88.Форми підприємств залежно від їх розмірів:

Малі,середні та великі.

Малі: формування залежить від традицій нац. економіки. Єдиних критеріїв не існує. Найважливішими критеріями є – трудові та фінансові. трудові: ВБ – до 50 осіб, Італія – до 300 осіб, Україна – до 50 осіб.

Фінансові: вартість активів, оборот капіталу, обсяг валового доходу, обсяг реалізованої продукції. В Україні – річний валовий дохід.

Малі підприємства надають економіці гнучкості, оперативно реагують на конюктурні зміни , забезпечують насиченість ринку товарами, рослугами та додатковими роб. місцями,послаблення монополізму.

Середні: здійснюють виробництво неширокої, проте сталої номенклатури виробів у значних обсягах. Переваги: спроможні швидко реагувати на конюктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією,можуть впроваджувати нові розробки у виробництво.

Великі: виготовляють сталий асортимент масової продукції. Це дає можливість зменшити витрати виробництва, знизити ціну і зробити ії доступою для масового споживача.

Переваги: активно формують ринок, створюють нові види товарів і послуг.Також виробляють продукцію найновітніших науково містких галузей, які спеціалізуються на виготовленні пк,роботів,електровиробів тощо.

89.Форми підприємств залежно від форм власності:

Залежно від форми власності — приватної, колективної, державної — розрізняють такі організаційні види підприємств: одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація, державне підприємство .

Одноосібне володіння — це підприємство, майно якого належить одному суб'єкту, який самостійно веде справу, одержує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу

Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До переваг належать: економічна самостійність, свобода та оперативність дій, наявність стимулу до ефективного виробництва; низькі організаційні витрати. Недоліком одноосібного володіння є насамперед те, що власні фінансові ресурси підприємства недостатні для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури неохоче надають потрібні кредити.

Партнерство, або товариство, — це форма організації підприємницької діяльності, що ґрунтується на об'єднанні (зазвичай пайовому) майна різних власників.

Паї відіграють подвійну роль. По-перше, отриманий товариством прибуток після сплати податків і виділення коштів на нагромадження капіталу розподіляється між членами товариства пропорційно до паїв. По-друге, кожний член отримує кількість голосів пропорційно до його паю.

Товариство — це зазвичай закрита компанія, де зміна власників паїв відбувається лише за згодою більшості членів. Воно складається з відносно невеликої кількості членів, які беруть участь у його роботі.

Розрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю), товариство з обмеженою відповідальністю і командитне товариство (змішане).

Повне товариство є найпоширенішою формою. Його учасники несуть відповідальність за діяльність фірми, яка визначається розміром як внеску, так і особистих коштів. Найчастіше статус повного товариства мають невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).

У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли до статутного фонду. Такі партнерства характерні для фірм, які реалізують будівельні проекти, займаються розробленням природних ресурсів, здійснюють операції з нерухомістю та інші види діяльності в капіталомістких сферах.

Командитне (змішане) товариство об'єднує поряд із дійсними членами, які несуть повну (необмежену) відповідальність, учасників за принципом обмеженої відповідальності (тобто майнова відповідальність поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства). Лише дійсні члени товариства володіють правом голосу в таких фірмах.

Позитивні:зменшенні ризику банкрутства і наявності більших можливостей для одержання кредиту; вдосконаленні управління через розподіл управлінських функцій між партнерами. До недоліків цієї форми організації належать можливі розходження в поглядах та інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.

Корпорація — це юридична особа, що утворюється внаслідок об'єднання на пайових засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом

Корпорація є основною формою сучасного підприємництва в країнах з ринковою економікою. Незважаючи на те що кількість їх невелика, у створенні валового національного продукту вони відіграють провідну роль.

Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тільки тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.

Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі і розділяється на однакові за своєю номінальною величиною неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).

Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які дають право голосу на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо.

90. Формування економічних основ постіндустріальної цивілізації

Ця проблема найбільш широко розглядається в працях відо­мих американських вчених Д. Белла і О. Тоффлера, японського економіста-соціолога Е. Масуди, французьких вчених Ж. Ж. Серван-Шрейбера, А. Турена та ін. Слід зазначити, що в економіч­ній та філософській літературі нашої країни до недавнього часу теоретичні розробки, про які йдеться, розглядалися лише з пози­ції критики. І це легко пояснити. Ми лише нещодавно усвідомили те, що формування основ постіндустріальної цивілізації відобра­жає реальні процеси сучасного суспільне історичного прогресу, на підвалинах яких тепер або у перспективі будуть розвиватися усі народи та держави, у тому числі наша країна. Це надає особливої актуальності глибокому осмисленню питань, що роз­глядаються.

Які ж основні риси нових економічних структур слід розгляда­ти як елементи постіндустріальної цивілізації?

