40. Повоєнна відбудова в урср, її особливості (1944 – початок 1950-х )

В історії не було воєн, які б за розміром руйнувань та лиха, заподіяного людству, можна порівняти з Другою світовою війною. Серед народів, які особливо постраждали від неї, був український. До численних людських втрат додалися величезні матеріальні збитки, яких зазнала Україна. Причому вона постраждала значно більше, ніж інші регіони країни 3 679 млрд. крб.. матеріальних збитків, заподіяних Радянському Союзу, 285 млрд. (42 відсотки) припадає на Україну. Значною мірою був виведений з ладу житловий фонд (знищений, спалений), внаслідок чого близько 10 млн. осіб залишилися без житла Україна втратила 40 відсотків свого економічного потенціалу. Потужність електростанцій після визволення становила всього 0,4 відсотка довоєнного рівня. З 20 тис. км. залізниць діяло лише 1500. Майже повністю були знищені великі підприємства, які були гордістю України. З 26 металургійних і 25 коксохімічних заводів не зберігся жодний. Було зруйновано більшість прокатних станів, доменних та мартенівських печей. У Донбасі знищені всі шахти, заводи гірничого машинобудування. Всього було виведено з ладу 16 150 промислових підприємств. Завдання відновлення промисловості ускладнювались тим, що при відступі окупанти цілеспрямовано підривали підприємства, щоб їх неможливо було швидко відбудувати. Як згадує інженер, а згодом державний діяч України О. Ляшко, який був учасником відбудови Ново-Краматорського машинобудівного заводу в Донбасі, окупанти підривали тисячотонні витяжні труби підприємства з таким розрахунком, щоб кожна з них впала на розташовані поруч цехи, перетворюючи їх на неймовірне місиво металу та цегли. Гострою проблемою перших повоєнних років була нестача кадрів. За роки війни населення республіки скоротилося на третину (з млн у 1940 р. до 27,4 млн у 1945 р.). У вихорі війни загинуло « мирного населення, додому не повернулося багато фронтовиків. Частина населення тимчасово була відірвана від мирної праці та батьківщині два мільйони були забрані з України у неволю Німеччини, більшість чоловіків перебувала в армії. За перші три після війни становище з трудовими ресурсами дещо, армії повернулося 2,2 млн фронтовиків, особи, угнані до Німечіни на примусові роботи, а також ті, хто був евакуйований напочатку війни у східні райони СРСР. Проте довоєнну чисельність Україні вдалося відновити тільки через 20 років після війни. Великі труднощі виникли і внаслідок того, що відбудову довелося проводити, спираючись в основному на внутрішні ресурси СРСР. Допомога Україні з боку інших країн світу у відновленні господарства виявилася мінімальною. Щоправда, міжнародна організація — Адміністрація допомоги і відбудови при Об'єднаних Націях (ЮНРРА), заснована ще у 1943 р., на прохання уряду Радянського Союзу виділила Україні 250 млн дол. До квітня 1948 р. за цією програмою в Україну надійшло устаткування, техніки, продуктів, товарів широкого вжитку на 189,3 млн дол. (Лещенко Л. О. Україна на міжнародній арені 1945—1949 —К, 1961 —С 42). У перші повоєнні роки надходила допомога від української діаспори Канади та США. Тільки в ході кампанії збору коштів на допомогу дітям — сиротам було зібрано понад 300 тис дол (Там само — С 50). На жаль, в наступні роки внаслідок гострого ідеологічного протистояння СРСР та США, «холодної війни» між Сходом та Заходом надання допомоги Україні з боку інших країн було припинено Допомога надходила тільки з інших республік Радянського Союзу. Перші кроки у відбудові народного господарства України були зроблені ще в роки війни — тоді до ладу стало понад шість тисяч промислових підприємств, у тому числі понад 600 великих і середніх вугільних шахт. До кінця 1945 р. обсяг промислової продукції в Україні сягнув уже третини довоєнного рівня. Однак головні відбудовні роботи розгорнулися лише після повного завершення війни, коли всі зусилля народу можна було зосередити на відновлення народного господарства та культури. Протягом 1946 р. робота з перебудови промислового виробництва на випуск мирної продукції була в основному завершена. В цьому році почалося виконання грандіозного за