Глава дванадцята [Первинне ій вторинне]

Про те, що одне передує іншому, [або первинне іншому], говориться в чотирьох смислах. У першому й самому основному смислі - за часом, залежно від якого про одне говориться як про більш старе і більш древнє в порівнянні з іншим: адже щось називається більш старим і більше древнім тому, що часу пройшло більше.

По-друге, первинним є те, що не допускає зворотнього проходження буття; наприклад, «одиниця» первинна «двійці» якщо є «два», а звідси випливає,: що існує «одиниця»; але якщо є «одиниця», то з цього не обов'язково випливає, що є «двійка»... Отже, первинне, треба думати, те, від чого немає зворотного проходження буття.

По-третє, про те, що первинне, говориться в смислі певного порядку, так, як у науці і мові. В науці доводять, що є попереднє й наступне одне за одним (адже [геометричні] елементи один за одним передують кресленню, а в мистецтві читання й написання, звуки мовлення або букви передують складам), так само в мовлені - а саме вступ за порядком передує викладу [суті справи].

Далі, [по-четверте], крім сказаного - краще й більш вагоме, а тому, за природою, первинне. Звичайна більшість стверджує, що люди “первинні” їх шанованості й улюбленості. Але цей зміст, мабуть, найменш доцільний.

Отже, от, мабуть, у багатьох смислах мова йде про те, що є первинним. Але крім зазначених є, й інше значення того, що первинне, а саме: про ту з речей, що допускає зворотній плин буття, яка так чи інакше становить причину буття іншої, можна було б по справедливості сказати, що вона по природі первинна. А що щось таке є,— це ясно: буття людини допускає зворотній плинбуття із щирим мовленням про людину; справді, якщо є людина, то вірно говорити про те, що вона людина. І це може бути зворотним: якщо вірно говорити про те, що є людина, то людина є. Але те що правильно говориться в жодному разі не є причина буття речі, однак річ очевидна, є деяким чином причина істинності мовлення: адже залежно від того, існує чи річ чи ні, те що говориться про неї називається правдою або помилкою. (Так що про те, що одне передує іншому, [або первинне до іншого], говориться в п'яти смислах).

ГЛАВА ТРИНАДЦЯТА

[Дане разом]

Як про дані разом у прямому й самому основному смислі говориться про ті речі, які виникають у той же самий час: жодна з них не є попередньою чи наступною, тому про них говорять, що вони разом за часом. А дані разом за природоою - це ті речі, які, щоправда, допускають зворотне проходження буття, але одна жодним чином не є причиною буття іншої, як, наприклад, у подвійного й половинного: вони, щоправда, допускають зворотне [проходження буття] (адже якщо є подвійне, то є й половинне, і, якщо є половинне, то є й подвійне), але жодне з них не є причинна буття іншого).

Даними разом за природою називаються також види, спів підпорядковані одному роду. Співпідпорядкованими називаються види, які протиставлені одни одному в одному і тому ж середовищі, наприклад пірнате – те, що живе на суші й у воді. Всі вони супідрядні тому самому роду: адже жива істота ділиться на ці види – на пірнате, що живе на суші й у воді, і жоден із цих видів не є первинним до іншого виду і не є наступним стосовно нього, а тому потрібно вважати, що всі такого роду тварини за природою однакові разом. І кожна з них може, у свою чергу, бути розділена на підвиди, наприклад те, що живе на суші, і пірнате, і те що живе у воді. Отже, і ті підвиди є однаковими за природою, які, належачи до того самого роду, протипоставляються у тому ж самому середовищі.

Роди ж завжди первинні видам: вони не допускають зворотнього [відносно видів] проходження буття; наприклад, якщо є тварина, що живе у воді, то є жива істота, але якщо є жива істота, не обов'язкова є тварина, що живе у воді. Таким чином, спільними за природою називаються ті [речі], які, щоправда, допускають зворотне проходження буття, але одна жодним чином не є причиною буття іншиої, а також [види], співопідпорядковані тому самому роду; у прямому ж змісті – спільними є ті речі, які виникають у той саме час.

ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА