2. Психологічна теорія права виникла у процесі становлення психології як самостійної галузі знань та поширення шкіл, що вивчали психіку людини (рефлексологія, біхевіоризм, фрейдизм).

Засновник Лев Йосипович Петражицький (1867-1931) – «Теория права и государства в связи с теорией нравственности» (1907).

Ідеї:

• право існує у психіці людини, тому його не потрібно шукати у соціальному середовищі;

• достовірність наукових знань підтверджується шляхом самоспостереження чи спостереженням за вчинками інших осіб;

• джерелом права є емоції людей, тому що теорію називали ще емоційною теорією права;

• емоції визначають відносини між людьми і поділяються на моральні, що мають односторонній характер та пов’язуються з усвідомленням людиною свого обов’язку та правові, що мають двохсторонній характер та пов’язується з розумінням того, що відчуття обов’язку супроводжується уявленням про права інших осіб;

• правові норм виникають з правових емоцій і мають атрибутивно-імперативний характер (право - зобов’язуючий);

• на ряду з офіційним правом є інтуїтивне, що притаманне індивіду;

• співвідношення інтуїтивного та офіційного права в кожній державі залежить від рівня розвитку культури та стану народної психіки;

• інтуїтивне право не може бути масштабом для оцінки діючих законів;

• реформу законодавства необхідно здійснювати на основі наукових знань;

• пропонував створення особливої наукової дисципліни – політики права, що поєднає позитивні знання про право з суспільним ідеалом. Політика права разом з теорією права повинна складати філософію права.

Негативне:

• розширення поняття права, оскільки правом вважалися будь-які емоційні переживання пов’язані з уявленнями про права та обов’язки;

• до правових норм відносив навіть правила різноманітних ігор, правила ввічливості та етикету;

• правові норми створюються не шляхом узгодження емоцій учасників суспільних відносин, а кожним індивідом окремо;

• припускалось існування правових відносин з неживими предметами, тваринами;

• інтуїтивному праву надається більшого значення, ніж офіційному.

3. Нормативізм виникає на основі методології, що вироблена юридичним позитивізмом. Це модифікація формально-догматичної теорії права з врахуванням полеміки між послідовниками юридичного позитивізму та прибічниками інших методологічних підходів.

Засновник автор юрист Ганс Кельзен (1881-1973) «Чистая теория права».

Ідеї:

• чиста теорія права – це доктрина, з якої виведені всі елементи, що не притаманні юридичній науці;

• завданням юридичної науки є вивчення специфічного юридичного (нормативного) змісту права;

• вивчення права передбачає виключення ідеологічних оцінок;

• право – це сукупність норм, здійснюваних у примусовому порядку;

• право виникає у первісному суспільстві, коли воно встановило монополію на застосування сили з метою забезпечення колективної безпеки;

• державний та правовий порядок є тотожними, оскільки все, що виходить від держави має юридичний характер;

• право не залежить від моралі, оскільки право – це те, яким воно є, а мораль – яким повинно бути;

• дослідження права слід відрізняти від історії виникнення права, а також від взаємодії його з іншими соціальними реальностями;

• право логічна система, у межах якої вірне рішення може бути виведено логічним шляхом, якщо слідувати раніше визначеним положенням без посилань на соціальні цілі, політичні ідеали та моральні стандарти;

• обґрунтовано проект встановлення світового правопорядку, заснованого на добровільному підпорядкуванню суверенних держав органам міжнародної юрисдикції;

• в рамках міжнародного права розрізняв приписи міжнародного права та основну норму – демократичні приписи міжнародного правопорядку;

• праву характерні протиріччя, а їх вирішення є засобом надання праву системності.

Негативне:

• неможливість застосування у процесі вивчення права прийомів інших сфер пізнання;

• не визнає можливості добровільної реалізації права;

• держава і права визнаються тотожними і не взаємодіють;

• оскільки держава створює право, то будь-яка держава і, навіть авторитарна є державою правовою;

• зміст основної норми є нечітким і має більш філософський характер.

4. Теорія природного права продовжує традиції філософського осмислення права та спирається на доктрини томізму, неокантіанства, неогегельянства, екзистенціоналізму:

- визнає існування поряд з позитивним правом ідеального порядку відносин між людьми;

- закони держави є дійсними та легітимними лише за умови їх відповідності ідеальному праву;

- до переліку природних прав включають не лише невід’ємні права особистості, що гарантують незалежність від державної влади, а і соціально-економічні права, права соціальних спільностей;

- природне право змінюється у залежності від змін у правосвідомості, моральних та духовних цінностей суспільства.

Представник сучасного томізму Жак Марітен (1882-1973) «Человек и государство». Концепція побудована на поєднанні традиційних для релігійної філософії уявлень про божественне походження права з положеннями сучасної науки: принципами історизму, ідеями соціальної обумовленості політики.

• джерелом права є Бог, що володіє абсолютним суверенітетом і не має моральних обов’язків перед підданими;

• належність людині природних прав та можливість їх усвідомлення випливає з спів належності до божественного розуму;

• природне право розкривається людині поступово по мірі розвитку її культури та наближення до Бога;

• обґрунтував класифікацію прав людини: а) у фундаментальні (право на життя, особисту свободу, приватну власність, укладення шлюбу). Це суто природні права, оскільки засновуються на природі людини як вільної та духовної істоти; б) політичні права визнаються законодавством, однак залежать від природного права і є його продовженням. Це право народу на встановлення Конституції та визначення форми правління, право громадянина на участь у виборах, на об’єднання у політичні партії та рівність перед законом; в) соціальні права підтверджують природні можливості людини бути соціальним суб’єктом (право на працю, справедливу заробітну плату, об’єднання профспілки, соціальне забезпечення).

Ідеї знайшли відображення у Загальній декларації прав людини (прийнята ООН у 1948 р.).

5. Юридичний позитивізм виник у Англії у кінці ХVІІІ ст. Його засновниками були Ієремія Бентам (1748-1832) та Джон Остін (1790-1859).

Ідеї:

• позитивність права виявляється у тому, що воно встановлено у реальному житті у вигляді загальнообов’язкових правил;

• право створюється людьми і без них не існує;

• право є історично змінним і походять від волі держави, існуючи у формі законодавства;

• ніяких вічних законів над законами держави не існує;

• право забезпечує відповідну поведінку людей. Його порушення тягне примусове виконання обов’язку;

• право – це наказ суверенна (однієї особи чи групи);

• гарантією нормального функціонування права є звичка суспільства до підкорення;

• діюче правило є сукупністю правил та норм, що використовуються для вияву правомірної поведінки, що підтримується державою та протиправної, що карається державою;

• сукупність норм не може засновуватись довільно. Якщо ситуація не підпадає ні під одну з норм, то її вирішує представник держави і відповідності до наданих повноважень;

• юридичний обов’язок особи виникає лише в силу наявної правової норми.

В сучасній науці юридичний позитивізм має більш складну версію, що запропонована англ. Юристом Гербертом Хартом (1907-1992) «Теория правил».

- існує 2 різновиди правових норм – первинні, що встановлюють права та обов’язки людей у суспільстві та вторинні, що визначають суб’єктів, які створюють первинні норми, порядок їх введення у дію, відміни чи доповнення;

- визнається, що сама по собі норма як вимога певної поведінки ще не має загальнообов’язкового характеру після видання. Необхідно, щоб така команда була легітимною та видавалась владою.