5. Втрата годувальника, як соціальний ризик

Втрата годувальника є підставою для призначення пенсії в разі втрати годувальника та щомісячних страхових виплат, якщо годувальник помер внаслідок нещасного випадку на виробництві чи проф. захворювання.

Під втратою годувальника розуміють його смерть або безвісну відсутність. Факт смерті підтверджується свідоцтвом або встановлюється судом. Оголошення померлим в судовому порядку проводиться, якщо в місці постійного проживання не має відомостей про перебування особи протягом 3 років, а якщо він пропав безвісті за обставин, що загрожують смертю або дають підстави припускати загибель від певного нещасного випадку – протягом місяців. Військовослужбовець або ін громадянин, який пропав без вісті у зв’язку із воєнними діями, може бути оголошений померлим не раніше, ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій. Оголошення безвісно відсутнім в судовому порядку здійснюється, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання не має відомостей про перебування.

Право на отримання певних видів соціального забезпечення мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника,, якщо вони знаходились на його повному утриманні або отримували від нього допомогу, котра була постійним і основним джерелом засобів до існування. Непрацездатними членами сім’ї визнаються:

1. діти, які не досягли16 років; діти з16 до 18 років, які не працюють; діти, які є учнями, студентами денної форми навчання –до завершення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2. жінки і чоловіки пенсійного віку, якщо вони не працюють;

3. неповнолітні діти на утримання яких померлий виплачував або зобов’язаний був виплачувати аліменти;

4. дружина (чоловік), або один із батьків померлого чи інший член сім’ї, якщо він не працює та доглядає дітей, сестер, братів або онуків потерпілого, які не досягли 8 річного віку.

Тема 6 Організаційно-правові форми соціального забезпечення

Поняття та види організаційно-правових форм соціального забезпечення

Організаційно-правові форми соціального забезпечення - це способи фінансування і здійснення соціального забезпечення. Ці форми розрізняють за наступними ознаками:

1. Спосіб акумуляції коштів, за рахунок яких фінансується соціальне забезпечення;

2. Суб’єкти, як отримують забезпечення за рахунок цього виду фінансування;

3. Види забезпечення за рахунок цього фінансового джерела;

4. Органи, які надають соціальне забезпечення.

У зв’язку з цим розрізняють три організаційно-правові форми соціального забезпечення:

1. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

2. Фінансування з державного бюджету;

3. Недержавне соціальне забезпечення.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування є основною організаційно-правовою формою. Соціальне забезпечення в суспільстві повинно виконувати дві головні функції: лікувальну і превентивну. Перша пов’язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, які включають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомога сім’ям з дітьми тощо. Друга, запобіжна функція, пов’язана з відверненням бідності шляхом надання громадянам можливість протягом свого активного життя здобути право на соціальне забезпечення ( від безробіття, хвороби, нещасного випадку на виробництві, інвалідності, в похилому віці тощо). Цю функцію виконує загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків та гарантій, яка передбачає надання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі настання страхового випадку за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, а також фізичними особами на користь яких здійснюється страхування.

Особливості загальнообов’язкового державного соціального страхування

1. умови і порядок здійснення визначаються законом, а не договором;

2. участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні є обов’язковою, а не добровільною;

3. перелік страхових випадків передбачений в законодавстві;

4. страховий внесок не є об’єктом права власності застрахованої особи, тому, поки з цією особою щось не станеться (страховий випадок), цією сумою можуть користуватись інші

5. розмір страхових виплат співвідноситься із середнім заробітком та прожитковим мінімумом.

Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є застраховані особи, страхувальники, страхові фонди.

Застраховані особи: фізичні особи, на користь яких здійснюється соціальне страхування. Вони стають суб’єктами після укладення трудового договору, або після реєстрації у відповідних фондах соціального страхування. Всі застраховані отримують Свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування.

Страхувальники – це особи (роботодавці, а деколи і самі застраховані), які сплачують страхові внески. Страховики є відповідні соціальні страхові фонди.

