- •1)Предмет, мета, структура та завдання курсу «Загальне мовознавство».
- •2)Міждисциплінарні звязки мовознавства.
- •3) Функції мови
- •4)Структура мови (моє: системний хар.Мови)
- •5) Основні і не основні одиниці мови.
- •6)Мовні рівні
- •7)Ієрархія мовних рівнів.
- •8)Парадигматичні, синтагматичні відношення
- •9)Мова і мовлення
- •10) Мова і мислення
- •11.Проблема співвідношення мови і мислення
- •12. Мова як явище, що історично розвивається.
- •13. Зовнішні і внутрішні чинники розвитку мови
- •14. Природа мовних змін
- •15. Мовні контакти
- •16. Субстрат суперстрат, адстрат.
- •17. Синхронія і діахронія
- •18. Літературна мова та її ознаки
- •19. Мова як знакова система.
- •20. Види знаків.
- •21. Природа мовного знака.
- •22. Мова і суспільство
- •23) Діалектика суспільного та індивідуального в мові
- •24. Суспільні функції мови.
- •25. Суспільний характер мовної норми.
- •26. Залежність мови від позамовних факторів
- •27. Мова, нація, держава
- •28. Мова і культура.
- •29. Мова і релігія
- •30. Методологія дослідження мови
- •31. Поняття про методологію та метод.
- •34)Біблія і проблеми сутності мови (лекція Белея).
- •35)Мовознавство в давній Індії.
- •36)Античне мовознавство
- •37)Європейське мовознавство епохи Середньовіччя та Відродження.
- •38)Граматика Пор-Рояля
- •39)Українське мовознавство князівської доби
- •40) Українське мовознавство хіv – хvіі ст.
- •41)Поява порівняльно-історичного мовознавства.
- •42)Словянська компаративістика (й. Добровський, а.Востоков)
- •43) Мовознавча концепція в. Фон Гумбольдта.
- •44)Мовознавчі погляди а. Шлейхера.
- •45)О. Потебня видатний український мовознавець.
- •46) Молодограматичний напрям у мовознавстві.
- •47) Лінгвістична концепція Яна Бодуена де куртене.
- •48)Мовознавчі здобутки і. Франка, к. Михальчука, с. Смаль-Стоцького, і. Огієнка.
- •49) «Курс загальної лінгвістики ф. Де Соссюра»
- •50)Українське Мовознавство 20—40-х років XX ст.
- •51) Мовознавство в ссср міжвоєнної доби
- •52)Копенгагенська глосематика(структуралізм)
- •53) Українське мовознавство повоєнної доби
- •54)Українські мовознавці діаспори
- •55)Розвиток мовознавства в незалежній Україні
9)Мова і мовлення
Досить поширеною була думка,що поняття мови і мовлення 1им увів у науковий біг Ф. де Соссюр. Однак це не так, бо проблема мови і мовлення була порушена вже В. фон Гумбольдтом та ін.мовознавцями.
Основоположник психологізму Г.Штейнталь розрізняв мовлення(говоріння), здатність говорити і мовний матеріал. Мова, за його уявленням – це сукупність мовного матеріалу 1-го народу. Протиставлення мови і мовлення модна узагальнити так: мова-психічне явище, що міститься в мозку людини; соціальне системне, пасивне, потенційне, нестійке, однократне, синхронічне, суттєве. Мовлення-психофізичне явище, що знаходить в фізичному середовищі; індивідуальне, несистемне, активне, реальне, стійке, довговічне, діахронічне, побічне. Оскільки існує 2 обєкти, то їх повинні вивчати дві різні науки-лінгвістика мови і лінгвістика мовлення. Сучасні лінгвісти для розмежування мови і мовлення використовують ті ознаки які запропонував Соссюр. Але у теперішньому мовознавстві все менше уваги приділяється таким протиставленням як: а)мова психічне явище, а мовлення психофізичне, б)мова-соціальне явище, мовлення-індивідуальне, в)мова-системне явище, мовлення-асистемне. Отже, ми бачимо, що до цього часу терміни, мова і мовлення та їх критерії розмежування не отримали однозначного тлумачення. Із ознак висунених для розмежування мови і мовлення після Соссюра є такі: 1)мова-щось загальне, мовлення-конкретне, 2)мова-постійна, довговічна, мислення-перемінне, нестійке, недовговічне(М. ТРУБЕЦЬКОЙ). Майже всі лінгвісти вважають мову, знанням або системою знаків, а мовлення-реалізацією цих знань, або цих системних знаків. Для правильного пояснення співвідношення мови і мовлення потрібно враховувати всі 3 можливих підходи до досліджуваного явища: гносеологічний (філософський), онтологічний (власне лінгвістичний) і прагматичний(цільовий). У гносеологічному плані мову і мовлення потрібно розглядати як явище різного ступеня абстракції. Мова-загальне абстрактне, мовлення-окреме конкретне. Знаходячись у діалектичному зв’язку мова і мовлення є відносно незалежними явищами. У плані онтологічному мова належить до психічних явищ, а мовлення до психофізичних, доступних сприйманню. Певною мірою мова відноситься до мовлення як ідеальне до матеріального. З прагматичного погляду мова являє собою щось стабільне і загальноприйняте, тоді як мовлення є оказіональним, випадковим, рухливим.
10) Мова і мислення
Проблема взаємозвязку мови і мислення належить до найкладніших і дуже актуальних питань не тільки загального мовознавтсва, але і логіки, психології, філософії. Мислення-це вищий ступінь людського пізнання, процесу відображення обєктивної дійсності, воно уможлявлює отримання знання про такі речі які не можуть бути сприйняти на чуттєвому рівні. Щодо питання взаємовідношення мови і мислення існують дві тенденції 1)відривання мови від мислення, і мислення від мови, 2) ототожнення мови і мислення. Переважна більшість мовознавців не сумніваються у наявності звязку між мовою і мислення. Головна увага вчених спрямована на виявлення х-ру звязків між цими явищами. Мова і мислення – особливі дуже складні явища, кожне з яких має свою специфічну форму і свій специфічний зміст. На думку сучасних вчених потрібно розрізняти 3 типи мислення: чуттєво-образне, технічне, поняттєве. Про те, що єдність мови і мислення не означає їх тотожності свідчать й такі факти: мислення х-ється певною самостійністю:воно може створювати поняття і втілювати їх в образи, які не мають відповідних конкретних предметів і явищ у дійсності(домовик, мавка, русалка) 2) мова-матеріально-ідеальне явище, тоді як мислення ідеальне. 3) мова-явище національне, мислення-інтернаціональне. 4)будова і закони розвитку думки і мова неоднакові.
Якщо основними одиницями мови є фонеми, морфеми, лексеми, словосполучення, речення то основними одиницями мислення є поняття, судження і умовиводи. Говорячи про зв'язок мови і мислення потрібно звернути увагу на їх генетичний аспект. У генетичному плані виникнення мислення передує появі звукової мови як в онтогенезі(в історії окремої особи), так і в філогенезі(в історії виду).
Отже, мова і мислення єдині, але не тотожні, вони нерозривні, але не злиті в одне, певною мірою автономні, і мають свої специфічні риси, які вимагають спаеціального вивчення.