3. Навчання тварин мов-посередників

Другий важливий спосіб вивчення здатності тварин до сим­волізації — спроба навчати їх штучних мов, які певною мірою містять елементи властивості людської мови.

Навчання тварин мов-посередників

Дослідження поведінки мавп у процесі навчання мов-посе-редників (як прояву найскладніших когнітивних і комуніка­тивних функцій) є важливим для розуміння еволюції поведін­ки. Воно дозволяє оцінити, які елементи комунікативних про­цесів у тварин і якою мірою передували появі мови людини (Рєзнікова, 1998, 2000; Зоріна та ін., 1999).

Людиноподібні мавпи, а також дельфіни і папуги можуть засвоювати мови-посередники, які базуються на вищих когні-тивних процесах — узагальненні, абстрагуванні і формуванні довербальних понять, здатності до яких були виявлені в них у традиційних лабораторних експериментах.

Види мов-посередників. Усі використані мови-посередники були побудовані за правилами англійської граматики, але як "слова" в них використовувалися різні елементи.

Єркіш, на відміну від амслену (мови жестів глухонімих у США), створений спеціально для експериментів, а як "слова" у ньому використовуються особливі значки-лексиграми, які мавпа вибирає на клавіатурі, а потім може бачити на екрані комп'ю­тера. Ще один варіант єркішу — коли мавпа одержує усні інс­трукції, а відповідає на них за допомогою знаків.

Навчання мавп і амслену, і єркішу було успішним, до того ж використані методи дозволили з'ясувати, якою мірою такі мови можуть стати засобом комунікації мавпи і людини, а також мавп між собою.

Навчання людиноподібних мавп амслену. Автори першого експерименту — подружжя Гарднер (1969, 1985), яке дослі­джувало здатність шимпанзе опановувати елементи мови.

Не очікуючи від своєї вихованки Уошо особливих успіхів, Гарднери лише ставили завдання з'ясувати:

• чи може Уошо запам'ятовувати й адекватно використову­вати жести;

• скільки жестів може входити до її "лексикону";

• чи може мавпа розуміти питальні і заперечні речення (у цих здібностях сумнівалися);

• чи буде вона розуміти порядок слів у реченні. Результати, отримані в перший же період роботи з Уошо, а

потім і з іншими мавпами, перевершили навіть найобережніші прогнози. За три роки навчання Уошо засвоїла 130 знаків, які передавалися складеними певним чином пальцями. Шимпанзе активно опановують великий запас жестів, які вони адекватно використовують у широкому діапазоні ситуацій (рис. 4).

До словника шимпанзе, який опанував амслен, входять жести, які означають:

• назви предметів, які використовує тварина в повсякденно­му побуті;

• позначення дій, що здійснюються самою мавпою і навко­лишніми;

• позначення визначень кольору, розміру, смаку, матеріалу предметів;

• позначення емоційних станів — "боляче", "смішно", "страш­но" тощо;

• позначення абстрактних понять — "швидше", "ще";

• позначення заперечення "ні" (засвоєння цього жесту не­рідко відбувається важко. Наприклад, Уошо почала ним користуватися тільки після того, як її настрахали вигна­ти на вулицю, де гавкав собака, якого вона дуже боялася).

Експерименти, проведені на різних мавпах, показали, що словник навіть на 400 жестів далеко не вичерпує їхніх можли­востей. Під час навчання "єркішу" тварини засвоювали сотні знаків і розуміли більш 2000 слів усно. Варто враховувати, що переважно досліди проводилися на молодих шимпанзе і припи­нялися найпізніше у віці 10 років. З огляду на те, що в неволі шимпанзе можуть жити до 50 років, автори припускали, що отримані дані відображають далеко не всі можливості цих тва­рин. По закінченні експериментів мавпи довгі роки пам'ятають засвоєний словник і навички користування ним. Так, Уошо, яку вихователі Гарднери відвідали після семирічної перерви, відразу ж назвала їхні імена і прожестикулювала: "Давай обі­ймемося!"

Властивості мови шимпанзе. Дані, отримані під час навчан­ня мавп мов-посередників, дозволяють проаналізувати, які вла­стивості мови людини можна в них знайти.

Знаки амслену, які засвоюють шимпанзе, мають властивість "семантичності", тобто за їхньою допомогою мавпи могли при­своювати певне значення деякому абстрактному символу.

Властивість "продуктивності" означає здатність створювати і розуміти нескінченне число повідомлень, претворювати вихід­ний обмежений запас символів у нові повідомлення. Про те, що для мови, засвоєної шимпанзе, це властиво, свідчить, наприк­лад, здатність комбінувати знаки для позначення нових пред­метів. Так, Уошо називала кавун "цукерка-питво", а лебедя, якого зустріла вперше під час прогулянки, — "вода-птах".

Властивість "переносу" означає, що предмет повідомлення і його результати можуть бути відділені в часі і просторі від дже­рела повідомлення. Наявність цієї властивості виявляється в здатності:

• використовувати знаки під час відсутності відповідного об'єкта;

• передавати інформацію про минулі і майбутні події;

• передавати інформацію, яка може стати відомою тільки через вживання знаків.

У роботах Р. Футса (1984) наведено окремі спостереження, які свідчать про наявність цієї властивості в мові, засвоєній Уошо і Люсі. Так, наприклад, коли Люсі розлучили з хворим собакою — її улюбленцем, вона постійно його згадувала, нази­вала на ім'я і пояснювала, що тому боляче.

У природних комунікативних системах тварин властивість "переносу" не виявлено.

Культурна спадкоємність — це здатність передавати інфор­мацію про вміст сигналів з покоління в покоління за допомогою навчання і наслідування. Вона становить відмітну властивість мови людини. На запитання, чи виявляється така властивість у шимпанзе при користуванні мовою-посередником, точної від­повіді поки не отримано. Спілкування Уошо з її прийомним сином Лулісом показує, що така спадкоємність, очевидно, мо­же існувати.

Відомо принаймні три випадки, коли Уошо спеціально вчи­ла маля знакам амслену (їжа, жуйка, стілець), складаючи його пальці відповідним чином. Два цих жести так і ввійшли до його словника. Дорослі шимпанзе також у низці випадків за­своювали знаки, наслідуючи родичів, які "говорять".

Ці дані становлять безсумнівний інтерес, однак вони не мо­жуть бути досить переконливим доказом наявності культурної спадкоємності мовних навичок у шимпанзе. Хоча вони і кори­стуються знаками під час відсутності людини, неясно, на­скільки ці знаки відрізняються за своїми функціями від при­родної мови жестів і рухів тіла. Не було також встановлено, про що мавпи сигналізують одна одній і який тип комунікації забезпечується цими жестами. Разом з тим у природних умовах культурна спадкоємність, очевидно, відіграє певну роль у ство­ренні діалектів природної мови шимпанзе.