Висновки

1. Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних статистичних показників, які відображають найважливіші аспекти економічної діяльності країни щодо виробництва і споживання продукції, розподілу й перерозподілу доходів та формування національного багатства. СНР – це міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни; своєрідний вимірювач стану економіки, основа для розробки економічної політики держави; містить дані про кількість вироблених у всьому суспільстві товарів і послуг, про сукупні доходи та сукупні витрати всіх економічних суб’єктів тощо.

2. Основними показниками національних рахунків є валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, чистий внутрішній продукт, національний дохід, особистий дохід та дохід кінцевого використання.

3. Макроекономічні показники – це показники в грошовій формі. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому два види цін: поточні та постійні.

4. Номінальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в поточних ринкових цінах, тобто в цінах, які склалися на момент його розрахунку (на даний момент). На його величину впливає динаміка обсягу виробництва та динаміка рівня цін.

5. Реальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базовий. Він точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту тому, що не враховує зміну рівня цін. На величину реального ВВП впливає лише зміна обсягів виробництва.

Перелік рекомендованих літературних та Інтернет-джерел:

1. Аналіз економічного стану України [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://bank.gov.ua/Publication/econom.htm. - Заголовок з екрану.

2. Аналіз інфляції [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://bank.gov.ua/Publication/econom.htm. - Заголовок з екрану.

3. Агапова, Т.А. Макроэкономика [Текст] : Учебник / Т. А. Агапова, С. Ф. Серегина - М. : ДИС, 1997. - 416 с. - ISBN 5-86509-050-х.

4. Базилевич, В. Д. Макроекономіка [Текст] : Навчальний посібник / В. Д. Базилевич, Л. О. Баластрик. – Вид. 2-ге, доп. – К. : Атіка, 2009. – 368 с. - ISBN 978-498-845-6.

5. Макроекономічний огляд НБУ [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://bank.gov.ua/Publication/econom.htm. - Заголовок з екрану.

6. Основні показники соціально-економічного розвитку України [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua. - Заголовок з екрану.

7. Офіційний сайт Держкомстату [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua. - Заголовок з домашньої сторінки інтернету.

8. Ринок праці та доходи населення України [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://bank.gov.ua/Publication/econom.htm. - Заголовок з екрану.

9. Савченко, А. Г. Макроекономіка [Текст] : Підручник / А. Г. Савченко. – Вид. 2-ге, без змін. – К. : КНЕУ, 2009. – 441 с. - ISBN 966-574-781-9.

10. Тарасевич, Л. С. Макроэкономика [Текст] : Учебник / Л. С. Тарасевич, П. И. Гребенников. – М. : Высшее образование, 2006. – 654 с. - ISBN 5-9692-0044-1.

ЛЕКЦІЯ 3 – РИНОК ПРАЦІ

Анотація

Зайнятість і безробіття. Населення як джерело робочої сили. Показники рівня використання робочої сили: рівень зайнятості, рівень безробіття, коефіцієнт участі в робочій силі. Види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, природне. Повна зайнятість, неповна зайнятість, надмірна зайнятість. Обчислення природного рівня безробіття.

Механізм ринку праці. Неокласична теорія ринку праці. Неокласична функція попиту на працю. Неокласична функція пропозиції праці. Графічна інтерпретація неокласичної моделі ринку праці. Кейнсіанська теорія ринку праці. Кейнсіанська функція попиту на працю. Кейнсіанська функція пропозиції праці. Графічна інтерпретація кейнсіанської моделі ринку праці.

Втрати від безробіття. Витрати, що пов'язані з природним безробіттям. Втрати від циклічного безробіття. Відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП (розрив ВВП). Закон Оукена. Визначення потенційного ВВП на основі розриву ВВП. Визначення впливу безробіття на динаміку ВВП.

План

1. Зайнятість і безробіття

2. Механізм ринку праці

3.3 Втрати від безробіття.

Питання для самостійного ознайомлення:

1. Форми безробіття в кейнсіанській та неокласичній теоріях. Шляхи подолання безробіття.

2. Принципи розподілу сукупного доходу суспільства. Причини диференціації в доходах.

3. Шляхи вирівнювання надмірної диференціації в доходах. Соціальна політика держави.

3.1 – Зайнятість і безробіття

Плани підприємців стосовно купівлі та плани працівників щодо продажу трудових послуг зіставляються саме на ринку праці. І міра відповідності чи невідповідності цих планів визначає рівень зайнятості та безробіття в економіці.

Населення країни з макроекономічного погляду поділяється на дві групи:

• Інституціональне населення – належать ті, які ще не досягли працездатного віку, та ті, які вибули зі складу робочої сили у зв’язку із виходом на пенсію, знаходженням у тривалій ізоляції чи іншими причинами;

• неінституціональне поділяється на економічно активне (робоча сила) та економічно неактивне.

У групу не інституціонального населення автоматично включаються наступні групи населення:

- діти до 16 років;

- особи, що відбувають термін покарання у в’язницях;

- люди, що знаходяться в психіатричних лікарнях і інваліди.

До економічно неактивного населення відносять частину людей, які могли б працювати, але не роблять цього з різних причин, тобто ті, які не хочуть або не можуть працювати і роботу не шукають:

- студенти денного відділення;

- пенсіонери;

- домогосподарки;

- бродяги;

- люди, що припинили пошук роботи.

До економічно активного населення (L) відносять людей, які працюють або можуть і хочуть працювати і активно шукають роботу. Дана категорія ділиться на дві частини:

- зайняті (E) – вони мають роботу(незалежно від того чи зайнята людина повний робочий день або неповний). Людина також вважається зайнятою, якщо не працює з наступних причин: знаходиться у відпустці; хворіє або страйкує;

- безробітні (U) – люди, які не мають роботи, але активно її шукають. Згідно стандартів Міжнародної організації праці людина вважається безробітною, якщо вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:

- без роботи,

- робить активні спроби знайти роботу,

- готова відразу ж встати до роботи.

Таким чином, загальна чисельність робочої сили дорівнює : L = E + U.

Безробіття – це такий стан ринку, коли пропозиція перевищує попит на неї.

Розрізняють три види безробіття: фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням). Цей різновид безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним.

Структурне безробіття пов’язане із зміною структури попиту на споживчому ринку, тобто пов’язано з структурними, технологічними змінами в економіці і потребує перекваліфікації або зміни професії. Воно теж неминуче, адже розвиток виробництва веде до «вмирання» старих галузей і вивільнення великої кількості працівників, які зможуть знайти роботу в нових галузях лише за умов зміни професії і перекваліфікації.

Суттєва відмінність між фрикційним і структурним безробіттям – «фрикційні» безробітні мають навички, які вони можуть продати, а «структурні» безробітні не можуть відразу отримати роботу без перепідготовки.

Циклічне безробіття обумовлюється спадом виробництва в період несприятливої кон’юнктури (кризи або депресії) і відповідним зменшенням сукупного попиту на товари і послуги. Сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйому воно відсутнє.

Фрикційне і структурне безробіття не зникає, тому що завжди з’являються люди, які добровільно чи вимушено змінюють місце роботи. При цьому кількість цих безробітних і кількість вільних робочих місць (попит і пропозиція на ринку праці) співпадають. Таку ситуацію трактують як повну зайнятість, а суму фрикційного і структурного безробіття визначають як неминуче природне безробіття (u*).

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття.

Економічний цикл – це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до його зростання. Економічний цикл показаний на рисунку 1.3.1.

Рисунок 1.3.1 – Графічна інтерпретація економічного циклування

Розглянемо основні фази економічних циклів:

- Пік. В економіці спостерігається повна зайнятість, і виробництво працює на повну потужність. Рівень цін має тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється.

- Спад (рецесія). Виробництво і зайнятість скорочуються, проте ціни не завжди мають тенденцію до зниження. Вони падають тільки в тому випадку, коли спостерігається депресія (глибокий і тривалий спад).

- Дно. Найнижча точка спаду (депресії): виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня.

- Пожвавлення. Виробництво та зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості і виробництво не почне працювати на повну потужність.

Основним показником безробіття є показник рівня безробіття - відношення чисельності безробітних до загальної чисельності робочої сили (формули 3.1.1 та 3.1.2)

(3.1.1)

(3.1.2)

Ще одним важливим показником статистики праці є показник рівня участі в робочій силі, який визначається відношенням чисельності робочої сили до загальної чисельності дорослого населення (3.1.3).

Коефіцієнт участі в робочій силі = (Робоча сила) / (Чисельність (3.1.3)

дорослого населення)

3.2 – Ринок праці

Ринок праці – це система соціально-економічних відносин між роботодавцями та найманими працівниками з приводу купівлі-продажу трудових послуг за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції.

Отже, об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є трудові послуги.

Суб’єктами ринку праці є:

• Продавці, тобто ті, хто шукає роботу за наймом, та ті, хто уже надає трудові послуги;

• Покупці, тобто ті, хто пропонує робочі місця найманим працівникам (роботодавці).

Мотиви поведінки обох суб’єктів ринку праці зумовлені одним параметром – ставкою заробітної плати.

Основними параметрами ринку праці є: пропозиція праці, попит на працю, ціна праці, чисельність зайнятих.

Пропозиція праці (LS) – це чисельність населення, що бажає працювати при різних ставках заробітної плати. Пропозиція праці залежить від таких чинників:

• чисельності населення;

• чисельності трудових ресурсів країни;

• частки працездатного населення в загальній чисельності жителів;

• середнього обсягу відпрацьованих годин одним робітником за рік;

• якості застосованої праці (рівень освіти, кваліфікації працівників);

• еміграційних процесів.

Попит на працю (LD) – потреба підприємців в даному ресурсі при різних ставках заробітної плати, що визначається кількістю вільних робочих місць і залежить від таких чинників:

• від масштабів національної економіки;

• від її структури, тобто частки трудомістких галузей в економіці;

• від ринкової кон’юнктури (співвідношення попиту і пропозиції на товарному ринку).

Заробітна плата виконує роль ціни праці в моделях ринку праці. В базовій моделі ринку праці (рис. 3.2.1) залежність попиту на працю від ціни праці визначається дією ефекту масштабу і ефекту заміщення.

