6.2.4. Рішення Суду Європейського Союзу.

Розглядаючи джерела наднаціонального податкового права ЄС, варто приділити увагу впливові на практику застосування норм податкового законодавства у зв’язку з прийняттям рішень Судом ЄС. Відповідно до установчих договорів і актів вторинного права Суд ЄС має виняткову компетенцію в тлумаченні їх положень, а також норм податкового права, створюваних інституціями Співтовариства. Рішення Суду ЄС у частині тлумачення норм європейського права мають значення прецеденту, якого повинні дотримувати в своїй практиці судові органи держав–членів ЄС. Визначена Договором про заснування ЄС юрисдикція Суду ЄС припускає розгляд прямих позовів, з якими звертаються до Суду інституції ЄС, держави–члени ЄС, фізичні і юридичні особи, а також запитів, з якими звертаються до Суду національні судові органи в порядку преюдиціальної процедури. Так, згідно зі статтєю 234 Договору про заснування ЄС, національні судові органи можуть звертатися до Суду ЄС з проханням про надання роз’яснень правових норм, в тому числі й у сфері оподаткування, що встановлені первинним та вторинним правом ЄС, а також щодо тлумачення на відповідність національного податкового законодавства держав–членів ЄС законодавству ЄС.

Податкові справи, що їх розглядає Суд ЄС, можна розподілити на дві категорії: а) такі, що дають роз’яснення нормам інтеграційного права, але не містять заборон; б) такі, що дають роз’яснення нормам інтеграційного права та містять заборони.

До першої категорії справ варто віднести перед усім рішення, в яких Суд роз’яснює значення термінів, що містяться в актах інституцій ЄС. Наприклад, у справі №102/86 Apple Case¹ Суд надав визначення терміну „зустрічне задоволення” (consideration), роз’яснивши, що оплату поставки товарів треба розуміти як зустрічне задоволення за наявності прямого зв’язку між поставкою товарів та їх оплатою. У справі №186/89 van Tiem Case² Суд надав розширене тлумачення поняття „економічна діяльність” (economic activity), підкресливши, що вона охоплює усі форми бізнесової активності, що пов’язані із поставками товарів та отриманням відповідної винагороди, оскільки лише за такого розуміння може реалізовуватися принцип нейтральності єдиного ПДВ відносно різних видів економічної діяльності. У справі №60/90 Polysar Case³ Суд визнав холдинг неплатником ПДВ, так як він безпосередньо не приймав участі в економічній діяльності, що є об’єктом ПДВ. Він лише пасивно володів акціями компаній, що входили до нього, в той час, як статус платника ПДВ, на думку Суду, передбачає безпосередню участь особи у здійсненні економічної діяльності, що підлягає обкладенню ПДВ.

До другої категорії справ слід віднести рішення, в яких Суд, керуючись відповідними положеннями договорів, визначив заборони у формі принципів, що застосовуються до податкових відносин, які виникають в рамках ЄС у зв’язку із будь-якою діяльністю, результати якої є об’єктом оподаткування. Це, зокрема, заборона тарифних та нетарифних бар’єрів на кордонах всередені Співтовариства означає заборону на стягнення мита та інших обов’язкових платежів, що мають рівнозначний ефект (стаття 25 Договору про заснування ЄС), та заборону на кількісні обмеження товарів, що імпортуються, чи інших заходів, які також мають рівнозначний ефект (статті 28-30 Договору про заснування ЄС).

Суд ЄС обмежувально тлумачить положення статті 30 та роз’яснює можливості її застосування виходячи з необхідності зведення до мінімуму будь-яких дій держав-членів, направлених на обмеження принципу вільного руху товарів, осіб, послуг та капіталів. Наочною в такому сенсі є справа №120/79 „Cassis de Dijon”¹. Розглянувши цю справу, Суд, по-перше, сформулював визначення перешкод вільній торгівлі, надавши розширене тлумачення положенням Договору про заснування ЄС; по-друге, визначив перелік обставин, що виправдовують (justifications) обмеження у застосуванні положень Договору про заснування ЄС; по-третє, встановив певні орієнтири для Комісії щодо роботи з підготовки єдиних правил торгівлі всередені Співтовариства.

Іншим прикладом є заборона дискримінації за ознакою резидентства, що означає неправомірність різного правового режиму резидентів та нерезидентів з інших держав-членів ЄС при оподаткування їх прибутків. Необхідні роз’яснення положень Договору про заснування ЄС, зокрема статті 12, були надані Судом у ряді справ, предметом розгляду яких були спори про відповідність норм національного податкового законодавства праву ЄС у зв’язку із оподаткуванням фізичних та юридичних осіб, що отримують прибуток та території інших держав-членів ЄС (справа №279/93 Schumacker Case¹ та ін.).

Отже, Суд ЄС чинить значний вплив на застосування права ЄС шляхом тлумачення норм та встановлення заборон на дії, несумісні з принципами та метою установчих договорів.

6.2.5. Інші джерела.

Нарешті, варто додати, що на формування наднаціонального (інтеграційного) податкового права також певний вплив також здійснюють міжнародні договори та, у певному обсязі, правова доктрина. Щодо міжнародних договорів у сфері оподаткування, то тут маються на увазі насамперед договори про уникнення подвійного оподаткування, що укладаються державами–членами ЄС на двосторонній основі.

Щодо правової доктрини ЄС, то необхідно зазначити, що це умовне поняття охоплює всю сукупність теоретичних знань про мету, принципи і правові форми європейської інтеграції. Функцію доктрини, зазвичай, виконують думки (opinions) генеральних адвокатів та суддів Суду ЄС, а також експертні висновки провідних юристів із питань аналізу законодавства та підготовки рекомендацій для визначення принципів і змісту нових актів ЄС.

Значну роль відіграють й норми „м’якого права”, наприклад, Кодекс поведінки щодо оподаткування бізнесу². Такі норми мають характер рекомендацій.