7.Стародавні слов’яни. Перші згадки, прабатьківщина та формування державності східних слов’ян.

Прабатьківщина слов’ян не має загальновизнаної локалізації. Перші згадки про слов'ян трапляються у римських авторів I—II ст. н. е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов'яни виступають як венеди або венети. Етнонім слов’яни вперше використовують візантійські автори. Йордан сповіщає, що у VI ст. вже існувало три гілки слов'ян: венеди (басейн Вісли), анти (Наддніпрянщина) і слов’яни або склавіни (Подунав’я). Більшість вчених вбачає у процесі розселення антів та склавинів початок формування окремих слов'янських народів, зокрема українського.

Між V—VІІ ст. на території склавінів та антів формуються локальні культурні ареали, які поступово кристалізувалися у союзи місцевих слов'янських племен. Серед них: поляни — на Київщині й Канівщині, деревляни — на Київському Поліссі й Східній Волині, уличі — на південь від полян, у Південному Подніпров'ї і Побужжі, тиверці — у межиріччі Середнього Дністра й Пруту, дуліби — у верхів'ях Дністра та басейні Західного Бугу, хорвати — у карпатському регіоні, сіверяни — на Північному Лівобережжі Дніпра вздовж Десни і Сейму. Степове ж Подніпров'я з лівого боку Дніпра заселяли алани, булгари і слов'яни, залежні від заснованого у VІІ ст. тюркськими народами Хозарського каганату.

На другу половину IX ст. приходяться дані арабських джерел щодо формування у Східній Європі трьох політичних утворень: Куявії — Київська Русь, Славії — північні слов'янські землі з центром у Ладозі та Артанії — на нинішній Тамані. Останніми великими міграціями через територію України були болгарська та угорська, які вже припадають на часи існування нашої першої держави — Київська Русь.

Економічною основою східнослов'янських племен є родова власність на землю, коли знаряддя праці, продукти та майно поступово розділяють між родинами. Характерною рисою суспільного ладу була наявність сільської общини, як об'єднування індивідуальних господарств. Слов'яни вели осідлий спосіб життя, що вимагало орне землеробство — основа господарства. Вирощували пшеницю, жито, просо, ячмінь та ріпу. Зерно молотили на зернотерках, а потім — на жорнах. Поширене було й тваринництво, в основному розводячи велику рогату худобу, свиней, овець, кіз. Менше значення мало рибальство, а полювання велось для здобуття цінного хутра. В релігійному світогляді формується культ природи на чолі з Перуном.

(я вже заплутався на рахунок цього питання)

Або можна ще оце:

(Слов'янські племена, які належали до індоєвропейської групи народів, з найдавніших часів жили на території Європи і були місцевим автохтонним (корінним) населенням. Територія, яку займали давні слов'яни, досі визначається різними вченими неоднаково.

Найбільш поширена думка, підкріплена археологічними і лінгвістичними даними, зводиться до того, що праслов'яни займали територію між Дніпром і Дністром, Прикарпаттям і аж до Повіслення. їх історію можна починати з II тис. до н.е. З праслов'янами пов'язуються вченими ряд археологічних культур І тис. до н.е.— чорноліська, висоцька, підгірцівсько-милоградська та ін., виявлені в басейнах Дніпра, Дністра й Західного Бугу.

У писемних джерелах давньослов'янські племена вперше згадуються під іменем венедів у І—II ст. н.е. Про них говорять римські вчені Пліній Старший (23–79 рр. н. е.), Таціт (близько 55—120 pp. н. е.) і Птолемей (II ст. н. е.).

Таціт, зокрема, зазначав, що венеди численні і займають величезну територію. Про слов'ян подають відомості візантійські автори VI—VII ст.— Прокопій Кесарійський, Псевдо-Маврикій та ін. Вони говорять про склавінів — західних слов'ян і антів — східних слов'ян, які займали територію між Дністром на заході і верхів'ями Дону на сході.)