Рис. 3.2.1. – Рівновага на ринку праці

Механізм дії ефекту масштабу такий: якщо з якихось причин зростають ставки оплати праці, це призводить до збільшення витрат виробництва і, відповідно, ціни продукції, що викликає скорочення масштабів виробництва і в результаті — скорочення попиту на працю. Навпаки, при зменшенні ставок заробітної плати ефект масштабу спричиняє зростання попиту на працю. Ефект заміщення відображає зменшення попиту на працю у випадку її подорожчання в результаті заміни дорожчого фактора виробництва (праці) відносно дешевшим фактором (капіталом). І навпаки, зменшення ціни праці веде до заміни відносно дорожчого фактору (капіталу) відносно дешевшим (працею), що викликає зростання попиту на працю. Як бачимо, обидва ефекти діють в одному напрямку і спричиняють обернену залежність попиту на працю від її ціни (ставок оплати праці).

Складніша залежність пропозиції праці від розміру її оплати, що в спрощеній моделі визначається дією ефекту доходу і ефекту заміщення. Ця залежність проявляється суперечливими тенденціями. По-перше, розмір оплати праці значною мірою визначає рішення людей про участь у найманій праці: за інших рівних умов більше громадян захоче працювати при високих ставках оплати, ніж при низьких. Ця тенденція пояснюється дією ефекту заміни, який найпростіше можна виразити приказкою "Час, який ми маємо, — це гроші, яких ми не маємо". Тобто, якщо гроші (тобто товари та послуги, які можна на них купити), зароблені за додаткову годину праці, корисніші для людини, ніж година вільного часу, людина надає перевагу найманій праці порівняно з вільним часом (заміняє вільний час оплачуваною працею), тобто збільшує пропозицію праці. Зрозуміло, що чим вища оплата праці, тим вищою буде її пропозиція під дією цього ефекту. По-друге, люди можуть змінювати кількість праці, яку вони пропонують на ринку. Іншими словами, вони можуть працювати від кількох годин на тиждень до двох повних ставок і більше. Добре забезпечені люди дужче цінують вільний час, особливо якщо його у них мало. Починає діяти ефект доходу, який найпростіше виразити приказкою "Гроші, які ми маємо, — це час, якого ми не маємо". Тобто якщо гроші, зароблені за годину праці, менш корисні для людини, ніж година вільного часу, людина надає перевагу вільному часу порівняно з найманою працею, зменшуючи пропозицію праці. Зрозуміло, що чим вища оплата праці, тим меншою буде її пропозиція під дією цього ефекту.

Можна розглянути механізм встановлення рівноваги на цьому ринку Припустимо, що ставки оплати праці знаходяться на рівні W₁ (рис. 3.1). Як бачимо, попит за такого рівня оплати буде значно перевищувати пропозицію, виникне дефіцит працівників, і щоб залучити їх, роботодавці стануть підвищувати заробітну плату. Наприклад, ставки оплати праці піднімуться до рівня W₂. Це призведе до різкого скорочення попиту і, в той же час, зростання пропозиції праці. Безробіття, що виникне, вимусить працівників погоджуватися на нижчу заробітну плату, що, в свою чергу, спричинить зростання попиту і скорочення пропозиції праці. Внаслідок таких коливань попит і пропозиція наближаються до рівноваги, а ставка оплати праці — до рівня W₀, при якому немає ні нестачі, ні надлишку, тобто роботодавці заповнюють всі робочі місця, а всі бажаючі працівники знаходять роботу. Ринок праці знаходиться в стані рівновага, доки ставки оплати праці залишаються на рівні W₀.

Характеристика неокласичної моделі рівноваги на ринку праці:

• Ринок праці – саморегульована система.

• Точці рівноваги на ринку праці відповідає повна зайнятість та потенційний обсяг ВВП, що передбачає повне і раціональне використання всіх ресурсів.

• Самовідновлення рівноваги на ринку праці відбувається за рахунок гнучкості ставок зарплати, властивої конкурентним ринкам.

• Держава не повинна втручатися в процес функціонування ринку праці.

• Тривале безробіття неможливе. Якщо воно і існує, то причина у відсутності гнучкості ставки зарплати.

Рис. 3.2.2. – Рівновага на ринку праці в неокласичній моделі

Таким чином, з рис 3.2.2 видно, що основним регулятором ринку праці є реальна заробітна плата. За умов досконалої конкуренції вона гнучко змінюється і прагне рівноваги на такому рівні, де обсяг ринкового попиту на працю дорівнює обсягу її пропозиції. На рисунку 15 це точка перетину кривих SL і DL яка означає зайнятість працівників OQ₀ при заробітній платі ОР₀. Це класична модель.

Припустимо, що заробітна плата з деяких причин перевищила рівноважну ціну праці і встановилася на рівні ОР₁. Тоді пропозиція праці зросте до OQ₂, а попит на працю зменшиться до OQ₁. Це означає, що певна кількість працівників (ОQ₂ — OQ₁) не зможе знайти роботу. Її втратять навіть ті працівники (ОQ₀ — OQ₁,), які раніше були зайнятими. Отже, підвищення заробітної плати породжує безробіття.

Причинами безробіття очікування і жорсткості заробітної платні є:

- Діяльність профспілок і підписання колективних договорів, в яких оговорюється ставка заробітної платні, нижче якої підприємці не мають права наймати робітників.

- Законодавче встановлення державою мінімальної ставки заробітної платні, яка слугує нижньою межею ставки при прийомі на роботу. Оскільки рівноважна заробітна платня для більшості робітників перевищує мінімальну ставку, та ця обставина впливає в основному на рівень безробіття або серед низько кваліфікованих робітників, або серед підлітків, що не мають досвіду і трудових навиків.

- Широке розповсюдження теорії стимулюючої (або ефективної)заробітної платні. Підприємці можуть спеціально тримати заробітну платню вище за рівноважну, щоб утримати своїх кращих і найпродуктивніших робітників. Ефективна заробітна платня аналогічна закону про мінімум заробітної платні і діяльності профспілок, оскільки у всіх трьох випадках безробіття є результатом того, що ставка заробітної платні встановлюється вище рівноважної ринкової.

Існує 4 причини, чому фірми можуть вважати для себе доцільним виплачувати заробітну платню, вищу, ніж рівноважна:

-Плинність робочої сили може бути зменшена, якщо виплачувати їм вищу заробітну платню. Робітники зрозуміють, що їм важко знайти альтернативну роботу по вищій ставці. Також фірмам вигідно скоротити звільнення робітників, тому що існують витрати, пов'язані з наймом і навчанням нових робітників і тому що нові робітники не мають необхідного досвіду, знань та навичок і трудяться менш продуктивно, ніж досвідчені працівники.

- Продуктивність (ретельність) робітників може бути збільшена при більш високій заробітній платні. Оскільки ретельність робітників контролювати нелегко, робітники можуть ухилятися від добросовісного виконання своїх обов'язків. Це явище називається моральним ризиком або ризиком несумлінної (опортуністичної) поведінки і демонструє проблему несиметричної інформації. Робітники, як правило, знають свою власну продуктивність, а фірми - не завжди можуть її оцінити. Виплата робітникам низької заробітної платні може призвести до того, що робітники ставитимуться до своєї роботи несумлінно.

- Якість робітників (робочої сили) може бути поліпшена при виплаті їм вищої заробітної платні. Кожен робітник уявляє собі мінімальну суму, за яку він згоден працювати. Чим вище якість (кваліфікація) робітників, тим вищою буде ця сума. Якщо фірма встановить низьку ставку заробітної платні, то це призведе до того, що кваліфіковані робітники не звертатимуться в таку фірму, бо їхня самооцінка виявиться вищою ніж та ставка заробітної платні, яку їм пропонує фірма.

- Здоров'я робітників буде кращим і, отже, працездатність і продуктивність буде вищою, якщо платити їм вищу заробітну платню. Вище оплачувані робітники краще харчуються і є продуктивнішими. Цей довід найбільшою мірою стосується фірм в країнах, що розвиваються.

Представники кейнсіанського напрямку заперечують можливість добровільного безробіття і вважають, що безробіття має вимушений характер, обумовлений недостатністю сукупних витрат, тобто сукупного попиту, що призводить до спаду в економіці (рецесії). Механізм функціонування ринку праці базується на наступних принципах:

• Ринкова економіка не здатна до саморегуляції. Навіть за умови рівноваги сукупного попиту та пропозиції можливий значний рівень безробіття та інфляції.

• В короткостроковому періоді ціни та ставки заробітної плати є нееластичними, тому вони не можуть слугувати регуляторами економіки та відновити повну зайнятість.

• Для ринкової економіки важливо досягнення повної занятості.

• В ринковій економіці не існує механізму, який би автоматично забезпечив повну зайнятість.

• Потрібно систематичне втручання держави в економіку для досягнення повної занятості та потенційного ВВП.

Графічно модель має наступний вигляд (рис. 3.3).

При скороченні сукупного попиту на товарному ринку, відповідно скорочується попит на працю від LD1 до LD2. Скорочення попиту на працю призводить до циклічного безробіття, яке розглядається в даній моделі як вимушене. Причина – негнучка заробітна плата не може автоматично зрівноважити попит на працю і пропозицію праці. Горизонтальна частина кривої LS також пояснюється негнучкою зарплатою. Відповідно для зниження безробіття необхідна експансіоністська фіскальна (бюджетно-податкова) політика – зменшення податків, збільшення державних витрат.

Рис.3.3. Кейнсіанська модель ринку праці

Третє трактування функціонування ринку праці – модель нерівноваги. Окремі економісти стверджують, що:

1) ринок праці широко структурований і складається з окремих сегментів по галузях та регіонах.

2) Попит на працю, що існує у вигляді наявних робочих місць і пропозиція праці у вигляді працівників різних професій і фахів не збалансовані за структурою.

3) Зміни у складі робочої сили відстають від змін у структурі робочих місць.

Отже, головним є структурне безробіття, для скорочення якого необхідна диференціація у заробітній платі, державна система підготовки і перепідготовки кадрів, налагоджений потік інформації про вільні робочі місця, розвиток ринку житла.

3. – Втрати від безробіття

До економічних наслідків належать:

- Недоотримання національного продукту в результаті збільшення безробіття, тобто має місце дія закону Оукена: збільшення безробіття на 1% понад природний рівень призводить до скорочення потенційного ВВП (розрив ВВП) на 2,5%.

