28.Теоретичні та реалізовані на практиці моделі соціалізму: зміст, риси, суперечності.

Соціалізм - Соціально-політична система, основні особливості якої - процес виробництва і розподілу доходів знаходиться під контролем суспільства. Одна з основних позицій соціалістичного руху є суспільна власність на засоби виробництва, яка замінює собою приватну власність.

Виділяють дві основні моделі соціалізму:

Плановий соціалізм, заснований на повному контролі де ржави над економікою (планове господарство, командно-адміністративна система).

Ринковий соціалізм — економічна система, при якій панує колективно-громадська форма власності, і діють закони ринкової економіки. Ринковий соціалізм передбачає самоврядування на виробничих підприємствах. У даному випадку відстоюється теза про те, що самоврядування як на виробництві, так і в суспільстві є першим атрибутом соціалізму. Негативна сторона ринкового соціалізму полягає в тому, що він відтворює багато з «хвороб» капіталізму, включаючи соціальне нерівність, макроекономічна нестабільність, руйнування навколишнього середовища (виключаючи при цьому головну причину - наявність класових протиріч в суспільстві), хоча ці негативні сторони передбачається знищити за допомогою активного державного втручання і планування.

Іноді соціалізмом називають поєднання соціальної держави і капіталістичної економіки. Так, наприклад, говорять про «шведську модель соціалізму».

Шведська модель виходить з того положення, що ринкова економіка найбільш ефективна, тому держава дотримується невтручання у власне виробничу діяльність підприємств і компаній; а негативні соціальні витрати ринку - зокрема, безробіття і сильне нерівність - можна побороти за допомогою активної діяльності держави на ринку праці, перерозподілу частини прибутку через оподаткування і використання держсектора, переважно включає в себе інфраструктурні елементи і колективні грошові фонди (а не підприємства).

Моделі соціалізму

Китайська соціалізм

Социализм Мао Цзедуна (Маоізм)

Ізраїльський соціалізм (Авода)

Мусульманський соціалізм

Социализм Каддафі (Лівійський соціалізм)

Перська Радянська Соціалістична Республіка

Кубинський соціалізм, Фіделя Кастро

Корейська соціалізм Кім Ір Сена

Югославський соціалізм Броз Тіто

Венесуельський соціалізм Уго Чавеса

Социализм-комунізм Червоних Кхмеров (Камбоджа)

29.Соціально-орієнтована економічна система: зміст, риси, місце в іс­торичному розвитку.

Концепція "соціального ринкового господарства", засновниками якої є західнонімецькі економісти Л. Ерхард та В. Ойкен, значно відрізняється від концепції "ринкової економіки", згідно з якою держава наділялася роллю "нічного сторожа". Л. Ерхард та В. Ойкен визнають, що в ХХ столітті перед державою постають грандіозні завдання – і звільнення держави від обов'язку їх виконувати малоймовірне. Мабуть, найголовніше, що об'єднує численних прибічників і дослідників соціально-орієнтованого ринкового господарства, – це усвідомлення необхідності і можливості поєднання використання ринкових механізмів із вирішенням соціальних проблем на противагу централізовано-плановій економіці. Таким чином, соціально-орієнтоване ринкове господарство можна розглядати не як "третій шлях" між капіталізмом і соціалізмом, а як історичний компроміс між теорією і практикою вільного ринку, з одного боку, та сучасним державним інтервенціонізмом – з іншого. Концепція соціально-орієнтованого ринкового господарства має за основу послідовне протиставлення ринкової економіки централізовано-керованому господарству не лише на рівні координаційних механізмів, принципів економічної свободи, й у питаннях досягнення соціальної справедливості і досягнення заможності.

Але й досі залишається відкритим питання про те, яким конкретним критеріям повинен відповідати конкретний економічний устрій держави, щоб бути і соціальним, і ринковим.

Свого часу відповідь на дане питання запропонував А. Мюллер-Армак: "Сутність соціального ринкового господарства полягає в тім, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання..."

Під "соціальним вирівнюванням" розуміється в даному разі забезпечення такого механізму розподілу національного прибутку, який би виключив і надмірне збагачення, і злиденність громадян. Ринковий механізм утворення прибутків з різкою їх диференціацією належить вирівняти чи виправити за допомогою відповідного спрямування соціальних витрат держави, але головним чином – шляхом проведення доречної податкової політики.

Однією з головних цілей соціально-орієнтованого ринкового господарства є також забезпечення зовнішніх умов для нормального функціонування ринкових механізмів. Зміст цієї політики полягає в тому, щоб усунути всяке обмеження конкуренції, взявши під контроль діяльність монополій, олігополій і картелів.

Поряд з податковою системою найважливішим інструментом державного регулювання має бути і політика стабілізації грошового обігу та фінансів. Важливість цих заходів була очевидною для німецьких неолібералів.

Отже, основними елементами структури соціально-орієнтованого ринкового господарства є: конкурентний устрій, заснований на приватній власності на засоби виробництва; ринок, який виступає в ролі координаційного механізму і регулятора господарської діяльності; домашні господарства, промислові, сільськогосподарські, банківські, торговельні, транспортні та інші підприємства як господарюючі суб'єкти;

держава, яка за допомогою політики підтримання конкурентного устрою та встановлення його нормативно-правової бази забезпечує і контролює загальні умови функціонування ринкового господарства.

Держава сприяє соціальному вирівнюванню становища різних суспільних верств населення, використовуючи такі важелі впливу, як грошово-кредитна система, політика оподаткування, регулювання ринку праці, забезпечення освіти, соціального страхування і т. ін.5

Визначальною метою соціально-орієнтованого ринкового господарства є досягнення високого рівня заможності для переважної більшості членів суспільства в умовах економічної свободи і на основі конкурентного устрою. "Шведська модель" соціально-орієнтованого ринкового господарства, а також інші економічні моделі, що продемонстрували свою життєздатність в певних куточках світу, в обов'язковому порядку передбачають вжиття заходів з державного регулювання економіки. Щоправда, економісти й досі продовжують сперечатися з приводу ефективності цих заходів, належного ступеня втручання держави в економіку та його необхідності взагалі6. На практиці ж це питання отримало в більшості країн з цивілізованим ринком беззаперечне схвалення. Проте поза суттєвими елементами планування, державного адміністрування та економічного регулювання жодного ринку нема і бути не може. Відтак будь-які спроби реанімувати в нашій постсоціалістичній економіці модель ринку зразка так званої епохи вільної конкуренції чи, ще гірше, періоду початкового накопичення капіталу заздалегідь приречені на крах.