Дорослі роки життя

1879 року переїхав до Москви, аби згодом вступити до університету на медичний факультет. 1880 року у 10 номері журналу «Стрекоза» виходить його перший друкований твір. 1886 року Чехов їде в Петербург, де А. С. Суворін пропонує йому стати редактором газети «Новое время». З весни 1885 року сім'я Чехових переїжджає до помістя Бабкіно неподалік Воскресенська. Тим часом Антон Павлович пише збірки творів «Пестрые рассказы» (1886), «Невинные речи» (1887). Від початку співпраці з редакцією газети Чехов відмовляється від свого псевдоніму і підписується повним прізвищем.

1887 поставлена перша п'єса Чехова «Иванов».

1888-го сім'я Чехова переселяється в маєток Лука, біля Сум, Харківської губернії, на дачі поміщиків Лінтвар'євих, аби провести там весну і літо.

У Москві Чехови не відразу визначилиь із місцем проживання, та нарешті вибрали остаточний варіант: будинок на Садово-Кудринській, де жили у 1886—1890. Тут Чехов написав понад сотню повістей. 1890 року Чехов вирушає в Сибір, а згодом відвідує Сахалін — місце заслання каторжників.

1892 року Чехов купує помістя в Мелохово. Тут він не лише багато пише у період розквіту його творчості, але й отримує значну медичну практику. 1897 року у Чехова різко загострився туберкульозний процес. Від цього його здоров'я наскільки слабне, що лікарі прописують йому вирушити на південь. Тому Чехов купує невеличку ділянку землі в Ялті і починає там будувати дачу.

У травні Чехов одружується з О. Л. Кніппер — відомою російською акторкою Московського Художнього театру.

Смерть

В історії хвороби Чехова, яку вів у клініці лікар письменника Максим Маслов, записано, що у гімназичні та студентські роки Чехов хворів на туберкульозне запалення очеревини, але «стискання в грудині» відчував ще в 10-річному віці. З 1884 року Чехов страждає кровотечею з правої легені [4]. Деякі дослідники вважають, що фатальну роль у житті письменника відіграла подорож на Сахалін — там усюди було бездоріжжя, тож тисячі кілометрів довелося їхати на конях, у сирому одязі й наскрізь промоклих валянках (сам Чехов і його близькі пов'язували захворювання саме з поїздкою). Інші називали причиною загострення туберкульозного процесу часті переїзди з Ялти до Москви у найнесприятливіший для здоров'я час. А також деякі біографи наголошували, що Чехов запустив хворобу і звернувся до лікаря лише у 37-річному віці.

1904 року поставили п'єсу «Вишневий сад» — останній твір Чехова.

Влітку 1904-го Чехов виїхав на курорт до Німеччини. Через раптове загострення хвороби, котре йому не вдалося побороти, письменник помер 2 (15) липня 1904 р. в м. Баденвейлері, Німеччина. Це сталося в ніч із 1 на 2 липня 1904 року. За свідченням дружини Ольги Леонардівни, "вночі він прокинувся і вперше у житті сам попросив послати по лікаря. Потім наказав подати шампанського. Антон Павлович сів і якось урочисто, голосно сказав лікареві німецькою (він дуже мало знав по-німецьки): «Ich sterbe». Потім повторив для студента або для мене по-російськи: «Я помираю». Потім узяв келих, повернув до мене обличчя, посміхнувся своєю дивною посмішкою, сказав: «Давно я не пив шампанського…», спокійно випив усе до дна, тихо ліг на лівий бік і незабаром стих назавжди“.

Труну з тілом письменника привезли до Москви, де 9 (22) липня 1904 року і відбувся похорон. Його відспівували в Успенській церкві Новодівичого монастиря. А поховали за цією ж церквою на монастирському цвинтарі, поруч із могилою його батька. На могилі поставили дерев'яний хрест з іконою і ліхтариком для лампадки. У річницю смерті А. П. Чехова 2 (15) липня 1908 року на могилі відкрили новий мармуровий пам'ятник у стилі модерн за проектом художника Л. М. Браїлівського. У 1933 році, коли закрили цвинтар на території Новодівичого монастиря, на прохання О. Л. Кніппер відбулося перепоховання Чехова за південною стіною монастиря. 16 листопада 1933 у присутності нечисленних родичів і близьких знайомих могилу відкрили, і труну на руках перенесли на нове місце. Незабаром сюди перенесли й обидва надгробки — А. П. Чехова та його батька (проте поховання П. E. Чехова залишили на старому місці).

Творчість

Всю творчість Чехова прийнято ділити на два основні періоди: Чехово-Чехонтський і зрілий.