Але в реальності це швидше тенденція, а не закон, тобто для кожної країні в залежності від періоду буде власне значення даного показника.

Коли потрібно з’ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційного, то використовують формулу (3.3.1).

(3.3.1)

де Y - фактичний обсяг виробництва;

Y* - потенційний обсяг виробництва, тобто обсяг виробництва при природному рівні безробіття;

u - фактичний рівень безробіття;

u* - природний рівень безробіття;

 - коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття. Межі – 2-2,5.

- Державний бюджет терпить збиток від скорочення податкових надходжень і виплати допомоги по безробіттю.

- За період незайнятості працівник втрачає професійні навички і на його перепідготовку потрібні нові кошти.

- Особливу небезпеку для економіки становить зростання безробіття, що супроводжується інфляцією – стагфляція.

Перелік рекомендованих джерел

1. Базилевич, В. Д. Макроекономіка [Текст] : Навчальний посібник / В. Д. Базилевич, Л. О. Баластрик. – Вид. 2-ге, доп. – К. : Атіка, 2009. – 368 с. - ISBN 978-498-845-6.

2. Калініченко, О. В. Макроекономіка. Практикум [Текст] : Навч. Посіб. / О. В. Калініченко, О. Д. Плотник – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 656 с. - ISBN 978-611-01-0011-3.

3. Макроекономіка: конспект лекцій. Для студентів економ. спец. денної форми навчання.

4. Ринок праці та доходи населення України [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://bank.gov.ua/Publication/econom.htm. - Заголовок з екрану.

5. Савченко, А. Г. Макроекономіка [Текст] : Підручник / А. Г. Савченко. – Вид. 2-ге, без змін. – К. : КНЕУ, 2009. – 441 с. - ISBN 966-574-781-9.

6. Тарасевич, Л. С. Макроэкономика [Текст] : Учебник / Л. С. Тарасевич, П. И. Гребенников. – М. : Высшее образование, 2006. – 654 с. - ISBN 5-9692-0044-1.

ЛЕКЦІЯ 04. ­ТОВАРНИЙ РИНОК

Анотація

Сукупний попит. Сутність сукупного попиту та його відмінність від ринкового попиту. Крива сукупного попиту. Цінові чинники сукупного попиту: ефект процентної ставки, ефект багатства, ефект чистого експорту. Нецінові чинники сукупного попиту та їх вплив на його криву.

Сукупна пропозиція. Довгострокова сукупна пропозиція та її теоретичний інструментарій. Графічна модель довгострокової сукупної пропозиції. Виробнича функція як математична інтерпретація довгострокової сукупної пропозиції. Короткострокова сукупна пропозиція і ціна. Крайній випадок короткострокової сукупної пропозиції та його графічна інтерпретація.

Основна модель короткострокової сукупної пропозиції. Гіпотези теоретичного інструментарію основної моделі короткострокової сукупної пропозиції. Функція короткострокової сукупної пропозиції. Нецінові чинники короткострокової сукупної пропозиції: ресурсові ціни, продуктивність ресурсів, субсидії підприємствам і податки на підприємства.

Модель АD-АS як базова модель економічної рівноваги. Короткострокова і довгострокова рівновага. Механізм відновлення економічної рівноваги, що порушується коливаннями сукупного попиту. Механізм відновлення економічної рівноваги, що порушується збуреннями сукупної пропозиції.

ПЛАН

1. Сукупний попит.

2. Сукупна пропозиція

4.3Модель АD-AS як базова модель економічної рівноваги.

Питання для самостійного ознайомлення:

1. Товарний ринок: об’єкти, суб’єкти, інфраструктура.

2. Ефекти макрорівноваги: ефект храповика, ефект «меню».

3. Теоретичні розбіжності між неокласиками та кейнсіанцями в поглядах на макроекономічну рівновагу.

1. Сукупний попит.

Товарний ринок – сфера обороту товару, на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція. Вихідною моделлю рівноваги на товарному ринку є модель економічного кругообігу, в якій товарний ринок відображається як структурована система.

Сукупний попит. Модель макроекономічного кругообігу дає загальне уявлення про економічну рівновагу. Тому вона не може відповісти на питання, яким чином ринковий механізм забезпечує цю рівновагу. У загальній моделі макроекономічної рівноваги об’єднують усі окремі ринки товарів та послуг у загальний ринок, підсумовуючи попит на них у сукупний попит, а пропозицію – у сукупну пропозицію. Макроекономіка вивчає не індивідуальний попит на окремі товари й послуги, а сукупний попит усіх споживачів (домашніх господарств, фірм, держави) на усі товари та послуги. Сукупний попит є основною специфічною формою прояву суспільних потреб в умовах функціонування товарно-грошових відносин.

Сукупний попит – це той реальний обсяг національного продукту, який готові закупити макроекономічні суб’єкти за кожного рівня цін. Залежність між обсягом виробництва, цінами та попитом описується законом сукупного попиту. Сутність закону сукупного попиту полягає в наступному: споживачі (домашні господарства, фірми, держава) за інших рівних умов куплять тим більший обсяг національного продукту, чим нижчий загальний рівень цін – і навпаки. Таким чином, між рівнем цін та реальним обсягом національного виробництва існує обернена залежність.

Графічно сукупний попит зображується кривою AD, що показує яку кількість вироблених товарів і послуг буде куплено за того чи іншого рівня цін.

Рис. 4.1. Крива сукупного попиту AD

Сукупний попит є сумою запланованих витрат економічних агентів:

1) видатків приватного сектора країни на споживання та інвестиції;

2) видатків держави на закупівлю товарів, оплату послуг та праці;

3) перевищення видатків іноземців на вітчизняні товари і послуги над внутрішніми видатками на іноземні товари.

(4.1.1)

Сукупний попит має грошову форму. Тому зв'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту пояснюється за допомогою основного рівняння кількісної теорії грошей(4.1.2).

(4.1.2)

де М – кількість грошей в обігу, або номінальні грошові залишки,

V – швидкість обігу грошей;

Р — рівень цін;

Y — реальний обсяг національного виробництва (сукупний реальний доход).

Номінальний доход економічних агентів ( ) дорівнює сумі угод, здійснених між ними протягом певного періоду і оплачених за допомогою грошей, які обертаються, переходячи від покупця до продавця. Обертаючись зі швидкістю V, запас грошей М збільшує одночасно як номінальний грошовий доход, так і номінальні грошові витрати економічних агентів на товари й послуги.

Обсяг сукупного попиту залежить від кількості грошей в обігу, швидкості їхнього обертання та рівня цін, за якими купуються товари і послуги.

(4.1.3)

Чим більше грошей знаходить в розпорядженні економічних агентів, тим більше товарів послуг можуть вони купувати одні в одного при кожному можливому рівні цін. Крива сукупного попиту будується для даного обсягу пропозиції грошей в економіці, який вважається незмінним, та за незмінної швидкості їх обігу. Таким чином, за незмінної пропозиції грошей та постійної швидкості обертання грошей величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін.

Таким чином, на сукупний попит впливають величина грошової маси та швидкість обігу грошей між секторами економіки. Вплив усіх інших факторів (інфляційні очікування, смаки споживачів, ціни на товари – замінники) можна звести до змін грошової маси і швидкості обігу грошей між всіма секторами економіки. В цілому на рівень сукупного попиту, тобто на положення кривої АD, впливають тільки два основних фактори – грошова маса і швидкість обігу грошей між секторами економіки.

Ця ж модель пояснює і нахил кривої сукупного попиту праворуч – вниз: якщо грошова маса та швидкість обігу грошей незмінні, то обсяг ВВП повинен скорочуватися в міру зростання цін. Справді, якщо ціни збільшилися, то для купівлі кожного виробленого блага необхідна більша кількість грошей. Отже, якщо грошова маса незмінна, то зменшиться кількість товарів і послуг, що купуються.

Крива сукупного попиту направлена вниз, оскільки зростання цін скорочує реальні запаси грошових коштів. Отже, попит на товари й послуги скорочується (ВВП зменшується). Саме цим пояснюється обернена залежність між величиною сукупного попиту та рівнем цін (за умови, що пропозиція грошей і швидкість їх обігу фіксовані).

Таку направленість (спадаючу траєкторію) кривої сукупного попиту можна пояснити трьома ефектами:

1. Ефект реальних грошових залишків (ефект Пігу). Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів із фіксованими доходами (наприклад облігацій). Запас грошей є багатством. Підвищення цін зменшує багатство, тому що зменшується купівельна спроможність грошей. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати й менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується.

2. Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується.

Джон Мейнард Кейнс запропонував інше пояснення такої від'ємної залежності. Він вважав, що при збільшенні рівня цін в економіці, очевидно, зростає попит на гроші. Збільшення попиту на гроші, в свою чергу, провокує підвищення рівня реальної ставки відсотка. Зростання банківської ставки відсотка не люблять інвестори, які віддають перевагу фінансувати бізнес-проекти кредитами від банків, а не з власної кишені. Таким чином, зростання попиту на гроші відлякує інвесторів, що в свою чергу веде до скорочення інвестицій в економіку. Отже, падає рівень випуску.

3. Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт і сукупний попит таким чином скорочуються.

Розглянуті вище чинники є ціновими факторами сукупного попиту, які опосередковано реалізують обернену залежність сукупного попиту від ціни. Їх вплив на сукупний попит відтворюється на графіку з допомогою руху економіки вздовж нерухомої кривої сукупного попиту.

Слід зазначити, що крім рівня цін на реальний обсяг виробництва впливають зміни в кожному з компонентів сукупного попиту (попит домашніх господарств на споживчі товари, попит фірм на інвестиційні товари, попит держави на товари й послуги та попит закордону), котрі спричиняють пересування кривої сукупного попиту праворуч (у випадку збільшення) або ліворуч (у випадку зменшення) (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Зміна сукупного попиту, зумовлена неціновими чинниками

Розглянемо нецінові детермінанти сукупного попиту.