масштабами плану відбудовних робіт, які були окреслені в четвертому п'ятирічному плані відбудови і розвитку народного господарства СРСР (1946—1950 рр.) Основні завдання п'ятирічки полягали в тому, «щоб відбудувати потерпілі райони країни, відновити довоєнний рівень промисловості і сільського господарства і потім перевершити цей рівень у значних розмірах (Закон про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства СРСР на 1946—1950 рр — К, 1946 — С 7). На основі союзного закону Верховна Рада УРСР у серпні 1946 р. прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства Української РСР на 1946—1950 рр. Основні зусилля та капіталовкладення спрямовувалися на відновлення та розвиток важкої промисловості, енергетики та транспорту. Передбачалося відбудувати насамперед металургійні заводи Донбасу і Придніпров'я, Дніпровську ГЕС, відновити та розвинути далі вугільну промисловість Донбасу. Великі плани промислового будівництва було намічено в Західній Україні, зокрема передбачалося за п'ять років перетворити Львів на великий індустріальний центр республіки. Одним із першочергових завдань, над розв'язанням якого довелося працювати в перші повоєнні роки, була відбудова «всесоюзної кочегарки» Донбасу. До війни він давав майже 60 відсотків загальносоюзного видобутку вугілля і понад 75 відсотків вугілля, що йшло на коксування. Для того щоб відбудувати Донбас, необхідно було відкачати з шахт 650 млн м3 води, відбудувати 2500 км. завалених гірничих виробок, побудувати п'ять млн м2 промислових споруд. Основні з цих робіт вдалося виконати лише у повоєнний час. Тисячі юнаків і дівчат за комсомольськими путівками приїхали в Донбас з різних куточків країни, щоб узяти участь у його відбудові. Молодь з ентузіазмом працювала на відбудові шахт, хоча побутові умови були важкими. Газети щодня повідомляли про трудові здобутки шахтарів. Так, 29 березня 1946 р. вони повідомили про видатне досягнення молодого донецького шахтаря, прохідника шахти № 10-біс М. Лукичова і кріпильника О. Денисенка, які, використовуючи швидкісні методи проходки штреку, виконали за зміну понад 20 норм. Швидкісні методи праці знайшли поширення у багатьох галузях промисловості та будівництва. Зокрема, виникли такі почини, як рух за швидкісне різання металу, збільшення зйому сталі з квадратного метра поду мартенівської печі при скороченні строків плавки, в будівництві — швидкісне укладання цегли. В Україні в той час широко були відомі імена ініціаторів і майстрів нових методів праці — київських токарів В. Семинського та Г. Царика, маріупольського сталевара М. Кучеріна, донецького шахтаря І. Бридько та багатьох їх послідовників, які звитяжною працею сприяли найшвидшій відбудові і реконструкції заводів та шахт. Проте, розгортаючи соціалістичне змагання, роблячи ставку на трудовий ентузіазм народу, партійні, профспілкові, комсомольські органи не враховували того, що за роки війни трудівники перевтомилися. Тому багато починів, що народжувалися в країні, залишалися нерідко здобутками ентузіастів — передовиків. Працюючи в складних побутових умовах, долаючи величезні труднощі, трудівники України крок за кроком відновлювали промисловість. Важко починав підніматися з руїн і гігант південної металурги завод (Запоріжсталь). У перший рік п'ятирічки план відбудовних робіт не був виконаний. Переломити ситуацію вдалося лише наступного року. У вересні 1947 р. будівельники рапортували про завершення відбудови першої черги заводу-велетня. Для цього будівельникам довелося вигинати величезний обсяг робіт розібрати понад мільйон кубометрів завалів, укласти 85 тис. м3 бетону, 60 млн шт. цегли, змонтувати 62 тис. т. металоконструкцій. Справжнім трудовим подвигом народу було відновлення перлини електроенергетики України — Дніпровської гідроелектростанції. Для забудови станції будівельникам потрібно було розібрати 240 тис м3 бетону та залізобетону, демонтувати 26 тис. т. устаткування та металоконструкцій, а потім заново вкласти в споруди 164 тис. м бетону, змонтувати 30 тис. т. металоконструкцій. У відновленні Дніпрогесу брали участь трудівники всіх областей України, значна допомога надходила і з інших