3. Система міжнародного приватного права.

Міжнародне приватне право має власну систему, її можна розглядати як систему мінімального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина охоплює, питання, які мають методологічне значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, система та зміст міжнародного приватного права, його джерела, методи регу­лювання; вчення про колізійні та матеріально-правові норми; правові режими (національний, найбільшого сприяння та ін.); взаємність, реторсія, інші загальні положення щодо суб'єктів міжнародного приватного права. Особлива частина охоплює право власності; зобов'язальне право; зобов'язання з правопо­рушень; авторське, винахідницьке, патентне, сімейне, спадкове право; трудові відносини; міжнародний цивільний процес тощо.

Система Загальної та Особливої частини є відносно ста­більною. Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку з'являється необхідність звернути більше уваги на правову регламентацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень, нових сфер господарю­вання, зокрема комерціалізації космічної діяльності, створен­ня нових технічних засобів у різних сферах зв'язку (напри­клад, застосування системи "Інтернет" у комп'ютерному спіл­куванні).

Система міжнародного приватного права як правової науки майже збігається із системою навчального курсу. Крім того, наука МПП: 1) охоплює питання історичного роз­витку доктрини права, її теорій, концепцій; 2) визначає підходи, способи розв'язання проблем міжнародного приватного права. Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та правовідношення, визначенню правового статусу рухомого та нерухомого майна тощо.

Навчальний курс "Міжнародне приватне право" традиційно скла­дається з двох частин: загальної й особливої, або теоретичної та практичної.

У загальній частині розглядаються питання, що стосуються джерел міжнародного приватного права, його принципів, учень про колізійні та матеріально-правові норми, загальних понять (національний режим, режим найбільшого сприяння, взаємність, реторсія, автономія волі, зво­ротне відсилання та відсилання до права третьої країни, обхід закону, "кульгаві" правовідносини, застереження про публічний порядок, ци­вільно-правовий статус держави, фізичних та юридичних осіб тощо).

Особлива частина охоплює такі питання:

• право власності іноземців;

• деліктні зобов'язання;

• зовнішньоекономічні угоди;

• міжнародні перевезення вантажів і пасажирів;

• міжнародні кредитно-розрахункові відносини;

• патентне право;

• авторське право;

• трудові відносини;

• сімейне право;

• спадкове право;

• міжнародний цивільний процес;

• міжнародний комерційний арбітраж.

Система міжнародного приватного права як наука охоплює також питання історичного розвитку доктрини цього права, його теорій та кон­цепцій, визначає способи вирішення його проблем. Міжнародне приват­не право розвивається у тісному взаємозв'язку з порівняльним право­знавством.

Значення, зв'язок та тенденції розвитку міжнародного публічного та міжнародного приватного права.

Норми міжнародного публічного права та міжнародного приватного права підпорядковані одній меті – створенню правових умов розвитку міжнародного співробітництва у різних сферах та галузях господарства. Міжнародне приватне право тісно пов'язано з міжнародним публічним правом. Відповідно за загальновизнаній концепції Міжнародне публічне право це самостійна правова система. Міжнародне приватне право у свою чергу – це складова частина національної правової системи кожної держави.

Зв’язок міжнародного публічного права та МПП виявляється перш за все тоді, коли у якості джерела МПП застосовуються норми, які першочергово були сформульовані як правила міжнародного договору, а вже потім перенесені у національне законодавство.

Застосування загальних начал міжнародного публічного права – це теж прояв зв’язку МПП та міжнародного публічного права.

Загалом МПП та міжнародне публічне право регулюють комплекс однакових відносин, але застосовують при регулюванні цих відносин свої специфічні методи регулювання.

Відмінність міжнародного публічного права та МПП.

Перша відмінність стосується змісту відносин, що регулюються галузями права. У міжнародному публічному праві головне місце займає політичний взаємозв’язок між державами: питання забезпечення миру , міжнародної безпеки, суверенітету держав. Відносини, що регулюються міжнародним публічним правом носять не цивільно-правовий характер, а міждержавний характер. Що стосується міжнародного приватного права, то ця галузь права регулює відносини цивільно-правового характеру. Перш за все це майнові , а також немайнові відносини (авторське, патентне право).

Друга відмінність пов’язана з предметом регулювання відносин це відмінність яка стосується суб’єктів відносин. Основними суб’єктами міжнародного приватного права є держави та міжнародні організації та нації, що борються за незалежність. У міжнародному приватному праві основними суб’єктами є фізичні та юридичні особи та у деяких випадках держави. Фізичні особи – громадяни, особи без громадянства та особи з подвійним громадянством. Юридичні особи – установи, підприємства та організації всіх форм власності. Відносини між державами – це сфера міжнародного публічного права, в той же час відносини між юридичними особами та громадянами – сфера міжнародного приватного права.

Третя відмінність проявляється у різних джерелах міжнародного права: у міжнародному публічному праві основними джерелами регулювання відносин виступають міжнародні договори, у міжнародному приватному праві міжнародні договори теж мають велике значення, але правила та норми, які в них містяться застосовуються лише після того як вони (норми, правила) певним чином будуть санкціоновані державою.

Міжнародне приватне право існує в межах національного права і саме цим відрізняється від міжнародного публічного права - єдиного для держав, які є сторонами відповідних міжнародних нормативно-пра­вових актів.

Усупереч назві, міжнародне приватне право має національно-правову природу, і з наукового погляду ця назва неточна. Міжнародне приватне право не є правом "між народами". Це право регулює відноси­ни між юридичними і фізичними особами різних народів ( держав). Такі особи вступають у відносини саме як приватні, а не як офіційні осо­би, не одержуючи для цього посвідчень відповідних держав. Скажімо, якщо українська громадянка виходить заміж за іноземця, то на цей крок вона йде не від імені України, а з власної волі.

Міжнародне публічне право у світі одне. Міжнародних приватних прав у світі так само багато, як держав. Кожна країна має своє різне за розробленістю міжнародне приватне право, тому воно потребує постійного вдосконалення оскільки постійно розвивається. Відомий вчений М. Богуславський зазначав, що міжнародне приватне право є вищою математикою юрис­пруденції. Це дійсно так, оскільки достатньо складно опанувати всіма галузями віт­чизняного законодавства. Важко також, перебуваючи на батьківщині, опанувати цивільне законодавство всіх країн світу. Інколи незнання закону свідчить про його відсутність.

Основні тенденції розвитку сучасного міжнародного приватного права:

- уніфікація правових норм через прийняття міжнародних договорів і типових (модельних) законів.

- удосконалення і кодифікація норм міжнародного приватного пра­ ва на національному рівні.

- виникнення колізії між нормами міжнародних договорів у сфері міжнародного приватного права.

- підвищення ролі принципу "автономії волі сторін" і перехід до гнучкіших норм колізійного права.

- розширення сфери дії міжнародного приватного права у зв'язку з науково-технічним поступом людства (атомна енергетика, космічна діяльність, прогрес у сфері транспорту, засобів зв'язку тощо).