1. Зміни у споживчих витратах домашніх господарств. Вони можуть здійснюватись під впливом таких факторів:

1. добробут споживачів. Якщо добробут споживачів, який розміщений у фінансових активах (акції, облігації) та нерухомості (земля, будинки), зросте, сукупний попит збільшиться за будь-якого рівня цін;

2. заборгованість споживачів за кредитами. Якщо вона велика, то споживчі витрати будуть зменшуватися;

3. податки на споживачів. Зменшення податків призводить до збільшення доходу кінцевого використання та споживчих витрат і навпаки;

4. очікування споживачів. Якщо домашні господарства очікують, що їхні доходи зростуть, то на споживання витрачатиметься більше і навпаки.

2. Зміни в інвестиційних видатках, які можуть відбуватися під впливом таких факторів:

1. процентна ставка. Збільшення процентної ставки, викликане будь-якими причинами, крім росту цін, веде до зменшення інвестиційних видатків, а отже й до зменшення сукупного попиту;

2. очікувані прибутки від інвестицій. Якщо прогнози на отримання прибутку добрі, попит на інвестиційні товари збільшиться;

3. податки з фірм. Збільшення податків веде до зменшення прибутку, отже до зменшення зацікавленості в інвестиціях;

4. технологія (поява нових технологій спричиняє збільшення попиту на інвестиційні товари);

5. надмірні потужності. Збільшення надмірних потужностей стримує попит на інвестиційні товари.

3. Зміни в державних закупівлях. Між збільшенням державних закупівель та сукупним попитом існує пряма залежність. Якщо державні закупівлі зменшуються, сукупний попит скорочується. Збільшення державних закупівель за умови незмінних податків та процентної ставки веде до підвищення сукупного попиту.

4. Зміни у витратах на чистий експорт можуть бути обумовлені дією таких нецінових факторів:

1. національний дохід інших країн. Збільшення національного доходу інших держав викликає збільшення попиту не лише на товари внутрішнього виробництва, а й на імпортні. Отже, експорт інших країн у дану державу збільшується.

2. валютні курси (ціна грошової одиниці держави, виражена в грошових одиницях інших країн). Підвищення курсу вітчизняної валюти відносно інших валют веде до зменшення експорту та зростання імпорту.

4.2 Сукупна пропозиція

Сукупна пропозиція – це реальний обсяг валового внутрішнього продукту, який пропонує економіка.

Залежність обсягу пропозиції від рівня цін у країні називають кривою сукупної пропозиції. Крива сукупної пропозиції показує обсяг реального валового внутрішнього продукту, який може бути вироблений і запропонований для продажу за певного рівня цін.

Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (AC) (витрат на виробництво одиниці товару):

AS = AS (P;AC) (4.2.1)

Це означає, що на сукупну пропозицію впливають два види факторів: рівень цін (P) і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні витрати.

Форма кривої сукупної пропозиції розглядається по-різному класиками та кейнсіанцями. Так, зміна одного й того ж фактору може бути неоднаковою, що обумовлено тим, який період (коротко- чи довгостроковий) береться до уваги.

Класична модель сукупної пропозиції – це модель, згідно з якою сукупна пропозиція не залежить від рівня цін, оскільки заробітна плата й ціни є абсолютно гнучкими.

Класична модель описує економіку в довгостроковому періоді. Довгостроковий період – це період, протягом якого ціни на ресурси встигають пристосуватися до цін на товари таким чином, щоб у економіці підтримувалась повна зайнятість.

Довгострокова крива сукупної пропозиції відображує виробничі можливості країни й будується на таких умовах:

1. обсяг виробництва обумовлений лише кількістю факторів виробництва та існуючою технологією і не обумовлений рівнем цін;

2. зміни у факторах виробництва й технології відбуваються поступово;

3. економіка функціонує за умов повної зайнятості факторів виробництва, отже, обсяг виробництва ВВП дорівнює потенційному;

4. ціни та номінальна заробітна плата є гнучкими, їх зміни підтримують рівновагу на ринках.

За даних умов крива сукупної пропозиції вертикальна. Вона характеризує потенційний рівень обсягу виробництва (тобто обсяг виробництва за умов повної зайнятості, при якому ресурси економіки використовуються повністю, а безробіття перебуває на природному рівні).

Таким чином, довгострокова крива сукупної пропозиції – крива, що відображує незалежність сукупної пропозиції від цін у довгостроковому періоді й набуває вигляду вертикальної лінії, яка починається в точці потенційного ВВП.

Головним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу її виробничих можливостей. У верхній точці економічного циклу економіка може дещо перевищувати межу виробничих можливостей; у періоди падіння вона, навпаки, досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її виробничих можливостей. Але всі ці коливання тимчасові. Ринок володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня виробництва. Головним механізмом, що виконує цю роль, є механізм гнучких цін і заробітної плати. Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна показати на прикладі падіння сукупного попиту (рис. 4.3).

Рис..4.3. класична модель сукупної пропозиції

Згідно з класичною моделлю, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво породжує такі наслідки: 1) зниження цін; 2) падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне зменшення попиту на ринку праці та зменшення номінальної заробітної плати. За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а прибутковість виробництва не змінюється. Тому в підприємців не виникає мотивації до скорочення сукупної пропозиції, яка залишається на рівні потенційного ВВП. Звідси висновок класичної моделі: сукупна пропозиція не залежить від цін. У класичній моделі абсолютно гнучкі ціни та заробітна плата миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості. Тому на графіку крива сукупної пропозиції має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП.

Класична модель вступає у протиріччя із реальною економікою, яка свідчить, що фактичний ВВП досить часто й на тривалий період може відхиляться від потенційного ВВП. Насправді, ринковий механізм не здатний миттєво відновлювати сукупну пропозицію на рівні повної зайнятості. Для цього потрібен певний час. Але, незважаючи на тривалі відхилення сукупної пропозиції від потенційного рівня, в довгостроковому періоді динаміка фактичного ВВП визначається динамікою потенційного ВВП.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на основі конструктивної критики класичної моделі. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції – це модель, згідно з якою між рівнем цін і сукупною пропозицією існує пряма залежність, оскільки заробітна плата є негнучкою в короткостроковому періоді.

Кейнсіанська модель пояснює зв’язок між рівнем цін і сукупною пропозицією в короткостроковому періоді (зазвичай протягом року) та базується на таких передумовах: а) неповна зайнятість у економіці; б) ціни на товари та номінальна заробітна плата жорсткі (не гнучкі). Тобто особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що вона показує неоднаковий зв’язок між цінами й сукупною пропозицією в умовах різних рівнів зайнятості.

Вона ґрунтується на положенні про негнучкість заробітної плати (ЗП) протягом короткострокового періоду.

Ціни вільно формуються ринком і тому є еластичними стосовно сукупного попиту. Це пояснюється існуванням колективних угод між профспілками й підприємцями, а також небажанням підприємців зменшувати заробітну плату, щоб уникнути послаблення мотивації до праці та соціальних конфліктів. Цьому сприяє закон про мінімальну заробітну плату. В короткостроковому періоді гнучкими є лише ціни. Це пояснюється ефектом конкуренції.

Якщо сукупний попит падає відносно потенційного ВВП, то знижуються лише ціни, а заробітна плата тимчасово залишається стабільною. За цих умов прибутковість виробництва зменшується, що стимулює підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Звідси висновок кейнсіанської моделі: в короткостроковому періоді, протягом якого заробітна плата не змінюється, сукупна пропозиція перебуває в прямій залежності від товарних цін. Тому крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Вищі ціни стимулюють виробництво додаткової кількості товарів. Навпаки, нижчі ціни ведуть до зменшення виробництва товарів.

За таких умов крива сукупної пропозиції має три відрізки: горизонтальний (кейнсіанський); проміжний (висхідний) та вертикальний (класичний) (рис. 4.4).

Рис. 4.4 Крива сукупної пропозиції складної конфігурації

Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах неповної зайнятості за постійних цін (депресійний стан економіки). Обсяг реального ВВП тут нижчий від потенційного (тобто обсягу за умов повної зайнятості, де ресурси використовуються повністю, а безробіття перебуває на природному рівні). На цьому відрізку існують значні не використані потужності та безробіття. Тому тут немає вузьких місць та дефіциту в жодній галузі і збільшення ВВП може відбуватися при постійних (стабільних) цінах.

Проміжний (висхідний) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах, що наближаються до повної зайнятості, коли збільшення реального ВВП супроводжується підвищенням рівня цін. Причина зростання цін і реального ВВП полягає в тому, що повна зайнятість виникає не водночас. На цій ділянці окремі галузі вже можуть відчувати нестачу ресурсів, що призводить до збільшення витрат на одиницю продукції та до зростання цін.

Вертикальний (класичний) відрізок показує зміни в обсязі ВВП за умов повної зайнятості, коли рівень фактичного безробіття дорівнює природному безробіттю й додаткового зростання реального ВВП не відбувається, а спостерігається інфляційне зростання. Цей відрізок, зазвичай, збігається з довгостроковою кривою сукупної пропозиції.

Ціновими факторами, які визначають нахил короткострокової кривої сукупної пропозиції, є зміна процентної ставки та зміна рівня цін.

Крім цін на сукупну пропозицію впливають нецінові фактори (зміни в яких приводять до зміни витрат на одиницю продукції). До них належать:

1. Зміна цін на ресурси. Відбувається під впливом таких чинників:

а) наявність внутрішніх ресурсів. Якщо кількість внутрішніх ресурсів збільшиться, то крива виробничих можливостей переміщується праворуч – відбувається збільшення виробництва. При цьому ціна внутрішніх ресурсів зменшується, оскільки їх стає більше;

б) ціни на імпортні товари. Зниження цін на імпортні товари збільшує пропозицію, оскільки зростає обсяг ресурсів у країні (їх більше імпортують);

в) домінування на ринку. Це можливість встановлення цін, вищих за ті, які могли би бути за умов конкуренції (ціни на нафту, що встановлюються країнами ОПЕК);

2. Зміни в продуктивності ресурсів (відношення реального обсягу виробництва до затрат). Збільшення продуктивності означає, що за наявного обсягу ресурсів можливо виробити більший реальний обсяг валового внутрішнього продукту. Це зменшує середні витрати, збільшує сукупну пропозицію та зміщує її криву праворуч;

3. Зміни економічних правових норм можуть призвести до змін витрат на одиницю продукції в результаті дії таких чинників:

а) податки (підвищення податків з підприємств збільшує середні витрати та зменшує сукупну пропозицію);

б) субсидії (збільшення субсидій підприємствам зменшує середні витрати та збільшує сукупну пропозицію);

в) державне регулювання економіки, яке може призвести до зменшення або збільшення середніх витрат.