Перший період творчості

У 1880 , будучи студентом першого курсу, Чехов помістив в журналі «Бабка» розповідь «Лист до вченого сусіда» і гумореску «Що найчастіше зустрічається в романах, повістях тощо» . Це був його дебют у пресі.

У наступні роки Чехов писав оповідання, фейлетони, гуморески — «дріб'язок» під псевдонімами Антоша Чехонте і Людина без селезінки або їх варіантами, або зовсім без підпису, у виданнях «малої преси», переважно гумористичних: московських журналах «Будильник», «Глядач» та ін і в петербурзьких гумористичних тижневиках «Осколки», «Стрекоза» . Чехов співпрацював з «Петербурзької газетою» (з 1884 р., з перервами), з суворінской газетою «Новий час» (1886—1893 рр..) і з «Російськими відомостями» (1893—1899 рр.). У 1882 Чехов підготував перший збірник оповідань «Витівка», але він не вийшов, можливо, через цензурні труднощів. У 1884 вийшла збірка його оповідань — «Казки Мельпомени» (за підписом «А. Чехонте»).

1885 — 1986 роки — період розквіту Чехова як «белетриста-мініатюриста» — автора коротких, в основному гумористичних оповідань. У той час, за його власним визнанням, він писав по розповіді на день. Сучасники вважали, що він і залишиться в цьому жанрі, але навесні 1886 він отримав лист від відомого російського літератора Д. В. Григоровича, де той критикував Чехова за те, що він витрачає свій талант на «дріб'язок». «Голодувати краще, як ми свого часу голодували, побережіть ваші враження для праці обдуманої (…) Одна така праця буде в сто разів вище оцінена сотні прекрасних оповідань, розкиданих в різний час з газет», — писав Григорович. Згодом до порад Григоровича приєдналися А. С. Суворін, І. Я. Білібін і А. М. Плещеєв.

Чехов прислухався до цих порад. З 1887 він все менше співпрацював з гумористичними журналами; було перервано співпрацю з «Будильником». Його оповідання ставали все довшими і серйозніше. Про важливі зміни, що відбувалися тоді з Чеховим, говорить ще і з'явилося бажання подорожувати. У тому ж, 1887 році він відправився в подорож на південь, в рідні місця; пізніше він їздив по «гоголівських місцях», в Крим, на Кавказ. Все це пояснювалося тим, що він відчував недолік вражень, невдоволення собою. Поїздка на південь оживила спогади Чехова про проведену там молодості і дала йому матеріал для «Степу», першого його твори в товстому журналі — «Північний вісник» . Дебют у такому журналі привернув велику увагу критики, набагато більше, ніж до якого-небудь попереднього твору Чехова.

Восени 1887 року в листах Чехова з'явилися згадки про роботу над романом «в 1500 рядків». Вона тривала до 1889, коли Чехов, тяготившихся над роботою такого великого розміру, нарешті відмовився від свого задуму. «Я радий, — писав він у січні Суворіну, — що 2-3 роки тому я не слухався Григоровича і не писав роману! Уявляю, скільки б добра я нашкодили, якби послухався (…) Крім достатку матеріалу й таланту, потрібно ще дещо не менш важливе. Потрібна змужнілість — це раз, по-друге, необхідно почуття особистої свободи, а це почуття стало розгоратися в мені тільки недавно».

Очевидно, саме недоліком цих властивостей був незадоволений Чехов у кінці 1880-х, що й спонукало його до мандрів. Але він залишився незадоволений і після цих поїздок; йому було потрібне нове, велику подорож. Варіантами його були кругосвітню подорож, поїздка в Середню Азію, в Персію, на Сахалін. Врешті-решт він зупинився на останньому варіанті. Але незважаючи на власну незадоволеність Чехова собою, його слава зростала. Після виходу «Степу» і «Нудної історії» увагу критики і читачів була прикута до кожного його нового твору. 7 (19) жовтня 1888 він отримує половинну Пушкінську премію Академії наук за що вийшов в попередньому, 1887, третя збірка — «В сутінках». У відповідній постанові академічної комісії було написано, що «оповідання р. Чехова, хоча і не цілком задовольняють вимогам вищої художньої критики, представляють проте ж видатне явище в нашій сучасній белетристичній літературі».

В кінці 1880-х років в манері Чехова з'явилася особливість, яку одні сучасники вважали перевагою, інші недоліком, — навмисна неупередженість опису, підкреслене відсутність авторської оцінки. Особливо цією межею виділяються «Спати хочеться», «Баби» і «Княгиня».