3. Зміст цивільно-правового договору.

Згідно з ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 180 Господарського кодексу України носить назву „Істотні умови господарського договору” і зазначає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 Господарського кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

4. Правила укладення, розірвання, зміни та припинення цивільно-правових договорів.

Укладення господарського договору – це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше господарюючих суб’єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акту (Щербина В.С. Господарське право України.- К., 1999).

Укладення договору проходить в два етапи:

- пропозиція однієї сторони (декількох сторін) укласти договір, в теорії цивільного права називається офертою (сторона – оферент) ;

- прийняття пропозиції другою стороною (декількома сторонами), в теорії цивільного права акцепт (сторона – акцептант).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно з ст. 647 Цивільного кодексу України, договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Господарський кодекс України детально регулює питання укладання господарських договорів. Зокрема, згідно п. 7 ст. 169 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський кодекс України встановлює наступні особливості укладання господарських договорів. Зокрема, згідно ст.181 Господарського кодексу, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Передбачається ряд особливостей укладення окремих видів договорів. Так, ст. 182 Господарського кодексу встановлює особливості укладання попередніх договорів і встановлює, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Стаття 183 Господарського кодексу України встановлює особливості укладання господарських договорів за державним замовленням та передбачає, що ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим кодексом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Стаття 184 Господарського кодексу встановлює, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів. Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Стаття 186 Господарського кодексу України встановлює, що договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається.

Згідно ст. 187 Господарського кодексу України, господарські договори можуть укладатися за рішенням суду. Зокрема, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

У випадку, якщо договір не містить хоча б однієї із істотних умов, він вважається неукладеним. Згідно п. 17 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-05/111 від 12 березня 1999 р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”, “недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов (стаття 153 Цивільного кодексу). Якщо у процесі вирішення спору буде встановлено, що угоду між сторонами фактично не було укладено, арбітражному суду на підставі пункту 1-1 статті 80 АПК слід припинити провадження у справі”.

Досудове врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів.

Згідно нової редакції ст. 10 Господарського процесуального кодексу України, спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.

Попередня редакція цієї статті встановлювала наступну процедуру доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникали при укладанні господарських договорів. В даній статті зазначалося, що розбіжності, що виникають між підприємствами, організаціями при укладанні господарських договорів, розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням іншими особами. При наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект договору, складали протокол розбіжностей, про що робилося застереження в договорі, та у 20-денний строк надсилали другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Підприємство, організація, які одержували протокол розбіжностей, були зобов'язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення арбітражного суду. Якщо підприємство чи організація, які одержали протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні, не передавали розбіжності, що залишились неврегульованими, на вирішення арбітражного суду в зазначений строк, то пропозиції другої сторони вважалися прийнятими. В інших випадках договір вважався не укладеним.

Подібні правила встановлені також ст. 181 Господарського кодексу України. Зокрема, зазначено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Зміна та розірвання господарських договорів.

В господарській діяльності нерідко виникають ситуації, коли необхідно змінити або розірвати договірні відносини між сторонами. Зміна договору означає, що зобов’язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. При розірванні господарських договорів зобов’язання сторін припиняються на підставі волевиявлення однієї чи всіх сторін договору, як правило, у зв’язку із порушеннями у виконанні обов’язків за договором.

З метою забезпечення стабільності економічних відносин, закон встановлює, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або законом (ст. 651 ЦК України). Таким чином, господарський договір може бути змінений чи розірваний шляхом спільного волевиявлення сторін через укладення додаткового договору (додаткової угоди). Договір про зміну чи розірвання договору вчиняється в тій самій формі, в якій був укладений основний договір.

Якщо сторони не досягнуть згоди щодо розірвання договору, то за наявності відповідних підстав зацікавлена сторона подає позов про розірвання договору до суду.

Однак можливі ситуації, коли застереження про розірвання договору міститься у самому договорі (наприклад, у безстроковому договорі про надання систематичних послуг є застереження про те, що будь-яка із сторін може розірвати договір з попередженням іншої сторони за один місяць). Зауважимо, що за відсутності фактів порушень сторін такі дії сторони складно кваліфікувати власне як розірвання, скоріше йде мова про одностороннє припинення договору, попередньо санкціоноване іншою стороною чи законом, тобто про відмову від договору (наприклад, ст. 763 ЦК передбачає можливість одностороньої відмови від безстрокового договору майнового найму з попереднім повідомленням про це за один місяць, чи за три місяці у разі найму нерухомого майна).

Особливий порядок зміни або розірвання певної категорії господарських договорів встановлений статею 11 Господарського процесуального кодексу України. Перелік цих договорів встановлений ч. 2 ст. 5 ГПК: договір перевезення, договір про надання послуг зв’язку, договір, заснований на державному замовленні. Так, господарюючі суб’єкти, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Підстави припинення господарських договорів.

Під припиненням господарського договору слід розуміти припинення існування прав та обов’язків його учасників, які становлять зміст зобов’язань по господарському договору. Підставами припинення зобов’язань (включаючи зобов’язання по господарських договорах) чинне законодавство визначає:

Виконання, проведене належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу, ст. 203 Господарського кодексу України). Можна виділити такі принципи виконання господарських договорів:

• принцип належного виконання (відповідною стороною, у належному місці та в установлений строк);

• принцип реального виконання (вчинення дій, які передбачені в договорі, виконання зобов’язання в натурі, заборона самостійно, без згоди іншої сторони, змінювати дії іншими);

• відповідність виконання вказівкам законодавства (законів та підзаконних актів, що регулюють правовідносини відповідного виду);

Зарахування зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом пред’явлення вимоги (ст.ст. 601,602,603 Цивільного кодексу України, ст. 203 Господарського кодексу України);

Поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 Цивільного кодексу, ст. 204 Господарського кодексу України);

Припинення зобо’язання за домовленістю сторін (ст. 204 Господарського кодексу України, ст. 604 нового Цивільного кодексу регулює припинення зобов’язання шляхом новації – домовленість сторін про те, що первісне зобов’язання припиняється, а між його учасниками виникає нове зобов’язальне правовідношення, що відрізняється від попереднього за змістом та заміняє його);

Припинення зобов’язання прощенням боргу за умови, що це не порушує права третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 Цивільного кодексу України);

Припинення зобов’язання неможливістю його виконання (якщо вона викликана обставинами, за які жодна із сторін не відповідає ( ст. 607 Цивільного кодексу України, ст. 205 Господарського кодексу України);

Згідно з ст. 608 нового Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється смертю фізичної особи. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.

Зобов’язання також припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора) в порядку, встановленому ст. 609 Цивільного кодексу України.

Господарський кодекс України встановлює, що господарське зобов’язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду (п. 2 ст. 202, ст.ст. 206 та 207).