На графіку це викликає відповідні зміщення кривої сукупної пропозиції у відповідний бік.

Рис. 4.5. Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію

4.3. Модель AD-AS як базова модель економічної рівноваги.

Важливою властивістю, ринкової економіки, є постійне тяжіння до рівноваги. Загальна економічна рівновага – це стан, коли рівновага встановлюється на кожному з ринків: товарів та послуг, грошей, цінних паперів, праці.

На ринку товарів та послуг визначається рівновага, якщо обсяг ВВП дорівнює запланованим витратам усіх суб’єктів на придбання товарів і послуг, вироблених у країні. На ринку грошей рівновага встановлюється, якщо всі гроші, створені банківською системою, економічні суб’єкти тримають у вигляді готівки чи банківських вкладів. На ринку цінних паперів рівновага забезпечується, якщо пропоновані цінні папери придбані економічними агентами. На ринку праці буде рівновага, якщо кількість вільних робочих місць буде збалансована з робочою силою, тобто всі, хто бажає працювати за певну заробітну плату, матимуть змогу знайти роботу.

У вузькому розумінні економічна рівновага – це такий стан економічної системи (в першу чергу ринку), коли пропозиція задовольняє попит або попит відповідає пропозиції. Можна сказати, що економічна рівновага – це рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, яка породжує рівноважний валовий внутрішній продукт і рівноважні ціни.

Розглянемо економічну рівновагу на основі моделі AD-AS (сукупний попит – сукупна пропозиція) (рис.4.6).

Рис. 4.6. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції

Крива АD1 – початкова крива сукупного попиту; AS1 – початкова крива сукупної пропозиції; ASд – довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере початок у точці потенційного валового внутрішнього продукту.

Точка Т₁ – точка короткострокової рівноваги, як результат перетину AD₁ та AS₁, і одночасно – точка довгострокової рівноваги, як результат перетину кривих AD₁, AS₁ і AS_д. Отже, в точці Т₁ має місце подвійна рівновага (короткострокова й довгострокова). Вона може забезпечуватись лише в умовах повної зайнятості.

Якщо припустити, що при незмінній сукупній пропозиції AS₁ сукупний попит зменшиться порівняно з потенційною величиною AD₁, а його величина переміститься вліво в положення АD₂, то короткострокова рівновага буде в точці Т₂, що порушує довгострокову рівновагу (Т₂ – ВВП₂ –PЦ₂). Якщо, навпаки, при незмінному сукупному попиті (АD₁) короткострокова сукупна пропозиція зменшиться відносно потенційної величини (AS₁), а її крива переміститься в положення AS₂, то короткострокова рівновага буде забезпечена в точці Т₃, що порушує довгострокову рівновагу (Т₃ – ВВП₃ – PЦ₃).

Короткострокова рівновага означає: кількість товарів, що покупці бажають купити, дорівнює тій кількості, яку підприємці хочуть виробити. Якщо зменшення сукупного попиту знизить ціну, це примусить підприємців зменшити обсяг виробництва до рівня сукупного попиту ВВП₂. Якщо зменшення сукупної пропозиції підвищить ціну до РЦ₃, то обсяги бажаних закупок знизяться до нового рівня сукупної пропозиції ВВП₃.

Довгострокова рівновага означає, що кількість товарів, яку покупці бажають купити, дорівнює потенційним можливостям економіки. За цих умов будь-яке подальше збільшення сукупного попиту викличе лише зростання цін, а випуск реального ВВП залишиться незмінним. За винятком економічного буму, коли підприємці вдаються до надмірного використання робочої сили, а безробіття є нижчим від його природного рівня.

Рівновага в економіці постійно порушується. Її порушення може спричинятися змінами в сукупному попиті (АD) внаслідок зміни запланованих сукупних витрат, або в сукупній пропозиції (AS) внаслідок зміни середніх витрат. Але вона постійно відновлюється ринком за іншого рівня ВВП і за іншого рівня цін.

Розглянемо механізм відновлення економічної рівноваги на підставі моделі AD-AS внаслідок її порушення почергово сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Механізм відновлення економічної рівноваги, яка порушується зменшенням сукупного попиту (AD) (рис. 4.7)

Рис. 4.7. Модель короткострокової і довгострокової рівноваги в умовах зменшення сукупного попиту

Т1 – точка, в якій перетинаються всі криві, й одночасно точка короткострокової та довгострокової рівноваги, тобто в умовах повної зайнятості, коли ВВП1= ВВП потенційному.

Точка РЦ₁ – початкова рівноважна ціна. Цим умовам відповідає і певний рівень заробітної плати, яка врівноважує ринок праці.

Припустимо, що сукупний попит (АD) значно зменшився. Результатом цього стане незаплановане збільшення товарних запасів. Підприємства, переконавшись у тому, що товари продаються повільніше, ніж виробляються, – переглянуть свої плани. Їхня короткострокова реакція на скорочення сукупного попиту (АD) буде обумовлюватися тим, що заробітна плата (та інші ресурсові ціни) тимчасово не знизиться. За цих умов на падіння сукупного попиту підприємства відреагують частково зменшенням реального ВВП до ВВП₂, та частково – зниженням товарних цін до РЦ₂.

Зазначені зміни в поведінці підприємств графічно відображуються зміщенням кривої сукупного попиту (АD) ліворуч, у положення АD₂.

Коли економіка досягне точки Т₂, в якій перетинаються криві АD₂ і AS₁, заплановані витрати й реальний ВВП знову врівноважаться внаслідок зниження цін до РЦ₂, а незаплановане накопичення товарних запасів припиниться. Точка Т₂ – це новий стан короткострокової рівноваги в економіці, який зберігатиметься доти, доки крива сукупного попиту АD₂ і короткострокова крива сукупної пропозиції AS₁ не змінять свого положення. Але в точці Т₂ довгострокова рівновага буде порушена.

Перетин кривих АD₂ і AS₁ у точці Т₂ відповідає умовам, коли заробітна плата ще не відреагувала на зниження товарних цін від РЦ₁ до РЦ₂. Звичайно, така ситуація не може тривати надто довго. Поступово заробітна плата (під впливом конкуренції на ринку праці) почне зменшуватись до рівня, адекватного цінам РЦ₂.

Припустимо, що після певного короткого відрізку часу заробітна плата зменшиться пропорційно зниженню товарних цін. Це викличе зменшення середніх витрат на виробництво товарів і адекватне збільшення сукупної пропозиції. Внаслідок цього на графіку короткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вправо, тобто в положення AS₂. При незмінному сукупному попиті (АD₂) підприємства відреагують на зниження заробітної плати й середніх витрат новим зниженням товарних цін до РЦ₃ і збільшенням виробництва до ВВП₃, а економічна рівновага переміститься в точку Т₃, що на перетині кривих АD₂ і АS₂.

Т₃ – це точка нової короткострокової рівноваги, але довгострокової рівноваги ще не забезпечено. Оскільки в процесі переміщення економіки в точку Т₃ знову відбулося зниження товарних цін (РЦ₃), в черговий раз виникає диспропорція між ними та заробітною платою. Тому, як і в попередній ситуації, коли заробітна плата відстає від товарних цін, в економіці виникатиме тенденція до зростання заробітної плати. В міру розгортання цього процесу короткострокова крива сукупної пропозиції зміщуватиметься вниз у положення AS₃.

У цьому положенні короткострокова крива сукупної пропозиції перетнеться з кривою сукупного попиту в точці Т₄. Але в цій же точці крива сукупного попиту АD₂ перетинається з довгостроковою кривою сукупної пропозиції AS довгострокова. Таким чином, усі три криві (АD₂, AS₃ і AS довгострокова) перетинаються в одній точці Т₄. Це означає, що економіка знову повернулася до стану подвійної рівноваги – короткострокової та довгострокової, але за меншого рівня цін.

Процес пристосування заробітної плати до товарних цін, протягом якого ресурсові ціни (і насамперед заробітна плата) весь час наздоганяли товарні ціни, нарешті закінчився. Товарні й ресурсові ціни зменшилися в однаковій пропорції, внаслідок чого реальна заробітна плата повернулася до початкового рівня. Якщо знову не виникне чергової зміни сукупного попиту (АD), економіка буде знаходитися в рівноважній точці Т₄ невизначено тривалий час.

На графіку відображена залежність між рівнем цін і випуском реального ВВП. З його допомогою можна також простежити зміну рівня безробіття.

Зменшення реального ВВП порівняно з потенційною величиною завжди викликає зменшення фактичного безробіття відносно природної норми. Отже, при переміщенні економіки з точки Т₁ в точку Т₂ рівень безробіття зростає порівняно з природною нормою. Потім унаслідок руху економіки з точки Т₂ до Т₄ рівень безробіття знову повертається до свого природного рівня.

Враховуючи поведінку всіх трьох головних макроекономічних параметрів (реальний ВВП, ціни і безробіття) можна підбити підсумки процесу пристосування економіки до падіння сукупного попиту.

1. У короткостроковому періоді початкова реакція економіки на зменшення сукупного попиту, що порушило подвійну рівновагу, відображується в зменшенні реального ВВП, зниженні товарних цін і збільшенні безробіття.

2. У міру того, як ціни на ресурси, і в першу чергу заробітна плата, будуть поступово пристосовуватися до зниження товарних цін, у економіці відбуватиметься подальше зниження товарних цін, збільшення реального ВВП і зменшення безробіття.

3. Єдиним довгостроковим наслідком падіння сукупного попиту в новому стані подвійної рівноваги буде досягнення нового, нижчого, ніж на початку, рівня товарних цін і цін на ресурси. В цьому стані реальний обсяг ВВП повернеться до потенційного рівня, а безробіття – до природної норми.

4. Довгостроковий період, протягом якого ринковий механізм здатний самостійно відновлювати потенційний рівень виробництва, не підлягає часовому визначенню й може тривати надто довго. Це означає, що ринковий механізм не є достатньо ефективним фактором подолання спаду виробництва. Тому виникає необхідність державного втручання в економіку, яке може фіскальними та монетарними заходами попередити падіння сукупного попиту або стимулювати його збільшення і таким чином прискорити вихід економіки зі стану неповної зайнятості.