Аналізуючи це, ще не достатньо теоретично обгрунтоване, пи­тання слід звернути увагу, по-перше, на розвиток нової техноло­гічної структури виробництва, що покликана забезпечити його комплексну автоматизацію. Основою цього процесу є формування замкнених автоматизованих систем, впровадження високої інфор-

маційно-інтелектуальної технології, що грунтується на електрон­ній автоматиці, інформатиці, біотехнології та забезпечує пріори­тетний розвиток матеріало-, ресурсо- та працезберігаючих вироб­ничих процесів. У кінцевому підсумку йдеться про розвиток само-відтворюваних технологічних структур, де автоматизовані системи відтворюються за допомогою автоматизованих систем.

Перехід до інформаційно-інтелектуальної технології перетво­рює її базову структуру—інформацію, безпосереднім носієм і ге­нератором якої є людина, на центральне ядро виробничої системи, її основний лімітований фактор, визначальний виробничий ресурс.

По-друге, відповідно до розвитку нових технологічних систем йде процес формування нового типу суб'єкта праці. Людина пра­ці перестає бути .безпосереднім агентом (фактором) виробництва; вона виходить з його структури, стає поруч, з ним, здійснює його цілеспрямоване регулювання, перебуваючи за його межами. На цій основі має відбутися перехід провідної ролі від матеріально-уречевлених елементів виробництва до ідеально-духовних, від минулої до безпосередньо живої праці. При цьому домінуючим типом такої праці стає не структурно розчленована, а цілісна, переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями, творча праця. Це, врешті-решт, веде до зняття породжених розвитком індустріального виробництва основних форм відчуження людини, перетворення багатства людської особливості на основну форму багатства суспільства, безпосередню самоціль виробничого про­цесу.

По-третє, слід звернути увагу на глибокі перетворення струк­тури виробництва. Це передусім прогресуюче зменшення частки працюючого населення у промисловості й сільськогосподарському виробництві та всебічний розвиток третинного сектора економі­ки — сфери послуг. В деяких країнах, у тому числі у США, у дій сфері зайнято сьогодні приблизно 70 відсотків усіх працюючих. Та найбільш вагомі зміни, що відбуваються, пов'язані з всебічним розвитком інформаційного сектора суспільного виробництва, який спричиняє всезростаючий вплив на якісні перетворення усіх сфер життєдіяльності людини. Нині в США у сфері інформатики зайня­то більше половини всіх працюючих;

Розглядаючи нові тенденції у розвитку виробництва, слід звер­нути увагу і на такий надзвичайно важливий процес: якщо для індустріальної економіки визначальною була концентрація вироб­ництва, зростання його багатосерійності та масовості, то постіндустріальний розвиток характеризується змінами іншого поряд­ку. Йдеться про все більшу орієнтацію виробничого процесу на задоволення індивідуальних потреб споживача, дестандартизацію, виробництво продукції малими серіями. Саме це є основою формування й всебічного розвитку середніх і малих економічних структур, що інтенсивно розвиваються.

І, нарешті, по-четверте. Зміни, що відбуваються, у своїй сукуп­ності зумовлюють глибоку інтеграцію сфер матеріального і ду­ховного виробництва, органічне поєднання їх у структурну ціліс­ність. Відповідно до цього суттєво ускладнюється специфіка продуктивної праці. Поряд з працею у сфері матеріального виробни­цтва в нових умовах продуктивною стає також праця у духовній сфері суспільного життя, що найтісніше пов'язана з задоволенням духовних і соціальних запитів кожної людини, зростанням її ін­телектуального потенціалу, багатства її особистості. І це цілком природно. Постіндустріальна інформативна економіка спрямована не стільки на забезпечення фізіологічних потреб людини, (це зав­дання спроможна вирішити й індустріальна структура виробни­цтва), а передусім потреб більш високого порядку, тих, що забезпечують всебічний розвиток особи. Йдеться про задоволення так званих постматеріальних потреб, пов'язаних з забезпеченням ви­соких стандартів у сфері освіти, можливостями найбільш повної реалізації здібностей особи, гуманізацією всієї багатогранності суспільних відносин, гармонічними відносинами у сім'ї, повноцін­ним відпочинком тощо.

Розглядаючи процеси, що характеризують розвиток постіндустріального суспільства, потрібно враховувати, що остаточні ха­рактеристики багатьох з них ще не визначені. Як зазначив ще на початку 80-х років відомий американський економіст В. Леонтьєв, нова хвиля технологічних змін, пов'язана з інформацією виробництва, ще тільки розпочинається, її пік очікується років за 30—50. Однак це не зменшує, а, навпаки, збільшує значення уважного вивчення їх.

92. Функції держави в ринковій економіці

Регулюючі функції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних — законодавчої, стабілізуючої, розподільчої.

