2.2 Міжнародне співробітництво.

Міжнародне науково-технічне співробітництво є, ма­буть, єдиною складовою наукової сфери України, показники якої постійно поліпшуються. За останні роки нашою країною підписано близько 30 угод про співробітництво з міжнародни­ми організаціями й окремими державами. Найбільш динамічно таке співробітництво розвивається з Європейським Союзом (Програми ГМТА8, ТАСІ8, СОРЕКМСШ і ін.) і окремими державами Європи, з Північною Америкою, де основну роль у розвитку співробітництва грає Фонд цивільних досліджень США, і з Науковим Комітетом НАТО, у рамках програм якого українські дослідники одержали близько 500 грантів. Особливо слід зазначити діяльність УНТЦ, який уже третій рік фінансує програму партнерських проектів українських учених з їхніми колегами і потенційними інвесторами з країн-донорів цього Центру. Традиційно значне місце в науковій кооперації Украї­ни займають Росія, у співробітництві з якою особливо виділя­ються спільні розробки високих технологій, і ряд країн СНД. Найбільш активно бере участь у міжнародній кооперації Націо­нальна академія наук України, близько 90 організацій якої про­водять спільні дослідження з закордонними партнерами майже по 600 темам. Значна кількість співробітників НАНУ беруть участь у роботі провідних наукових центрів, є членами міжна­родних комітетів, працюють у редакційних колегіях іноземних наукових журналів, беруть участь у виконанні великих міжна­родних програм. У десятки разів зросла інтенсивність міжнаро­дних комунікацій українських учених: закордонні стажування, участь у конференціях і семінарах, публікації в іноземних жур­налах, читання лекцій за рубежем.

Безсумнівно, що інтеграція вітчизняної науки у міжна­родний контекст є позитивним явищем. Після довгих років ізо­ляції наша наука одержала можливість безпосереднього зістав­лення зі світовим рівнем, а також вигоди від кооперації по зна­чному числу наукових напрямків, у яких ми маємо незаперечні досягнення. Ці вигоди тим більше очевидні, якщо врахувати, що значну частину витрат на участь українських фахівців у різ­них формах кооперації покривають закордонні партнери. Безу­мовно, це дозволяє нашим ученим бути учасниками нових до­сліджень, сприяє збереженню кадрів, розширенню міжнародної комунікації, придбанню досвіду наукового менеджменту, а в деяких випадках - дозволяє поліпшити матеріальну базу.

Однак, якщо більш уважно розглянути структуру прое­ктів, які фінансуються з міжнародних джерел, стає очевидним, що в більшості випадків ми маємо справу з тією чи іншою фор­мою фінансової підтримки нашого наукового співтовариства, а не з фінансуванням нових досліджень, котрі виконуються у ко­операції з закордонними партнерами. Особливо це очевидно для спільних технологічних розробок, число яких відносно не­велике. Помітимо також, що деякі з пропонованих нам форм співробітництва не можна розцінювати тільки позитивно. Варто враховувати, що міжнародні інститути, надаючи підтримку на­шим ученим і науковим колективам, зовсім не прагнуть до роз­витку науково-технічного потенціалу України. Незважаючи на всю очевидність внеску розвинутих країн у стабілізацію поло­ження української науки, він певною мірою несе в собі також небезпеку закріплення нашої країни у аутсайдерах економічної і науково-технічної політики світових лідерів.