Розглянемо механізм відновлення економічної рівноваги, яка порушується зменшенням сукупної пропозиції (AS) (рис. 4.8).

Зменшення сукупної пропозиції досить часто набуває форми шоків сукупної пропозиції. Шоки сукупної пропозиції – неочікувана різка зміна умов функціонування економіки, яка негативно впливає на середні витрати і як наслідок, на товарні ціни. Ці шоки називають ще ціновими, оскільки вони дестабілізують як товарні, так і ресурсові ціни. Існують несприятливі та сприятливі шоки сукупної пропозиції. Перші проявляються через різке падіння виробництва і зростання цін. Сприятливі шоки сукупної пропозиції проявляються через збільшення виробництва і зниження цін.

Рис. 4.8. Короткострокова та довгострокова рівновага в умовах скорочення сукупної пропозиції

Початкова рівновага в економіці досягається в точці Т1, якій відповідають рівноважний ВВП1 на потенційному рівні та рівноважна ціна РЦ1, а також певний рівень заробітної плати в умовах природного рівня безробіття.

Припустимо, що ціни на енергоносії, які імпортує держава, зросли. Це спричинить збільшення середніх витрат, унаслідок чого короткострокова крива сукупної пропозиції зміститься вліво, в положення AS₂. Це є наслідком підвищення цін на ресурси та причиною зростання товарних цін.

Т₂ – точка нової короткострокової рівноваги, в якій реальний ВВП зменшиться до ВВП₂, а товарні ціни зростуть до РЦ₂. Така ситуація є свідченням виникнення стагфляції (падіння виробництва при зростанні цін і безробіття).

Таким чином, ми розглянули зміни в рівноважних параметрах економіки в короткостроковому періоді.

Тепер розглянемо довгострокові наслідки скорочення сукупної пропозиції. Будемо враховувати поведінку заробітної плати, реальна величина якої зменшилася внаслідок зростання товарних цін. У такій ситуації що номінальна заробітна плата повинна підвищуватися пропорційно зростанню товарних цін. Якщо це відбудеться, то вища заробітна плата спричинить подальше збільшення середніх витрат, а отже, зміщення короткострокової кривої сукупної пропозиції ліворуч від кривої AS₂ і ще більше підвищення товарних цін.

Якщо продовжити процес пристосування заробітної плати до товарних цін і періодично збільшувати номінальну заробітну плату у відповідь на кожний рух товарних цін угору, то виникне спіраль “ціни – заробітна плата”. Короткострокова крива сукупної пропозиції переміщуватиметься дедалі лівіше, виробництво ВВП скорочуватиметься, а товарні ціни зростатимуть. Стагфляція стане хронічною і буде постійно загострюватися. Врешті-решт така ситуація може призвести країну до економічного краху.

Тепер припустимо, що профспілки розуміють не перспективність цінової індексації заробітної плати і погодяться на її регулювання під впливом попиту та пропозиції на ринку праці. За таких умов спостерігатиметься закриття й банкрутство підприємств та збільшення безробіття.

Скорочення попиту на ринку праці призведе до зменшення номінальної заробітної плати та зниження середніх витрат, що ліквідує початкове зменшення сукупної пропозиції, викликане зростанням ресурсних цін.

У кінцевому підсумку короткострокова крива сукупної пропозиції переміститься праворуч у положення AS₁. Отже, товарні ціни повернуться до рівня РЦ₁, а реальний ВВП буде відновлено на потенційному рівні, що забезпечить в економіці подвійну рівновагу (коротко- та довгострокову).

Проте такий сценарій не раціональний. Часова невизначеність періоду, потрібного для зниження заробітної плати, та великі економічні та соціальні втрати, яких при цьому зазнає суспільство, свідчать про неефективність ринкового саморегулювання у вирішенні проблеми стагфляції. Щоб прискорити цей процес і звести до мінімуму його негативні наслідки, в розв’язання цієї проблеми повинна втрутитися держава.

Згідно з кейнсіанською теорією, держава може протиставити стагфляції політику стимулювання сукупного попиту, завдяки якій його крива зміститься в положення АD₂. Але така стимулююча політика може потрапити в пастку, оскільки зростання сукупного попиту до АD₂ ще більше загострить інфляцію, піднімаючи товарні ціни до РЦ₃. Це неминуче спричинить спіраль “ціни – заробітна плата”, і події в економіці розвиватимуться за вже відомим сценарієм.

Світовий досвід свідчить, що більш ефективним варіантом подолання стагфляції і відновлення подвійної рівноваги може бути лише політика, спрямована на зменшення середніх витрат на величину, адекватну їх зростанню, з метою збільшення сукупної пропозиції. Основними елементами такої політики можуть бути: а) введення тимчасового державного контролю за цінами й заробітною платою; б) зниження податків із підприємств і скорочення бюджетних витрат; в) стимулювання внутрішніх заощаджень та інвестицій; г) залучення іноземних інвестицій у національну економіку тощо.

Список рекомендованої літератури:

7. Агапова, Т.А. Макроэкономика [Текст] : Учебник / Т. А. Агапова, С. Ф. Серегина - М. : ДИС, 1997. - 416 с.

8. Базілінська О. Я. Макроекономіка [Текст]: навч. пос. – 2-ге видання, випр. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 442 с.

9. Макаренко, М. І. Макроекономіка [Текст] : курс лекцій / М. І. Макаренко, Т. О. Семененко ; ДВНЗ «УАБС НБУ». – Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. – 152 с.

10. Макроекономіка [Текст]: підручник / за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с. – (Класичний університетський підручник).

11. Савченко А. Г. Макроекономіка [Текст]: підручник. – К.: КНЕУ, 2005. – 441 с.

12. Тарасевич, Л. С. Макроэкономика [Текст] : учебник / Л. С. Тарасевич, П. И. Гребенников. – М. : Высшее образование, 2006. – 654 с.

ЛЕКЦІЯ 5. ГРОШОВИЙ РИНОК

Анотація

Сутність грошового ринку. Структура грошового ринку. Процентна ставка: сутність та види. Реальна процентна ставка та чинники, що впливають на її рівень. Номінальна процентна ставка на основі рівняння Фішера. Очікувана і фактична реальна процентна ставка.

Пропозиція грошей. Сутність пропозиції грошей та грошові агрегати. Грошова база та її компоненти: готівка і банківські резерви, обов'язкові й надлишкові резерви. Грошовий мультиплікатор, коефіцієнт готівки, резервна норма. Мультиплікація грошової бази банківською системою. Грошова пропозиція як функція процентної ставки і крива пропозиції грошей.

Попит на гроші. Класичний підхід до функції попиту на гроші. Рівняння грошового попиту кількісної теорії грошей. Кембриджські економісти про функцію попиту на гроші. Кейнс про мотиви попиту на гроші. Процентна ставка і альтернативна вартість зберігання грошей. Кейнсіанське рівняння попиту на гроші. Швидкість обігу грошей. Фрідменська функція попиту на гроші. Кейнсіанська функція попиту на гроші.

Механізм грошового ринку. Рівняння рівноваги на грошовому ринку. Механізм відновлення рівноваги на грошовому ринку. Роль процентної ставки у врівноваженні грошового ринку.

План лекції

1. Сутність та структура грошового ринку. Процентна ставка.

2. . Пропозиція грошей.

3. Попит на гроші.

4. Рівновага на грошовому ринку.

Питання для самостійного ознайомлення:

1. Сутність, функції, види та властивості грошей.

2. Попит на гроші в моделі Баумоля–Тобіна.

5. Еластичність кривих IS та LM за процентною ставкою та фактори зміни подвійної рівноваги.

5.1. Поняття грошового ринку

Грошовий ринок – це сегмент фінансового ринку, на якому здійснюється кредитні операції і де попит на гроші та пропозиція грошей визначають рівень процентної ставки, тобто ціну грошей.

Грошовий ринок можна представити наступною структурою (рис.5.1.1).

Рис. 5.1.1 – Структура грошового ринку

На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника (покупця) як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору. Класичними операціями ринку грошей є операції з міжбанківського кредитування, з обліку комерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостроковими державними зобов’язаннями, короткострокові вклади у комерційних банках та короткострокові кредити, надані банками, валютні операції тощо.

Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом. Через це він є найбільш реальним індикатором кон’юнктури грошового ринку взагалі і слугує базою формування процентної політики в країні. Це дає підстави розглядати механізм формування попиту і пропозиції на грошовому ринку тільки на підставі ринку грошей.

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Класичними операціями ринку капіталів є операції з фондовими інструментами – акціями, середньо та довгостроковими облігаціями, купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо.

На ринку капіталів можуть працювати всі суб’єкти грошового ринку – кредитори, позичальники і фінансові посередники. Зокрема, банки емітують фінансові інструменти (акції, облігації) для нарощування власного капіталу, а також можуть купувати чужі фондові цінності для зберігання, інвестуючи тим самим своїх клієнтів.

Характерною особливістю ринку капіталів є те, що попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної ставки залишається більш стабільним, не так чутливо реагує на зміну кон’юнктури, як на ринку грошей. Це повинні враховувати банки у своїй процентній політиці, з тим щоб створити сприятливі умови для інвестування економіки.

Розмежування грошового ринку на ринок грошей і ринок капіталів має досить умовний характер. Адже запозичення грошей на строк до одного року зовсім не гарантує того, що наявний в обороті позичальника капітал не збільшиться протягом цього терміну. І навпаки, запозичення на строк більше року не гарантує того, що ці гроші не будуть використані для здійснення коротких платежів і не вплинуть на кон’юнктуру ринку грошей. Проте навіть умовне розмежування цих ринків має важливе практичне значення для їх функціонування, оскільки дає можливість їх суб’єктам здійснювати свою діяльність більш цілеспрямовано й ефективно.

Грошовий ринок може бути представлений такими суб'єктами:

• первинними позичальниками (одержувачами позик). До них відносять нефінансові фірми та державні установи, які не можуть забезпечити свої потреби власними інвестиційними ресурсами;

• первинними кредиторами (надавачами позик), тобто суб'єктами в особі домогосподарств, підприємств, держави, які мають фінансові надлишки;

• фінансовими посередниками (основні серед них банки, фондові біржі).

