8.3. Економічна інтеграція України у світове господарство

Історичні джерела свідчать, що Україна завжди була невід'ємною час­тиною світового господарства. Вибір Володимиром Мономахом віри для своєї держави шляхом опитування купців про переваги того чи іншого суспільного устрою, славетний шлях українських князівен тронами Єв­ропи свідчать про далекоглядність київських князів у питаннях інтеграції Київської Русі до світової спільноти.

Соціально-економічні відносини на Русі регулював збірник судових законів "Руська правда", який міг виникнути лише в суспільстві, де важ­ливим заняттям була торгівля, а інтереси мешканців тісно пов'язані з ре­зультатом торгових операцій. В збірнику були чітко визначені поняття короткострокового та довгострокового займів, торгова комісія, торговий кредит, визначався певний порядок стягнення боргів з неспроможного боржника при ліквідації його справ. На відміну від світових тенденцій, на Русі вважалося не по-християнськи брати високі проценти і« Володи­миром Мономахом був введений Устав, який різко обмежував суму від­сотка за кредитом (не більше 20% в рік), і, тим самим, забезпечував роз­виток національної економіки.

Саме розвиток міждержавних інтеграційних відносин у світі стиму­лював виникнення козацтва на території України.

Національна економіка України за часів Козаччини. Головним дже­релом прибутків військового скарбу були загальні податки з населення. Значні доходи отримували від торгівлі за рахунок ряду внутрішніх тор­гових зборів і мита на сільськогосподарські промисли. Кожен член ко­зацької громади вважався вільним, мав рівні з усіма права, брав участь у самоврядуванні користувався господарськими угіддями.

Крім січового козацтва було й реєстрове, яке звільнялося від податків (крім обов'язкової військової служби на власний кошт), одержувало право власності на землю та змогу займатися різними промислами і торгівлею.

Певний відбиток на національну економіку наклало панування в Україні різних держав (Росії, Литви, Польщі), які встановлювали свої правила і за­кони регулювання суспільного та економічного життя українського народу.

Національна економіка XIX століття. З економічного середовища феодального суспільства поступово формувалися капіталістичні відно­сини. Це було зумовлено посиленням товарно-грошових відносин. Земля стала не лише об'єктом купівлі-продажу, а й орендних відносин. Власни­ками землі ставали купці, заможні міщани і багаті селяни. Кріпосницькі відносини підривалися й розвитком промисловості. Поступово відбував­ся перехід від мануфактури до фабрики з найманою працею.

У розвитку національної економіки в цей період провідну роль відігра­ли купці, що прискорювали народження капіталістичних відносин і роз­виток торгівлі. Новозасновані міста Одеса і Херсон стали важливими пор­тами, що посилювало товарообіг. Цей процес гальмував низький рівень розвитку транспорту (були лише ґрунтові дороги), а проект спорудження залізниці Харків - Феодосія не був реалізований через брак коштів. Але головним чинником розвитку України цього періоду стала реформа 1861 року, яка створила умови для розвитку капіталістичних відносин. У сіль­ському господарстві землі перейшли у капіталістичну власність. Новим в землеробстві став активний розвиток цукрової промисловості.

Процес економічної інтеграції України у світове господарство в сучасному розумінні розпочався на початку 90-х років після розпаду СРСР. Але еволюційне входження до світового господарства було об­межене неможливістю різкої кардинальної зміни соціального устрою держави, наявністю у людей психологічних, соціальних установок на державне забезпечення та очікування допомоги, яка це передбача­ється ринковими умовами функціонування світового господарства. Відсутність достатніх заощаджень у населення, недовіра до цінних паперів, відсутність кредитної системи та неадаптованість до віль­них міждержавних трансферів ще на певний час загальмувало цей процес.

Послідовність кроків у становленні самостійної держави поступово сформувало національну економіку сучасної України.

Наприкінці 90-х років основною формою інтеграції України у світо­ве господарство було обрано створення територій пріоритетного роз­витку і формування вільних економічних зон. Станом на 1.11.2001 року в Україні було зареєстровано 11 ВЕЗ і 9 ТПР. Загальна територія, на яку розповсюджувався режим ВЕЗ і ТПР 6360 тис. га (10,5% території України).

У цій було роботі задіяно 12 областей, 41 район, 58 міст. Ці зони та території задекларували розвиток майже всіх напрямів народного гос­подарства України: сільське господарство, мисливство та лісове гос­подарство; рибне господарство; добувна промисловість (видобування енергетичних матеріалів, неенергетичних матеріалів, руд кольорових металів); обробна промисловість (харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів, текстильна промисловість та пошит­тя одягу, виробництво шкіри та шкіряного взуття, виробництво дереви­ни та виробів з деревини, целюлозно-паперова промисловість, видав­нича справа, виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерно­го палива, хімічне виробництво, виробництво гумових та пластмасових виробів, виробництво інших неметалевих мінеральних добрив, мета­лургія та обробка металу, виробництво машин та устаткування, ви­робництво електричного та електронного устаткування, виробництво транспортного устаткування); виробництво електроенергії, газу та во­ди; будівництво; оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту; готелі та ресторани; транспорт; операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам; охо­рона здоров'я та соціальна допомога; колективні, громадські та осо­бисті послуги.

Основні характеристики ВЕЗ України (табл. 8.3.2) та рейтингову оцінку ВЕЗ і ТПР за інвестиційною привабливістю (табл. 8.3.3) на мо­мент призупинення їх діяльності (2005 р.) надано нижче.

В процесі буржуазної модернізації в Україні сформувалося 2 промисло­вих райони. Центром важкої промисловості були Харків, Миколаїв, Одеса. Тут мали великий вплив іноземні підприємці та іноземний капітал. Нала­годжувалися науково-технічні обміни між капіталістичними державами.

Другий промисловий район склався у Київській, Подільській, Волин­ській губернії - центрах цукрово-гуральної промисловості. Але поряд із найновішими формами організації промисловості існували й відсталі, та­кі, як мануфактура, дрібні кустарні промисли.

У другій половині XIX ст. - початку XX ст. не лише в Україні, а й за її межами були відомі підприємці-землевласники Терещенки, Харитонен- ки, Яхненки, Симиренки.

Національна економіка XX століття. У дореволюційній Україні ринкове капіталістичне підприємництво успішно розвивалося у деяких релігійних, соціальних і етнічних групах (старообрядців, молокан, ду­хоборів, купецтва, німців, євреїв). Але основна маса населення не мала ринкових мотивацій.

На початку XX століття Україна, як шлях між Європою і Москвою, опинилася в центрі революцій 1905-1907 рр. та 1917 р. Лютнева револю­ція 1917 року відкрила нову сторінку в історії України, розпочався склад­ний суперечливий етап у суспільно-політичному житті. У цей час Украї­на відстоює незалежність, набуває її, втрачає і повністю стає підвладною Росії. Радянський період створив високі трудові мотивації колективного типу, відновив інтеграційні зв'язки міждержавного рівня, але й обмеж­ив їх ідеологічними спрямуваннями. Самостійний вихід України на між­народну арену відбувся після другої світової війни, коли Україна стала самостійним членом Організації Об'єднаних Націй.

Таблиця 8.3.1.