республік Радянського Союзу. Замовлення Дніпробуду виконували 120 підприємств країни. За час відбудови з різних куточків країни надійшла майже тисяча ешелонів з устаткуванням та будівельними матеріалами. В березні 1947 р. перший агрегат Дніпровської ГЕС дав струм, у наступному році працювало вже чотири агрегати, а в червні 1950 р. станція була відбудована повністю — всі дев'ять турбін запрацювали на повну потужність Введення до ладу Дніпрогесу зміцнило енергетичну базу України, прискорило темпи її промислового розвитку. Вирішальним у виконанні програми відбудовних робіт був 1948 р. Саме тоді був доведений до довоєнної потужності Харківський тракторний завод, стали до ладу гіганти чорної металургії — заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», Макіївський металургійний та ін. Було введено в дію газопровід Дашава—Київ 520 км. завдовжки, в республіці виникла нова галузь промисловості — газова індустрія. На кінець п'ятирічки були відбудовані не тільки старі, а й споруджені нові промислові підприємства, наприклад, Запорізький трансформаторний, Харківський підшипниковий, Львівські інструментальний та автоскладальний, Київський мотоциклетний заводи. Обсяг промислового виробництва в Україні у 1950 р. перевищив рівень довоєнного 1940 р. не на п'ять відсотків, як планувалося, а на 15 Україна відновила свою роль у промисловому потенціалі Радянського Союзу. За рівнем індустріального розвитку вона вже на той час випереджала багато країн Європи. Особливо помітними були успіхи у промисловому розвитку західних областей України. До війни у промисловості та будівництві тут було зайнято менш як три відсотки населення. Бідою трудящих було масове безробіття. Після війни у західних областях розгорнулося велике промислове будівництво. Наприклад, у Львові обсяг промислової продукції за четверту п'ятирічку збільшився у 6,5 раза. Новобудов бавовнопрядильна фабрика, в Станіславі — шкіряновзуттєва та меблева фабрики, паровозобудівний завод, у Калуші — калійний комбінат, у Костополі — комбінат стандартного домобудування, на Волині були закладені перші вугільні шахти. Паралельно формувався місцевий робітничий клас, зростав і зміцнювався прошарок інженерів, техніків, було покінчено з безробіттям. У цілому в Україні за 1946—1950 рр. чисельність робітників, інженерів, техніків збільшилася на 2,6 млн чол. У 1950 р. тут налічувалося 6,9 млн робітників і службовців, що на 133 тис. більше, ніж у довоєнний час (1940 р.). Високо оцінюючи досягнення України у повоєнний період в розвитку промисловості, транспорту, енергетики, не можна не зазначити і недоліки. Так, відбудова підприємств часто здійснювалася на старій технічній основі, успіхи зарубіжної науки та техніки не враховувалися. Величезні кошти відволікалися на гонку озброєнь, удосконалення зброї. У серпні 1945 р. при Раднаркомі СРСР було створено урядовий орган для розробки і впровадження атомної зброї. Багато підприємств України були завантажені замовленнями цього органу. Основні зусилля народу спрямовувалися на розвиток важкої промисловості. Не випадково до 1950 р. виробництво засобів виробництва збільшилось у країні на 105, а предметів споживання — тільки на 23 відсотки. Внаслідок зневаги до розвитку легкої та харчової промисловості (їх продукція на кінець п'ятирічки становила лише 80 відсотків від довоєнного рівня) в Україні, як і в інших регіонах країни, не вистачало товарів широкого вжитку, одягу, взуття. Примат розвитку важкої промисловості зберігся і в наступні роки. У наступній п'ятирічці, яка почалася у 1951 р. , продовжували будуватися насамперед велетні важкої промисловості. У лютому 1951 р. став до ладу Лисичанський хімкомбінат на Ворошиловградщині (нині Луганська обл.), у травні дав першу продукцію Львівський автобусний завод. Після завершення відбудови Комуністична партія вирішила надихнути народ новою ідеєю — здійснення в країні «великих сталінських будов комунізму». В лютому 1952 р. Пленум ЦК КП(б)У ухвалив постанову про будівництво Каховської ГЕС та Південно-Украінського каналу. Всі ці будови важким тягарем лягали на бюджет, скорочувати можливості держави у поліпшенні добробуту людей.