Банки пропонують первинним позичальникам гроші, а фондові біржі – цінні напери. Посередники відіграють дуже важливу роль на грошовому ринку, впливаючи, насамперед, на його місткість.

Основними елементами моделі грошового ринку є:

1. Процентна ставка, як ціна грошових ресурсів (r)

2. Пропозиція грошей (MS).

3. Попит на гроші (MD).

4. Рівновага на грошовому ринку MS=MD, r_MS=r_MD.

Процентна ставка – це плата за право користування грошовими коштами або ціна, яку необхідно сплатити за користування позичковими коштами.

Види процентних ставок:

1. Облікова ставка – це процентна ставка, яка встановлюється центральним банком держави за кредитами, які він надає комерційним банкам. Облікова ставка формується за принципом дисконту.

2. Ломбардна процентна ставка – це ставка, яка поряд з обліковою ставкою належить до ставок рефінансування. За цією ставкою центральний банк надає кредити комерційним банкам під заставу державних цінних паперів або іноземної валюти.

3. Процентна ставка овернайт – це ставка, яка використовується при отриманні короткострокових позик від центрального банку або від інших банків на міжбанківському кредитному ринку. Основним завданням таких кредитів є швидке поповнення ліквідності.

4. Процентні ставки за кредитами і депозитами комерційних банків – це ставки, які використовуються при макроекономічному моделюванні інвестиційного та грошового ринків, побудові моделі IS-LM (Investment – Saving, Liquidity – Money).

Значення процентної ставки в економіці досить велике, оскільки від її рівня залежать обсяг інвестицій, норма прибутку підприємців, ціна нерухомості і фінансових активів. Процентна ставка свідчить про рівень використання коштів підприємцями і означає винагороду за невикористання грошей споживчим сектором.

Процентною ставкою в макроекономіці вважається усереднене значення процентних ставок за різними видами кредитів і депозитів. Однак на практиці процентні ставки диференціюються залежно від:

• ступеня ризику кредиту;

• терміну кредитування;

• надійності позичальника;

• гарантії повернення позичених коштів та ліквідності застави;

• очікуваних темпів інфляції.

У процесі інфляції кошти, які повертає позичальник кредитору, знецінюються, особливо при середньостроковому та довгостроковому кредитуванні. Для визначення реальної дохідності позики використовується поняття реальної ставки процента (формула 5.1.1):

r = i – π,

(5.1.1)

де r – реальна процентна ставка, яка показує дохідність повернених грошей під впливом інфляції;

і – номінальна (фактична) процентна ставка;

π – очікуваний темп приросту індексу споживчих цін або дефлятора ВВП.

2. Пропозиція грошей

Пропозиція грошей - запас грошей, який на певний момент часу мають в своєму розпорядженні суб’єкти економіки і можуть за сприятливих обставин спрямувати їх в оборот. При моделюванні грошового ринку вона встановлюється екзогенно і визначається центральним банком держави. Основними факторами, що обумовлюють обсяг пропозиції грошей в економічній системі країни є:

1. діяльність ЦБ, який безпосередньо емітує грошові засоби і контролює їх пропозицію шляхом відповідної політики;

2. кредитна політика комерційних банків.

Моделювання пропозиції грошей подається у двох формах: за грошовою базою (монетарна база) (MB) та грошовою масою (М).

Модель пропозиції грошей за грошовою базою

Грошова база (сильні, високоефективні гроші) – кошти, що перебувають під безпосереднім контролем центрального банку. До них належать готівкові гроші, вилущені в обіг центральним банком, та резерви банківської системи, розмішені у вигляді депозитів на спеціальних рахунках у центральному банку (формула 5.2.1):

MB = С+RR,

(5.2.1)

де МВ – грошова база;

С – готівка в обігу;

RR – банківські резерви.

Банківські резерви – це сума грошових засобів, що зберігаються на кореспондентських рахунках комерційних банків у центральному банку і не видаються як кредити.

Модель пропозиції грошей за грошовою масою

Сукупність загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською системою і обертаються в економіці, має назву грошової маси. Для кількісного виміру грошової маси використовується показник рівня ліквідності активів.

Під ліквідністю розуміють здатність фінансового активу бути безумовним і нічим не обмеженим засобом платежу без зміни його номінальної вартості. Ступінь ліквідності активів визначається транзакційними витратами – тим, наскільки швидко і з якими мінімальними збитками, порівняно з величиною їхньої грошової оцінки, фінансовий актив може бути обміняний на гроші.

У відповідності до рівня ліквідності фінансові активи групуються в грошові агрегати (за принципом від абсолютно ліквідних до найменш ліквідних).

Грошовий агрегат – специфічне угрупування деяких категорій грошових одиниць, що визначене законодавством у відповідності з принципом ліквідності. Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3.

Грошовий агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями. Грошовий агрегат М1 – грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті. Грошовий агрегат М2 – грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити. Грошовий агрегат М3 (грошова маса) – грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.

Грошова пропозиція, як правило, перевищує грошову базу. Це пояснюється тим, що банківська система здійснює вторинну грошову емісію на основі мультиплікації (примноження) грошової бази. Отже, крім центрального банку здатністю створювати гроші володіє також банківська система, тобто сукупність депозитно-кредитних установ, головними серед яких є комерційні банки. Таким чином, між грошовою масою та грошовою базою існує тісний зв'язок, який здійснюється через грошовий мультиплікатор (формула 5.2.2):

(5.2.2)

де MULTm — грошовий мультиплікатор;

M – грошова маса;

MB – грошова база.

Грошовий мультиплікатор показує співвідношення між грошовою масою та грошовою базою. Чим більше його значення, тим більш регульованою є грошова пропозиція. Центральному банку достатньо провести незначні зміни грошової бази, щоб у результаті істотно змінилася грошова маса. Цей засіб широко використовується в процесі реалізації монетарної політики центрального банку.

З урахуванням компонентів М1 та МВ, формула грошового мультиплікатору буде набувати наступного виду (5.2.3):

(5.2.3)

де С – готівка в обігу;

D – депозити до запитання, розміщені в комерційних банках;

RR – банківські резерви.

Поділивши чисельник і знаменник виразу на D отримаємо формулу (5.2.4):

(5.2.4)

де с – коефіцієнт депонування (депозитний мультиплікатор);

rr – коефіцієнт резервування.

Коефіцієнт депонування с відображає співвідношення готівки та депозитів до запитання у складі грошової маси М1. З його зростанням збільшується величина грошового мультиплікатора, а також і можливість центрального банку впливати на обсяг грошової маси.

Коефіцієнт резервування свідчить про частку банківських депозитів, які розмішені на рахунках у центральному банку. Зважаючи на те, що кошти банків, депоновані в центральному банку, здебільшого не приносять доходу комерційним банкам у вигляді процента, на резервних рахунках перебувають в основному обов'язкові резерви комерційних банків. Тому коефіцієнт резервування можна прирівняти до норми обов'язкових резервів(5.2.5).

	(5.2.5)

Норма обов'язкових резервів є показником, який директивно встановлюється центральним банком і обов'язковий для виконання всіма банківськими установами. При її підвищенні зростає грошова база, а відтак знижується значення грошового мультиплікатора.

2. Попит на гроші

Попит на гроші – запас грошей, який на певний момент часу прагнуть мати у своєму розпорядженні суб’єкти економіки.

Попит на гроші (реальні касові залишки) визначається прагненням економічних суб'єктів у певний момент часу утримувати частину доходів у найліквіднішій (готівковій) формі.

Існують різні теоретичні моделі попиту на гроші. Розглянемо коротко деякі з них.

Класична концепція попиту на гроші ґрунтується на кількісній теорії грошей. Вона розглядає тільки трансакційний (операційний) попит на гроші, який визначається потребами в грошах для здійснення поточних платежів у проміжках між моментами отримання доходу. На макроекономічному рівні сукупні поточні платежі дорівнюють національному доходу, а частота отримання доходу - швидкості обороту однойменних грошових одиниць.

Є два варіанти кількісної теорії грошей.

Американський економіст 1. Фішер сформулював трансакційний варіант кількісної теорії грошей, що базується на так званому «рівнянні обміну»(формула 5.3.1):

(5.3.1)

де М — грошова маса;

V — швидкість обороту грошей;

Р — рівень цін;

Q — обсяг національного виробництва.

Із формули (5.3.1) можна знайти попит на гроші МD:

	(5.3.2)

По початку XX ст. у Західній Європі набув поширення інший варіант кількісної теорії, відмінний від трансакційного. Цей варіант отримав назву теорії касових залишків, або «кембриджська версія». (Активними пропаганди­стами цієї теорії були професори Кембриджського університету А. Маршалл, Л. Пігу, Д. Робертсон). Кембриджські вчені намагалися зрозуміти мотиви нагромадження грошей в індивідуальних учасників виробництва і дати відповідь на такі питання: 1) чому люди зберігають гроші? 2) від чого залежить попит суб'єктів господарювання на касові залишки?

Вибір суб'єктів господарювання між грішми та іншими формами збереження багатства не набув у теорії касових залишків послідовного вирішення. Ряд спрощень, до яких вдавалися кембриджські економісти в процесі аналізу, зумовлював перехід до традиційної кількісної теорії з головним висновком про наявність жорсткого зв'язку між кількістю грошей і загальним рівнем цін. Цей висновок виражено у формулі (5.3.3), яка отримала назву «кембриджське рівняння»:

(5.3.3)

де М — грошова маса;

Р — рівень цін;

Y — обсяг виробництва та доходу;

k — коефіцієнт касових залишків. Це та частина PY, яку люди бажають зберігати у формі готівки.

Таким чином, за класичною теорією величина попиту на гроші залежить від таких чинників:

• рівня цін (пряма залежність);

• реального обсягу національного виробництва (пряма залежність);

• швидкості обороту грошей (зворотна залежність).

Дж. Кейнс визнавав три основні мотиви, які зумовлюють потребу суб'єктів економіки в грошах:

• трансакційний мотив — суб'єкти тримають гроші на руках для здійснення трансакцій, тобто купівлі-продажу товарів;

• мотив обережності — гроші потрібні про всяк випадок та для їх нагромадження з метою купівлі у майбутньому;

• спекулятивний мотив – зумовлений прагненням мати гроші для збереження багатства.

