні вже немає підстав вести мову про становлення в архаїчний період у Північному Причорномор'ї рабовласницької системи господарства, адже вирішальну роль у процесі матеріального виробництва тут відігравали дрібні вільні виробники, що було характерно для античного світу в цілому.

Тривалий час вважалося, що вже в архаїчний період у Північному Причорномор'ї відбувався процес змішування греків-колоністів із варварами, унаслідок чого населення античних поселень було етнічно неоднорідним. Проте з цим погодитися важко. Внаслідок особливостей соціально-економічного устрою громадянської общини доступ до неї не громадян обмежувався. Тому будь-яке етнічне змішування першопоселенців, безумовно, громадян, з аборигенним елементом уявляється малоймовірним, тим більше, що за часів грецької колонізації в околицях більшості античних центрів він був відсутнім.

Слід ураховувати, що до складу грецьких поселенців входили представники цілої низки етнічних груп як із території материкової Греції та островів Егейського моря, так і з Малої Азії. А це накладало певний відбиток не лише на етнічний склад населення поселень Північного Причорномор'я, а й на його матеріальну культуру. Навіть коли поруч із греками й мешкали якісь невеликі групи аборигенів, ні про яку етнічну "метисацію" чи асиміляцію не лише в архаїчний період, а й значно пізніше, вести мову не можна. В кількісному відношенні тут переважали етнічні елліни, що добре ілюструється як матеріальною культурою, так і релігійними уявленнями.

Античні пам'ятки доби архаїки представлені неукріпленими поселеннями, некрополями та сільською територією, де містилися земельні наділи громадян або сільські поселення. Перші грецькі апойкiї являли собою невеликі поселення на берегах лиманів та моря, очевидно, захищені валами, дерев'яними огорожами або сирцевими стінами. Вони не мали чіткого планування. Основним типом житлових споруд були землянкові та напівземлянкові житлово-господарчі комплекси, що інтерпретуються як "будинок колоніста". Такі споруди в переважній більшості античних центрів домінували протягом 60—80 років, після чого розпочався процес заміни їх наземними, сирцево-кам'яними. Землянкові споруди зводилися там, де для цього були сприятливі геологічні умови. В інших місцях, де скеля підходить близько до денної поверхні, за архаїчного періоду споруджувалися наземні кам'яні будинки, як це було, приміром, у Торіку чи в Херсонесі. В Пантікапеї найраніші житлові споруди представлені однокамерними або двокамерними заглибленими житлами на кам'яних цоколях з сирцевими стінами. Громадські збори відбувалися просто неба на спеціальних відкритих майданчиках. Виробничі комплекси розміщувалися серед житлових споруд. Проте з другої половини — наприкінці VI ст. до н. е. у забудові міст починається формування громадських центрів. Це насамперед агора — центральна площа міста, і теменоси, де зосереджувалося релігійне життя греків та містилися храми. Однак деякі святилища функціонували й за межами міст.

На тлі невибагливих житлово-виробничих комплексів вирізняються культові споруди, які зводилися з каменю. Серед найбільш ранніх із них — археологічно зафіксовані священна ділянка та храм Афродіти на о. Березань, храм Аполлона Лікаря в іонійському ордері в Ольвії, а також святилище Деметри в Німфеї з антовим храмом. У VI ст. до н. е. на о. Левка (сучасний о. Зміїний) розмішувалося святилище Ахілла.

Греки ховали своїх небіжчиків у некрополях розташованих за межами поселень. Поховальні споруди здебільшого представлені простими ґрунтовими ямами. Поховальний інвентар, що мав супроводжувати небіжчика в потойбічний світ, доволі скромний. Переважали тілопокладення, кремація трапляється рідко. Це свідчить про скромний майновий стан перших поселенців, хоча в окремих випадках у некрополях зафіксовані й порівняно багаті поховання з імпортним посудом.

Матеріальна культура ранніх грецьких поселень принципово не відрізнялася від материкової та острівної Греції. Переселенці на нових місцях використовували в побуті керамічний посуд та інші речі, які були в ужитку в інших місцях античного світу. Це, насамперед, амфори, в яких транспортувалися вино та маслинова олія. Через невисокий майновий рівень мешканців античних поселень регіону тут ширше, аніж у Греції, використовувалася ліпна кераміка, виготовлена без застосування гончарного круга в домашніх умовах. Особливості керамічного виробництва, а також землянкове домобудівництво вважаються специфічними рисами розвитку матеріальної культури греків у Північному Причорномор'ї.

Серед найхарактерніших ознак матеріальної культури слід виділити наявність фрагментів імпортної східно-грецької кераміки, яку називають родосько-іонійською або родосько-мілетською (вироблялася в Іонії). Ця кераміка,

найкращі зразки якої знайдено під час розкопок Борисфена, вирізняється особливим стилем розпису, що зветься орієналістським. У розписі посудин, укритих світлим облицюванням, фігурують стилізовані зображення тварин, птахів, риб та фантастичних істот — сирен, сфінксів, крилатих коней і т. ін. Помітне місце серед знахідок займають також посудини з орнаментальним розписом у вигляді поясків, хвилевих ліній та різних комбінацій геометричного узору. Контурний чорнофігурний малюнок на іонійській розписній кераміці з'являється в середині VI ст. до н. е. У цей же період такий стиль стає характерним і для кераміки, що виготовлялася в Аттиці і в значній кількості ввозилася до Північного Причорномор'я.

Греки-переселенці з Іонії та інших місць принесли з собою уже сформований пантеон, а на новій батьківщині відбувалася його подальша трансформація, яка великою мірою залежала від конкретних історичних умов, що складалися в тому чи іншому античному центрі. Причому слід наголосити, що Аполлон розглядався греками-іонійцями як головний покровитель і помічник. Крім нього, на початковому етапі існування грецьких поселень важливе місце в релігійних уявленнях греків-колоністів займали культи богів-покровителів землеробства, зокрема Деметри та її дочки Кори-Персефони. В дорійському Херсонесі головними божествами вважалися Партенос та Геракл — покровитель Гераклеї Понтійської.

Таким чином, архаїчний період в історії грецького населення Північного Причорномор'я характеризується виникненням перших грецьких поселень, мешканці яких почали освоювати сільськогосподарські території. У Нижньому Побужжі, Нижньому Подністроє 7 та Східному Криму цей процес відбувався активніше, аніж у Західному Криму. В околицях Херсонеса, розширення сільських територій стримувалося збройним опором таврів. Переважну більшість мешканців грецьких поселень становили греки-переселенці та їхні нащадки, а також епойки, які внаслідок гострої соціальної боротьби здобули політичні права у повному обсязі. Основою економіки грецьких поселень було сільське господарство. Ремесло й торгівля перебували у зародковому стані. В галузі матеріального виробництва основною рушійною силою були дрібні вільні виробники. Праця рабів та інших залежних верств населення не відігравала скільки-небудь суттєвої ролі. В архаїчний період завершилося становлення у Північному Причорномор'ї полісної соціально-політичної організації класичного типу.