-
Проблема істини та її критеріїв. Істина і правда.
Безпосередньою метою пізнання є істина.
Істина існує і не залежить від людини. Це те, що є насправді (відображення) подія.
Історія філософії являє різні розуміння і відповідно різні визначення істини.
Класичне визначення істини дав Аристотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності.
Істина – логічна несуперечливість знання, узгодженість частин знання, які складають істину, між собою (теорія когеренції, узгодженості).
Істина виражається зведенням теоретичних знань до емпіричних фактів (позитивізм).
Істина – це плід прийнятої згоди вчених між собою (конвенціоналізм).
Істина – корисність знання в досягненні поставленої людиною мети (прагматизм).
Істина– це адекватне відображення об"єкта суб"єктом, яке відтворює об"єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб"єкта пізнання.
Об"єктивна істина визначається як такий зміст людських знань про дійсність, який не залежить ні від суб"єкта, ні від людства.
Процесуальність. Істина досягається не відразу, а поступово. Тому запроваджують поняття абсолютного і відносного в істині.
Відносна істина виражає мінливість знання, його поглиблення, уточнення, яке кінцевою метою має досягнення абсолютного знання. Абсолютна істина розуміється двояко: як елемент знання, який не може бути спростований в майбутньому (так звані «одвічні істини» – факти) і як гносеологічний ідеал, тобто повне вичерпнезнання дійсності, до якого прагне пізнання.
Абсолютна істина – це такий зміст знань, який тотожний своєму предмету і який не буде спростований подальшим розвитком пізнання та практики.
Конкретність. Будь-яке істинне знання завжди визначається і в своєму змісті, і в своєму використанні умовами місця, часу та іншими специфічними обставинами, які пізнання полвинно враховувати.
Слід підкреслити, що об'єктивна, абсолютна, конкретна і відностна істини – це не різні види істини, а характерні особливості одного і того ж істинного знання.
На усіх етапах розвитку істина нерозривно пов'язана зі своєю протилежністю – заблудженням.
Заблудження – знання, яке не відповідає своєму предмету, його викривлене відображення.
Заблудження слід відрізняти від брехні, дезінформації – навмисного викривлення істини в корисних цілях.
Омана = це такий зміст людського знання, в якому дійсність відтворюється неадекватно.
Пізнання здійснюється через єдність та боротьбу протилежностей – істини та омани. Постійнне їхнє співіснування та взаємодія мають джерелом практику, оскільки саме вона є основою пізнання в цілому.
Питання про істину і заблудження вимагає розгляду проблеми критерію істини: яким чином можна відмежувати, відрізнити істину від заблудження. Критерії істини поділяються на емпіричні (досвід, практика) і позаемпіричні (перш за все логічні, теоретичні, а також такі, як простота, краса, внутрішня досконалість знання).
Істина і правда – близькі, але не тотожні поняття.
Правда – це істина поєднана з життєвою позицією людини, її досвідом, здобутками. Правда міститься в людських відчуттях, емоціях, почуваннях. Правда – це істина, взята в людському вимірі. Вона характеризує зусилля людини пізнавальні і оціночні.
Істина одна – а правд може бути багато. Правда – це характеристика істини з морального боку.