Законодавча функція передбачає, що держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, які встановлюють певні «правила гри», тобто правові засади ринкової економіки, таким чином, гарантуючи однакові права й можливості для суб'єктів усіх форм власності і господарювання.

Для захисту конкуренції як основної умови і регулятора ринкової економіки держава розробляє антимонопольне законодавство. Це дає можливість суб'єктам ринкової економіки реалізувати свої інтереси, примушує їх діяти узгоджено і не порушувати об'єктивних законів ринку. І відбувається це природно, без команд і наказів.

Стабілізуюча функція держави полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також у стимулюванні економічного зростання. Для цього держава: 1) визначає цілі, напрями і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їхньої реалізації, використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові важелі; 2) бере на себе організацію пропозиції грошей; 3) забезпечує зайнятість населення і стабільний рівень цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.

Розподільча функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з другого — з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці. Для здійснення цієї функції, яка сприяє виправленню певних недоліків ринкової системи, держава: 1) здійснює перерозподіл коштів груп населення, які мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених, проводячи відповідну фіскальну політику, політику регулювання цін; 2) установлює і контролює мінімальний розмір заробітної плати; 3) бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб'єкти не зацікавлені, однак без цих благ не можливе існування суспільства.

Держава відіграє також важливу роль у регулюванні зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили, контролюванні платіжних балансів. Це сприяє стабілізації національної економіки і розвитку світового господарства.

Виконання державою регулюючих функцій в умовах ринкової економіки забезпечує досягнення балансу економіки на макрорівні, проведення ефективної грошово-кредитної політики, соціальний захист малозабезпечених верств населення. Без регулюючого впливу держави не можна здійснити структурні перетворення, модернізацію матеріально-технічної бази деяких галузей.

Отже, сучасна ринкова система органічно поєднує вільну конкуренцію і важелі державного регулювання, тобто є регульованою соціально орієнтованою економікою (рис. 156).

Ігнорування будь-якої з цих засад призводить до негативних наслідків: монополізму, інфляції, спаду ділової активності. При цьому надзвичайно важливо, щоб діяльність держави спрямовувалася тільки па усунення негативних явищ ринкових відносин. Вона в жодному разі не мас порушувати внутрішньоринкові зв'язки або протидіяти їй. Тому в умовах ринкової економіки не повинно існувати директивного розподілу виробничих ресурсів і споживчих товарів, адміністративного контролю над цінами, тотального директивного планування, що характерно для a/fmopumapno-бюрократичної системи. Інакше руйнується ринкове середовище, що призводить до виникнення державного монополізму, директивної економіки.

93.Функції економічної теорії

Слово «функція» у перекладі з лат. означає «виконання, звершення». Економічній теорії властиві теоретико-пізнавальна, практична, прогностична і методологічна функції (рис. 7).

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, істотні причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів, форми їхнього вияву, об'єктивні внутрішні суперечності, подолання яких забезпечує поступальний розвиток суспільства. Вона є методологічним фундаментом для інших економічних дисциплін.

Процес пізнання розпочинається з розгляду фактів, масових економічних спостережень, вивчення поведінки господарських суб'єктів. На основі аналізу цього матеріалу відбираються сталі, типові явища. Це дає змогу перейти до пізнання економічних законів і категорій.

Практична функція полягає в обґрунтуванні практичного застосування економічних законів для вирішення господарських завдань, здійснення економічної політики, яка б якомога повніше відповідала інтересам людини, колективу, суспільства; раціональних форм управління господарством; здійсненні практичних заходів щодо розв'язання економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва і зростання добробуту населення.

Прогностична функція економічної теорії — це передбачення напрямів розвитку економічних процесів для запобігання економічним втратам, пом'якшення перебігу деяких негативних процесів, прогнозування дій, які сприятимуть подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо.

Отже, прогностична функція економічної теорії — це, по суті, складання наукових прогнозів розвитку виробництва, становлення ринкової економіки з урахуванням істотних економічних закономірностей, явищ, теоретичних висновків.

Цю функцію економічної теорії можна розглядати на макро- та мікроекономічному рівнях. Макроекономічне передбачення полягає у розробленні економічних програм уряду, відповідних загальногосподарських заходів щодо розвитку економіки країни в цілому.

Прогностична функція економічної теорії може стосуватися також приватних підприємців, яким потрібно приймати конкретні рішення з урахуванням вигод і продуктивних витрат як наслідків їхніх дій.

Сутністю методологічної функції економічної теорії є використання економічних знань для здійснення досліджень у галузі не тільки економіки, а й соціології. Вона спрямована на формування сучасного економічного мислення людей, дає змогу об'єктивно і всебічно оцінювати економічну політику держави, а також економічні програми різних політичних партій і рухів.