20) Героїко – культова трагедія Есхіла: проблематика, особливості.

Есхіл –давньогрецький трагік, автор класичної трагедії, перший із трьох великих афінських трагіків V ст. до н. е. поряд із Софоклом та Евріпідом.

Есхіл став справжнім творцем грецької трагедії. Коли він починав писати, трагедія являла собою переважно ліричний хоровий твір і, цілком ймовірно, складалася з хорових партій, що зрідка переривалися репліками, якими обмінювалися проводир хору (корифей) і єдиний актор (утім, по ходу драми він міг грати кілька ролей). Есхіл удосконалив драматичну техніку: обмежив участь, а отже, і значення хору; увів на сцену другого актора, що уможливило розвиток дії і пожвавлення діалогу. Доля хору завжди залучена до трагедії, результат драми певною мірою торкається і його учасників. Таким чином, Есхіл використовує хор як додаткового актора, а не просто як коментатора подій. Пісні хору, що переплітаються з епізодами, утворюють величне тло, вони передають безпосереднє відчуття трагічної ситуації, створюють настрій тривоги і жаху і часом містять указівку на моральний закон, що є прихованою пружиною дії. Використовував нові виразні засоби: блискучі описи (битва під Саламіні, падіння Трої), барвисті оповідання, що становлять події, які відбуваються або всередині палацу («Агамемнон»), або далеко від місця основної дії («Перси»); діалог у формі коротких питань і відповідей. Використовував сценічні паузи («Ніоба», «Прометей закутий», «Кассандра» в «Агамемноні») для створення відповідного настрою. Велику роль у трагедіях Есхіла грали музичні елементи, як хорові, так і сольні партії. Есхіл удосконалив також акторський склад і урізноманітив маски. Екзотичні костюми акторів у «Благальницях» і «Персах», описи іноземних звичаїв свідчать про інтерес поета до варварського світу.

Основною рисою драматургії Есхіла є її велич. Ці риси відбиті також у характерах героїв. У збережених творах можна простежити шляхи розвитку творчості поета: від п'єс, позбавлених дії, заповнених в основному партіями хору, з одноманітними характерами діючих осіб («Благальниці»), до трагедій з виразним розвитком дії й індивідуалізованих образів героїв («Орестея»). Герої Есхіла зазвичай монументальні; вони відчувають сильні пристрасті, мужні, сила волі наполегливо веде їх до мети.

21) Становлення особистості, колізія свободи волі та фатуму в трагедії Есхіла "Прометей закутий"

Історичною основою для такої трагедії могла служити тільки еволюція первісного суспільства, перехід від звіриного стану людини до цивілізації. Трагедія хоче переконати читача і глядача насамперед у необхідності боротьби з будь-якою тиранією та деспотією на захист слабих і пригнічених. Есхіл демонструє силу людини і в широкому розумінні слова. Він змальовує образ борця, морального переможця в умовах фізичного страждання. Дух людини нічим не можна побороти, ніякими стражданнями.

Нарешті, увесь цей апофеоз боротьби за свободу і прогрес людства Есхіл мислив не в плані абстрактної розповіді, а саме як оповідь про боротьбу з верховним божеством Зевсом.

Сам Прометей – це надлюдський могутній герой, він мовчки терпить будь-які тортури і не боїться ніяких погроз та покарань. Це несхитна особистість, без будь-яких вагань і суперечностей.

Перша риса Прометея – це послідовне відкриття деспотії Зевса. Друга риса Прометея - це вірність своїй ідеї. Бог Океан пропонує Прометеєві “виправити вдачу”, - прощення у господаря небес, але герой воліє все перетерпіти, щоб врешті побачити падіння деспота. Третя сила Прометея – гуманізм.У нових умовах, коли Європа долала останні залишки старого феодального устрою і будували новий, ця риса Прометея виявилася надзвичайно актуальною.

Нам невідомо , як Есхіл вирішував конфлікт між титанічною особистістю, прагнення людського духу і непереборною, залізною необхідністю, що кладе край цим прагненням. Прометей не знає сумнівів, вагань, відступів.

Разом з тим Есхіл сміливо наділяє Прометея і суто людськими рисами. Залишившись самотнім, титан страждає і голосно скаржиться на “нездоланну силу Неминучості”, що за його добрі й благородні справи так жорстоко карає. Есхіл свідомо використовує прийом певного “олюднення ” Прометея і досягає ним ефекту єднання героя з глядачами, конкретного розуміння його людяності.