Відповідно до цих мотивів запропоновані такі види грошового попиту:

• Трансакційний попит (трансакційний мотив та мотив обачності);

• Спекулятивний попит (спекулятивний мотив);

• Загальний попит;

• Загальний реальний попит на гроші (реальні касові залишки).

1. Трансакційний або операційний попит на гроші (формула 5.3.4) – це потреба в ліквідних засобах для купівлі товарів, робіт, послуг сьогодні і в майбутньому. Його величина дорівнює:

MD_t = , (5.3.4)

де MD_t – обсяг транс акційного попиту;

P ∙ Y – номінальний обсяг виробництва чи доходу;

V – швидкість обігу грошей.

Отже, трансакційний попит не залежить від процентної ставки, а є функцією від обсягу виробництва (обсягу доходу) та швидкості обігу грошей (5.3.1).

Рис. 5.3.2 – Залежність обсягу операційного попиту на гроші від доходу

Попит па гроші за мотивом перестороги пов'язаний з непередбачуваними ситуаціями щодо здійснення платежів та зміни доходів. Наприклад, якщо термін погашення платежу настав, а грошей для розрахунків бракує, суб'єкт змушений або продати частину свого майна, або взяти позику. І та, й інша ситуації вимагають певних витрат, для здійснення яких і формується певний грошовий резерв. Таким чином, формується попит на гроші за мотивом перестороги.

Обсяг попиту на гроші за мотивом перестороги залежить від обсягу непередбачуваних платежів, який, в свою чергу, прямо пропорційно залежить від обсягу доходу і не залежить від величини процентної ставки. Отже, попит на гроші за мотивом обачності і трансакційним мотивом абсолютно нееластичні до змін процентної ставки (рис. 5.3.3).

Рис. 5.3.3 – Трансакційний попит на гроші

2. Спекулятивний попит. Суб’єкти економіки тримають частину коштів для заощадження і використання на придбання цінних паперів та інших фінансових активів. Попит на гроші, як елемент активів називається спекулятивним попитом. Його величина залежить від процентної ставки.

Цю залежність можна пояснити за допомогою теорії портфельного вибору. Вона твердить, що кожен власник фінансових активів тримає свої кошти в різних формах, оскільки кожен актив має свої недоліки та переваги (готівкові кошти ліквідні, але неприбуткові; цінні папери менш ліквідні, але мають можливість отримання прибутку). Між обсягом спекулятивного попиту та процентною ставкою існує обернений зв’язок. Його можна пояснити так:

• якщо процентна ставка низька і очікується її подальше підвищення емітенти продають облігації збільшуючи спекулятивний попит на гроші;

• висока процентна ставка і можлива тенденція до її зниження – емітенти зменшують випуск облігацій на ринок, при цьому, спекулятивний попит на гроші скорочується.

Таким чином, виникає обернена залежність між обсягом спекулятивного попиту на гроші та процентною ставкою (рис. 5.3.4).

Рис. 5.3.4. Функція спекулятивного попиту на гроші

2. Загальний попит на гроші складається з двох елементів ( формула 5.3.5) :

MD = MD_t + MD_A, (5.3.5)

де MD - загальний номінальний попит на гроші;

MD_t - трансакційний попит на гроші;

MD_A - спекулятивний попит на гроші.

Крива загального попиту на гроші має від’ємний нахил (тому що такий нахил має лінія спекулятивного попиту) і зсунута вгору на величину транс- акційного попиту (тому що він не залежить від процентної ставки).

Рис. 5.3.5 – Загальний попит на гроші за кейнсіанською моделлю

4. Реальний грошовий попит – це потреба в грошовій масі викликана зміною реального продукту та реальної процентної ставки :

, (5.3.6)

де – загальний реальний попит на гроші або реальні касові залишки;

MD(Y) – реальний трансакційний попит, як функція від реального продукту Y або доходу (швидкість обігу грошей приймається незмінною);

MD(r) – реальний спекулятивний попит, як функція від реальної ставки процента.

4. Рівновага на грошовому ринку

Рівновага грошового ринку означає збалансований стан грошового попиту та пропозиції і встановлюється автоматично за рахунок зміни ставки процента. Грошовий ринок дуже ефективний і практично завжди знаходиться в рівновазі, оскільки на ринку цінних паперів дуже чітко діють ділери, які відстежують зміни процентних ставок і примушують їх переміщатися в одному напрямі.

Розглянемо рівновагу грошового ринку (рис. 5.3.6)

Рис.5.3.6 – Рівновага на грошовому ринку

Принципи рівноваги на грошовому ринку:

1. Пропозиція грошей задана екзогенно початково становить M₀ і змінюється під впливом монетарної політики ЦБ, тому лінія MS горизонтальна;

2. Лінія загального попиту на гроші має від’ємний нахил і не зсувається вгору чи вниз під дією факторів трансакційного попиту (Р, Y, V – незмінні);

3. Початкова рівновага на грошовому ринку визначається станом фондового ринку, де і ставка процента дорівнюe r₀ %.

4. Початкова рівновага має координати E₀.

Автоматичний механізм врівноваження грошового ринку спрацьовує наступним чином:

1. Припустимо, що грошова пропозиція скорочується з M₀ до M₁ одиниць. MS зсувається вниз до MS₁;

2. Нестача грошей змушує суб’єктів ринку продавати наявні в їх портфелях облігації, збільшуючи частку готівки. Пропозиція облігацій при цьому збільшується, а їхня ціна зменшується;

3. Дохідність облігацій r зростає з r₀ до r₁, а з нею до такого ж значення підніметься і процентна ставка на грошовому ринку.

4. Тому при дефіциті грошей встановиться нова рівновага з підвищеною процентною ставкою у точці Е₁;

При надлишку грошей маємо обернену динаміку рівноважної ставки процента :

1. MS зростає з М₀ до М₂ одиниць;

2. Надлишок грошей підвищує попит на облігації і їх ціна зростає;

3. Дохідність облігацій знижується з r₀ до r₂, а з нею до такого ж значення знижується і процентна ставка на грошовому ринку.

4. Нова рівновага встановлюється в точці E₂.

Перелік рекомендованих літературних та Інтернет-джерел

1. Агапова, Т.А. Макроэкономика [Текст] : Учебник / Т. А. Агапова, С. Ф. Серегина - М. : ДИС, 1997. - 416 с. - ISBN 5-86509-050-х.

2. Базилевич, В. Д. Макроекономіка [Текст] : Навчальний посібник / В. Д. Базилевич, Л. О. Баластрик. – Вид. 2-ге, доп. – К. : Атіка, 2009. – 368 с. - ISBN 978-498-845-6.

3. Манків, Н. Г. Макроекономіка [Текст] : Пер. з англ. / Н. Г. Манків. - К. : Основи, 2000. - 583 с. - ISBN 5-211-03213-6.

4. Калініченко, О. В. Макроекономіка. Практикум [Текст] : Навч. Посіб. / О. В. Калініченко, О. Д. Плотник – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 656 с. - ISBN 978-611-01-0011-3.

5. Манків, Н. Г. Макроекономіка [Текст] : Пер. з англ. / Н. Г. Манків. - К. : Основи, 2000. - 583 с. - ISBN 5-211-03213-6.

6. Савченко, А. Г. Макроекономіка [Текст] : Підручник / А. Г. Савченко. – Вид. 2-ге, без змін. – К. : КНЕУ, 2009. – 441 с. - ISBN 966-574-781-9.

7. Тарасевич, Л. С. Макроэкономика [Текст] : Учебник / Л. С. Тарасевич, П. И. Гребенников. – М. : Высшее образование, 2006. – 654 с. - ISBN 5-9692-0044-1.

ЛЕКЦІЯ 6. ІНФЛЯЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ

Анотація

Сутність та види інфляції. Темп інфляції та методи його обчислення. Види інфляції залежно від її темпів: помірна, галопуюча, гіперінфляція. Інфляція попиту, інфляція витрат та їх графічна інтерпретація. Очікувана і неочікувана інфляція. Очікувана інфляція за теорією адаптивних очікувань. Очікувана інфляція за теорією раціональних очікувань.

Причини та наслідки інфляції. Кейнсіанська теорія щодо причини інфляції та її недоліки. Роль грошей в інфляційному механізмі: монетаристський підхід та позиція кейнсіанців. Чинники інфляції попиту. Чинники інфляції витрат. Інфляційні очікування. Основні наслідки високої інфляції.

Інфляція і безробіття. Ранній варіант кривої Філіпса. Сучасна крива Філіпса та її відмінність від раннього варіанту. Рівняння кривої Філіпса та сутність її складових. Інфляція повної зайнятості та переміщення кривої Філіпса. Крива Філіпса як аналітичний засіб стабілізаційної політики. Крива Філіпса у довгостроковому періоді.

План

6.1 Сутність та види інфляції.

2. Причини та наслідки інфляції.

3. Інфляція і безробіття.

Питання для самостійного ознайомлення:

1. Стагфляція: сутність та причини виникнення.

2. Інструменти державного регулювання інфляційних процесів.

3. Антиінфляційна політика України.

1. Сутність та види інфляції

Інфляція («inflation» - італ. «inflatio» - «здуття») – це стійка тенденція зростання загального рівня цін.

Стійка – означає, що це тривалий процес. Тому інфляцію слід відрізняти від стрибка цін.

Загальний рівень цін. Інфляція не означає зростання цін на абсолютно всі товари та послуги. Ціни на окремі товари можуть підвищуватися, знижуватися, залишатися без зміни. Важливо, щоб збільшився загальний рівень цін, тобто дефлятор ВВП.

Протилежний процес - дефляція (deflation) - це стійка тенденція зниження загального рівня цін.

Дезінфляція (disinflation) – зниження темпів інфляції.

Головний показник інфляції - темп (або рівень) інфляції, який розраховується як процентне відношення різниці рівнів цін поточного і попереднього року до рівня цін попереднього року:

( 6.1.1)

де Pt - загальний рівень цін (дефлятор ВВП) поточного року,

P_{t – 1} - загальний рівень цін (дефлятор ВВП) попереднього року.

Тобто показник темпу інфляції характеризує темп приросту загального рівня цін.

За методом “величини 70” можна приблизно визначити період подвоєння загального рівня цін:

T= (6.1.2)

де T - період, за який рівень цін зростає удвічі (місяці, роки);

 – темп приросту цін за одиницю часу (за місяць або рік, %).