2.Органи держави та їх класифікація

Орган держави – це складова частина механізму держави, яка має у відповідності до закону власну структуру, суворо визначені повноваження по управлінню конкретною сферою суспільного життя та яка органічно взаємодіє з іншими частинами державного механізму, створюючи єдине ціле.

Ознаки державного органу:

1. Всі органі держави створюються у законодавчому порядку, який визначає їх компетенцію.

2. Орган держави є самостійним елементом державного апарату, діє спеціалізовано у системі інших органів.

3. Органи держави тісно взаємодіють між собою.

Органи держави класифікуються за порядком їх створення та характером виконуваних ними задач. За вказаними ознаками державні органи можна поділити на три основні групи: представницькі органи; виконавчі органи, судові (правоохоронні) органи, в тому числі органи конституційного нагляду.

Представницькі органи державної влади

До числа представницьких державних органів відносяться законодавчі установи та місцеві органи влади та самоуправління. Вони формуються шляхом обрання їх населенням країни, діють від його імені та відповідальні перед ним.

Функції законодавчої влади здійснюють вищі представницькі органи держави. При демократичному державному устрої вищим представницьким та законодавчим органом є парламент. В Англії, Індії, Канаді, Фінляндії, Японії законодавчий орган безпосередньо називається парламентом. В інших країнах цей державний орган називається інакше (наприклад, Сейм – у Польщі, Фолькетинг – у Данії, Альтинг – в Ісландії, Конгрес – у США).

Парламенти можуть мати двопалатну та однопалатну структуру. У федеративних державах парламенти складаються з двох палат – нижньої та верхньої, які в принципі мають однакові законодавчі повноваження (в США – це Палата представників та Сенат, в Австрії – Союзна рада та Національна рада, в Індії – Народна палата та Рада штатів). У ФРН законодавчі повноваження здійснює нижня палата – Бундестаг, а Бундесрат, здійснює представництво земель, може лише загальмувати прийняття того чи іншого закону, опротестувавши законопроект у Федеральному конституційному суді.

Двопалатна парламентська система має місце і в деяких унітарних державах. Це в значній мірі обумовлено прагненням до більш стійкої рівноваги сил між виконавчою та законодавчою владами, при якій нічим не обмежена влада однієї палати стримується створенням другої палати, котра формується на іншій основі (наприклад, Палата общин та Палата лордів в Англії).

Однопалатні парламенти існують головним чином у країнах з більш або менш однорідним національним складом населення або однорідних за територіальними розмірами (Угорщина, Данія, Польща, Фінляндія).

При парламентах створюються та діють різні комітети та комісії (постійні та тимчасові). Вони ведуть роботу по конкретних питаннях, що входять до компетенції парламенту: бюджетно-фінансова діяльність, міжнародні справи, охорона здоров’я, соціальна політика, боротьба із злочинністю, оборона країни і т.д.

Поряд із безпосередньою законотворчістю парламент має верховні фінансові повноваження, які здійснюються шляхом розгляду проекту державного бюджету. Парламент порівнює загальну суму видатків із загальною сумою прибутків, класифікує витрати по статтях.

Контроль парламенту над виконавчою владою здійснюється шляхом участі у призначенні різних посадових осіб та органів, які складають виконавчу владу, а саме, голови держави. Такий контроль у повному обсязі здійснюється у парламентарних республіках.

В залежності від форми державного правління парламент у тій чи іншій мірі приймає участь у процедурі призначення голови уряду та кабінету та, таким чином, впливає на структуру, персональний склад та характер діяльності уряду.

Відповідальність виконавчої влади перед парламентом виражається у наступному:

1. голова держави за рішенням вищих представницьких органів державної влади позбавляється своїх повноважень;

2. уряд одночасно із головою держави йде у відставку;

3. парламент може позбавити мандата окремих членів уряду та на їх місце призначити нових;

4. у відповідності з принципами парламентарної системи розпуск парламенту на вимогу голови держави або уряду супроводжується їх відповідальністю перед парламентом.

Несумісність посад – це заборона члену парламенту на протязі строку його повноважень займати інші державні або суспільні посади.

Важливим фактором у діяльності багатьох парламентів є опозиція, яка включає депутатів парламентської меншості.

Місцеві органи державної влади та місцевого самоуправління мають представницький характер та діють у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць (муніципальних рад, префектурних зборів, Рад народних депутатів, національних рад, комунальних рад). Місцеві представницькі органи обираються безпосередньо населенням адміністративно-територіальних одиниць. Їм підвідомчі у межах, встановлених законом, місцеві підприємства, місцевий бюджет, питання місцевого благоустрою, транспорту, водопостачання, побутового обслуговування, народної освіти, охорони здоров’я, підтримки правопорядку, цивільної оборони, протипожежної безпеки та інші.

Історично склались дві основні форми організації державної влади на місцях. Найбільш демократичною є така організація місцевої влади, при якій всі місцеві справи знаходяться в руках виборних органів (місцевого самоуправління). В Японії, наприклад, всі основні питання внутрішнього життя вирішують виборні збори.

В ряді країн органи місцевого самоуправління в певних параметрах обмежені у своїх діях центральною владою. Хоча вони відають багатьма важливими питаннями, але підтримка правопорядку покладається на особу, призначувану центром. Характерним прикладом цього є організація місцевої влади у Франції, де в департаментах центральна влада представлена префектом, який призначається президентом. Префекту підкорені всі відомчі служби, він здійснює контроль над муніципальними службами, керує поліцією.