Види загальнообов’язкового державного соціального страхування

1. Пенсійне страхування

2. Страхування на випадок безробіття

3. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

4. Страхування від тимчасової непрацездатності та витрат зумовлених народженням та похованням

5. Медичне страхування.

Пенсійне страхування

Підставою здійснення пенсійного страхування в Україні є Закон „ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року, який набрав чинності 1 січня 2004 року.

Застрахованими особами в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є:

1) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру;

2) члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування

3) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, але разом з ним здійснюють підприємницьку діяльність і отримують частину доходу від заняття цією діяльністю;

4) особи, які забезпечують себе роботою самостійно займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності;

5) громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах, консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створених відповідно до законодавства України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);

6) громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств та організацій, міжнародних організацій, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);

7) особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на виборній посаді;

8) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також в органах Міністерства внутрішніх справ України;

9) працівники воєнізованих формувань, особи начальницького і рядового складу фельд'єгерської служби спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань зв'язку та інформатизації, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, створеної відповідно до законодавства на постійній основі;

10) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

11) особи, які отримують щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" крім осіб, які отримують виплати у зв'язку зі смертю годувальника, та непрацюючих осіб, які отримують пенсії по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

12) особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії відповідно до законодавства);

13) особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

14) один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства;

15) особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності;

16) безробітні в період отримання допомоги по безробіттю.

Законом передбачена добровільна участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні.

Страхувальниками в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є роботодавці (суб’єкти підприємницької діяльності) та застраховані особи.

Страхування на випадок безробіття

Основним нормативно-правовим документом, який регламентує здійснення цього виду страхування є Закон України „ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000р.

Загальнообов’язковому страхуванню на випадок безробіття підлягають:

• особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), як повний так і неповний робочий день (тиждень);

• особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу.

Не підлягають страхуванню особи, які досягли пенсійного віку, чи в яких виникло право на працю, іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють в Україні.

Фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності; особи, які самі забезпечують себе роботою, члени творчих спілок, творчі працівники, котрі не є членами творчих спілок – мають право на забезпечення по цьому виду страхування в разі добровільної сплати внесків.

Крім цього, на отримання видів соціального забезпечення, які фінансуються за рахунок коштів цього виду страхування мають право також незастраховані особи з числа військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ, органів Служби безпеки України, органів внутрішніх справ звільнені з військової служби в зв’язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію та особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації як безробітних.

Страхувальниками у цьому виді страхування є роботодавці та застраховані особи, які сплачують страхові внески.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999р. визначає основні засади організації та здійснення цього виду страхування.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку :

є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники (роботодавці, а в окремих випадках -застраховані особи) та страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору(контракту);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики(стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:

1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

3) громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Наймані працівники не сплачують страхових внесків по цьому виду страхування.

Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства. Установи, організації проводиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” був прийнятий 18 січня 2001р.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени

творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до вищевказаного Закону за умови сплати страхових внесків на добровільних засадах до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства.

Фінансування за рахунок державного бюджету

Ця організаційно-правова форма соціального забезпечення передбачає виділення коштів на соціальне забезпечення з державного та місцевих бюджетів.

За рахунок коштів бюджетів здійснюється соціальне забезпечення незастрахованих осіб в системі соціального страхування. Коло цих осіб, а також види соціального забезпечення, які їм надаються визначаються спеціальними законами. Основна мета здійснення соціального забезпечення за рахунок бюджету – матеріальна підтримка осіб, в яких при настанні соціального ризику знижуються доходи, або підвищення доходів особам, в яких вони нижчі прожиткового мінімуму.

Недержавне соціальне забезпечення може здійснюватись:

1. В рамках колективно-договірного чи індивідуально-договірного регулювання на підприємствах ,установах, організаціях;

2. Як благодійна діяльність фізичних та юридичних осіб;

3. Через недержавні пенсійні фонди, які здійснюють діяльність з недержавного пенсійного страхування.